Про жертвопринесення
міркування про жертви з погляду кініків
Над тим, що роблять безумці при жертвопринесеннях, і на святах, і ході богів, і над тим, чого просять і про що моляться, і що думають про богів, я думаю, тільки дуже засмучений і прибитий горем не буде сміятися, дивлячись на дурість тих, хто таке чинить. Але перед тим, як сміятися, я вважаю, треба самому дослідити, як називати таких людей – благочестивими чи, навпаки, ворогами богів і хулителями – адже вони так примітивно і неблагородно розуміють божество, неначе воно потребує людей, радіє їх лестощам і гнівається залишившись без уваги.
Страждання етолійців, нещастя калідонійців, убивство багатьох і загибель Мелеагра – все це, кажуть, справи Артеміди що нарікає на долю, так як Ойней зневажив нею при жертвопринесеннях, (1) – ось так глибоко зачепила її похибка при виконанні священної справи! Мені здається, я бачу її на небі одинокою в той час, коли інші боги направились до Ойнея; Артеміда безумствує, вона роздратована через те що позбулася такого святкування.
Також, мабуть, і ефіопів назве хто-небудь щасливими і тричі блаженними, якщо Зевс згадає про їхнє благовоління до нього, що вони проявили, пригощаючи дванадцять днів поспіль не тільки його самого, але і інших богів, яких він привів за собою. (2)
Отже, мабуть, боги нічого не роблять безкоштовно з того, що роблять, але вони продають людям блага: у них можна купити здоров’я, якщо станеться захворіти, за бичка, багатство за чотирьох биків, царство за гекатомбу, повернення із Іліону до Пілосу за дев’ять биків, (3) а плавання із Авліди в Іліон за невинну царську доньку. (4)
Адже і Гекуба невзяття Трої виторговувала у Афіни за дванадцять биків і покривало. (5) Варто припустити, що у богів є багато товару, який вони віддають за півня, за вінок і навіть тільки за дрібку ладану.
Про це, я вважаю, знав і Хріз, жрець, старець мудрий в божественних справах, коли він, не досягнувши нічого, пішов від Агамемнона і, захищаючи свої права, вимагав від Аполлона винагороди в обмін за те, що завчасно возніс йому подяку, і говорив: «О, найдобріший Аполлоне, адже я твої храми, що були без вінків, увінчував. Скільки стегон биків і кіз спалював на олтарях, ти ж нехтуєш мною, хоча я так багато працював, а ти в ні що ставиш благодійника». Аполлон тоді був так присоромлений, що, схопивши лука і усівшись над стоянкою кораблів, почав пускати стріли з чумною заразою на ахейців, їхніх мулів і собак.
Якщо я вже згадав Аполлона, то заразом хочу сказати ще дещо про нього, про що розповідають наші мудреці. Я не буду говорити, який він був нещасливий у коханні, ні про убивство Гіакінфа, ні про презирство Дафни, але розповім про те, як він був поденником в Фессалії у Адмета і у Фрігії у Лаомедонта. В останнього Аполлон працював не один, а з Посейдоном, - обидва під тягарем потреби виробляли цеглу і будували стіну; вони не отримали від фрігійця плату сповна, і він лишився їм винен, кажуть, більше аніж тридцять троянських драхм.
Хіба не про такі справи урочисто віщають нам поети про богів і ще більш піднесено розповідають про Гефеста, Прометея, Крона, Рею та і взагалі про всіх домочадців Зевса?
Отже, закликавши на початку поеми співзвучних Муз і стаючи богонатхненими, поети починають оспівувати, як Крон, оскопивши батька Урана, сів на царство замість нього і з’їв своїх дітей, як потім і аргоський Фієст. Далі, як Зевс, таємно схований Реєю, що замінила його на камінь, був відправлений на Кріт, де був вигодуваний козою, як Телеф ланню, а Кір перський собакою, після чого, вигнавши батька і вкинувши його в темницю, захопив владу. Зевс женився на багатьох і нарешті на Гері, своїй сестрі, за перськими і ассірійськими звичаями. Будучи закоханим і ласим на любовні справи, Зевс з легкістю наповнив небеса своїми дітьми, народивши одних від рівних собі по шануванню, інших же, незаконнонароджених, від смертного земного покоління, то стаючи благородним золотом, то биком і лебедем або орлом, будучи більш багатоликим, чим Протей. Тільки одну Афіну Зевс народив зі своєї голови, яку він зачав просто у власному мізку.
Діоніса ж, недоношеного, кажуть, викрав із черева палаючої матері, Зевс носив його в стегні, а потім, коли настали пологи, вирізав його.
