Казки Кремезних гір _ 01 Таємнича хмарина
з рубрики / циклу «Казки Кремезних гір»
Вступ
Десь далеко-далеко, аж за Великим океаном, там, де сонце кожен вечір влаштовується спочивати в пухову перину білосніжних хмарин, а зірки, немов грайливі метелики, злітають і розсипаються безмежним небосхилом, знаходиться дивна країна - Дрімландія. Вона розташована на великому острові, від якого відокремлюються декілька дрібніших острівців.
Північною стороною головного острова простяглися Кремезні гори, які закривають Сніговий край від більшої частини Дрімландії, де завжди панує тепле літо. Кажуть, що коріння цих стародавніх гір доходить аж до самого центру Землі. А ще кажуть, наче колись тут панували могутні чарівники, які керували усім світом. Але було таке чи ні, ми не знаємо. А ось те, що там живуть казкові народи - це вже точно. Хоча, насправді вони не зовсім такі, якими їх зображують в казках.
Ось, наприклад, ельфи. Ніякі вони не чарівники. Просто розуміють мову дерев і квітів. Мешкають вони в Сріблястому лісі, що знаходиться між Печерним містом гномів і селищем тролів, розташованим на Глинистих пагорбах.
Між іншим, гноми зовсім навіть не скупі і не грубіяни, як про них чутки ходять, а дуже ощадні та ввічливі. До речі, бородаті у них лише старенькі гноми.
Тролі не страшні і не злі, а навпаки - доброзичливі товстуни. Вони дуже гостинні і завжди раді друзям.
У Східній гавані влаштувалися мореплавці, а на березі Лазурової затоки - фішмени.
Пустотливі рожеві поні гарцюють в Долині троянд, по сусідству з Полем чудес. Далі розкинулися загадкові Туманні землі. Між ними і Диким лісом знаходиться Глухий кут, де з чуток мешкають привиди.
Багато в Дрімландії цікавих і незвичайних місць. Узяти хоч б Забуту країну або стародавнє місто - Південні Ворота. Я вже не кажу про Драконів острів та Острів велетнів. Будь-кому було б цікаво побувати в цих місцях.
Всі казкові народи Дрімландії живуть в злагоді та дружбі, і завжди допомагають один одному.
О! Ледве не забув. Є в Дрімландії ще один чудовий народець. Його представники, на відміну від ельфів, гномів або тролів, живуть повсюдно, і зустріти їх можна в будь-якому куточку острова. Вони дуже цікаві і саме тому постійно потрапляють в неймовірні, деколи навіть кумедні історії. Звуть їх цікаврикам, а чому - сподіваюся, ви вже здогадалися. Та головне не це, а те що будь-яка подія або пригода, що відбуваються в Дрімландії, не обходяться без їх участі. А пригоди трапляються тут мало не щодня. Про деякі з них я вам і розповім...
Таємний хід
Біля самого підніжжя Кремезних гір, неподалік дороги, що з`єднує Печерне місто гномів з Сріблястим лісом ельфів, жив собі цікаврик на ім`я Клайм.
Цікаврики - вельми непосидючий народ. Зросту вони невеликого, трохи менше гномів, верткі і спритні. Одягаються по-різному: хтось носить куртки з капюшоном, як у гномів, а хто накидки - схожі на ельфійські, деякі - ковпаки, такі, як в тролів. Здалеку і не зрозуміти, хто йде - цікаврик, гном або ельф... Але є в цікавриків одна відмінна риса: у всіх трохи довгенькі носики і каплавухі вушка. Це тому, що вони відрізняються безмірною цікавістю і сунуть свій ніс скрізь і усюди, бо хочуть все чути і знати.
Навіть серед своїх родичів цікаврик Клайм вважався занадто вже допитливим.
Одного разу вийшов він на дорогу та й усівся на узбіччі, очікуючи гнома чи ельфа, щоб причепитися до нього зі своїми нескінченими питаннями. Проте чи то день такий видався невдалий, чи усі були дуже зайняті, тільки ніхто на дорозі не з`являвся.
- Піду я, мабуть, сам до гномів та дізнаюся, чому це вони нікуди сьогодні не поспішають?!
І цікаврик побіг до Печерного міста. Майже біля самого входу його увагу привернуло підозріле шарудіння у кущах. Клайм нишком підкрався до чагарників і розсунув гілки.
- Цікавенько було б мені знати, що це у нас тут шарудить?
Велика смарагдова ящірка, глипнувши чорними намистинками очей, зістрибнула з вкритого мохом пня і побігла уздовж кам`яної стіни. Клайм поспішив за нею.
Через деякий час ящірка шмигонула в якийсь на перший погляд непримітний хід, зарослий крислатою папороттю.
Зацікавлення Клайма зросло ще більше, і він поліз за нею.
З усіх боків над ним звисало коріння, а під ногами був товстий шар пилу. Незабаром Клайм і зовсім перестав що-небудь розрізняти в непроглядній темряві.
- Отак і заблукати недовго, - пробурмотів він. - Але ж і цікаво - куди цей хід веде? Повернуся додому - візьму ліхтар, тоді вже зможу все як слід роздивитися.
