І ЖАРТОМА І ВСЕРЙОЗ
оповідки 63 - 68
63.
Сталося в одному місті убивство, і ніяк не могли взнати, хто убивця. Але ось побачив пес убивцю вбитого і накинувся на нього, наче надумав його зжерти, а було це чи то в церкві, чи то на вулиці, та де вам завгодно. Тільки звернули люди увагу на цього чоловіка, раз вже пес до нього причепився, подивилися на нього гарненько і схопили – і зізнався він у своєму злодійстві і отримав по заслузі.
Не дарма ж і Господь Бог велить людям бути один одному вірними, на крайній випадок друзями, як і пес вірний своєму хазяїну.
64.
У одного багатія було три дочки. Він віддав їх заміж, дав за кожною придане, все, що належить, собі ж лишив тільки саме необхідне – на хліб, та на воду, та на підтримку дому, в якому жив удвох зі своєю кухаркою, жінкою досить благочестивою, - тільки здалося дочкам, що і цього йому багато і взагалі занадто вже він довго живе у цьому світі. І здолали вони його з чоловіками проханнями віддати їм і те майно, що лишилося, а вони за це будуть піклуватися про нього до останніх його днів, виділять йому окрему кімнату в домі кожної, їжу він буде незмінно отримувати найкращу, а із питва – тільки саме солодке.
І батько піддався на їхні умовляння і передав їм все майно, і перший рік вони дотримувалися обіцяного. А на другий рік, коли йому почало більше подобатися жити у однієї із дочок, чим у двох других, вона сказала йому: «Батьку, чи довго ти збираєшся сидіти в мене на шиї? Іди до сестер, адже вони отримали стільки ж, скільки і я». Добрий батько зрозумів, що був обдурений, і вирішив порадитися з розумним чоловіком. І той дав йому старого лантуха, наповненого піском і камінням, і навчив як поводити себе. Обдурений батько прийшов з цим лантухом до однієї з дочок і попросив її дати йому в борг міру і три свічки, йому, мовляв треба, дещо порахувати і поміряти. І просидів наодинці майже не до ранку, брязкаючи та постукуючи камінцями, як начебто рахував гроші. А вранці поклав в міру мідного гроша і віддав дочці.
«Слухай, батьку, - сказала вона, - адже всю ніч було чутно, як ти рахував гульдени, такий звук я ні з чим не переплутаю». І батько відповів: «Та приберіг я в лантусі небагато грошей на запас і відпишу їх в заповіті тій із вас, котра буде про мене краще інших піклуватися». Узнавши про це, кожна із дочок захотіла отримати батька до себе, аж перелаялися між собою, і жилося йому з тих пір краще нікуди. А коли прийшов йому час помирати, вирішили сестри, що соромитися більше нічого, і кинулися до лантуха, і знайшли в ньому пісок і камінці, а на додаток ще й качалку, на якій були написані англійською мовою такі слова: «Хай узнає цілий світ, що качалкою треба побити того дурня, який все своє добро роздає дітям, а сам потерпає від бідності і страждань». Подивилися вони одна на одну і засоромилися.
Накрути це собі на вус!
65.
Один багатій послав сина до Парижу, щоб він там вивчився на доктора медицини. Син від’їхав, а батько помер і залишив йому великий спадок. Брат батька написав молодому спадкоємцю листа і відправив з ним гінця до Парижу. Син відкрив конверта, подивився на підпис, побачив, що підпис належить дядькові, і спитав у гінця: «А що з моїм батьком?» - «Прочитайте листа, - відповів гонець, - і ви все узнаєте». Син почав читати листа, узнав, що його батько помер, і дуже засмутився, але, читаючи далі, з’ясував, що батько своєю останньою волею довірив його піклуванню свою безсмертну душу і весь свій великий набуток, і останнє – без будь яких умов, від чого юнак знову повеселішав і сказав: «Бути моєму батькові в купах небесних». Він хотів було сказати «в кущах небесних», але обмовився на радощах і хвилюванні.
Так він пом’янув рідного батька, так розпорядився його безсмертною душею, - а що куп на небесах не буває, це відомо всім. Тому ніколи не ввіряйте душу своїм близьким, але самі піклуйтеся про її спасіння.
66.
Францискус Петрарка розповідає про те, як деякий батько із сином наробили стільки боргів, що їх вирішили стратити, посадивши до котла з маслом і запаливши під ним вогонь.
Опинившись у котлі, прив’язані спинами один до одного, та обоє голі, - звісно ж, що син спочатку замерз, почав клацати зубами і нарікати на холод. Але тут розпалили багаття, і котел став потроху нагріватися, і масло в нім – теж, і син почав нарікати вже на жару. Батько ж був більш терплячим і, розсердившись на сина, умовляв його наступним чином: «Ах ти ж, сучий сину, ні жари, ні холоду не виносиш».
Францискус Петрарка зауважує з цього приводу, що то, було гідне слово гідної людини, яка вміє зносити і жару і холод, - і краще за все було б його негайно пробачити і помилувати.
67.
Їхав мельник до млина, поклавши на мула чотири мішки з зерном. Зустрівся йому чернець і говорить: «Жаль мула, занадто багато ти на нього навалив». – «Зовсім ні, ваша милість, - відповідав мельник, - він запросто потягне понад те всю лагідність і все довготерпіння вашої милості і всього чернецтва».
68.
Якийсь чернець залишився в одному селі без подаяння, ніхто навіть не нагодував його. Тоді він заліз до церкви і вдарив у дзвона, наповнивши село заупокійним дзвоном. Дзвонар прибіг до церкви і спитав і ченця, хто помер. «Любов до ближнього померла у цих місцях, - відповів чернець, - ніхто не подав мені Христа ради, от я і дзвоню у дзвона» У відповідь на це дзвонар взявся бити в найбільшого із церковних дзвонів. «А це що значить? – спитав чернець, - Ще хто-небудь помер?»
«Лагідність та довготерпіння, які ти повинен був би мати, - відповідав дзвонар, - теж мертві, тому я і дзвоню у дзвона.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
м. Ельзас, 1522 року
.gif "{#}")
.gif "{#}")