Як слід писати історію
частина третя 27 - 38
27. Я міг би перелічити, мій друже, ще багато інших подібних істориків, але, згадавши ще тільки деяких, перейду до другої обіцянки – до порад, як можна написати історію краще. Є люди, які великі і достойні пам’яті події пропускають або тільки мимохіть згадують про них, а внаслідок невміння, недостатнього смаку і незнання, про що потрібно говорити і про що мовчати, зупиняються на дрібницях і довго і старанно описують їх; вони роблять це так, як нібито ніхто в Олімпії ніколи не бачив всю велич і чудову красу зображення Зевса, не хвалив би його і не розказував би про неї тим, хто цього не сподобився, а почав би дивуватися гарній і тонкій обробці підніжжя і пропорціям основи і все це старанно описував.
28. Я, наприклад, чув як один історик згадав битву при Європі менше ніж в семи рядках, але зате витратив двадцять або ще більш того мір води (20) на пусту і не маючу ніякого відношення до діла розповідь про те, як якийсь вершник мавр, на ймення Мавсак, блукав по горах, шукаючи води, щоб напитися, і зустрів декількох сирійських землеробів за сніданком. Спочатку ті злякалися його, але потім, узнавши, що він із їхніх друзів, прийняли його і пригостили; з’ясувалось, що один із них сам бував в Мавританії, так як там у війську служив його брат.
Затим слідують довгі розповіді та відступи про те, як він полював в Мавританії, де бачив багато слонів, які паслися стадами, і як ледь не буз з’їдений левом, і яких великих риб купував в Цезарії. І от наш дивний історик, залишивши жахливу різню при Європі, кінні битви і вимушене перемир’я, свою і ворожу сторожу, до пізнього вечора стояв і дивився, як сірієць Мальхіон дешево купував в Цезарії великих риб, і якби не настала ніч, він, мабуть що, діждався б, коли ці риби будуть приготовлені, і пообідав би з ним. Якби він всього цього старанно не записав в своїй історії, ми залишились би у невіданні відносно дуже важливих речей, і для римлян було б нетерпимою шкодою, якби мавр Мавсак, страждаючи від спраги, не знайшов води і не повернувся в табір, не пообідавши. А я, однак, навмисно упустив багато ще більш важливого: що до них прийшла флейтистка із сусіднього села, і що вони обмінялися подарунками, мавр подарував Мальхіону кинджал, а той – Мавсаку пряжку, і ще багато чого іншого, що становить очевидно саму сутність битви при Європі. Таким чином, по справедливості, можна сказати, що подібні люди не помічають самої рози, але чудово добачають шипи на її стеблах.
29. Другий історик, теж досить дивний чоловік, який ніколи не виходив ні на крок із Корінфу, не бував навіть в Кенхреях, а не те щоб навіть в Сирії чи Арменії, почав такими словами, - вони мені запам’яталися: «Вухам потрібно довіряти менше, аніж очам, а тому я пишу, що бачив, а не те, про що чув». А бачив він все так гарно, що вважав парфянських змій, котрі є значками військових загонів (21) (якщо не помиляюсь, один змій належить одному загонові в тисячу чоловік), великими живими зміями, які походять із Персії, трохи вище Іберії. Цих змій вони, за його словами, прив’язують до довгих палиць і тримають високо над головою, щоб наступаючи, здалеку наганяти жах, а потім, вже у битві, їх відв’язують і посилають на ворога. Очевидно, багато хто з наших були проковтнуті таким чином, а інші, обвиті зміями, задушені і задавлені. А історик стояв і дивився на це, звісно, в безпечному місці і з високого дерева робив свої спостереження; і він добре вчинив, що не почав битви з цими тварюками, інакше б у нас не було тепер такого дивного історика який ще й при тому особисто звершив багато великих і славних подвигів у цій війні. Він навіть часто наражався на небезпеку і був ранений під Сурою, очевидно з Кранія, гуляючи берегом Лєрни.(22)
І все це наш історик читав перед корінфянами, які добре знали, що він навіть на картині ніколи не бачив війни. Мало того, він не був знайомий ні зі зброєю, ні з облоговими машинами і не знав назв ні військового строю, ні загонів; по цьому він і не надавав великого значення тому, що називав стрій фаланги – флангом, а розвернутий стрій – боковим.