Цікаврик виліз на сонячне світло і помчав додому.
Схопивши ліхтар, він вискочив на крильце і тут зітнувся ніс до носа зі своїм сусідом, цікавриком Брегоном.
- Куди це ти так поспішаєш? - спитав той.
Клайм трохи розгубився від несподіванки.
- Та так... нікуди. Просто вирішив погуляти.
Брегон підозріло примружився.
- А навіщо тобі в сонячний день ліхтар знадобився?
- Ну... на всяк випадок. Раптом загуляюся допізна, а потім по темряві дорогу додому не знайду.
- Ага, так я тобі і повірив! Коли гуляють, то роблять це неспішно, а ти мчиш, ніби за тобою зграя вовків женеться, навіть захекався.
- А тобі яке діло? - взявся в боки Клайм. - Як хочу - так і гуляю! Брегон хитрувато поглянув на нього і змовницьки підморгнув.
- Я от як раз теж вийшов прогулятися, а одному якось нудно. То вирішив до тебе зайти. Давай гуляти разом!
Клайм зрозумів, що Брегон від нього вже не відлипне. Він зітхнув і погодився:
- Гаразд, йдемо зі мною, я тобі дещо покажу.
В Брегона одразу навіть очі заблищали від захоплення.
- А куди ми підемо? І що там такого цікавого? Ще хто-небудь знає про це, чи тільки ми з тобою?
- Почекай трохи, - скривився Клайм. - Тріскотиш, як та сорока Берта. Прийдемо, тоді сам все побачиш.
І цікаврики попрямували до того місця, де Клайм знайшов таємничий хід. Всередині вони запалили ліхтар і рушили в глиб печери. Колись тут відмінно попрацювали гноми: стіни були гладенькі, через рівні проміжки зведення печери підпирали колони, прикрашені майстерним різьбленням. Через декілька поворотів Брегон і Клайм зупинилися перед потемнілими від часу дубовими дверима, окованими залізом. Вони були замкнуті на засув, на якому висів величезний іржавий замок. Поруч на стіні був якийсь напис, а під ним - бронзовий ключ.
- Ого! Ти тільки подивись! - вигукнув Брегон. - Можливо, за цими дверима заховали клад?! Давай відкриємо!
- Слухай, Брегоне, хіба ж це наш клад? Чуже брати не можна.
- А ми і не будемо нічого брати. Ми лише трошки глянемо. Цікаво ж, що там, хіба ні?!
Клайму і самому дуже кортіло зазирнути за ці таємничі двері. У нього від захоплення навіть ніс засвербив.
- Ну… гаразд, - погодився він. - Але тільки одним оком! О! Тут якийсь напис на стіні… шкода, що я не вмію читати гном`ячою мовою. Можливо, там про що-небудь цікаве або важливе?
- Та потім дізнаємося. А зараз швидше відчиняй двері!
Від нетерпіння Брегон навіть почав підстрибувати.
Клайм поставив на підлогу ліхтар, зняв ключ і вставив його в замок. З гучним скреготом ключ провернувся, і замок впав. Брегон з Клаймом удвох відсунули засув і потягнули на себе двері. Пронизливо заскрипівши, вони відчинилися, і приятелі побачили велику порожню кімнату, в далекому кутку якої плавала якась сіра хмаринка.
- Оце таке! - здивувався Клайм. - Цікаво, як вона сюди потрапила?
- Теж мені - хмара! - відмахнувся Брегон. - Мене більше цікавлять скарби!
Він став на карачки і почав повзати по підлозі, вистукуючи глухі місця.
Клайм увійшов до кімнати і зупинився напроти хмаринки, яка несподівано почала розпливатися по всій кімнаті. Цікаврик злякався і хотів було втекти, але раптово його оповила сонна лінь. Він сів на підлогу, притулився до стіни і голосно позіхнув. Віка почали злипатися. Вже засинаючи, Клайм пробурмотів:
- Цікавенько - чому це мені так хочеться спати?
Брегон же як стояв рачки, так повалився і тут же захропів, немов не спав вже цілій тиждень.
Коли цікаврики міцно заснули, хмара загусла і перетворилася на товсту брудну стару бабу. Вона зловтішно реготнула, крутнулася на місці дзигою і вискочила за двері.
Клайм і Брегон тихенько сопіли в два носи і нічого цього не бачили.
Тітонька Спойлі
Як ви думаєте, хто була та стара, що вискочила з кімнати?
О! То була сама тітонька Спойлі. Насправді нічия вона не тітонька, а шкідлива і зла чаклунка. З дитинства Спойлі була неслухняною бруднулею і більш всього полюбляла робити капості. Вона навіть пішла в служіння до злого чаклуна, сподіваючись навчитися у нього. Але чи то вчитель був поганим, чи то учениця нікчемна, тільки нічого в Спойлі не вийшло. Щоправда, дещо вона засвоїла - наприклад, як перетворитися на хмарину, як напустити лінь або жадність, запам`ятала декілька простих заклинань. Але і з цими здібностями так зуміла напаскудити жителям Дрімландії, що одного дня зібралися вони разом, зловили тітоньку Спойлі і замкнули в Покинутих печерах. З тих пір пройшло багато років. Всі про неї забули, навіть ніколи не згадували.
