І ЖАРТОМА І ВСЕРЙОЗ
оповідки 26 - 29
26.
Один дворянин, що мав у володінні декілька сіл, призвав до себе двох вчених мужів, докторів, і загадав їм наступну загадку: «Якщо дворянину належать села і жителі сіл, чи не означає це, що йому належить і все добро сільських мешканців?» І добавив, що тому вченому мужу, розгадка якого буде вірною, він подарує коня вартістю приблизно в сорок гульденів. Перший доктор сказав: «Ні, добро цих людей дворянину не належить». Другий заперечив йому: «Це чому ж? Як же добро не належить тому, кому «належать власники цього майна?» І був обдарований за лукаву відповідь конем. А перший учений муж, що сказав істинну правду, нарікнув:
« Я прагнув дати правильну розгадку, коня ж отримало лукавство».
27.
Затіяв один городянин судовий позов, і пішов, як то і належить, до судді і підніс йому в подарунок візок, а можливо і карету. Але коли той, з ким він судився, прочув про такий подарунок, то сам пішов до судді і підніс йому пару гарних коней. А коли діло дійшло до вироку, то він був винесений аж ніяк не на користь тому, хто подарував карету. І сказав програвший: «Ах, карето моя карето, по якій же кривій стежці ти покотилася?» Суддя ж, почувши це, заперечив: «Карета сама не котиться, вона їде туди, куди її коні везуть».
Так от судді та стряпчі приймають підношення, і хваляться, і обіцяють швидкий успіх, і дають надію за мзду виграти будь-яку справу, - та вслід за однієї мздою, очікують ще й другу, - а вже дірку в законі вони завжди знайдуть. Про них, мабуть, і сказав Ісайя: «Горе вам, хто видає біле за чорне, а чорне за біле, горе вам, хто поводить себе не по-людському».
28.
Заборонив лікар одному хворому використовувати для їжі свинину, молоко, рибу, овочі і т.д. Хворий заперечив: «Все було б добре, але без риби мені не обійтись, тому що я рибак». Лікар порадив: «Їжте тільки риб’ячий хвіст, він не приносить шкоди, бо знаходиться під водою в безперервному русі».
- «Коли так – зауважив хворий, - то непогано було б мені поласувати і язиком моєї дружини, він - то вже точно знаходиться в постійному русі і вдень і вночі».
Тому не слід слухати лікарів.
29.
В одному селі ворогували між собою дві сусідки і намагалися перевершити одна одну щодо всіляких пакостей. Роботящі були жінки і благочестиві, але сварливі і злі. Огорожа у них знаходилась поза будинком, і коли одна затівала прибирання, то все сміття летіло через паркан до сусідки. Але не тут-то було – та підбирала сміття руками і перекидала його назад. І повторювалось це багато разів підряд. А одній із них і цього було мало, і задумала вона ось що: назбирала мілких камінців, розжарила їх, перемішала з гарячим попелом, а потім, дочекавшись появи сусідки у дворі, висипала попіл з камінцями через паркан.
Побачивши таке, сусідка кинулась було голими руками перекинути сміття назад, як то робила завжди, але обпеклася об попіл і гарячі камінці. Почала вона плювати на пальці і закричала як навіжена. З тих пір вони нічого одна одній через паркан не кидали.
Говорить же Францискус Петрарка, що злість і заздрість виходять із життя по-сусідству, а ті хто живе на достатній відстані один від одного подібних почуттів не мають.
Король Французький не має ненависті до царя Сирійського; йому до нього немає ніякого діла, а ненавидить він тільки своїх сусідів, чи це Король Іспанський, а чи Англійський, чи хто – небудь ще. От він їх і ненавидить, і нестерпно йому бути не наймогутнішим володарем у всесвіті. Сильні ж світу цього так і норовлять обвести один одного навколо пальця, ворогують і заздрять, - адже кожному прикро спостерігати, як інший і багатіший і славетніший. По цьому з голубої крові не зробиш кров’яну ковбасу, вона зразу ж розпадеться.
Так же і члену магістрату, якого відправили послом до короля чи імператора, або просто на засіданні, коли його випереджає хтось спритніший, а про нього самого забувають: от він цьому спритному і заздрить, тому що той поряд, - а живи він в іншому місті, так і горювати було б не варто.
Не інакше обстоять діла і з нами, духовними особами, - якщо заведеться гарний проповідник де-небудь, милях в сорока від мого дому, мені було б байдуже; а якщо він прийде в моє місто і затьмарить своїм світлом моє світло, та ще й кине тінь на моє обдарування, - я б йому, признаюсь, позаздрив би.
І з жінками те ж: на незнайому красуню де-небудь на вулиці дивишся з задоволенням, раз вона всім бажана і гарна, а прийшовши в гості, хочеш знайти не красиву хазяйку, а хорошу піч. Так, до речі, якщо вже в домі неприваблива хазяйка, то піч безперечно повинна бути хорошою. Щоб гість, коли зайде в дім і побачить непривабливу хазяйку міг перевести свій погляд на піч і вигукнути6 «Клянусь всіма святими, що за гарна піч!»
А якщо одна красуня живе в Кельні, а друга в Страсбурзі, то вони одна одній не заздрять, а от станеться їм жити по-сусідству та вислуховувати похвали суперниці, вони зразу ж одна одну і незлюблять.
Тому з сусідами належить жити в мирі, уникати сварок і не зв’язуватися з тими, хто здатний на капості.
«Не будеш знать, чого ти вартий поки з сусідом не учиниш сварку»
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
м. Ельзас, 1522 року
