14.11.2022 09:34
for all
25 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © ІОГАНЕС ПАУЛІ

І ЖАРТОМА І ВСЕРЙОЗ

оповідки 19 - 25





19.

Жив один заможний священик, у якого було багато грошей і, як і належить особам духовного чину, чимало турбот. Куди б він не ховав свої скарби, все, здавалося йому ненадійним: узнають і вкрадуть. Нарешті придумав він сховати гроші в святому олтарі, - так, мовляв, безпечніше за все. Сховав, та ще й написав: тут покоїться Господь Бог.

Як же ото воно йому було, коли він знайшов олтар пустим, а під попереднім написом новий: «Господь Бог воскрес». Так обійшовся з ним хитрун. Священик же, кажуть, помер від прикрості.


20.

Послали одного разу митаря в сільце, щоб стягнути з мужика борг. І постав перед ним диявол у вигляді звичайного селянина, і пішли вони рядом. А коли проходили через одне село, там заплакала дитина, і мати, спересердя, закричала: «Та замовкни ти, чорт би тебе забрав!» І митар сказав чорту: «Чуєш, тобі віддають дитину, чому ти його не забираєш?» А чорт відповів: «Жінка говорить не всерйоз, вона просто сердиться». Ідуть вони далі і бачать на лузі стадо свиней, а одна свиня відділилася від стада – і тікати; пастух ледве догнав її і з пересердя говорить: «Чорт би забрав всіх цих свиней!» І знову здивувався митар: «От і свиней тобі віддають, а ти все гидуєш». І чорт відповів: «Свиня мені ні до чого, а бідному пастуху прийшлось би за неї заплатити із своєї кишені». І от пришли вони у двір до боржника, а той стояв біля комори і, побачивши митаря, взявся лаятися: «Чорт би забрав цього митаря, пішов би він до чорта!» І чорт сказав митарю: «Чуєш, чого просить мужик? І просить він це, повір, всерйоз. Тому тобі прийдеться піти зі мною» І забрав його. По цьому усім митарям належить перед тим, як стягувати борг або податок, отримати на це благословення Боже, тому як до чорта їх посилають постійно.


21.

Була одна дівиця в місті служанкою, і не давали їй проходу чоловіки. Тому вирішила вона полишити міське життя і найнятися куди-небудь в замок. А на дорозі до замку, біля дуба, зустрівся їй чорт у людському образі і спитав у неї, куди це вона зібралась. Дівиця відповіла. Чорт сказав: «Я б тобі такого не порадив. Лицарі такі ж розпусники, як і всі інші, не прийшлось би тобі каятися». А дівиця йому: «Ні, вже я зумію дати їм відсіч!» Не пройшло і півроку, як виявилося що вона вагітна, працювати вже не могла і її звільнили. Спускаючись з гори вона знову опинилася біля дуба, і чорт знову був тут як тут і спитав її, чому вона плаче. «Я жду дитину, - відповідала вона, - чорт поніс мене в цей замок!» Чорт ударив її по щоці і вигукнув: «Ти все-таки брешеш. Тут, біля цього дуба, я відмовляв тебе іти в замок ти ж мене не послухала».

Чорту часто приписують всілякі діла, хоча ніякого чорта в окрузі не водиться. Як сказав Іаков, спокушає не диявол, а наші особисті дурні бажання.


22.

Їхали одного разу купці на ярмарок у Франкфурт великою компанією, чоловік десять чи дванадцять, і був серед них кінській баришник. Заночували вони якось на заїжджому дворі, а ліжок було мало, і прийшлося їм лягти по двоє. І той, з ким довелося розділити ліжко з баришником, сказав йому: «Знаєш, друже, я майстер грати у м’яча, а вночі мені буває сниться, що я по ньому луплю. Тому якщо я тобі вночі, вріжу по носі, ти вже не сердься, так як це буде підчас сну і ненароком». Баришник відповів йому: «Мені приходиться мати справу з норовистими кіньми, і якщо мені присниться, що я об’їжджаю одну із них і даю їй шпорами, то не сердься і сам». І з цими словами встав, як нібито зібрався до вітру, і прив’язав до ніг шпори. І коли в північ шанувальник гри в м’яча почав лупити по баришнику, той у відповідь заскакав і сколов шпорами свого напарника в спину і в стегна до крові.

Так підтвердилось сказане Давидом. Сказано ж було: не слід цькувати лисицю лисицями.


23.

Сиділи дві жінки в домі у ткача і обидві пряли. Одна була багата, друга бідна, і засперечалися вони із-за одного мотка пряжі: кожна стверджувала, що він належить їй. І прийшли вони з цим до судді, і кожна звинувачувала іншу. Суддя вирішив знайти істину. Він відізвав у бік багату і спитав: «А на що ти намотала пряжу?» - «На білу хустинку». Відізвав бідну і спитав у неї про те ж. «На маленький камінець». І повелів суддя розмотати пряжу – і виявилось, що бідна жінка говорить правду, тому що пряжа була намотана на камінець.