Клайм і Брегон були ще зовсім молодими цікавриками і нічого про це не знали. Самі того не підозрюючи, вони звільнили шкідливу стару. Довгі роки вона накопичувала злість і тепер, вирвавшись на волю, вирішила помститися. Насамперед тітонька Спойлі відправилася до своїх давніх кривдників - гномів. Це вони вирубали в старій печері кімнату, в якій її замкнули.
- От я вже їм все пригадаю! - зловтішно посміхнулася вона. - А вже потім візьмуся за ельфів і тролів. Вони ще згадають тітоньку Спойлі, ох, як згадають! Всім достане!
На мить чаклунка завмерла і задумливо пробурмотіла:
- Гм... А що ж робити з цікавриками? Вони ж мене, здається, звільнили...
Але змахнула рукою і єхидно додала:
- А не потрібно було звільняти! Самі винні! Маленькі дурнуваті цікаврики, тепер ви у мене теж потанцюєте!
Знову перетворившись на сіру хмарину, тітонька Спойлі влетіла у Печерне місто і повільно попливла головним проходом, обережно заглядаючи в бічні відгалуження. Вона рухалася під самою стелею, тому гноми, зайняті своїми справами, нічого не помітили. Деякі з них везли у візках руду до плавильних печей, інші, стукаючи молотками по ковадлах, майстрували ажурні бронзові грати, які замовили тролі.
Декілька сивобородих гномів старанно викладали на стіні Мармурового залу казковий візерунок з діамантів і смарагдів.
У невеликій печері, де знаходилася комора, тітонька Спойлі помітила двох маленьких гномів, які розкладали по полицях горщики з медом. Один з них, спритний, з відкопиленими вухами, злізши по драбині з верхньої полиці, звернувся до рожевощокого товстуна:
- Послухай, Глорі. Я зараз піду до старшого гнома Барліна, щоб він прислав теслярів полагодити старі полиці. А ти доки перестав горщики, що залишилися, в куток. Тільки дивись: не їж мед - це запаси на зиму.
- Ну що ти, Орі! - образився товстун. – Хіба ж я – маленький, чи що?
- Знаю я тебе, ласуна, - всміхнувся Орі і зник за дверима.
Глорі підхопив два горщики і неспішно поніс в далекий кут. У ту ж мить тітонька Спойлі схопила з полиці крайній горщик і піднялася з ним під саму стелю. Там вона з жадністю випила весь мед - мабуть, здорово зголодніла за довгі роки. А потім, поки Глорі переносив запаси, стара заховала порожній горщик за дверима, а кришку, якою він був накритий, поклала на підлогу і знову злетіла вгору.
Повертаючись назад, Глорі ступив на кришку, і вона прилипла до підошви. Але гном її навіть не помітив. Він тихенько наспівував собі під ніс, добродушно посміхаючись і притупуючи в такт ногами:
На галявинці за тином
Збудував собі хатину
Роботящий щирий гном
Та й усівся під вікном, -
У гостину всіх чекає,
Новосілля він справляє!
Тим часом повернувся Орі і з підозрою поглянув на товстуна.
- Що це ти, братику Глорі, розспівався?
- Просто у мене чудовий настрій, ось і співаю. А що, не можна?
- Чому ж це у тебе такий настрій? Мабуть, медку сьорбнув неабияк?!
Глорі навіть остовпів від несподіванки.
- Якого медку? Я до нього і не торкався!
- Як же - не торкався, он у тебе кришка з медом до підошви прилипла. Випив, мабуть, цілий горщик і заховав.
- Не чіпав я меду! - образився Глорі.
Раптом пролунав скрип, і двері відійшли убік. Обидва гноми побачили порожній горщик.
- Ага! - загорлав Орі. - Попався, злодюжка! Ось куди ти його приховав!
- Сам ти його туди поставив, а на мене звалити вирішив! - розсердився Глорі.
- Хто? Я?! - задихнувся від обурення Орі.
- Так, ти!
- Ну то тримайся! Я тобі покажу, як брехати і красти!
Орі стрибнув на Глорі, і обидва гноми, вчепившись один в одного і штовхаючись, покотилися по підлозі. Вони зачепили ногами нижню полицю, і з неї посипалися горщики з медом. З усіх боків позбігалися гноми, щоб взнати, що сталося.
- Ну от і добре! - зраділа тітонька Спойлі, задоволено потираючи долоні. - Хай тепер розбираються, що до чого. А мені пора до ельфів навідатися!
Ніким не помічена, вона вислизнула з комори і сірою хмарою полетіла до виходу з Печерного міста, прихопивши по дорозі один з ковальських молотків гномів.
Святкове плаття
Сріблястий ліс (напевно, так його назвали тому, що в ньому багато великих розлогих дерев з сріблястим-зеленим листям) розкинувся від самих Кремезних гір майже до Лазурової затоки. Зі сходу до нього прилягає чудова Долина троянд. А західні кордони омиває річка Соня, що впадає в озеро Дзеркальне.
