Казки Кремезних гір _ 03 Зачарований ельф
з рубрики / циклу «Казки Кремезних гір»
У палаці королеви ельфів з самого ранку панувало збуджене пожвавлення. Річ у тому, що ельфи вирішили відвідати своїх давніх друзів - мореплавців зі Східної гавані, а ще піднести друзям корисний дарунок. А що може бути для мореплавців найкориснішим? Звичайно ж - нове вітрило!
Придворні ельфіни - Джойлі, Смайлі, Гейлі і Меріллі вважалися найкращими майстринями в Дрімландії по шиттю. Вони взялися за справу - і незабаром білосніжне вітрило було готове. Воно вийшло легким і міцним. Меріллі ще вишила на вітрилі дерево з сріблястим листям, щоб було видно, що це подарунок ельфів з Сріблястого лісу. Окрім вітрила, приготували ще морські курточки і шапки з помпонами. Все це старанно склали у великий ящик, в який насипали суху полину, пижму і сон-траву, щоб ненажерлива міль не могла зіпсувати дарунки.
Коли тролі і гноми взнали, що ельфи зібралися в гості до мореплавців, то принесли ще журавлинне варення, мед і новий якірний ланцюг. Ці дарунки склали в інший ящик, потім все завантажили на візок, який рожеві поні викликалися відвезти в Східну гавань. Після цього всі пішли в палац, щоб завершити останні приготування перед далекою дорогою.
На площі нікого не залишилося, окрім старого пугача Глума - він вирішив простежити за тим, щоб ніхто нічого випадково не зіпсував. Але день був сонячний, Глума розморило, і він заснув прямо на одному з ящиків. В цей час прибіг захеканий Клайм. Він з ранку спостерігав, як велика мурашина сім`я переселялася з далекого яру до підніжжя Кремезних гір. Але дізнавшись про подорож ельфів, негайно поспішив до палацу королеви.
Підбігши до візка з ящиками, Клайм вже відкрив рота, збираючись запитати в Глума про те, що в них знаходиться, але побачивши, що старий пугач задрімав, вирішив сам все уважно оглянути.
- Цікаво, аж у носі свербить, що ж вони такого в ящики поклали?
Клайм обережно заглянув під кришку одного з них.
- Теж мені... Трави якоїсь насипали. Можна подумати, що у мореплавців в Східній гавані трави немає…
Він розчаровано зітхнув і вже зібрався відійти, але раптом хитро примружився.
- А може, ельфи щось заховали під цією травою? Хм… треба перевірити, поки нікого нема.
Цікаврик заліз в ящик і обережно, щоб не розбудити Глума, опустив кришку. Крізь щілини між дошками пробивалися сонячні промені, тому усередині було світло, і він почав ритися в сухій траві.
- Що ж вони тут заховали? Ага, знайшов! Ой, які гарні курточки і шапочки! - захоплено шепотів Клайм.
Несподівано він позіхнув, потім ще раз...
- Щось я трохи втомився. І трава так приємно пахне... - пробурмотів він, вже засинаючи.
З боку дороги пролунав веселий перестук копитець. З-за повороту вискочили грайливі рожеві поні і зупинилися біля візка з ящиками. Філін Глум стріпонувся, стривожено озираючись.
- А, це ви...- полегшено зітхнув він. - А я подумав, що це Клайм з Брегоном примчали.
- А де вони? - поцікавився поні Квік.
- Щось їх сьогодні не видно. Напевно, знову свої носи куди-небудь встромили. Можливо, це і добре, що їх тут нема, а то замучили б своїми нескінченими питаннями.
- Жалкувато... - засмутився поні. - З ними завжди весело і цікаво, обов`язково які-небудь пригоди трапляються.
- Саме так, з ними завжди пригоди, - незадоволено настовбурчився пугач. - І суцільні неприємності...
Відкрилися двері палацу, і з`явилися ельфи, гноми і тролі. Вони перевірили кріплення ящиків, запрягли рожевих поні і відправилися в подорож. Проводжаючі махали услід візку до тих пір, поки мандрівники не зникли за поворотом.
