КІНІК
діалог з кініком
КІНІКИ або киніки (грец. κῠνικοί від грец. κῠνός «собака» і / або грец. Κῠνόσαργες Кіносарг, пагорбу у Афінах; лат. Cynici циніки), також кинізм — одна з найвідоміших і найзначніших давньогрецьких сократівських філософських шкіл 4 століття до н. е.
В основному вивчали етичні проблеми та їхній вплив на суспільство, ігноруючи вивчення теорії пізнання й розвитку суспільства. Кініки були послідовниками Антисфена. Виражали настрої демократичних прошарків сучасного їм рабовласницького суспільства. Основою щастя і благодаті вони вважали нехтування суспільних норм, відмову від багатства, слави, всіх чуттєвих задоволень, досягнення незалежності та внутрішньої свободи особистості.
ЛІКІН. Чому це ти, друже, бороду відпустив і волосся відростив, а хітона у тебе немає? Чому розгулюєш голим, ходиш босоніж і ведеш бродяче життя, не людське, а звірине? Для чого, всупереч тому, що роблять всі інші ти своє тіло всіляко вбиваєш і тиняєшся де завгодно, знаходячи то там то тут місце для ночівлі на твердій та запиленій землі, так що носиш всілякий бруд на своєму жалюгідному плащі, і без того вже не тонкому і не барвистому?
КІНІК. Та мені інший і не потрібен. А потрібний такий, щоб його і роздобути було легше і щоб він менше клопоту добавляв своєму хазяїну: от такого для мене і достатньо…
Ну, а тепер ти скажи, заради богів: хіба, по-твоєму, з розкішшю не пов’язані вади?
ЛІКІН. Ще й як!
КІНІК. З простотою ж – чесноти?
ЛІКІН. Ще б пак.
КІНІК. Так чому ж ти тоді, дивлячись, що я веду життя більш просте, чим інші, вони ж – більш розкішне, ти мене, а не їх засуджуєш?
ЛІКІН. Тому, що бачить Зевс, ти, по-моєму, не в більшій, чим інші, простоті живеш, а у злиднях, сказати точніше – в повній нестачі та в бідності: адже ти нічим не відрізняєшся від жебраків, тих хто випрошує собі їжу на кожен день.
КІНІК. А чи не хочеш ти, раз вже зайшла про це мова, розглянути, що значить «недостатньо» і що «достатньо»?
ЛІКІН. Якщо ти вважаєш це за потрібне.
КІНІК. Отже, для кожної людини є достатнім саме те, що досягає рівня її потреби. Чи, може, ти розумієш це якось інакше?
ЛІКІН. Припустимо – так.
КІНІК. Недостатнім же все те, чого недостатньо якраз для потреби, що не досягає розмірів необхідного. Чи не правда?
ЛІКІН. Правда.
КІНІК. Таким чином, я ні в чому не маю нестатку, так як все, що у мене є, цілком задовольняє мою потребу.
ЛІКІН. Що ти, власне, хочеш цим сказати?
КІНІК. А ось подивись: для чого існує кожна із речей, в яких ми маємо потребу? Наприклад, будинок: Хіба він існує не для укриття?
ЛІКІН. Так, для укриття.
КІНІК. Ну, а одяг? Він для чого? Чи не для того ж самого укриття?
ЛІКІН. Так. Далі!
КІНІК. Але, заради богів, для чого ж саме нам потрібне це укриття? Чи не для того, щоби прикритий відчував себе краще?
ЛІКІН. Мені здається, що так.
КІНІК. Отже, по-перше – мої ноги: невже вони, по-твоєму, в гіршому стані, ніж ноги у інших людей?
ЛІКІН. От цього я вже і не знаю.
КІНІК. Ну, можливо, але ось так тобі стане ясніше: скажи, що повинні робити ноги?
ЛІКІН. Ходити.
КІНІК. Так що ж? Ти вважаєш, що мої ноги ходять гірше, чим у інших людей?
ЛІКІН. Ні, це зовсім неправильно.
КІНІК. А значить і стан їх не гірший, раз вони не гірше за других виконують свою роботу.
ЛІКІН. Правильно.
КІНІК. Значить, що стосується ніг, - я, виходить, знаходжусь у стані нічим не гіршому, чим всі інші люди.
ЛІКІН. Не схоже, щоб ти був гірше.
