І ЖАРТОМА І ВСЕРЙОЗ
оповідки 75 - 80
75.
Гуляли якось два вовки, і попалась їм на очі вівця, що лизала ягнятку шию. Один із вовків зауважив: «Якби ми, вовки, почали лизати ягнят схожим чином, мужикам це було б не до душі». – «Все діло у нашій репутації, - відповів другий, - чи не самі ми винуваті, що вони нам не довіряють?»
76.
У Страсбурзі видали декрет, що зобов’язував цирульника брати з селян за підстригання бороди не більше одного страсбургського пфеніга. І от прийшов мужик до цирульника і говорить: «Слухай, скільки коштує постригти бороду?» Цирульник говорить: «Рівно пфеніг». – «А за половину пфеніга не підстрижеш?» - «Підстрижу». Сів мужик у крісло, а цирульник зістриг йому пів бороди, прибрав рушника і каже: «От це я тобі підстриг на пів пфеніга. Мужик говорить: «Як же так, зліва ти бороду підібрав, а справа ні», - «А за «справа» треба заплатити ще пів пфеніга».
Так і набігло за підстригання на цілий пфеніг.
77.
Дружили двоє школярів, ходили вони по дворах, співали за невеликі гроші і складали здобич в однакові торби. Але до вечора у одного торба завжди була повна, а у другого пуста. І спитав невезучий: «Як це так воно виходить, що тобі всі подають, а мені ніхто?» І товариш відповідав: «Тому що ти весь час зазіхаєш на великі шматки та на цілі короваї, а я ні окрайцем ні скоринкою не гребую, тому у мене торбина повна, а в тебе пуста».
Так от і з багатьма вченими людьми і допитливими студентами: вони витягують із проповідей і повчань тільки самий високий сенс, та і школярі в школах нехтують малим, а тому ніколи нічому не навчаться; Та і як навчишся літати, коли тобі ліньки навіть пір’ям обрости?
78.
Один лікар розповідає наведену нижче цікаву історію, що сталася з ним в брабантському Брюсселі. Одного разу, до нього неждано-негадано з’явилась красива дівиця і, плачучи та стогнучи, розповіла: «Пане мій, мені дуже погано, і я прошу у вас поради про те як мені вчинити. Один священик поліз до мене з поцілунками, і я вдарила його по обличчю – та так, що і ніс і губи розквасила. А тепер всі священики, та і миряни теж в один голос заявляють мені, що я повинна відправитися до Риму і вимолити там відпущення гріхів». Лікар вислухав її з досить серйозним виглядом, хоча йому й коштувало чималих зусиль утриматися від сміху, і відповів: «Так, тобі треба до Риму». Красуня заплакала ще гірше, він же, почекавши деякий час, добавив: «Ні, моя мила дочко, це я пожартував. Підійми руку і поклянись виконати те, що я тобі пораджу». Вона поклялась, а він продовжив: «Так от, ніякого відпущення тобі не потрібно, і ніякого гріха ти не зробила. І якщо до тебе почне приставати ще хто-небудь – навіть духовного звання і в найвищому церковному чині – і надумає зазіхнути на твою невинність, сміливо давай відсіч і бий мерзотника з усієї сили, тому що невинність потрібно захищати з неменшою рішучістю, чим саме життя». І тут вона почала сміятися, і розсміялися всі, хто був присутній при цьому, і недавній смуток перетворився на веселощі.
79.
Багато хто з людей готовий повірити у що завгодно. З цього приводу розповім вам про мужика, який вів на ринок вівцю, щоб її там продати. І побачили його троє шахраїв і вирішили відібрати у нього вівцю, а своєї мети почали добиватися наступним чином. Кожен шахрай перегородивши шлях мужику, задавав йому одне і те ж запитання: «Кому ти віддаси цю собаку?» І коли це питання задав перший шахрай, мужик відповів: «Це не собака, а вівця». А той сказав: «Ось як, ти приймаєш цю собаку за вівцю?» І точно так же пройшла розмова і з другим шахраєм. А коли з тим же запитанням до мужика звернувся і третій шахрай, мужик відкинув від себе вівцю і спересердя сказав: «От уже і собаку від вівці відрізнити не можу». Шахраї діждалися, поки він пішов геть, схопили вівцю і засмажили її собі на вечерю.
80.
У одного майстра був син видатних здібностей, і навчався він у Паризькому університеті. Люди благородного походження дружили з ним, він і сам видавав себе за одного із них, а це було зовсім не просто, - і він одного разу написав батькові, щоб той вислав йому сорок золотих крон. Батько вирішив подивитись, як живеться синові в Парижі, приїхав туди сам – і з’явився до студента в мужицькому одязі. Син спішно відвів його до себе, а перед вечерею попередив; «Знаєш, батечку, мене тут всі приймають за дворянина, і раптом такий сором – батько у мене, виявляється, простий мужик. Давай-но скажемо, що ти слуга мого батька». Батько згодився. І от усадили його за вечерею, разом з кухарями і слугами. А коли вечеря скінчилась, син з батьком пішли до себе, і студент спитав: «Так, батечку, а гроші ти мені привіз?» І батько відповів: «Гроші-то я тобі привіз, та тільки не дам тепер ні гроша. Ти посоромився визнати мене за батька, а я соромлюсь називати тебе сином. Більше ти ніколи він мене не отримаєш ні гроша». З тим попрощався і відбув додому.
Така от історія і святому Євангелію не зашкодила б.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
м. Ельзас, 1522 року