30. А один якийсь дивак всі події, які сталися з початку і до кінця війни в Арменії, в Сирії, в Месопотамії, на Тигрі і в Лідії, зібгав жужмом, помістивши їх менше ніж в п’ятсот рядків, і думає, що написав історію. Заголовок же поставив трохи не довший, за весь твір: «Антіохіана, переможця на священних іграх Аполлона (можливо, будучи дитиною, він переміг в бігові), виклад недавніх діянь римлян в Арменії, Месопотамії і Лідії».
31. Я чув також про історика, який написав історію майбутніх подій: взяття в полон Вологеза і смерть Осроя, якого буде кинуто леву, а в особливості про так пристрасно бажаний нами тріумф. Очевидно, він володів даром пророцтва, а окрім того йому хотілося дійти до кінця своєї праці. Він побудував навіть місто в Месопотамії, найвеличніше і найкрасивіше в світі, і тепер обмірковує і вагається, як його назвати: «Переможним» в пам`ять перемоги, чи «Містом Згоди», або «Містом Миру». Це ще не вирішено, і прекрасне місто, повне балаканини та тупоумства істориків, залишається поки що безіменним. Окрім цього він обіцяв описати ще й майбутні подвиги в Індії, і плавання вздовж берегів океану, і це не залишається тільки обіцянками: вже готова передмова до індійської історії, і третій легіон, галати і невеликий загін маврів, на чолі з Кассієм, уже перейшли ріку Інд. А що вони будуть там робити і яким чином витримуватимуть напад слонів, - про це в найближчий час цей дивний історик повідомить нам із Музіриди чи із країни оксідраків. (23)
32. Багато подібних речей про які базікають історики внаслідок свого невігластва, не бачачи потрібного, а якби і бачили, то були б не в змозі розповісти як слід; вони вигадують і винаходять, все що тільки прийде їм в голову, пишаються числом книг і особливо їхніми назвами, які також бувають забавними: «Такого-то, Перемога над парфянами стільки-то книг», або «Парфіди, книга перша, друга»; інший називає свій твір набагато вишуканіше, я це сам читав: «Деметрія із Сагалласу, переможна війна з парфянами».
Я привів все це не для того, щоби виставити в смішному вигляді такі прекрасні історичні праці і потішитися на їх рахунок, але заради користі: той, хто уникне цих і подібних помилок, уже досягне значного успіху в гарному написанні; вірніше, йому буде мало чого бракувати, якщо правильно говориться в діалектиці, що із двох положень, між якими немає середнього, знищення одного тягне за собою повне утвердження другого.
33. Хтось може сказати: тепер для тебе підґрунтя добре розчищене, всі шипи знищені, терни вирубані, чужі уламки віднесено, і якщо були деякі нерівності – вони згладжені; тому збудуй що-небудь і сам з метою доказати, що ти вмієш не тільки руйнувати чуже, але і сам можеш придумати слушне, над чим ніхто, навіть сам Мом, не буде в змозі посміятися.
34. Отже, я стверджую, що той, хто бажає добре написати історію, повинен з самого початку мати дві основні переваги: державне чуття і вміння викладати; першому неможна навчитися – воно являється як би даром природи; друге досягається в значній мірі вправами, безперервною працею і наслідуванням древнім. Ні те, ні друге не вимагає ніякої теорії і не потребує моїх порад. І моя книга не обіцяє зробити розумними і проникливими тих, хто не володіє цими якостями від природи; вона була б дуже дорогоцінною, вірніше, неоціненною, якби могла здійснювати переробки та перетворення, наприклад свинець перетворювати на золото або олово в срібло, чи Конона – в Тіторма, а Леотрофіда – в Мілона.
35. Але для чого ж можуть бути корисні теорії і поради? Не для створення якостей, але для належного користування ними. Так, очевидно, Ікк чи Геродик, або Феон, чи який-небудь інший вчитель гімнастики, взявши собі в учні Пердікку, - якщо це дійсно він, закохавшись в свою мачуху, зовсім зачах, а не Антіох, син Селевка, який закохався в відому Стратоніку, - не будуть обіцяти зробити його переможцем на Олімпійських іграх і суперником Феагена з Фассосу чи Полідаманта із Скотусси, але зможуть тільки удосконалити при допомозі теорії природні задатки для гімнастики. Так і нам нехай будуть чужими небезпечні обіцянки. Ми не стверджуємо, що винайшли теорію тієї великої і важкої справи, не говоримо кожному зустрічному, що зробимо з нього історика, але обіцяємо тільки чоловікові розумному від природи і який добре управляється в промовах указати декілька вірних шляхів, користуючись якими, - звісно, якщо вони здадуться йому вірними, - він скоріше і легше досягне мети.