Старий Глум довше за всіх проводжав їх, але коли поні звернули на дорогу до Східної гавані, він угукнув на прощання і всівся перепочити на дорожньому покажчику. Пугач здивовано покрутив головою з одного боку в другий і пробурмотів:
- А і справді, де ж цей невгамовний Клайм? Такого ще не бувало, щоб він що-небудь пропустив...
Долина троянд
Рожеві поні весело тягнули візок. В гості до мореплавців відправилися дві ельфіни - Меріллі і Смайлі, ельф Денсвел, троль Латроль і гном Дрорі. Меріллі і Смайлі хотіли відвідати свою подружку Фінлі, яка вийшла заміж за мореплавця і тепер жила в Східній гавані. Денсвел мріяв потрапити на корабель і відправитися в плавання. Латроль збирався погостювати у свого дядечка. А гном Дрорі захоплювався малюванням і хотів зберегти на полотні Східну гавань і кораблі мореплавців з білосніжними вітрилами.
Шлях проходив крізь Сріблястий ліс. Високі могутні дерева стояли стіною, а їх міцні гілки сплелися високо над дорогою. Мандрівникам здавалося, що вони їдуть сріблясто-зеленим тунелем.
Нарешті дерева розсунулися. Дорога повільно спускалася в запашну Долину троянд. Червоні, білі, рожеві, жовті з безліччю відтінків квіти вкривали долину від краю і до краю. Всюди пурхали яскраві метелики.
Ельфіни попросили поні зупинитися і зістрибнули на землю. Меріллі підійшла до великої троянди, яка виділялася своєю незвичайною красою серед інших, і погладила її.
- Ой, будь ласка, обережно! - пролунав тоненький голосок.
Пелюстки розсунулися - і з троянди вибралася маленька фея з прозорими крильцями. Вона поправила своє легке платтячко і злетіла на руку ельфіни.
- Вітаю тебе, Меріллі! Як поживаєш?
Ельфіна здивувалася:
- Звідки ти мене знаєш і як тебе звуть?
Маленька фея засміялася, немов задзвенів кришталевий дзвіночок.
- Ми - феї троянд знаємо всіх ельфів, тому що ви любите дерева, квіти і розумієте їх мову. А звуть мене - Анабель.
Меріллі покликала своїх друзів і познайомила їх з феєю. Анабель поцікавилася, куди вони прямують і навіщо. Звичайно ж, мандрівники у свою чергу засипали її питаннями. Адже Анабель була справжнісінькою феєю.
- Скажи, будь ласка, - звернулася до неї Смайлі. - Це правда, що раніше в Дрімландії жили чарівники, і дива творилися на кожному кроці?
Анабель посміхнулася.
- Так, але це було дуже давно. Дива в Дрімландії ще зустрічаються інколи, але чарівники покинули нашу країну.
- А чому?
Фея сумно зітхнула.
- Колись давно чарівники жили в місті Південні ворота. Вони управляли Дрімландією і займалися чарівництвом. Тоді ще люди, що живуть за Великим океаном, вірили в дива. Вони частенько припливали сюди, а бувало, що і мешканці Дрімландії вирушали в заморські країни. Наприклад, гноми, тролі і ельфи навіть жили там. Але поступово люди зайнялися наукою і забули казки та різні дива...
- А що було потім?
- Коли це сталося, всі казкові народи перебралися до Дрімландії. Чарівники закрили нашу країну, щоб люди не могли сюди потрапити, а самі кудись пішли.
Латроль сумно поглянув на Анабель і сказав:
- Мудрий дідусь Ватроль теж розповідав цю історію. Але я думав, що це просто дивна казка.
- Який жаль, - зітхнув Денсвел. - Можливо, коли-небудь чарівники повернуться до нас?
- Можливо, - відповіла фея. - Але для цього потрібно щоб люди знову повірили в чарівників і дива.
- Як же це зробити? - прошепотіла Меріллі.
Гном Дрорі ввічливо кашлянув, привертаючи до себе увагу, і сказав:
- Думаю, коли ми повернемося зі Східної гавані, потрібно буде зібрати Велику раду і запросити всіх жителів Дрімландії. Всі разом ми що-небудь та придумаємо.