Дещо схоже поети розповідають і про Геру. Вона, окрім зв’язку з чоловіком сама по собі народила сина Гефеста, досить невдачливого ремісника, коваля, що живе завжди в диму і сажі, в оточенні іскор, подібно пічнику і слабкого на ноги. Він став кульгати після падіння, коли був скинутий Зевсом з неба, і якби добрі лемносці (6) не підхопили його, то помер би для нас Гефест, як і Астіанакс скинутий з башти. Але всі страждання Гефеста ще не такі великі, - а ось Прометей, хто цього не знає, скільки ж він відстраждав, так як був занадто людинолюбивим; адже в Скіфію його відвів Зевс, велів його прикути до Кавказу і приставити до нього орла, який щодня клював йому печінку.
Ось якого покарання зазнав Прометей. Рея – про неї теж слід сказати, - як вона бешкетує і жахливо себе поводить, вже стара, відцвіла, і, дуже багатьох богів мати, так вона ще стає коханкою юнаків і ще ревнує і катає на левах Аттіса, який вже ні на що не здатен. (7)
Чому ж після всього цього попрікають Афродіту, що вона вчиняє перелюби, Селену, що часто спускається з середини свого шляху до Ендіміона. (8)
Одначе, полишимо всі ці розповіді і зійдемо на саме небо, поетично злетівши по тому ж самому шляху, що Гомер і Гесіод, і подивимось, яким чином там наверху все улаштоване. Те, що небо ззовні мідне ми чули від Гомера. (9) Якщо переступити через поріг і трохи поглянути на склепіння, опинившись начебто на його спині, то останнє, природно, здасться більш блискучим, сонце більш чистим, а зірки більш прозорими, і повсюди побачимо день, а землю золотистою. На початку, біля входу живуть Ори, вони стережуть ворота, потім Ірида і Гермес, вони слуги і вісники Зевса, поряд кузня Гефеста, наповнена всілякими знаряддями, потім житла богів і палац Зевса, - все це прекрасно споруджено Гефестом.
«Боги, у Зевса отця засідаючи», (10) – так слід, знаходячись на небі, говорити урочисто, - дивляться на землю і, схилившись, оглядають все навкруги, чи не побачать де запаленого вогню і тука, що здіймається вверх у клубах диму. (11) І якщо хто-небудь приносить жертви, всі пригощаються димом, відкривши рота і п’ють кров з олтарів, оточивши їх як мухи.
Якщо ж боги живляться дома, то нектар і амброзія складають їхній обід. Колись і люди їли і пили разом з богами, як Іксіон і Тантал; але, так як вони були погордливими і базіками, то піддавалися і піддаються ще й зараз покаранню, - а небо недоступне смертному роду і заборонене.
Таке от життя богів.
Люди дбають про служіння їм у відповідності до їхнього життя. Спочатку вони відвели їм ліси і надали гори і присвятили птахів і рослини кожному богу, потім, розселившись племенами, почали поклонятися богам, надавши їм права громадянства. Дельфи прийняли Аполлона, також і Делос. Афіни – Афіну (відповідність імен є свідоцтвом про це), Геру – Аргос, мігдонійці – Рею і Афродіту – Пафос.
Критяни ж говорять, що Зевс не тільки народився і був вигодуваний у них, але і самі вони показують його могилу. І ми стільки часу даємо обманювати себе, вважаючи, що Зевс гримить і проливається дощем і все інше творить, а він же давно зник, мертвий і похований критянами!
Потім люди, будують храми, вочевидь для того, щоб боги не були безхатніми та без вогнища, створюють їх подоби, запрошуючи для цього Праксителя, чи Поліклета, або Фідія; вони ж, не знаю на основі чого, зображають Зевса довгобородим, Аполлона вічно юним, Гермеса бородатим, Посейдона з темними кучерями, Афіну - совоокою.
Однак, ті що прийшли до храму вже не думають, що бачать слонову кістку з Індії чи золото із фракійських копалень, але вважають, що бачать самого сина Крона і Реї, переселеного на землю Фідієм і змушеного дивитися на пустир у Пізі і задовольнятися тим, що на протязі цілих чотирьох років хто-небудь принесе йому мимохіть жертву в Олімпії.
Установивши олтарі, оракули і кропильниці, люди приносять жертви: плужного бика – землероб, ягнят – пастух, і кіз – козопас; хто - небудь дає ладан чи коржики, бідняк же умилостивляє бога, лише поцілувавши його праву руку.
А ті, що творять жертвопринесення, - бо я повертаюся до них, - увінчавши тварину і наперед перевіривши, чи є бездоганною жертва, аби не заколоти яку-небудь негідну, підводять її до олтаря і жалібно стогнучу забивають перед очима бога. При цьому вони, як і належить, благоговійно мовчать і напівголосно вторять стогонам жертви на флейті. Хто ж не здогадається, що боги радіють, дивлячись на все це?