КІНІК. Що ж? Можливо, тоді інше моє тіло в гіршому стані? Але, якщо воно гірше, то, значить, і слабше, так як перевага тіла – в його силі. Ну, а хіба моє тіло слабше за інших?
ЛІКІН. На вигляд – ні.
КІНІК. Отже, виявляється, що ні мої ноги, ні інше моє тіло не мають нестачі в прикритті. Бо, відчуваючи нестачу, вони були б в поганому стані, оскільки потреба завжди і скрізь робить те, що нею охоплене, поганим і більш слабким. Втім, і живиться моє тіло, мабуть, не гірше за інших тільки тому, що живиться тим, чим прийдеться.
ЛІКІН. Ясно: варто лиш подивитися на тебе.
КІНІК. Не було б моє тіло сильним, якби погано харчувалося: адже тіло руйнується від поганого харчування.
ЛІКІН. Згоден і з цим.
КІНІК. Тоді скажи мені, чому ж, якщо так обстоять діла, ти засуджуєш мене, зневажаєш мій спосіб життя і називаєш його жалюгідним?
ЛІКІН. Та тому, Зевсом клянусь, що природа, яку ти шануєш, і боги, що розкинули перед нами землю і заставили її виробляти надзвичайно багато благ, щоб ми усього мали вдосталь не тільки заради своєї потреби, але і на радість, - ти ж ні в чому цьому, або майже ні в чому, не маєш своєї частки і ніскільки не більший за тварин. Дивись: ти п’єш ту ж саму воду, що і звірі, їси все, що тобі попадає, як собака, і ложе твоє нітрохи не краще, чим буває у псів: оберемок сіна для тебе достатній, як і для них. Та і плащ на тобі ніскільки не кращий, чим на обездоленому жебраку. А між тим, якщо згодитись, що ти, задовольняючись цим, мислиш правильно, то, отже, бог вчинив неправильно, створивши і тонкорунних овець, і солодкі виноградні кетяги, і багато – багато інших чудес, приготувавши для нас і масло, і мед, і багато іншого, щоб у нас була і різна їжа, і солодкі напої, гроші, м’яка постіль, щоб ми мали гарні будинки і все інше виготовлене на диво, а також витвори мистецтва: адже вони теж дари богів. Життя, без усіх цих благ, - жалюгідне життя, навіть, якщо людина позбавлена них, ким-небудь іншим, як ті що сидять в темницях. Але ще більш жалюгідний той, хто сам себе полишає всього, що прекрасне: це вже явне безумство.
КІНІК. Що ж? Може бути, ти і правий… Однак от що скажи мені: припустимо, багата людина від щирого серця, привітно та ласкаво приймає і пригощає у себе багато самих різних гостей, і хворобливих людей і міцних. Хазяїн накриває для гостей стіл великою кількістю страв всякого роду, і от хто-небудь із гостей все захопить і все з’їсть – не тільки те, що стоїть перед ним, але і те, що далі, що приготовлене для слабких здоров’ям, тоді як він сам зовсім здоровий і має при цьому лише один шлунок, і йому не треба багато, щоб наїстися, і коли-небудь буде роздавлений великою кількістю з’їдених страв, - от скажи, що це за людина, по-твоєму? Мабуть-що, розумник?
ЛІКІН. Це для інших, для мене – ні.
КІНІК. Тоді що ж? Скромник?
ЛІКІН. Теж ні.
КІНІК. Ну, а тепер припустимо, що хто-небудь із тих, що знаходяться за тим же столом, не звертаючи уваги на безліч різноманітних страв, вибере одну із них, що найближче, достатню для його потреби, і благопристойно з’їсть її, скориставшись тільки одною нею, а на інші навіть не подивиться, - чи не визнаєш ти, що ця людина і розумніша, і порядніша за першу?
ЛІКІН. О, звісно ж!
КІНІК. Отже, розумієш? Чи я повинен ще раз пояснити тобі?
ЛІКІН. Що саме?
КІНІК. Та те, що божество, подібно до нашого привітного хазяїна, виставило перед нами багато різноманітних та різнорідних страв, щоб кожен отримав те, що йому найбільш підходить: одна страва для здорових, інша для хворих, одна для сильних, друга для слабких. Божество не хоче, щоб ми всі користувалися всім, але щоб кожен – тим, що йому природно, а із того, що для нього природно, - саме тим, в чому він має найбільшу потребу.