Мандрівники попрощалися з феєю Анабель і відправилися далі. Але тепер всі їхали мовчки, думаючи про те, як би повернути колишні часи, коли Дрімландія була відкритою країною.
Можливо, тому, що було тихо, Дрорі, який сидів ближче за всіх до ящика, почув тихеньке похропування...
- Стійте! - вигукнув він. - Здається, в ящику хтось є.
Всі зупинилися і відкрили кришку. На сухій траві, згорнувшись калачиком і посміхаючись уві сні, похропував цікаврик Клайм.
- От тобі й на! - сплеснула долонями Меріллі. – Звідки він тут взявся?
Латроль і Дрорі почали будити цікаврика.
Клайм сонно пручався, прицмокував губами і намагався знову згорнутися калачиком. Денсвел відкрив фляжку і побризкав на нього холодною джерельною водою. Тоді Клайм живо підхопився і приголомшено втупився у мандрівників.
- Де це я? - злякано запитав він. - І чому йде дощ?
Клайм задер голову вгору і побачив безхмарне піднебіння.
- Нічого не розумію... - зовсім розгубився він. - Звідки взявся дощ, якщо на піднебінні ані хмаринки?
Всі розсміялися.
- Ти краще розкажи, як ти в ящику опинився?
Клайм зніяковів і почав виправдовуватися.
- Ну... я прибіг до палацу, дивлюся - ящики стоять. Мені ж цікаво, що в них. А вас нікого не було щоб запитати...
- Спитав би пугача Глума.
- То він же спав! Мені не хотілося його будити.
- А далі що було?
- Я підняв кришку і заліз в ящик. А потім мені чомусь дуже захотілося спати. Далі я нічого не пам`ятаю, - винувато розвів руками Клайм.
- Ех ти, нездара! Це ж сон-трава. Якби Дрорі не почув, як ти хропеш, так і проспав би до самої Східної гавані.
Оченята Клайма заблищали від захвату.
- Оце сюрприз! То ми їдемо до мореплавців?!
- По-перше, це ми їдемо, - виправив його Латроль. - А ти намагався нас обдурити. По-друге, тобі краще повернутися додому, поки ще не дуже далеко. А то з тобою клопоту не оберемося.
Клайм відразу зажурився і опустив голову.
- Я не збирався вас обманювати, - почав виправдовуватися він. - Це вийшло випадково. Просто я заснув і нічого більше не пам`ятаю. І звідки тільки Розмовляюча печера могла знати, що я спатиму в ящику? Дуже мені це цікаво... Візьміть мене з собою, будь ласка. Я буду слухатися і робити все, що скажете.
Ельфіни здалися першими. Їм стало жалко цікаврика, який дивився на них благаючими очима.
- Може, і справді візьмемо його з собою? - звернулася до друзів Меріллі.
- Хай їде, - підтримала її подруга. - Тільки він повинен пообіцяти, що не доставлятиме нам клопоту і не буде докучати питаннями.
- Звичайно, звичайно! - зрадів Клайм. - Я обіцяю... от тільки мені цікаво: а що було, поки я спав?
- Ну ось, почалося! - незадоволено пробурмотів Дрорі. - Гаразд вже, забирайся у візок. По дорозі ми тобі все розповімо, якщо не перебиватимеш. Знову влаштувалися зручніше, і рожеві поні рушили в дорогу. Ельфіни розповіли Клайму про зустріч з феєю Анабель. Цікаврик слухав і лише переводив захоплений погляд з однією ельфіни на другу.
За балачками і не помітили, як проминули Долину троянд. Ліворуч дороги потягнулося рівне поле, на якому лише подекуди виднілися самотні кущики та інколи стовбичили невеликі дерева. Це було Поле чудес. Якби мандрівники не поспішали в Східну гавань, то обов`язково заїхали б сюди. Але наближався вечір, і потрібно було встигнути до темряви достатися мосту через річку Белінду. Там стояв будиночок, в якому можна було заночувати.
Коли сонце сховалося і на небі з`явилися перші зірочки, друзі під`їхали до затишного будиночка, складеного з міцних дубових колод. Повечерявши, влаштувалися на відпочинок. Тихо-тихо було довкола, лише цвіркуни співали свою нічну пісню та іноді з боку Комариної трясовини доносилося сонне квакання невгамовних жаб.
