Енкомій на честь мухи
парадоксальний енкомій мусі
Аж ніяк не мале місце займає муха серед літаючих, якщо порівняти її з комарами, мошками та іншим крилатим дріб’язком, який настільки перевищує величиною муха, наскільки вона сама поступається бджолі. І крилами муха забезпечена не за загальною міркою: одним дано лише заростати волоссям, другим же надано користуватися швидкими крилами, - ні, як і у саранчі, цикад і бджіл, крила у мухи із сітчатки, але, в порівнянні з нею, крила інших такі ж грубі, як грецький одяг проти тонких і м’яких індійських тканин. До того ж, якщо хтось уважно придивиться, - крила мухи розцвічені як у павича, коли вона, розпростерши змахує ними під променями сонця.
І політ мухи не схожий на швидкі помахи летючої миші, не схожий на підстрибування коників або кружляння оси – плавним поворотом летить муха до якоїсь цілі, наміченої у повітрі. І до того ж вона летить не тихо, але з піснею, однак не з ворожою піснею комарів та мошок, не з важким гудінням бджіл чи ос, страшним і погрозливим, - ні, пісня мухи настільки дзвінкіша і солодша, як медові флейти проти труб і кімвалів.
Що ж до інших частин тіла, то голова мухи з’єднується з шиєю найтонкіше, легко повертається навкруг, а не зрісшись, як у сарани; випуклі очі з великою кількістю роговиці; груди, прекрасної форми, і ноги, які ростуть вільно, без зайвої пов’язаності, як у оси. Черевце – міцне і схоже на панцир, своїми широкими поясками та лусочками. Захищається муха не хвостом, що жалить, як бджоли і оси, але губами і хоботком, таким же, як у слона; ним-то вона і розшукує і хапає їжу, і утримує її міцно припавши хоботком, який нагадує щупальця поліпа. Із нього і показується зуб, прокусюючи яким, муха п’є кров; п’є вона і молоко, але солодка їй і кров, а біль потерпілого невеликий. Шестинога, муха ходить тільки на чотирьох, користуючись двома передніми як руками. І можна бачити муху, що йде тільки на чотирьох і зовсім як людина, як і ми, тримає в них що-небудь їстівне.
Народжується ж муха не зразу такою, але спочатку черв’яком із загиблих людей або інших тварин. (1) Через деякий час муха випускає лапки, відрощує крила, змінює плазування на політ, вагітніє и народжує маленького черв’ячка – майбутню муху. Перебуваючи та харчуючись з людьми одною їжею, за одним столом, вона їсть усе, окрім оливкового масла, бо пити його для неї – смерть. І все ж вона не довговічна, бо скупо відміряні їй межі життя. Тому-то вона більш за все любить світло і при світлі вирішує всі свої нагальні діла. Ніч же муха проводить мирно, не літає і не співає, але затаїться і сидить нерухомо.
І ще я буду говорити про великий розум, як муха уникає зловмисника і ворожого до неї павука: вона підглядає за тим хто сів у засідку і, дивлячись прямо на нього, раптом відхиляє політ, щоб не попасти в розставлені сіті, не опутатись сплетіннями чудовиська. Про мужність і відвагу мухи не нам говорити: бо красномовніший із поетів – Гомер – не з левом, не з леопардом і не з вепром зрівнює відвагу кращого із героїв, бажаючи його похвалити, але з відвагою мухи, з безстрашністю і завзятістю її натиску. Адже саме так він і говорить: не зухвала вона, а сміливо прагнуча. (2) Бо коли її відганяють, говорить поет, вона не відступається, але прагне укусити. І взагалі поет так вихваляє і захоплюється мухою, що не один тільки раз і не рідко, але дуже часто згадує її: так, тільки згадувана, прикрашає вона поему. То розповідає поет, як роями злітаються мухи на молоко, (3) то говорить про Афіну, коли вона відвертає стрілу від Менелая, щоб та не спричинила йому смертельної рани; порівнюючи її з турботливою матір’ю, що укладає своє немовля, знову співставляє з нею муху. (4) Також прекрасним епітетом прикрасив він мух, назвавши їх «кріпкими», а їхній рій називаючи «народом» (5)
І муха така сильна, що кусаючи, проколює не тільки шкіру людини, але і бика, і коня, і навіть слону вона спричиняє біль, залізаючи в його морщини і турбуючи його своїм, співрозмірним за величиною, хоботком. В любовних же і шлюбних стосунках у них велика свобода. Самець же, зійшовши, не зістрибує відразу як півень, але летить вдалину на своїй подрузі, вона ж несе свого коханого. Так летять вони разом, і цей скріплений зв`язок, не руйнується у повітрі польотом. Якщо ж їй відрізати голову, муха ще довго живе рештою тіла і продовжує дихати.