Припис говорить не підходити близько до кропильниць, тому у кого руки не чисті, а сам жрець стоїть весь у крові, як циклоп розрізаючи жертву, (12) виймаючи нутрощі, достаючи серце, обмиваючи кров’ю олтар і здійснюючи непристойне; він запалює нарешті вогонь і кладе, приносячи дар, козу зі шкурою, ягнят разом із шерстю. Тук божественний і запашний здіймається уверх і спокійно розсіюється в небі.
Скіфи ж, залишаючи без уваги всі подібні жертви і вважаючи їх грубими, присвячують Артеміді людей і, роблячи це, таким чином, догоджають богині.
Це, мабуть що, відповідає тому, що роблять ассирійці, фрігійці і лідійці.
Якщо ж ти з’явишся в Єгипті, то побачиш там багато священного і воістину гідного неба: Зевса з баранячою головою, собакоголового красеня Гермеса, і Пана повністю у вигляді козла, одного бога у вигляді ібіса, іншого в образі крокодила і мавпи.
«Якщо ж хочеш і це пізнати, щоб знать досконало», (13) вислухай багатьох софістів та грамотіїв, і бритих віщунів. Спочатку вони розкажуть – «вийдіть за двері непосвячені» - як, спасаючись від повстання ворожих богів і гігантів, інші перелякані боги прибули до Єгипту, щоб там сховатися від ворогів; потім один із богів від страху зайшов у тіло козла, другий – барана, третій став звіром або птахом, і тому все ще й зараз ці образи зберігаються богами. І це, без сумніву, зберігається в святилищі, записане ще десятки тисяч років тому назад.
І жертвопринесення у єгиптян такі ж, за винятком того, що вони оплакуючи жертву б’ють себе в груди, ставши навколо вже вбитої тварини, а деякі ховають тільки - що заколоту жертву.
Якщо помре Апіс, найвеличніший із богів, то ніхто не пожаліє волосся, кожен виголить на маківці голову, показуючи горе, і навіть той хто має пурпурний локон Ніса. Цей Апіс з самого початку вибирається зі стада, як бог, так як він найпрекрасніший і святіший за звичайних биків.
Отже, все що відбувається і чому вірять так багато людей, мені здається, потребує зовсім не засудження, але якого-небудь Геракліта чи Демокріта, щоб перший висміяв їхнє невігластво, а другий же оплакав безумство.
Примітки:
1) … як Ойней зневажив нею при жертвопринесеннях… - див. прим. до «Бенкет, або Лапіфи»
2) … пригощаючи дванадцять днів поспіль…- див. «Іліада», пісня I.
3) … повернення із Іліону до Пілосу за дев’ять биків…- натяк на жертвопринесення, за яким застає в Пілосі Нестора Телемах. – див. «Одіссея», пісня III:
Було там дев’ять лав; на лавах до п’ятисот на кожній
Люди сиділи, і дев’ять биків перед кожною було.
Втім, це жертвопринесення у Гомера стається вже багато часу по тому після повернення Нестора в Пілос, і число биків - 9 ˟ 9 =81.
4) … плавання із Авліди в Іліон за невинну царську доньку…- на шляху до Трої греки були затримані в Авліді зустрічними вітрами, що їх послала розгнівана Артеміда. Для умилостивлення богині Агамемнон повинен був принести їй жертву дочку Іфігенію. Цей епізод складає зміст трагедії Еврипіда "Іфігенія в Авліді».
5) … виторговувала у Афіни за дванадцять биків і покривало…- див. «Іліада», пісня VI.
6) … добрі лемносці…- жителі острова Лемноса в Архіпелазі, де вшановували Гефеста.
7) … Аттіса, який вже ні на що не здатен…- згідно з міфом, Аттіс, коханець Реї, був оскоплений жрицями цієї богині, ображеної його любов’ю до доньки ріки Сангарія.
8) …Ендіміон…- про любов богині Селени до красеня Ендіміона – див. Лукіан, «Розмови богів».
9) …що небо ззовні мідне, ми чули від Гомера…- небо у Гомера часто називається мідним – див. «Іліада», пісня XVII:
…лунаючи грім, залізний
До мідного неба здіймався…
Пісня V:
Навіть до мідних небес здіймались копитами коні…
10) …«Боги, у Зевса отця засідаючи»…- див. «Іліада», пісня IV.
11) …і тука, що здіймається вверх у клубах диму…- див. «Іліада», пісня I.
12) … весь у крові, як циклоп розрізаючи жертву…- див. «Одіссея», пісня IX.
13) …«Якщо ж хочеш і це пізнати, щоб знать досконало»…- так відповідає Главк Діомеду перед єдиноборством на питання, хто він такий. – див. «Іліада», пісня VI.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.