Сліппер
Всі вже давно спали, один лише Клайм перевертався з боку на бік - адже він виспався в ящику, тому зараз лежав і дивився у віконце на повний місяць. Раптом почулося якесь обережне шльопання. Цікаврика наче вітерцем здуло з ліжка. Він тихенько підкрався до дверей і визирнув назовні.
Неподалік на траві сиділа якась дивна істота і дивилася на Клайма. Зростом вона була схожа на ельфа. Але мокре блискуче тіло нагадувало жабу. Голова була кругла, як м`яч, рот широкий - від вуха до вуха. Великі опуклі очі повнилися тугою.
- Цікаво-цікавенько... - прошепотів Клайм.
Він вийшов з будиночка і повільно наблизився до загадкової істоти, яка спочатку перелякано сіпнулося, збираючись утекти, але, заспокоєна мирною поведінкою цікаврика, залишилася на місці.
- Не бійся, - сказав Клайм. - Я не зроблю тобі нічого поганого. Скажи тільки мені, хто ти?
Істота відкрила рот і виголосила скрипучим голосом:
- Сліппер...
- Сліппер? - здивувався цікаврик. - Вперше чую таке ім`я. А ти з якого народу? Таких, як ти, я ніколи раніше не бачив.
- Звичайно ж, не бачив, - проскрипіла істота. - Я один такий у всій Дрімландії.
- А звідки ти такий взявся?
- Колись я був ельфом, і звали мене інакше... - Сліппер сумно опустив голову. - Але одного дня чародій Ангрі перетворив мене на цю істоту. З тих пір я живу в Комариній трясовині...
Клайм всівся навпроти Сліппера, з жалем дивлячись на нього.
- За що ж він так покарав тебе?
- Я хотів навчитися робити всілякі дива, тому вкрав у нього чарівний ковпак. Ангрі сильно розсердився і виголосив дуже могутнє заклинання, яке ніхто не може відмінити.
- Невже немає жодного способу, щоб ти знову перетворився на ельфа?
Сліппер гірко зітхнув.
- Є одна умова. Якщо вона виконається, то я знову стану ельфом. Але цього ніколи не станеться...
- Чому? - здивувався Клайм.
- Коли Ангрі побачив у що мене перетворив, то дуже засмутився, але вже не міг нічого виправити. Тоді він почав вивчати мудрі книги і в одній з них знайшов спосіб, за допомогою якого я міг би знову стати колишнім.
Сліппер опустив голову і заплакав.
- Заспокойся, будь ласка, - попросив Клайм. - Розкажи, яка це умова?
- Для того, щоб я перетворився на ельфа, мене повинна поцілувати молода ельфіна. Але я такий осоружний і потворний, що жодна дівчина добровільно не погодиться це зробити. До того ж, я ніколи нікому не показуюся, бо мені дуже соромно. Тому живу в болоті. Ти - перший за довгі роки, з ким я розмовляю.
Клайм задумливо почухав носа, а потім запитав:
- А якщо тебе поцілує цікаврик, можливо, це допоможе?
- Ну що ти! - сумно посміхнувся Сліппер. - Перетворення станеться лише в тому випадку, якщо це зробить ельфіна.
Раптом почулися легкі кроки. З темноти з`явилася Меріллі.
Коли Клайм виходив з будиночка, двері рипнули, і ельфіна прокинулася. Почувши якісь тихі голоси, вона дуже здивувалася і вирішила поглянути, з ким це вночі розмовляє цікаврик. Побачивши потворну істоту, Меріллі спочатку злякалася, але почувши його сумну історію, відчула до нього жалість, тому що була дуже доброю.
Меріллі наблизилася до Сліппера.
- Бідненький! - виголосила вона і протягнула руку, щоб його погладити.
Сліппер здригнувся і закрив обличчя лапами. Йому було соромно. Раптом він підхопився і кинувся в болото, ридаючи від горя.
- Повернися! Не бійся! - вигукнула Меріллі.