Ви ж найбільш схожі на ту людину, яка у своїй ненажерливості і нестримності намагається все захопити, - бо ви домагаєтесь використати всі блага з усіх місць землі, а не тільки свої вітчизняні: ви вважаєте, що вам мало вашої землі і вашого моря, і привозите із-за тридев’яти земель товари для своєї насолоди, віддаючи перевагу заморському перед місцевим, розкішне – простому, малодоступне – доступному. Коротше кажучи: вам більше подобається терпіти різні клопоти і біди, ніж жити безтурботно. Бо, звісно ж, все це багатство дорогих і розкішних приготувань, якими ви пишаєтесь, здобуваються вами шляхом великих бід і нещастя. Так, так, а чи не хочеш ти – подивись на омріяне золото, подивись на срібло, подивись на розкішні будинки, подивись на одежі, предмет багатьох зусиль, подивись на все, що тягнеться услід згаданому, - ціною якого клопоту все це купується, якої праці, якої небезпеки! Більш того: якою кількістю людської крові, смертей та розбрату, і не тільки тому, що багато хто гине у далекому плаванні і терпить жахи, добуваючи і виготовляючи, - ні, це все на додаток породжує багато битв і спонукає вас будувати взаємні підступні задуми: друзі друзям і діти батькам, а дружини чоловікам. Так, я вважаю, і Еріфіла зрадила свого чоловіка за золото.
І все це звершується, не дивлячись на те, що різнобарвні плащі анітрохи не краще зігрівають, і будинки з позолоченими дахами нітрохи не краще ховають від негоди, і срібні кубки не роблять пиятику веселішою, не роблять цього і золоті. Також і ложе зі слонової кістки не приносить снів більш солодких, але нерідко ти побачиш багатія, який на дорогоцінному ложі, на розкішних тканинах не може забутися сном. А вже про те, що всілякі турботи про страви насичують анітрохи не краще, але тільки руйнують тіло і спричиняють йому хвороби, - чи варто і говорити?
Чи треба говорити також і про те, скільки праці і випробувань виносять люди заради утіх Афродіти? А між тим так легко втихомирити цю пристрасть тому, хто не шукає надмірностей. Але і цієї пристрасті безумств і розбрату здається людям ще недостатньо, і вони вже доходять до того, що перевертають природне призначення речей і користуються установленим не для тієї мети, для якої це встановлено природою, як начебто хто-небудь забажав замість повозки скористатися ложем, немов повозкою.
ЛІКІН. Але хто ж це робить?
КІНІК. Ви робите – ви, що користуєтесь людьми як упряжною худобою і заставляєте їх нести на плечах ваші носилки, немов повозки, а самі лежите на них, в знемозі та розкоші, і правите зверху людьми, як віслюками, наказуючи їм повертати в ту чи іншу сторону. І чим більше ви робите таких вчинків, тим блаженніше вважаєте себе…
А ті, хто плоть живої істоти вживає не просто в їжу, але й примудряється перетворити її на фарбу, (1) – як, наприклад, красильники пурпурових тканин, - хіба і ці люди не всупереч природі використовують творення божества?
ЛІКІН. Бачить Зевс, ні, так як пурпурниця може ще й фарбувати, а не тільки бути їжею.
КІНІК. Але не для цього вона існує. Адже інший чоловік і кратером міг би, вчинивши над ним насильство, скористатися як простим горщиком, - тим не менш, кратер існує не для цієї потреби. Та що там. Хіба можна описати докладно всю одержимість цих нещасних? Така вона велика. А ти мені докоряєш тим, що я не хочу приймати участь в такому житті, але сиджу, подібно до скромного гостя, пригощаючись тим, що мені підходить, вживаючи лиш саме просте і ніскілечки не прагнучи до інших вигадливих і різноманітних страв.
Але, більше того: якщо я, по-твоєму, живу звіриним життям тільки тому, що я потребую небагато і задовольняюся малим, то богам загрожує небезпека, згідно з твоїми поглядами, виявитися ще нижче за звірів: бо вони ж зовсім не мають ні в чому потреби. Але для того щоб точніше зрозуміти, що значить «потребувати небагато» і чим від нього відрізняється «багато в чому потребувати», зверни увагу на наступне: кількістю потреб діти перевершують дорослих, жінки – чоловіків, хворі – здорових, коротше кажучи, завжди і скрізь нижче потребує більшого, чим вище. Ось, чому боги ні в чому не мають потреби, і ті, хто ближче за всіх стоїть до богів, мають найменші потреби.