Посеред Сріблястого лісу на сонячній галявині, вкритій шовковистою травицею, чотири придворних ельфіни шили святкове плаття для королеви. Багато днів вони збирали легкий пух кульбабок, робили з нього полотно, кроїли і зшивали. Нарешті робота дійшла кінця. Ельфіни, весело сміючись, розклали легке плаття на чистій траві і почали танцювати довкола нього. Їх ніжні голоси лунали, як срібні дзвіночки. Звали ельфін - Джойлі, Смайлі, Гейлі і Меріллі.
Кучерява Джойлі зупинила подруг:
- Ходімо до палацу - принесемо бурштинові намистинки і шовкові стрічки, нашиємо їх на плаття, і наша королева буде найкрасивішою в Дрімландії.
- Але ми не можемо піти звідси, - заперечила Меріллі. - Плаття повинне наповнитися сонячним світлом, лише тоді воно переливатиметься веселковими відблисками.
- Ми його залишимо на галявині, а самі швиденько збігаємо до палацу і негайно повернемося.
- А раптом з платтям що-небудь станеться або хто-небудь його випадково зіпсує? - захвилювалася Гейлі.
Смайлі і Джойлі розсміялися.
- Ну що з ним може статися в нашому лісі?! І хто це його зіпсує? Адже у нас немає ворогів. Ми живемо в дружбі з усіма. А на цю галявину ніхто, окрім нас, ніколи не ходить. Навіть всюдисущі цікаврики сюди не заглядають.
Ельфіни взялися за руки і немов легкокрилі метелики, поспішили до королівського палацу.
Із-за великого дерева, що височіло на краю галявини, визирнула задоволена тітонька Спойлі.
- Так-так... кажете, ніхто сюди не ходить? Це добре!
Вона підійшла до плаття і почала його розглядати.
- Гарне платтячко, гарне... тільки аж надто біле і чистеньке...
Чаклунка задумливо зморщила ніс, пощипуючи свої волохаті вуха і щось розмірковуючи. Поволі на її обличчі з`явилася задоволена посмішка.
- Нічого, нічого... Зараз ми все виправимо. Таке платтячко буде у королеви ельфів, що всі ахнуть!
Тітонька Спойлі витягла з кишені свого засаленого халату повну жменю чорної сажі і почала мастити нею плаття. Через хвилину воно перетворилося на брудну ганчірку.
- Ось тепер - зовсім інша справа!
Чаклунка озирнулася на всі боки, дістала з іншої кишені молоток, який вкрала в Печерному місті, кинула його в траву неподалік від плаття і, задоволено хихикаючи, сховалася в кущах.
Незабаром на галявині з`явилися чотири ельфіни. Вони підбігли до плаття і сплеснули долонями.
- Ай!
- Ой!
- Як це сталося?
- Хто це зробив?
Ельфіни заплакали від засмучення. Гейлі, схлипуючи, запитала:
- Звідки тут взялася сажа? Її можна знайти лише у гномів-ковалів, що живуть в печерах Кремезних гір.
Смайлі здивовано поглянула на подругу.
- Невже ти думаєш, що це зробили гноми?
- Вони ніколи сюди не ходили. Та і навіщо це їм потрібно? Ми завжди товаришували, - підтримала її Джойлі.
- Дивіться, що я знайшла! - вигукнула Меріллі, піднімаючи молоток.
- Ну ось, тепер ви самі бачите! - спохмурніла Гейлі. - Вони навмисно зіпсували святкове плаття королеви!
Ельфіни обурено загомоніли, перебиваючи одна одну.
- Це їм так просто з рук не зійде!
- Ми все розповімо королеві!
- Хай більше ніколи не приходять до нас у гостину!
- Ми не покличемо гномів на наше свято!
Ображені ельфіни прихопили молоток і пішли до палацу.
Як тільки вони зникли за деревами, на галявині знову з`явилася тітонька Спойлі. Вона просто сяяла від задоволення.
- О, як гарно я сьогодні попрацювала. Тепер ельфи з гномами посваряться і будуть ворогами.
Стара потягнулася і голосно позіхнула.
- Щось я сьогодні втомилася, та і вечір скоро настане. Пора вже спатоньки. Тролями і цікавриками займуся завтра. Всім від мене дістанеться!
З цими словами тітонька Спойлі залізла у величезне дупло старого дерева. Через деякий час почулося її гучне хропіння, від якого затремтіло листя навколишніх дерев.
Дідусь Ватроль
Якщо вийти з Печерного міста, пройти крізь Сріблястий ліс і повернути на розвилці праворуч, то відразу потрапляєте на Глинисті пагорби, що знаходяться біля Дзеркального озера. Поряд з ними розкинулися журавлинні плантації. На Глинистих пагорбах живуть тролі. У них немає ні королів, ні старшин, і всі свої негаразди вони вирішують загальними зборами. Але якщо збори не можуть прийти до згоди, тоді йдуть за порадою до дідуся Ватроля. Він живе трохи осторонь від інших тролів, тому що не полюбляє шуму.
Дідусь дуже розумний і пам`ятає багато такого, чого не пам`ятає вже ніхто. А років йому стільки, що він вже і сам збився з рахунку. Найстарішому тролю подобається сидіти на дубовій лавці біля свого затишного будиночка і розмірковувати про що-небудь. Буває, що він дрімає, і сусіди проходять мимо навшпиньки, щоб не потривожити його.