Вона побігла за Сліппером. Перестрибуючи з купини на купину, ельфіна посковзнулася і впала у трясовину.
- Допоможіть! - закричала вона, відчуваючи, як її затягує липке болото.
Клайм розгубився і не знав, що робити. Він почав кричати, щоб розбудити всіх інших.
Розсунулися зарості очерету, і визирнув Сліппер. Побачивши тонучу ельфіну, він не роздумуючи кинувся на допомогу. Схопивши Меріллі за руки, Сліппер зібрав усі сили і витягнув перелякану дівчину на суху купину.
Відсапавшись, вона з вдячністю поглянула на свого рятівника.
- Дякую тобі! - сказала ельфіна. - Я могла потонути, коли б не ти.
Меріллі швидко нахилилася до Сліппера і цмокнула його в щоку. Тієї ж миті купину огорнув густий туманний серпанок. А коли він розвіявся, ельфіна побачила перед собою гарного білявого ельфа, який з ніжністю дивився на неї.
Прибігли Латроль, Дрорі, Денсвел і Смайлі. Услід за ними прискакали рожеві поні. Вони нічого не могли зрозуміти і з подивом роздивлялися незнайомого ельфа, який невідомо звідки з`явився.
- Як тебе звуть? - звернувся до Сліппера Денсвел.
Хлопець збентежено посміхнувся.
- Тепер мене знову звуть Сонгвелом. Я дуже радий, що зустрів вас.
- От і чудово! - вигукнула Смайлі. - Думаю, що після такого випадку вже ніхто не зможе заснути. Давайте влаштуємо святкове вогнище і будемо веселитися до ранку!
Всі з радістю погодилися, і, зібравши хмизу, розпалили велике вогнище. Гном Дрорі читав вірші про далекі світи, Клайм показував фокуси, яким навчився у дідуся Ватроля, а Сонгвел заспівав пісню про нічного господаря.
Попід вікнами надворі
Ходить-бродить добрий пан.
Він збирає в кошик зорі,
Обгортає їх в туман.
Сни казкові розкладає
Під подушки дітлахам,
Колискової співає
Звірям в лісі і птахам.
Це – чудових мрій володар,
Лагідний нічний господар.
Пісня всім дуже сподобалася і Сонгвела попросили заспівати ще раз.
- А тепер будемо танцювати! - дзвінко оголосила Смайлі.
Друзі взялися за руки і закружляли довкола кострища. Рожеві поні теж пустували і стрибали разом зі всіма. А грайливий Квік почав перекидатися в м`якій траві.
Поступово одна за одною почали згасати зірки. Піднебіння посвітлішало. Далекий край обрію забарвила рожева зоря. Наставав новий день.
Східна гавань
Ліворуч виднівся ліс. Він здавався похмурим і таємничим. Клайм вдивлявся в нього з зацікавленням, і йому ставало трішки моторошно.
- Послухай, Сонгвеле, - звернувся він до нового товариша. - Що це за ліс? І чому він такий зловісний?
- Це Дикий ліс. Сам я в ньому не бував, але чув, що там відбуваються загадкові, а деколи навіть страшні історії, - пояснив ельф цікаврику.
В Клайма одразу ж засвербів ніс. Це була перша ознака того, що йому дуже хочеться що-небудь довідатися. Присунувшись ближче до Сонгвела, цікаврик почав допитуватися:
- А які історії відбуваються в Дикому лісі?
- Кажуть, хто потрапляє туди, то назад вже не повертається.
- Але ж хтось повинен жити в цьому лісі?
- Я не знаю. Але чув, що в самому центрі Дикого лісу живуть маленькі чорні чоловічки. Вони дуже злі і ні з ким не товаришують, - Сонгвел замислився на мить, а потім додав: - Взагалі в цьому краю Дрімландії місця незвичайні і таємничі.
Клайм аж почав підстрибувати на місці від нетерпіння. Його очі захоплено блищали. Питання посипалися з нього, як сушений горох з порваного мішка.
- А що означає - "місця незвичайні"? Чому вони таємничі? Що там відбувається? Давайте поглянемо самі...
