І ЖАРТОМА І ВСЕРЙОЗ
оповідки 69 - 74
69.
В одного багатія був слуга, який прислуговував йому багато років. Одного разу, за трапезою, мова зайшла про справедливість, і слуга сказав: «Добре все-таки, що істина і справедливість перебувають на землі як і раніше і високо несуть своє знамено». Хазяїн заперечив: «Все це не так. Брехня і зрада правлять світом, а зовсім не чесність». Слуга почав з ним сперечатися, і тоді хазяїн вирішив побитися з ним об заклад, причому поставив сто гульденів, тоді як слуга поставив у відповідь обидва свої ока. «Але хто ж нас розсудить?» - спитав слуга. «Виберемо трьох суддів: купця із міста, абата з лісового монастиря і лицаря із замку на горі, - і за кого буде двоє суддів, той і виграв; якщо двоє з них скажуть, що істина і справедливість перебувають на землі як і раніше, то сто гульденів твої; якщо ж я отримаю два голоси за те, що брехня і зрада правлять світом, тобі прийдеться залишитися без обох очей».
Купець виніс вирок: «Я вважаю, що світом править брехня. Якби я не обважував і не обраховував при купівлі – продажу, поганими були б мої справи. Точно так же роблять і всі інші, тому, я вважаю, брехня править світом». Хазяїн сказав: «Перший голос – мій», - і сперечальники пішли до абата і виклали йому суть своєї справи. Абат сказав їм: «Якщо би справедливість і торжествувала над несправедливістю, я б ніколи не став абатом. Мені прийшлося б випрошувати і купувати голоси моїх виборців, брехня і несправедливість правлять світом». – «Два голоси мої», - сказав хазяїн, і вони пішли до лицаря і пояснили суть своєї суперечки. «Якби я не розбійничав і не надіявся на своє нахабство, - відповідав лицар, - був би я зараз людиною хоча і благородною, але повним жебраком. Ось послухайте-но одну недавню історію».
70.
Мої слуги і челядники спіймали в лісі двох купців, знайшли у них три гульдена і, зрозуміло, ці гульдени відняли. Купці прийшли до мене в замок і поскаржились, що мої люди їх пограбували. Я, мовляв, повинен відшкодувати їм збитки. Я спитав у них, чи гарно вони були одягнені під час пограбування. Вони говорять – так, добре. «Значить, - відповів я їм, - вас пограбували не мої люди, тому що мої одними гульденами не обмежились би, вони б неодмінно роздягли вас догола. Тому ось мій вирок: брехня високо несе своє знамено». Сперечальники залишили замок і пішли темною лісовою стежкою.
Хазяїн сказав: «От бачиш, я отримав всі три голоси». І він прив’язав слугу до дерева і виколов обидва ока, після чого відв’язав, вручив слузі посоха і відпустив на всі чотири боки.
Нещасний від свого великого смутку не знав куди йому податися і вирішив: «А заночую я прямо тут в лісі, під деревом». А вночі під тим же деревом зібралися злі духи, і кожен із них похвалявся перед іншими своїми безчинствами. Один сказав: «Я підстроїв все так, що хазяїн виколов обидва ока своєму вірному слузі». Інший відповів: «Хвастун ти нещасний, під цим деревом росте чудодійна трава, і якщо сліпий прикладе її до сліпих очниць, то у нього з’являться нові очі». І з тим вони згинули. Сліпець став на коліна і почав молитися Господу, щоб той допоміг йому знайти чудодійну траву, і почав шукати її, і, вирвавши із землі травинку, прикладав її до очниць, але нічого не відбувалося, поки, нарешті не вирвав він ту єдину, що була потрібна, - приклав її до очниць і прозрів. Він уславив Господа і здогадався нарвати чудодійної трави ще й на запас.
А неподалік від того місця жив могутній барон, донька якого була сліпою від народження, і барон оголосив по всьому світу, що якщо хто-небудь зуміє її зцілити, то буде нагороджений одруженням і відповідним посагом. Слуга вилікував її, і оженився на ній, і отримав багатий посаг. Коли його колишній хазяїн прочув про те, що він прозрів, досяг успіху і розбагатів, він відправився до нього в гості, випросив пробачення за скоєне зло і попросив розказати, як же воно все так вийшло, що і зір до нього повернувся, і багатство прийшло. Бувший слуга розказав все, як було, і показав дерево, під яким знайшов чудодійну траву. Вирішив нарвати трави і хазяїн, але тут опустилася ніч, і прийшлося йому лягти спати під деревом.