Ось так повинен кожний суддя шукати істину, з великою старанністю, і не ухилятися від справи, як то роблять багато хто із судів, звертаючи увагу на того хто зробив, а не на скоєне. Тому-то в давнину і зав’язували суддям очі, щоб вони не дивились, а слухали.


24.


Цей випадок стався, як стверджують чесні люди, в тисяча п’ятсот шостому році від народження Христа. Їхав на ярмарок у Франкфурт один купець, і випав у нього із сідла гаманець, в якому було вісімсот гульденів. А по дорозі йшов тесля - і знайшов гаманець, і підібрав його, і поніс до себе додому. Прийшовши додому, відкрив гаманець, побачив, що там лежить, і вирішив його поки що приховати на всяк випадок, якщо хто-небудь буде його шукати. А наступної неділі священик того села, де жив тесля, оголосив з амвону: загублені вісімсот гульденів, і тому хто знайде їх обіцяна нагорода в сто гульденів, якщо він їх поверне. А тесля в той день не ходив до церкви і почув це від жінки за сніданком. «Ах, - вигукнула вона, - от найти б нам той гаманець, тоді б і сто гульденів нам були!» Чоловік відповів їй: «Іди, жінко, наверх в нашу спальню, там, під лавою біля столу, на кам’яному приступку, знайдеш шкіряний гаманець, от і неси його сюди» Жінка так і зробила. Тесля відкрив гаманець – там було вісімсот гульденів, як і сказав священик. І пішов він до священика і спитав, чи вірно йому передали, що тому хто знайде гроші дадуть в нагороду сто гульденів. Священик каже: «Вірно». – «Клич – но сюди купця, - вигукнув тесля, - гроші у мене!» Купець зрадів, почувши про знахідку, і поспішив до них. Перерахувавши гроші він кинув п’ять гульденів теслі і сказав: «Ось тобі п’ять гульденів від мене тобі в подарунок, а сто ти вже взяв без дозволу сам, тому що в гаманці було рівно дев’ятсот гульденів». Тесля відповів: «Я не такий, жодного гульдена я не взяв, а не то що сотню, я людина віруюча». А раз пішла така суперечка, то її прийшлось вирішувати в суді. Засідали декілька днів, і до часу винесення вироку, зібралося багато народу, всім хотілося почути як вирішиться справа. І спитали у купця, чи правду він говорить і чи зможе він присягнутися, що втратив рівно дев’ятсот гульденів. І купець відповідає : «Так». І велить йому суддя: «Підійми руку і присягни». І купець присягнув А потім спитали у теслі, чи може він присягнути, що знайшов не більш ніж вісімсот гульденів. І тесля також сказав «так» і присягнув. І вирішив суддя, що праві обидва, - і купець, що загубив дев’ятсот гульденів, і тесля, який знайшов вісімсот. А раз так, то треба купцю пошукати людину, яка знайшла дев’ятсот гульденів, гаманець-то, видно, виходить не його, раз він не зміг назвати вірну суму, і тесля має право розпоряджатися знахідкою на свій вибір, поки не об’явиться той, хто загубив якраз вісімсот.

І всім припав до серця такий вирок, і був він справедливий, тому що зло покарало само себе, і підтвердилась приказка: «Хто багато хоче, той мало отримає».


25.


А ось ще один справедливий вирок. Один грецький тиран на ймення Піллус придумав в подарунок іншому тирану, Фаларісу, (1) нове знаряддя катування для страти, а також залякування злодіїв. Відлили із міді бика, всередині пустого, з дверцятами в боці: туди належало поміщати нещасного катованого. Під витвором же було задумано розпалювати вогонь, щоб мідь поступово розігрівалася, нещасний мучився і кричав від болю, як бик. Однак Фаларіс злякався жорстокого винаходу Піллуса, (2) і, як пише Оросій, (3) вштовхнув в середину катівні самого винахідника, і перевірив, розпаливши під мідним биком вогонь, чи схожий голос Піллуса на бичачий.



Примітки:

1)…Фаларіс (VI ст. до н.е.)… - жорстокий тиран міста Агрігента (Сицилія).

2)…Піллус – Перілл…- легендарний агрігентський майстер, винахідник і виробник знаряддя катування у вигляді бика, відлитого із міді, всередину якого поміщався катований і під яким розпалювали вогонь. Запропонував свого «бика» Фаларісу і сам став, за велінням тирана, першою ж жертвою нового знаряддя.

3)… Оросій Павло (поч.V ст. н.е.) … - ранньохристиянський письменник і історик.


Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



м. Ельзас, 1522 року

Публікації: Каллистрат

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 14.11.2022 22:19  © ... => Каранда Галина 

Є таке діло)))

Тоді подібні байки гуляли по Європі, як зараз інтернет)))

До речі, в українській мові достатньо багато німецьких слів, так що в Європу нам заходити буде легше. Треба туди йти )))

 14.11.2022 21:30  Каранда Га... => © 

всі цікаві.
про загублений/знайдений гаманець здався знайомим сюжет. Теж, певно, в народних усмішках читала подібне)