- Ні, не треба! - всі дружно запротестували і накинулися на Клайма. - Ти що - забув?! Ми ж їдемо в Східну гавань, і в нас обмаль часу щоб відволікатися на дурниці.
- Нічого собі "дурниці"! - обурився цікаврик. - Це ж таємничі місця! Там має бути багато всякого незвичайного і дуже цікавого. Ех, ви...
Клайм з жалем махнув рукою і знову звернувся до ельфа:
- Скажи, Сонгвеле, як називаються ці місця?
- Про Дикий ліс я тобі вже розповів все, що знаю. Далі, між ним і Кремезними горами, лежить місцевість, яка називається Глухий Кут. Мова йде, ніби там живуть привиди...
- Он як! - захоплено вигукнув Клайм. - Справжні?
- А які ж іще?!
- От би поглянути на них хоч краєчком ока...
- Я думаю, що це небезпечно. До того ж поруч з Глухим Кутом лежать Туманні землі.
- А там що цікавого?
- Ніхто не знає, тому що навіть в сонячний день, там не розсівається густий туман, в якому неможливо нічого розгледіти.
- Так може, там нічого і нема? - припустив Клайм. - Те ж мені, туман! Що я - туману не бачив? Ось у нас, в Сріблястому лісі вранці такі тумани бувають - густі, як сметана.
Сонгвел обережно озирнувся на Дикий ліс, що виднівся вдалині, і пояснив:
- Тут туман інший, він зачарований.
- Як це - зачарований? - здивувався цікаврик.
- А так: якщо хтось намагається увійти до нього, то туман стає пружним, як гума, і відштовхує непроханого гостя. А ще звідти доносяться якісь звуки. Немов там гарчить і ворушиться якесь жахливе чудовисько.
В Клайма від подиву очі стали і зовсім круглими. Він так розгубився, що навіть перестав запитувати.
Сонгвел знову повернувся до Меріллі, і вони почали жваво про щось розмовляти. Смайлі плела вінок із зібраних вздовж дороги польових квітів. Товстун Латроль мирно дрімав, притулившись до ящика. А Дрорі і Денсвел розповідали один одному різні історії.
Лише Клайм задумливо дивився на Дикий ліс, що поступово віддалявся. Час від часу він бурмотав собі під ніс:
- Цікаво... що ж воно там таке?
Дорога піднялася на пагорб, і попереду відкрився дивовижний вигляд. Беріг плавною підковою огинав затишну затоку, в якій знаходилася безліч кораблів. Щогли стояли так густо, що нагадували ліс, тільки без листя. Між кораблями і берегом снували верткі човники. Сонячні промені відбивалися в хвилях затоки і блимали, немов гралися в схованки.
Уздовж берега розташувалося невелике містечко. Будинки в ньому були різноманітні. Тут можна було побачити добротні хатинки тролів з круглими віконцями і обов`язковою пічною трубою. По сусідству з ними розташувалися високі стрункі будиночки ельфів з різьбленими прикрасами і гостроверхими дахами. Подекуди траплялися й приземисті будинки гномів, криті червоною черепицею. Зустрічалися і зовсім вже не відомо чиї хати, яких Клайм ще ніколи не бачив.
Потрібно сказати, що мореплавці зовсім не який-небудь окремий народ, як, скажімо, гноми або ельфи. Зовсім ні. Просто тут з давніх часів збиралися представники різних народів, які любили море і мріяли плавати на кораблях, тому всіх жителів Східної гавані називали просто мореплавцями.
Мандрівники під`їхали до білого будиночка з ажурними балконами і високим дахом. На шпилі маленької башточки, що вінчала верхній поверх, гордо розвівався зелений прапорець, на якому майстерною рукою було вишито дерево з сріблястим листям.
З будиночка вибігла всміхнена ельфіна. Вона сплеснула долонями і вигукнула:
- Смайлі! Меріллі! Дорогі мої подружки, як я рада вас бачити!
Ельфіни зістрибнули з візка і обнялися з подругою. Услід за ними підійшли інші мандрівники.
- Знайомтеся! Це наша приятелька Фінлі, - познайомила друзів з господинею Смайлі. - А це - Денсвел, Сонгвел, Латроль, Дрорі і Клайм.