А злі духи зібралися тут і на цей раз. І один із них сказав: «Недавно ми тут один перед одним хвалилися, а під деревом сидів сліпець – і все підслухав, і прозрів, - так що треба подивитися, чи немає кого під деревом і зараз» . І знайшов чоловіка і виколов йому обидва ока.
Так було показано, що поразки, які терпить інколи істина, носять минущий характер, а знамено справедливості як і раніше високо».
71.
Перед однією важливою битвою Олександр Македонський дав богам клятву віддячити їх за майбутню перемогу щедрим пожертвуванням – а саме відрубати першу ж голову, яка попадеться йому на зворотньому шляху з поля битви. А дорога йшла через міст. Битву він виграв і поїхав додому, а на мосту йому зустрівся мельник, що гнав до млина нав’юченого віслюка.
Цар вигукнув: «Нещасний мельнику! Мені прийдеться принести тебе в жертву богам, тому що я дав обітницю відрубати першу ж голову, яка попадеться мені на зворотньому шляху!» «А причому тут я, - заперечив мельник, - адже я іду не перед віслюком, а за ним. Віслюк, іде першим».
Так мельник спас своє життя, голову ж відрубали віслюку.
72.
Олександр Македонський взяв в облогу місто під назвою Лампсак, бажаючи захопити його і стерти з лиця землі. А в місті проживав учений муж Анаксімен, який був колись вихователем Олександра. І пішов Анаксімен до табору Олександра з проханням пощадити місто. Зустрівшись зі своїм старим вчителем, Олександр дав наступну клятву: «Богами Олімпу і царською короною клянусь не робити того, що ти в мене попросиш».
Анаксімен же відповів: «Олександре, я прошу тебе зруйнувати Лампсак і стерти його з лиця землі». І таким чином місто було збережене.
73.
Епіскоп Трірський приїхав зі своїм почетом на рейхстаг до Франкфурту, і попався йому на очі бідняк у рваному шматті, а було того дня дуже холодно, і епіскоп сказав нещасному: «І мені сьогодні холодно, а вже ж тобі бідному, як воно?» - «А хіба сьогодні холодно?» – відгукнувся бідняк. Він витяг руку із-за пазухи і помахав нею, ніби визначаючи погоду. Нарешті промовив: «Так, мабуть, дещо прохолодно, але мені не холодно». І добавив: «А якщо ваша світлість зволить вручити мені гульдена, то я навчу вас, як вчинити так, щоби мерзнути не більше аніж я».
Епіскоп дав йому гульдена. Бідняк пояснив: «Бачите, ваша світлість, мерзнуть тільки ті, хто скупиться одягати на себе весь свій одяг зразу. Одягніть на себе все що у вас є, і вам теж стане жарко». – «Та якщо я одягну на себе все, що в мене є, - сказав епіскоп, - то ніякий кінь мене не підійме. Але гульдена ти заробив чесно»
74.
Епіскопу Трірському захотілося розпитати цього тямущого чолов’ягу і взнати, хто він за родом занять. «Я оптик, ваша світлість, - відповів той, - тобто виробник окулярів, які підсилюють зір, і я мандрував по багатьох землях, був у Брабанті, в Нідерландах, в Саксонії і в Гессені, але ніде не міг знайти собі роботу, ніхто мені нічого не замовляв. Наше ремесло нікого не цікавить. І сталося так, що я проїв і витратив все, що в мене було». - «От вже ніколи б не подумав, - сказав епіскоп, - що на таке ремесло немає попиту. По-моєму, це добре ремесло і потрібне для людей. Тим більш що зір у багатьох псується, і псується все швидше». – «А діло все у тому, - відгукнувся його співбесідник, - що окуляри нікому не потрібні. Старі священики і такі ж монахи в монастирях не моляться зовсім або ж читають ті молитви, які знають напам’ять, і тому окуляри їм ні до чого, а ви сильні світу цього, привикли дивитися на все крізь пальці, - тому-то наше ремесло і зникає».
Епіскоп розсміявся і сказав: «Ти, я бачу, добряча шельма. Поки я не від’їду із Франкфурту, милості прошу їсти і пити у мене за столом». Майстер прийняв щедре запрошення, чим немало порадував пана.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
м. Ельзас, 1522 року