Цього дня всі тролі були зайняті на збиранні журавлини. Маленькі тролята снували туди-сюди з кошиками ягід. До речі, в тролів імена не такі, як у інших мешканців Дрімландії. У малят вони лише з одного складу. Наприклад: Ва, Мі, Ля... Коли тролята досягають повноліття, до імені додається закінчення "троль " і виходить Ватроль, Мітроль, Лятроль...
Два молодих троля, котрі якраз сьогодні отримали повні імена, з поважним виглядом чергували біля казана, в якому варився журавлинний сироп.
- Як ти думаєш, Мітроль, буде сьогодні дощ чи ні? - запитав один з них.
- Ні. Звідки ж йому взятися, якщо на небі жодної хмаринки?
- А я тільки що бачив хмару, яка пропливла над нами...
- Тобі, напевно, здалося, Лятроль.
І вони обидва, як по команді, глянули вгору. Прямо над ними, а вірніше, над казаном висіла якась сіра хмара.
- Ой! - вигукнув Мітроль. - Швидше неси кришку. Потрібно закрити казан, а то дощ зіпсує весь сироп!
Поки тролі шукали кришку, зверху під зловтішний регіт, прямо у казан посипалося сміття і пісок.
В цей час з`явився дідусь Ватроль. Він прийшов зняти пробу і перевірити, чи правильно варять сироп. Дідусь здивовано поглянув вгору і похитав головою:
- Ну і ну! Скільки років живу, а вперше бачу, щоб йшов піщаний дощ! Знову пролунав зловтішний сміх, і хмара полетіла до далекого лісу.
Дідусь Ватроль заклопотано зсунув брови і пробурмотів:
- Здається, цей сміх я колись вже чув...
Мітроль і Лятроль гірко плакали, всівшись просто на землю – бо зіпсувався ж цілий казан запашного журавлинного сиропу.
Тут прибігли цікаврики Клайм і Брегон. Їх носики аж тремтіли від нетерпіння. Перебиваючи один одного, вони накинулися з розпитами:
- Агов, чим це у вас так смачно пахне?
- А що ви готуєте?
- Можна нам теж покуштувати?
- А чому ви всі такі сумні?
Тролі розповіли про незвичайну хмару і піщаний дощ. Клайм від здивування навіть рота відкрив. Раптом Брегон хлопнув себе по лобі долонею.
- О, згадав! Ми ж вчора вже бачили цю хмару в старій печері!
- Де ви її бачили? - перепитав дідусь Ватролль.
- В старій покинутій печері. Там були двері. Ми з Клаймом їх відкрили і побачили сіру хмару.
- А що було далі?
- Потім чомусь ми відразу поснули. А коли прокинулися, то хмари вже не було, і ми вирішили, що вона нам лише примарилася.
Дідусь дуже розсердився на цікавриків.
- От завжди ви свій нетерплячий ніс скрізь сунете. Невже не бачили, що написано на стіні, поряд з дверима?!
- Бачили, але ж ми не вміємо читати по-гном`ячі, - Клайм винувато розвів руками.
- То потрібно було запитати в старших. Це ж не просто хмара. Це злюща тітонька Спойлі! Вона дуже любить робити всякі мерзотності та капості. За це її колись і закрили в тій кімнаті. А ви узяли і випустили. От біда!
Клайм і Брегон почервоніли, не знаючи, куди діватися від сорому.
- Ну, що зроблено, те зроблено, - сказав дідусь Ватроль. - Назад не переробиш. Тепер потрібно думати, як її вловити. Поки тітонька Спойлі на волі, нікому спокою не буде. Я думаю, потрібно зібратися разом з ельфами і гномами і гарненько обміркувати, що далі робити. А цікаврики нехай стежать за шкідливою старою.
На тому й порішили. Тролі розійшлися по своїх справах, а Клайм і Брегон побігли попередити інших цікавриків.
Дідусь Ватроль вмостився на лавці і почав міркувати, як спіймати тітоньку Спойлі.
Велика нарада
Наступного дня призначили Велику нараду. Оскільки ельфійський палац знаходився між Печерним містом і селищем тролів, вирішено було зібратися в ньому. Щоправда, спочатку ельфи відмовилися зустрічатися з гномами, вважаючи, що саме вони зіпсували святкове плаття королеви. Але коли дізналися про те, що тітонька Спойлі вибралася на волю, то одразу здогадалися, чиїх це рук справа.
Всі зібралися у Великому залі палацу. На смарагдовому троні сиділа королева ельфів - прекрасна білява Евелі. Праворуч від неї - радники. Гноми і тролі розташувалися в кріслах для почесних гостей. Від цікавриків на раді присутні були також Клайм і Брегон, оскільки саме вони були винні в звільненні злої старої, і рада повинна була почути про те, що сталося з перших вуст.
- Дізнавшись про те, що тітонька Спойлі знову на волі і почала робити капості, я одразу попередила про це фішменов і мореплавців, - промовила господиня палацу. - Тепер всі народи Дрімландії мають бути насторожі.