Ну, а Геракл, кращий із смертних, божественний муж, сам справедливо визнаний за бога? Невже ти думаєш, що нещаслива доля заставляла його блукати землею оголеним, з одною лиш левовою шкурою на тілі, і не знати жодної з наших потреб? Однак, він зовсім не був нещасним, захищаючи інших від бід; не був він, також, і бідняком, бо і суша і море були йому підвладні. Та й справді, куди б Геракл не направився, він повсюди всіх перемагав і жодного разу серед своїх сучасників не зустрів нікого, рівного собі, або сильнішого, поки сам не пішов із світу людей. Або ти думаєш, що Гераклу нічого було підстелити під себе, чи не було у що взутися, і тому він мандрував у такому наряді? Ні, такого ніхто не скаже. Але Геракл був сильний духом і витривалий тілом, хотів сили, а розкоші не бажав. А Тезей, учень Геракла? Хіба він не був царем усіх афінян, і сином Посейдона, як говорить переказ, і найдоблеснішим чоловіком свого часу?
Але що ж? І Тезей вважав за краще не мати сандалій, блукав голий і босий, і любо йому було носити бороду і довге волосся; та і не одному йому це було приємним, але і всім мужам древності, - тому, що вони були кращими за вас, і жоден з них не потерпів би бритви, точно так же, як жоден лев не дозволив би побрити себе. Тіло ніжне та гладке, думали вони, личить жінкам, самі ж вони чим були на ділі, тим і хотіли здаватися: чоловіками, вважаючи, що борода слугує прикрасою чоловіку, подібно до того, як грива коню або пасмо шерсті у лева на підборідді дані богами для краси і для гордості, - так і чоловікові дана борода. Вони, мужі древності, збуджують мої ревнощі, і їм я хочу наслідувати, і ніскільки не заздрю дивному щастю, яке люди, що живуть нині, знаходять у своїх трапезах, нарядах і в тому, щоб вилощити кожну частину свого тіла не лишивши на ній жодної волосинки, навіть якщо вони і ростуть в самих потаємних місцях.
Я ж благаю богів, щоб мої ноги ніскільки не відрізнялися від кінських копит, як, за переказом, ноги кентавра Хірона, щоб мені самому, подібно левам не думати про постіль і щоб розкішна їжа була мені потрібною не більше, чим собакам. І нехай мені буде дано усю землю мати за ложе, і в іншому не мати потреби; вважати за житло всесвіт, а їжу брати ту, яку добути легше за все. В золоті ж і сріблі нехай ніколи не відчуємо потреби ні я сам, ні мої друзі, так як із цієї пристрасті народжуються для людей усі біди: міжусобиці, війни, змови, вбивства. Все це має своїм джерелом пристрасть до володіння більшим. Нехай же вона не підходить до нас, нехай ніколи не захоплює мене спрага користі, і нехай я зможу задовольнятися малим надбанням.
Ось тобі мої погляди. Звісно, вони різко розходяться з побажаннями натовпу. І немає нічого дивного, що і за зовнішнім виглядом ми відрізняємось від більшості, раз ми так сильно відрізняємося своїми переконаннями. Але от чому я дивуюсь: ти визнаєш, що той хто грає на кіфарі повинен мати особливий одяг і відрізнятися зовнішнім виглядом, так же і флейтист; так, так, флейтист повинен мати особливу зовнішність і відмінний одяг – актор, за чесною ж людиною ти не визнаєш права на відмінність у зовнішності і наряді, але вважаєш, що всі ознаки повинні бути такими ж, як і у натовпу, хоча натовп, до того ж, складається із негідників. Якщо ж у чесних людей повинна бути єдина, властива їм зовнішність, то хіба не підійде для цієї мети більш за все як раз та сама образлива для всяких розпусників, сама для них неприйнятна?