Кожен з гостей по черзі підходив до Фінлі і шанобливо здоровався. Останнім підійшов Клайм. Він вклонився господині і тут же запитав:
- А це правда, що ваш чоловік плаває на кораблі?
Всі дружно розсміялися.
- Одразу видно цікаврика! - Фінлі взяла подружок під руки і додала: - Правда. Але про все інше сам його розпитаєш, коли він повернеться.
- А коли він повернеться і звідки? - не стримався Клайм.
- Увечері! Більше жодних питань! - Фінлі жартівливо погрозила йому пальчиком. - Стримай свою нетерплячість до вечора.
Вона звернулася до інших гостей:
- А тепер, друзі, йдемо в будинок. Ви втомилися з дороги, вам потрібно відпочити.
Мандрівники вивантажили ящики з дарунками і розпрягли рожевих поні, які відразу ж поскакали у порт милуватися кораблями.
Увійшовши до будинку, Клайм забув про все на світі. Він ходив по кімнатах роззявивши рота і лише охав від захоплення. Та і було чого: всюди стояли всілякі черепашки найхимерніших і неймовірних форм. Таких цікаврик не бачив навіть на березі океану в Забутій країні.
У одній з кімнат він побачив велику клітину, накриту темною тканиною. Усередині неї щось ворушилося і поклацувало.
- Хто там? – звернувся Клайм до клітки.
- Хто там? - пролунало у відповідь. Цікаврик обережно зняв тканину. У клітині сиділа велика горбоноса птиця. Вона була біла, пір`я на крилах з сірими плямами, а голову прикрашав рожевий чубок, який то піднімався, розкриваючись віялом, то обпадав. Птиця дивилася на цікаврика хитрим оком.
- Ти хто? - запитав Клайм.
- Ти хто? - замість відповіді перепитала птиця.
- Я - Клайм. А ти хто?
- Я - Клайм. А ти хто?
Цікаврик підійшов впритул до клітини і строго поглянув на неввічливу птицю.
- Ти що, дражнишся?
- Ти що, дражнишся? - знову перепитала птиця.
Клайм розсердився.
- Ти - дурна птиця! Лякало з городу! Чучело розмовляюче!
Птиця схилила голову набік, оцінюючи оглянула цікаврика і коротко відповіла:
- Сам дурень!
Після цього вона обернулася до Клайма, що розгубився, хвостом і почала чистити пір`їнки, втративши зацікавлення до невдалого відвідувача.
- Клайме! Ти де? Йди до нас, тебе всі чекають.
Цікаврик ще раз поглянув на незвичайну птицю і вийшов з кімнати.
Меріллі заклопотано запитала:
- Що сталося, Клайме? Ти чимось засмучений?
- Та все ця птиця осоружна! - махнув рукою цікаврик. - Вона мене дурнем обізвала...
- Яка птиця?
- Це, мабуть, наш Джокер, - усміхнулася Фінлі. - Він великий жартівник. Мій чоловік привіз його з Острова розмовляючих птиць.
Вона обернулася до Клайма і запитала:
- Можливо, ти його чим-небудь образив? Взагалі-то він у нас мирний, просто дуже, любить всякі жарти і розіграші.
Клайм опустив голову і буркнув:
- Навіщо це мені його ображати? Я і не збирався.
- А можна нам теж поглянути на цю птицю? - запитав Дрорі.
- Звичайно! - відповіла Фінлі. - Йдіть за мною.
Гості пішли до іншої кімнати і зупинилися біля клітини
- Добридень, Джокере! - звернувся до птиці Латроль.
- Я не Джокер!
- А хто ж ти?
- Я - лякалка з городу! Я - чучело розмовляюче!
- З чого ти узяв? - здивувалася Фінлі.
- Так сказав Клайм! - відповів Джокер і хитро подивився на цікаврика, який почервонів аж до кінчика свого цікавого носа, не знаючи, куди діватися від сорому.
- Ну, тепер все зрозуміло... - докірливо похитала головою господиня і наїжачила рукою неслухняне волосся на голові розгубленого Клайма.
- Гаразд вже. Йдемо до столу. Зголодніли, напевно, з дороги.
