Історія пророка
з рубрики / циклу «Сигізмунд»
Стоячи на чотирьох вперто вдавлених в землю ногах, знаменитий Осел Бурідана уперся лобом прямо в дилему: любити чи не любити?
Даремно весна, сміючись торкалася губами, насторожено піднятого прядучого вуха, підказуючи свої відповіді.
Чотири міцно вкопаних в землю ноги і не здригнулися і не ворухнулися, не покидаючи площини liberi arbitrii indifferentiae*. Лише два довгих вуха нервово ледь здригалися.
Але ж Ослиця Валаама була так по-біблійному прекрасна.
Та і смарагдові скрипки цикад дзвеніли надзвичайно звабливо… «…але, - пише, врешті решт Готфрід Лейбніц (Opera philosophica. Ausg. Erdman.), - всесвіт не може бути розсіченим на дві цілковито рівні частини площиною, в думках проведеною через середину осла, так як існує багато речей, як в ослі, так і поза ослом, хоча ми їх і не помічаємо, які заставлять таки осла схилитися скоріше в один бік, чим в інший»
В даному випадку серед купи речей, які сперечалися з речами, знаходилося і ослине серце. Серце билося трохи лівіше від площини байдужості. Площина колихнулася і… тільки весінньому небу зі своїми широко відкритими і здивовано синіми зіницями, дано було бачити, як Осел Бурідана і Ослиця Валаама, з’єднавшись, зачали щось, подібне життю.
Нове життя прийшло в світ на тоненьких хитких ніжках, злякано поводячи довгими прозорими вухами. Життя було старанно обгорнуте в мерзлякувату шкірку, накриту білою шерстю з чорною міткою на ширококостому, просторому, філософічного вигляду лобі.
Похмуро – прохолодою та голодом – зустріла земля маленького віслючка. Перед цим віднявши у нього батьків.
Картина трагічної смерті батька Ослика, знаменитого високовченого Asinus`a Buridani** загальновідома: поставлений між двома однаковими в’язками сіна, він помер смертю філософа не переоцінивши жодного з двох мотивів рівної сили.
Документальних даних, які б прояснили обставини передчасної смерті Валаамової Ослиці, не маю: але, судячи a posteriori***, на основі великого числа зібраних історією прецедентів, можна з упевненістю стверджувати, що побиття камінням – природний кінець усіх пророків: а так як мати нашого Ослика, як це всім добре відомо, була пророчицею, то …
Так чи інакше, маленькому Ослику довелося скрутно. Сину мислителя та пророчиці не було місця у світі. Пахучі луки зеленіли, це правда, але для других. Засіки наповнювалися вівсом, і це правда: але не для всіх. Втягло боки. Брудно-біла шерсть звивалась клаптями. Ослик страждав, але страждаючи, терпів. І вперто, всупереч всьому і всім намагався жити.
Куди було йти невдачливому? В сьогоднішнє ослів не пускають. Минуле вже давно усе, до останньої завалящої секунди, розхватане істориками, консерваторами, і взагалі істотами з мисленням ракоподібного ходу. Ослику тільки і залишалось: майбутнє.
Здавалося б, пророчий дар, який він унаслідував від прославленої матері, розкривав багаті можливості: кар’єру політичного провісника, автора газетних передовиць, прем’єр – міністра, на крайній випадок, гарантував скромний, але чесний заробіток ворожія на картах, хірософа і т. д.; але філософська роздвоєність думки, яка перейшла до нього від батька, спадкова схильність до всякого чину метафізичного «або – або» розщепила біля кореня і обезсилила пафос перших же пророчих спроб нещасного Ослика.
Так, одного разу, у нападі особливо голодного екстазу (хто звідав, зрозуміє), Осел ставши у перехрестя доріг, проревів зриваючи голос:
- Або дощик, або сніг. Або буде, або ні! – і, трохи згодом: - Буває по - різному!
Перехожі розплатилися дрібними посмішками. Хтось з них зареготав і кинув в охопленого натхненням камінь. Але Осел уже був поза собою: поза баченням і чуттям.
- Aut, aut! - Forse che si, forse che no!**** – може бути, так, а може бути, ні! – ревів він на всіх людських мовах. А навкруг реготали і глузували. Свиснув камінь. За ним другий. Але початок було зроблено: Ослик увійшов в майбутнє.
Ні для чого тупцювати словами на терні. Не злічити всього каміння, не зрахувати страждань і принижень, що випали на долю провидця. Достатньо сказати, що, коли прийшов строк і з’явилося саме Майбутнє, гонителі і переслідувачі були осоромлені. Настали дивно-страшні дні, коли одночасно і йшов і не йшов дощик, і сніг, і все, що завгодно, коли закрутило таке, що злиденності «розуміння» прийшов кінець. Колесо зодіаку зіскочило зі смарагдової вісі. Переплутались орбіти і століття.
І коли циклон відкружляв, - ті, що лишились і, які були проведені через нього, так і не знали: мертві вони чи живі? Можливо: так, а можливо…
І коли знову можна було відрізнити сніг від дощу, добро від зла, правду від брехні, кров від води, хтось, роздумливий спитав: «А де ж той смішний Ослик, що, пам’ятаєте, передрік нам те, що збулося? Ми були до нього несправедливі: пішли знайдемо його і увінчаємо лаврами».
Відправились на пошуки. Знайшли. У перехрестя шляхів, під камінням, зруйнованого старого храму лежав білий, з чорною міткою на продавленому ширококостому лобі прах Осла. Обережно зняли каміння. Покрили тіло пізніми лаврами. Промов не було. Тільки хтось, приглушуючи сльози, кинув побіжно:
- Один у нас був Пророк. Та і той… осел.
Перша публікація твору: «Гостиница для путешествующих в прекрасном» 1924 р. № 2(4).
Примітки: - liberi arbitrii indifferentiae* – вільна воля байдужості;
- Asinus`a Buridani** – осел Бурідана (див. в Вікіпедії);
- a posteriori ***– згодом;
- Aut, aut! - Forse che si, forse che no! ***– Або-або! Може так, може ні!
Вільний переклад КАЛІСТРАТА. 13. 11. 2021 р.