Отже, для мене відмінна зовнішність полягає в тому, що я брудний і косматий, ношу грубий плащ і довге волосся, ходжу босим, тоді як ви за зовнішністю подібні спотворювачам природи розпусникам, і розрізнити вас неможливо нікому, бо у вас все однакове: і різнобарвні тонкі тканини, багато всіляких сорочечок, і верхній одяг, і взуття, і зачіска, і духи. Так, так: ви уже і пахнути стали зовсім як ті, - особливо самі, по-вашому, щасливі. Однак, чи багато можна дати за мужчину від якого духами несе як від продажного хлопчика? І справді: в роботі ви витривалі не більше за них, в насолоді ж – нітрохи не менше: і їсте ви, і причісуєтесь однаково з ними, і ходите так же, або, краще сказати, так же не бажаєте ходити, а віддаєте перевагу тому, щоб вас носили, як якусь поклажу, кого – люди, кого – мули. Мене ж несуть мої власні ноги, куди я тільки забажаю. Я здатен і холод витримувати, і спеку переносити, і не бурчати на установлене богами, - а все тому, що я нещасний і жалюгідний, вам же, з вашим щастям, ніщо, що відбувається не до вподоби. Ви все лаєте, а те, що маєте, виносити не бажаєте, а прагнете до того, чого немає: взимку благаєте про літо, літом – про зиму, в спеку – про холод, а в холод – про спеку. Ви, схожі на хворих, нічим не задоволені, і вередливі; але у тих виною хвороба, у вас же – ваша власна вдача.
І після цього всього ви вимагаєте від нас, щоб ми змінили і виправили свою поведінку, так як ми нерідко погано обмірковуємо свої вчинки, між тим як ви самі необачні у власних і жодного із них не здійснюєте дотримуючись розумного рішення, але завжди керуєтесь звичкою чи пристрастю. Тому ви нічим не відрізняєтесь від людей яких зносить бурхливим потоком: куди попрямує течія, туди люди і несуться; так і ви – куди захоплюють вас пристрасті. З вами діється те ж саме, що сталося, кажуть, з одним чоловіком, що сів на скаженого коня: кінь, звісно ж, підхопив його і помчав, і чоловік цей вже не міг зійти з коня під час скачки. І от, хтось, зустрівши його, спитав, куди він скаче. «Куди йому заманеться», - відповів той, указавши на коня. Так і ви: якби хто-небудь спитав вас: «куди ви скачете?» і якби ви захотіли відповісти правду, ви повинні були б сказати або просто: «куди угодно нашим пристрастям», або точніше, в одному випадку: «куди угодно насолоді», в другому – «честолюбству», в третьому – «жадібності». Один раз вас може помчати гнів, другий раз – страх, третій – ще що-небудь схоже, так як не на одному, але на багатьох різних конях скачете ви, сідаючи то на одного, то на другого, - але всі вони однаково дикі і тому заносять вас у прірви та стромовини. Але доки ви не впадете, до тих пір ви ніколи не зрозумієте, що на вас чекає падіння.
Що ж стосовно грубого плаща, над яким ви насміхаєтеся, то і він, і моє довге волосся, і вся моя зовнішність мають таку велику силу, що дають мені можливість жити спокійно, робити що захочу, і по дружньому зустрічатися з ким побажаю. Адже із людей нерозвинутих і неосвічених жоден не підійде до мене через мій вигляд, а різні випещені, так ті ще здалеку звертають убік. Зближуються ж зі мною люди найтоншого розуму, суворої совісті, що бажають стати кращими. Ці люди частіш за все приходять до мене, і з такими я радий вести бесіди. Біля дверей же так званих щасливців я не прислуговую, їхні золоті вінки і пурпурові тканини вважаю за дим і сміюсь над цими людьми.
Якщо ж ти, перш ніж насміхатися, хочеш упевнитись в тому, що моя зовнішність не тільки чесним людям, але і богам личить, - роздивись зображення богів: с ким вони покажуться тобі схожими – з вами чи зі мною? І не тільки еллінські, але і варварські храми обійди і подивись, як створені і написані боги: з довгим волоссям і бородами, як у мене, чи стриженими і бритими, подібно до вас? Втім, у більшості випадків ти і хітонів не побачиш на них, як і на мені. Так що ж? Невже ти ще насмілишся говорити про таку зовнішність, начебто вона нікуди не годиться, коли і для самих богів вона є підхожою?
Примітки:
1) … але й примудряється перетворити її на фарбу…- мається на увазі раковина пурпурниці, соком якої тканини красилися в пурпуровий колір.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.