36. Ти, звісно ж, не будеш стверджувати, ніби розумний чоловік не потребує знання теорії і навчання тому, чого він не знає. Якби це було так, він міг би, не навчаючись все-таки грати на лірі або флейті і все умів би робити; однак він цього не зробить, не навчившись, але якщо хто-небудь йому покаже, він легко навчиться і добре справиться з роботою.
37. Нехай і мені буде дано такого учня – здібного розуміти і викладати свої думки, проникливого, який може справитися з дорученою йому державною справою, який володіє військовими та державними здібностями, досвідченого у військовій справі і, звісно, який бував у таборі і бачив, як вправляються та шикуються воїни, знайомий зі зброєю і облоговими спорудами, знаючий, що таке фланг і фронт і які завдання у піших загонів і кінноти, звідкіля і як треба розвертатися і обходити противника, - словом, нам потрібен не домосід і не людина, здатна вірити тільки балачкам.
38. Перш за все нехай його судження будуть вільними, і нехай він не боїться нікого і ні на що не сподівається, інакше він буде схожим на поганих суддів, які судять пристрасно і за гроші; і хай учень не боїться зображувати Філіппа таким, яким він був при Олінфі – з оком, вибитим стрільцем Астером із Амфіполя; хай не боїться, що Олександр буде незадоволений, якщо без прикрас буде описане жорстоке вбивство Кліта під час бенкету; хоча Клеон має таку силу в народному зібранні і тримає у своїй владі ораторську трибуну, - нехай він все-таки не побоїться сказати, що він шкідлива і безумна людина, а страх перед цілим містом афінян нехай не зупинить його розказати про сицилійську поразку, взяття в полон Демосфена, смерть Нікія і те, як вони там страждали від спраги і яку воду пили і як більшість із них в цей час було перебито. Він повинен знати, що жодна людина в здоровому глузді не зробить закиду в його описах нещастя і безумних вчинків, згідно з дійсністю. Адже не він їх винуватець, він тільки оповідач. Так що, якщо афіняни терплять аварію – не автор їх топить; якщо змушені звернутися до втечі – не він їх переслідує, хіба що, він забув помолитися, коли треба було. Якби Фукідід міг виправити нещастя, змовчавши чи розказавши зворотне, - звісно, йому б нічого не коштувало одним легким рухом пера із тростини зруйнувати ворожі укріплення в Епіполах, затопити трієру Гермократа і вбити проклятого Гіліппа в той час, як він перерізав дороги валами і ровами, і, нарешті відправити сіракузян в каменоломні, а афінянам дати можливість обігнути Сицилію і Італію згідно з початковими надіями Алківіада. Але, я думаю, те, що відбулося, навіть Клото вже не зможе відновити чи Атропос змінити.
Пояснення до тексту:
20)… витратив двадцять або ще більш того мір води… - час, який відпускався для виголошення судових промов, вимірювався водяним годинником. Лукіан відзначає тут тривалість часу, приділеного нікчемному епізоду.
21)… парфянських змій, котрі є значками військових загонів… - подібним чином в римському війську срібний орел на довгій палиці служив прапором легіону (4 000 – 6 000 чоловік). Пізніше, в часи імператора Адріана, увійшло у вжиток і зображення змії як значка когорти (1/ 10 легіону); воїн, який ніс такий значок, називався драконарієм.
22)… був ранений під Сурою, очевидно з Кранія… - Сура – місто в Лікії. Краній – кипарисовий гай біля Корінфу. Жарт полягає в тому, що історик постраждав під Сурою, в Малій Азії, знаходячись … біля Корінфу.
23)… повідомить нам із Музіриди чи із країни оксідраків… - Музірида – торгове місто в Індії; оксідраки – народ в Індії, проти якого бився Олександр. В той же час, граючи іменами, Лукіан дозволяє розуміти їх як жартівливі назви: Музірида – «місто Муз», країна оксідраків – «країна далекозорих».
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
( далі буде )
антична Греція, друге століття н.е.