- Саме так, - підтримав її старіший гном Барлін. - Жили ми мирно і в злагоді. А тепер біди не оберемося! Як же нам з цією старою впоратися? Вона ж все-таки чаклунка, хоча і не дуже могутня.
Дідусь Ватроль кахикнув і виголосив:
- Потрібно позбавити тітоньку Спойлі чаклунської сили!
Клайм і Брегон збуджено загомоніли:
- А як? Як її позбавити чаклунської сили? Хто це може зробити?!
- Ми ж не уміємо чаклувати, а чарівників в Дрімландії вже давним-давно немає.
Дідусь Ватроль суворо поглянув на цікавриків.
- Цить! Не перебивайте! Коли я був ще зовсім маленьким, мій дідусь розповідав, що за пустелею, на березі Великого океану, є стародавнє покинуте місто. Воно називається Південні Ворота. Кажуть, там колись жили могутні чарівники.
- Але ж їх вже давно нема. Хто ж нам тоді допоможе? - здивувався Клайм.
Королева Евелі обвела поглядом всіх присутніх і промовила:
Я чула, що в стародавньому місті залишилася велика бібліотека, в якій знаходяться книжки по чаклунству. Можливо, там можна знайти заклинання, яке позбавило б тітоньку Спойлі чаклунської сили?
Гном Барлін ствердно кивнув головою.
- Точно. У бібліотеці Південних Воріт має бути Книга заклинань. От тільки як туди потрапити?
Клайм і Брегон стрепенулися.
- А давайте ми швиденько збігаємо, знайдемо цю книгу і принесемо сюди!
Дідусь Ватроль навіть руками розвів.
- Бач які прудкі! "Збігаємо і принесемо!" А про пустелю забули?! Ніхто не знає, яка вона довга. Та і чи можна її здолати взагалі. Це потрібно обміркувати...
Гноми, ельфи і тролі почали радитися.
Брегон прислуховувався то до одних, то до інших. Здавалося, навіть ніс від зацікавлення у нього витягувався. Клайм же нетерпляче совався в кріслі, немов сидів на розжареному вугіллі.
Нарешті королева ельфів подзвонила в срібний дзвіночок, і всі замовкли.
- Я думаю, що ми повинні звернутися за допомогою до рожевих поні, - запропонувала Евелі. - Вони дуже добрі, до того ж відмінні скакуни.
Саме в цей час увійшов ельф, низько вклонився і виголосив:
- Ваша величність, прибули посланці з Долини троянд!
Почувся цокіт копит, і до залу увійшли рожеві поні. Один з них підійшов до трону і ввічливо вклонився.
- Шановна Евелі, мене кличуть Квік, а моїх друзів - Джамп і Хоп. Ми почули про те, що з`явилася якась чаклунка, яка робить всякі підлоти. Ми б хотіли допомогти її подолати.
Королева підвелася з трону і підійшла до поні. Вона лагідно погладила його. Квік навіть очі примружив від задоволення.
- Дякую вам, друзі! Ви прибули вчасно, - сказала Евелі. - Ми саме хотіли звернутися до вас по допомогу. За пустелею знаходиться стародавнє місто. Там ми сподіваємося знайти те, що допоможе нам впоратися з тітонькою Спойлі. Чи не погодитеся ви відвезти туди і назад наших посланців?
Квік озирнувся на своїх друзів. Ті ствердно кивнули.
- Добре. Коли вирушаємо?
- Мені здається, краще не гаяти часу, - відповіла Евелі. - Але спочатку вирішимо, хто поїде.
Тут Клайм і Брегон підхопилися і почали канючити:
- Пошліть нас! Ми знайдемо Книгу заклинань!
- Ну, будь ласка! Ми хочемо виправити свою провину!
- Ми нікуди не будемо лізти...
- Хоч би краєчком ока поглянути на Південні Ворота...
Королева сплеснула долонями.
- Ну що з вами робити? Адже все одно не відстанете. Гаразд, поїдете.
Цікаврики від захвату ледве не почали танцювати.
- Без нагляду їх посилати не можна, - заперечив дідусь Ватроль. - Знову що-небудь накоять. Тому я теж поїду, хоч це і не справа для старих - скакати верхи... До того ж в тих книгах цікаврики самі навряд чи розберуться.
На тому й порішили. Не довго думаючи, зібрали все необхідне і відправилися. Клайм і Брегон сіли верхи на Квіка і Джампа, а дідуся Ватроля узяв на себе Хоп, який був трохи вищий і сильніший.
Поні жваво скакали Сріблястим лісом. На розвилку повернули праворуч, у бік Глинистих пагорбів, весело виспівуючи пісні.
Гарцюють на осонні
Веселі дивні коні.
Здається їм, що скачуть
По преріях вони.
Полоще вітер гриви,
Їх не лякають зливи,
За обрій мчать сміливо
Маленькі скакуни.
Минувши селище тролів, мандрівники нарешті досягли пустелі, освітленої сонцем, що поволі сідало за обрій.
Південні Ворота
Після нещодавнього дощу пісок був трохи вологим і щільним. Завдяки жвавим скакунам мандрівники здолали пустелю за одну ніч. Удосвіта вони побачили вдалині білосніжні маківки високих будівель.
