Орфей у пеклі
з рубрики / циклу «Сигізмунд»
Цю історію, про Орфея і Евридіку, розказували багато разів. Так от: багато плюс один.
Підземне царство викрало у Орфея його прекрасну Евридіку. Він вирушив на пошук коханої. В цьому згодні і древньогрецькі міфи, і французькі оперети.
Біля воріт царства смерті Орфея зустрів триголовий Цербер, хранитель пекельного порогу. Розкривши три пащеки, які пузирилися кривавою піною, він зажадав пісні-перепустки.
Орфей притис кіфару до лівого плеча, і пальці його наблизились до струн.
Пісня була тиха і проста, як шурхіт крапель дощу, які змивають з листя оливи пилюку.
Всі три голови Цербера слухали, уважно насторочивши шість собачих вух. Всі вони були пристрасними музикантами; більше того – музикальними критиками; якби шестивухий пес жив в наш час, він міг би власним коштом влаштувати будь-яку музикальну дискусію, яка б займала на протязі тижнів по шість-сім полос музичного журналу.
Кіфара Орфея стихла.
Середня голова Цербера, смикнувши лівим вухом, сказала:
- Неабияк. Але…
І замовкла.
Права голова, злизавши з рота піну, заперечила:
- І навіть дуже велике але. Мало того: не але, а, мабуть що, і ні. Так нам потрібно відповісти дебютанту, не пам’ятаю, як його звати…
- Мене звати Орфей. Дозволю собі нагадати, що я божественного походження і …
- Не старайся нас задобрити, бездарний бряцальнику, - загавкала третя, ліва голова Цербера, - раз тобі як сину богів дано безсмертя, то витрати хоча б половину його, навчаючись музиці у наших стіксових жаб. Основа музики – не в триньканні, а в кваканні.
- Ну, це вже занадто, - закричала права голова, - ти так ще скажеш, що сфери небесні квакають, а не тринькають, в той час коли вони мелодійно співають, єднаючи в своїй гармонії і дзвін струни і квакання жаби.
- Обидві ви брешете, - гаркнула середня голова, гнівно смикаючи вухами і вискаливши зуби, - музичні проблеми, як і літературні, треба вирішувати в тематичному плані. Що, по-вашому, виражала п’єса цього прохача? Який образ майорів над струнами його кіфари?
У відповідь паща лівої голови широко відкрилась, відповідаючи оскалом на оскал.
- Твір розказав - у строгому дорічному строї – про політ чаплі над болотом.
- Нісенітниця! – цявкнула ліва церберова голова, - Річ дійсно програмна – і абсолютно ясний звукопис коливання чаплі, яка спускаючись на болото не знає на яку ногу їй стати, на ліву чи на праву…
- А ти, нещасна третино собаки, - верескнула середня голова, - а ти знаєш – на яку думку стати? Образ абсолютно ясний: чапля вже стоїть на болоті і відкрила дзьоба, щоб проковтнути жабу.
- То нехай же вона нею подавиться! – загавкали наперебій обидві бокові голови, клацаючи зубами.
- А ви подавіться вашим невіглаством! – завила середня голова і нагнулась під горло своєї лівої сусідки.
Орфей був близький до відчаю. Він вже готовий був покинути пекельний поріг. Але в цей час сталося щось страшне. Три голови пса, кровожерливо вчепилися одна одній в горлянки. Цербер впав на землю, і можна було виділити тільки його короткий жирний хвіст, який люто смикався.
Орфею залишалось тільки одне: скористатися тим, що вхід до пекла залишився без охорони і увійти під склепіння Аїду – назустріч милій Евридиці.
1937 рік.
Вільний переклад КАЛІСТРАТА. 21. 11. 2021 р.
