І ЖАРТОМА І ВСЕРЙОЗ
оповідки 47 - 52
47.
Олександр Македонський прочувши про одного жорстокого морського розбійника, наказав його зловити і привести до себе, а коли це було виконано, спитав у нього, чому той так жахливо розбійничає. Пірат відповів: «Вважається, що я розбійничаю, але так вважається тільки тому, що я бідний і у мене є тільки маленьке суденце. А ти захоплюєш країни, міста і фортеці, але ти багатий і могутній, і вважається, що ти царюєш».
Олександр сказав: «Надалі ти не будеш вважатися розбійником», - і призначив його начальником, і віддав йому в підлеглість двісті вершників.
Отже ось у чому різниця: коли спіймають крадія на графській землі чи у васальному до графа місті, граф повісить злочинця і забере собі його здобич. Виходить, що крадій не правий, а правий граф. А чи не краще повернути украдене тому, в кого воно було вкрадене? А то ж що виходить: великі злодії вішають мілких злодюжок.
Граф, що привласнює чуже добро, сам злодій, він здійснює крадіжку. Адже крадіжка є не що інше, як привласнення того, що належить іншому без його на те згоди.
48.
Вирішив один пан розрахуватися з крамарем, а той не зміг надати йому рахунка. «Даю тобі термін у вісім днів, а потім, будь ласка, надай мені рахунок у письмовому вигляді», - сказав пан. Крамар так і зробив і почав вголос зачитувати зі свого переліку: «Сорок гульденів за гірчицю…» - «Досить, - зупинив його боржник, - не потрібен мені твій рахунок, назви загальну суму. Коли вже я витратив сорок гульденів на одну тільки гірчицю, то скільки ж у мене пішло на м`ясо?»
І рахунок йому не знадобився.
49.
Одне дитя залишилось без батька і без матері, і пани із ратуші постановили дати сиротині опікуна, щоб той подбав про примноження спадкового майна. Рівно через рік запросили вони від опікуна звіт про справи. Той же почав навмисне відтягувати час. Нарешті пани із ратуші призначили день, в який опікун повинен був неухильно з’явитися до ради і назвати їм хоча б вихідні та кінцеві суми.
Прибувши в ратушу і представши перед ними, опікун широко роззявив рота, а потім повернувся до піклувальників дупою. Рот означав вихідну суму, а дупа – кінцеву. Адже все, чим йому треба було розпорядитися, він витратив або проїв, спереду увійшло, а ззаду вийшло.
50.
Жив собі один багатій, син якого навчався в університеті. Овдовівши, багатій оженився в другий раз, а син зненавидівши мачуху, заходився їй всіляко досаждати, і вона почала скаржитися на нього чоловікові. Студент вирішив переїхати в інше місто і перейти на інший факультет, і батько дав йому на це гроші. Навчався він тепер лікуванню і незабаром став доктором медицини. Коли для нього настав час повертатися в рідне місто, то він вже був широко відомий і слава про нього була надзвичайно добра.
І сталося так, що його батько захворів. Син прийшов до нього і приніс ліки, і через декілька днів батько повністю був здоровим. А дещо пізніше захворіла і мачуха – та тією ж самою хворобою, якою тільки що перехворів її чоловік. Батько гукнув сина-лікаря і попросив його вилікувати хвору: адже лікувати цю неміч він, як вже було доказано, він цілком умів.
Лікар же відповів: «Батьку, я думаю, що не зможу допоїти їй, тому що ліки, призначені тобі, ти прийняв з легким серцем, у повній впевненості, що я не дам тобі нічого непотрібного, чи тим більш шкідливого, довіра до мене тобі допомогла більше, аніж самі ліки. А мачуха мені не довіряє. Навпаки, їй здається, що я хочу зробити їй зле, тому-то ліки їй і не допоможуть».
Тобто: довіра хворого до лікаря є головною умовою для одужання.
51.
У одного пана служила кухарка, надзвичайна ненажера та ласунка. І от одного разу, в неділю, від запросив доброго друга на обід і звелів їй: «Приготуй-но гарний обід, і перше і друге, - Я запросив товариша». Кухарка зробила як і було наказано, але від обіду, приготованого нею, пахло так смачно, що вона не втрималася і з’їла його – і перше і друге.
Гість зайшов у дім, і попав прямо на кухню, і спитав: «А де хазяїн?» Кухарка відповіла: «Хіба ви його ще не бачили? Він гострить ножа і збирається відрізати вам обидва вуха. Вісім днів назад він уже зробив точно так же з одним із гостей» Почувши таке, гість кинувся тікати. А тут на кухню зайшов хазяїн і питає: «Де обід?» Кухарка у відповідь: «Ваш гість схопив його – і перше і друге – і кинувся тікати. Погляньте на вулицю он він петляє». Хазяїн схопив кухонного ножа і кинувся навздогін за уявним злодієм. І закричав йому услід: «Віддай хоча б друге!». Але гість побіг ще швидше і відгукнувся на бігу: «Не отримаєш і першого!»
Хазяїн мав на увазі блюда. Гість же думав, що мова йде про його вуха. Так вони кухарку і не вивели на чисту воду, що свідчить про жіночу хитрість.
52.
Жив колись в місті Сіракузи могутній пан на ймення Діонісій, і був він тираном і довів до повного зруйнування багато народу, в тому числі і філософа Діогена, який відважився говорити тирану чисту правду. І от одного разу мив Діоген в ручаї якусь жалюгідну травичку, збираючись нею поснідати і спастись тим самим від голодної смерті, і застав його за цим заняттям слуга Діонісія і сказав: «Якщо би ти поводив себе так, як то угодно моєму панові, тобі не прийшлось би їсти якусь травичку, ти б їв страви куди більш смачніші».
Діоген відповідав: «Якщо їси жалюгідну траву, набуваєш права не прислуговувати Діонісію і не лестити йому».
І це суща правда: бо при княжих дворах приходиться постійно догоджати і лестити князю, щоб тебе нагодували і напоїли, і, будь ти тричі правий, признавати у всьому княжу правоту. Похвалить кого-небудь князь – будь ласка підтакни, вилає – згоджуйся і тут; а всі підлесники, підспівувачі та лизоблюди – по суті людці нікчемні і мерзенні, та і невдахи на додаток: вони носять воду на двох плечах без коромисла, гострять чужі ножиці, сидять на двох стільцях, скачуть у двох сідлах одразу, слугують двом панам і не любі жодному із них, не кажучи вже про третього.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
м. Ельзас, 1522 року