Через деякий час в`їхали в гарне світле місто. Широка дорога з кам`яних плит привела їх прямо на центральну площу, де височіла велика будівля з двома рядами колон поперед входу.
- Напевно, це і є бібліотека, - вирішив дідусь Ватроль. - Бачите - над дверима зображення відкритої книги?
- Ну то й що? - здивувався Брегон.
- А те, що ніхто не повісить зображення книги над входом в лазню, або, скажімо, в перукарню!
- Тоді потрібно швидше йти всередину. Там, напевно, стільки цікавого! - мрійливо примружився Клайм.
- Тільки не забувайте, що ми приїхали в місто, в якому раніше жили чарівники. Нічого не чіпайте і тримайте свої носи подалі від усяких незвичайних предметів. Постійно будьте поряд зі мною. Вам все ясно?! - попередив цікавриків дідусь Ватроль, а потім звернувся до поні: - А ви поки погуляйте неподалік. Коли ми відшукаємо Книгу заклинань, я вас покличу.
- Добре, - відповів Квік.
І рожеві поні припустили наввипередки до гойдалок, що виднілися далі по вулиці.
Мандрівники увійшли до будівлі. Уздовж стін до самої стелі розташовувалися полиці, заповнені великими товстими книгами.
- Ого-го! - Брегон від захоплення навіть рота роззявив. - Це ж треба - ціла купа книг!
Дідусь Ватроль докірливо похитав головою.
- Гаразд, я поки що пошукаю те, за чим ми приїхали. А ви нічого не чіпайте руками. Домовилися?!
- Так... - понуро погодилися цікаврики.
Дідусь почав переглядати книги, а Клайм і Брегон розійшлися в різні боки, заглядаючи в кожний куточок.
Клайм побачив прочинені двері і зазирнув до іншої кімнати, де на столах і полицях знаходилися якісь невідомі речі. Цікаврик підійшов ближче і почав їх розглядати. Руки він тримав в кишенях, оскільки сам собі не довіряв.
Раптом його увагу привернула незвичайна кулька. Вона лежала просто посеред столу, повільно переливаючись всіма барвами веселки. Кулька була розміром з лісовий горіх. Клайм відчув, як у нього засвербіли долоні - до того захотілося помацати цю кульку.
Але пролунав голос дідуся Ватроля:
- Брегон, Клайм, йдіть сюди! Я знайшов Книгу заклинань.
І тут Клайм не стримався - його рука, немов сама собою, схопила кульку і швиденько заховала в кишеню, а на тому місці, де кулька лежала, спалахнула і згасла маленька іскорка.
Цікаврики підбігли до старого троля. Він дбайливо притискав до грудей старовинну книгу.
- Ви нічого не чіпали? - суворо запитав дідусь.
- Ні, ми ж обіцяли! - відповів за обох Брегон.
Старий троль і не помітив, як винувато опустив очі Клайм, густо почервонівши від сорому.
- Ну що ж, давайте покличемо поні. Пора вирушати назад. Потрібно квапитися, поки тітонька Спойлі не встигла наробити ще якихось капостей.
Мандрівники вийшли на залиту сонячним світлом вулицю. Рожеві поні вже чекали друзів біля входу.
- Як же ми поїдемо, навіть не оглянувши місто? Тут, напевно, стільки всього цікавого! - засмутився Брегон.
Дідусь Ватроль заспокоїв його:
- Ми ще сюди обов`язково повернемося, тільки іншим разом. Мені самому цікаво - це ж місто Чарівників. Але зараз потрібно квапитися. Нас чекають.
Він забрався на Хопа, цікаврики - на своїх поні, і всі відправилися в зворотну дорогу. Коли вже виїхали з міста, Клайм обернувся і прошепотів:
- Я ще повернуся...
Він навіть і не підозрював, як скоро йому доведеться виконати свою обіцянку.
На зворотну дорогу часу пішло більше, тому що всі трохи втомилися. Їхали залишок дня і всю ніч. Вранці прибули до палацу ельфів, де мандрівників зустріли як справжніх героїв. Клайм з Брегоном загордилися і ходили, високо задерши носи, до тих пір, поки їм не нагадали, з чиєї вини звільнилася шкідлива тітонька Спойлі.
Тим часом гноми, ельфи і тролі знову зібралися на нараду. Потрібно було якось вловити чаклунку, тому що заборонне заклинання могло подіяти на тітоньку Спойлі лише в її присутності.
Дивне перетворення
Вирішено було заманити чаклунку в комору гномів (усі знали, що вона дуже полюбляє солодощі), і там здійснити обряд. Для цієї мети тролі понесли в Печерне місто глечики з журавлинним сиропом, ельфи - запашний медовий мармелад, а цікаврики - дуже смачне варення з пелюсток троянди.
Тітонька Спойлі в цей час спала в дуплі дерева. Шум і гамір, який підняли мешканці Дрімландії, щоб привернути увагу чаклунки, розбудили її. Стара голосно позіхнула, почухувавши брудне злипле волосся, і незадоволено пробурмотіла:
- Он як гомонять! Спати не дають!
Вона вилізла з дупла, перетворилася на хмару і полетіла до воріт Печерного міста, щоб дізнатися, в чому справа.