Але зараз про саме важливе в її природі я збираюся говорити. Здається, що тільки про одне забув згадати Платон у слові про душу і її безсмертя. А саме – померла муха, посипана попелом, воскресає, начебто знову відроджуючись, і знову з початку починається нове життя. Хіба ж це не є безперечним для всіх, що душа мух також безсмертна, якщо, відійшовши, знову повертається, пізнає і воскрешає тіло і повертає мусі політ? Чи не підтверджує це розповідь про Гермотима із Клазомен, що нібито душа яка часто його покидала і блукала сама по собі, повернувшись, зразу ж наповнювала тіло і воскрешала Гермотима?
Вільна, нічим не пов’язана, пожинає муха плоди інших, і завжди повні для неї столи. Бо і кози дояться для неї, і бджоли працюють на неї не менше, чим на людину, і кухарі для неї усолоджують приправи. Куштує вона їх раніше царів: гуляючи столами, муха пригощається разом з ними і насолоджується з усіх страв.
Муха не влаштовує собі гнізда чи даху, віддаючи перевагу подібно до скіфів, блукаючим перельотам, і, де б не застала її ніч, там вона знаходить і їжу, і сон. Бо, як я вже сказав, з настанням темряви муха нічого не робить, визнаючи нижче своєї гідності робити щось потай, - вона вважає, що в її справах немає нічого ганебного і ніщо не принесе їй сорому, зроблене при світлі.
Один переказ розповідає, що в древні часи жила Муха – прекрасна жінка, співуха і з язиком балакучим як млин, і були вони разом із Селеною закохані в одного і того ж Ендіміона. І от вона постійно будила сплячого юнака, тріщала, наспівувала і підсміхувалася над ним, і так одного разу розсердила його, що Селена у гніві перетворила жінку в ось цю от муху. Тому-то і тепер, згадуючи Ендіміона, вона начебто заздрить сну сплячих, особливо молодих і ніжних. Укус її і бажання крові – знак не лютості, але любові і ласки, бо прагне вона, по можливості, скуштувати від усього і добути меду із краси.
За запевненнями древніх, була також і ще якась жінка, яку називали Мухою, - поетеса, прекрасна і мудра, і ще й друга – знаменита в Аттиці гетера, про яку комедійний поет сказав: (6)
Ну, укусила Муха, так тремтіння до серця.
Весела комедія також не нехтувала і не закривала доступу на сцену імені Мухи. Не соромилися її і батьки, Мухами називали своїх дочок. Та і трагедія з великою похвалою згадує муху у віршах.
Яка ганьба! Безстрашна муха на людей,
Прямує свій політ відважний, і прагне смерті їх,
І воїни тремтять пред списами її. (7)
Багато чого я міг би розповісти і про Муху Піфагора, якби ця історія не була всім гарно відомою. (8)
Існують ще і особливо великі мухи, яких багато хто називає «солдатами», інші ж – «собаками», з найсуворішим дзижчанням і найшвидшим польотом. Ці довговічніші за інших і всю зиму перебувають без їжі, але здебільш сховавшись під дахом. Дивно і те, що ці мухи роблять належне і жіночому і чоловічому роду, виступаючи в цьому поперемінно, як син Гермеса і Афродіти з його змішаною природою і подвійною красою. (9)
Але я перериваю моє слово, - хоча багато ще міг би сказати, - щоб не подумав хто-небудь, що я, за поговіркою, роблю із мухи слона.
ПРИМІТКИ:
1) … але спочатку черв’яком із загиблих людей або інших тварин…- на думку древніх, бджоли також народжувалися із трупів тварин. Див., наприклад Вергілій «Георгіки», IV і Овідій «Метаморфози», XV.
2)… не зухвала вона, а сміливо прагнуча…- «Іліада», пісня XVII.
3)… як роями злітаються мухи на молоко… - «Іліада», пісня II.
4)… знову співставляє з нею муху… - «Іліада», пісня IV.
5)… рій їх називаючи «народом»… - «Іліада», пісня II.
6)… про яку комедійний поет сказав…- можливо, комедіограф Аристофан (Vст. до н.е.)
7)… «Яка ганьба! Безстрашна муха…» - автор цих віршів невідомий.
8)… розповісти і про Муху Піфагора…- Муха (VI ст. до н.е.) – дочка філософа Піфагора і Теани, дружини знаменитого атлета Мілона. Під її ім’ям до нас дійшов лист до подруги про вибір годувальниці.
9)… син Гермеса і Афродіти…- Гермафродіт.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.