Цікаврики, які стежили за нею вдень і вночі, відразу помітили чаклунку і поспішили з цією звісткою до дідуся Ватроля, який знаходився в коморі гномів.
- Ми бачили тітоньку Спойлі! Вона сховалася неподалік від воріт! - навперебій загаласували вони.
Дідусь хитро посміхнувся і змовницьки підморгнув цікаврикам.
- Тепер головне - не злякати її. Робіть вигляд, що не знаєте, де вона.
Тітонька Спойлі з зацікавленням дивилася на гномів, що снують туди-сюди, ельфів, тролів і цікавриків, а її ніс лоскотали спокусливі аромати солодощів.
- Що це у них там відбувається? Напевно, готуються до якогось свята.
Тіточці Спойлі стало сумно-сумно, і вона хлюпнула носом:
- Ех, сьогодні всі веселитимуться, співатимуть пісні і танцюватимуть. А я завжди одна… ні з ким і словом перемовитися.
Але сльози тут же висохли, і в очах засвітилася зла упертість.
- Ну, нічого. Я їм таке свято влаштую... Потрібно лише дочекатися, коли вони підуть, і непомітно пробратися в комору.
Чаклунка причаїлася серед гілок дерева і стала чекати.
Через деякий час все вщухло. Ельфи, гноми і тролі розійшлися по своїх справах. Навіть усюдисущі цікаврики кудись поділися.
- Ось і настав мій час, - тітонька Спойлі була явно задоволена собою. - Зараз я перевірю, що це вони туди понатаскували.
Стара жадібно облизнула губи і, прицмокуючи від нетерпіння, влетіла у ворота Печерного міста. Гномів ніде не було видно.
- От як добряче, ніхто мені не перешкодить, - прошепотіла чаклунка і шмигонула в прочинені двері темної комори.
Двері негайно закрилися, і засвітилися ліхтарі. У коморі стало видно, як вдень. Тітонька Спойлі остовпіла від подиву. Уздовж стін стояли гноми, тролі, ельфи і цікаврики. Дідусь Ватролль встановив окуляри на свій пухкий ніс і відкрив Книгу заклинань. Чаклунка кинулася до дверей, але ті виявилися замкнутими.
- Попалася! - радісно вигукнув Клайм. - Зараз ми тебе звільнятиме від чар.
Тітонька Спойлі блиснула очима і, перетворившись на сіру хмару, злетіла під стелю, злісно хихикаючи. Раптом всі, хто знаходився в коморі, почали позіхати - це чаклунка напустила на них сонну лінь.
Клайм відчув, як у нього злипаються віка.
Дідусь Ватролль почав швидко читати заклинання і, як тільки він проголосив останнє слово, хмарина зникла, а на підлогу гепнулася тітонька Спойлі. Вона закрила обличчя долонями й гірко-гірко заплакала.
Клайм підійшов до неї і запитав:
- Чому ти плачеш, тітонько Спойлі?
- О, мені дуже соромно! - розридалася старенька. - Я все життя робила підлоті. Я така бруднуля, така наряха! Мене ніхто не любить і не хоче зі мною товаришувати! Бідна я, нещасна...
Всі оточили колишню чаклунку і стали її заспокювати:
- Не плач, тітонько, ми тобі допоможемо виправитися.
Дві доброзичливі троліхи допомогли їй піднятися і вивели з комори. До самого вечора вони відмивали тітоньку Спойлі. На купання витратили п`ять бочок води і десять шматочків запашного суничного мила. Потім витерли її пухнастим рушником, розчесали чисте волосся.
Ельфіни пошили для тітоньки гарне плаття, а гноми-ковалі подарували прекрасну тонкої роботи срібну брошку.
Цікаврики притягли повний кошик добірної малини, а рожеві поні піднесли їй пишний букет ароматних троянд. Коли тітонька Спойлі вийшла до присутніх, усі ахнули від захвату. Тепер вона не була схожа на брудну і злу чаклунку. Перед ними стояла рожевощока повненька тітонька і збентежено посміхалася.
- Яка ж це тітонька Спойлі?! - не витримав Клайм. - Вона така чистенька і чепурна! Давайте дамо їй інше ім`я. Хай буде тітонькою Кленсі?!
Всі схвально зашуміли і заплескали в долоні. Тітонька статечно вклонилася і сказала:
- Спасибі вам, друзі! Я обіцяю ніколи більше не робити капостей, а здійснювати лише добрі вчинки і допомагати всім, чим зможу!
І почалося велике свято з нагоди дивного перетворення тітоньки Спойлі на тітоньку Кленсі. До ранку співали пісні, танцювали і веселилися.
Так скінчилася історія про колишню чаклунку. З тих пір тітонька Кленсі ходить в гості то до гномів, то до тролів або ельфів. Часто буває вона і у цікавриків, збирає довкола себе малят, які її дуже люблять, розповідає їм казки і різні повчальні історії.
Життя в Дрімландії пішло своєю чергою. Але одного дня цікаврик Клайм поліз в кишеню і витягнув ту саму незвичайну кульку, яку він стягнув у прадавньому місті… Але це вже інша історія, яку я розповім вам наступного разу.