Гості розсілися довкола великого круглого столу, і Фінлі почала пригощати їх всілякими смаколиками. Чого там лише не було! І пампушки з малиновою начинкою, і помаранчеві шматочки в шоколадній глазурі, і заварні тістечка із збитими вершками, і медові льодяники, і ще багато-багато усіляких смачних речей... Фінлі була майстринею готування солодощів.
Острів велетнів
Коли на вулиці смерклося, повернувся господар будинку Хендсвел. Познайомившись з гостями, він запросив усіх на терасу. Там, зручно влаштувавшись в м`яких кріслах, гості повідали про свої пригоди в дорозі і показали дарунки, які привезли. Хендсвелу все дуже сподобалося, а особливо нове вітрило з вишитим сріблястим деревом. Він подякував, а потім повідомив:
- Завтра мій корабель вирушає в плавання до Острова велетнів. Ми попливемо під цим новим вітрилом.
Ельф Денсвел звернувся до господаря будинку:
- Шановний Хендсвеле! Я вже давно мрію стати мореплавцем. Візьміть мене з собою!
Хендсвел окинув Денсвела оцінюючим поглядом і задоволено посміхнувся.
- Ну що ж, мореплавці завжди раді новим товаришам. Попливемо завтра на моєму кораблі.
- А я? - благально вигукнув Клайм. - Як же я? Адже мені теж хочеться побачити, велетнів. Я стільки проїхав і тепер що ж - сидітиму на березі? Ну будь ласка, візьміть і мене з собою...
- Добре, - відповів Хендсвел, трохи подумавши. - Однак, не забувай: морське плавання - це не весела прогулянка. Я цікавриків знаю! Скрізь свій ніс сунете, а потім доводиться вас виручати.
- Я не буду сунути свій ніс нікуди! Буду слухняним і тихим, як мишка.
- На обіцянки ти здатний, як я погляну, - посміхнувся мореплавець. - Вийдемо в море - там побачимо, чи виконаєш.
Від радості Клайм ледве не пустився в танок. Очі його від задоволення блищали, а вушка від нетерпіння ледве помітно сіпалися.
- А як... - почав він, але схаменувся і перелякано затиснув рот рукою.
Побачивши це, Хендсвел похитав головою, але нічого не сказав, а лише лукаво посміхнувся. Незабаром всі відправилися спочивати.
Лежачи в ліжку, Клайм від хвилювання не міг стулити очі.
- Завтра я вже попливу на справжнісінькому кораблі, - захоплено шепотів цікаврик. - Я побачу велетнів! Ех, Брегона нема... а цікаво, що він зараз робить? Напевно, спить. Нічого, коли повернуся додому, все йому розповім. Отож він здивується!
Клайм ліг на бік, мрійливо зітхнув і заснув з щасливою посмішкою.
Вранці Хендсвел, Денсвел і Клайм відправилися на корабель.
Цікаврик бадьоро прямував за мореплавцем з гордо піднесеною головою, на якій красувалася морська шапочка з помпоном. Він уявляв себе відомим капітаном, що вирушає в далеке морське плавання на пошуки незвіданих земель.
Піднявшись на борт корабля, Хендсвел наказав укріпити на щоглі нове вітрило, і незабаром судно під захоплений гул глядачів, що стояли на березі, вийшло у відкрите море.
Свіжий вітерець напнув вітрило, і корабель почав набирати швидкість. Галасливі чайки ще довго кружляли над щоглою, проводжаючи мореплавців. Вони то піднімалися високо, майже до самих хмар, то нестримно падали вниз, зриваючи крилами піну з хвиль.
Клайм влаштувався біля щогли і з цікавістю спостерігав за роботою мореплавців. Дружно взявшись за канати, вони підтягнули і закріпили вітрило. Частина команди була зайнята прибиранням палуби, а новачок Денсвел і ще декілька мореплавців начищали до блиску усякі мідні ручки і скоби. Незабаром корабель виблискував чистотою. Хендсвел задоволено потер руки.
- От тепер вже гаразд! - сказав він. - Не соромно буде завітати до наших друзів велетнів.
Цікаврик стримувався, як міг, але все ж таки не стерпів.
- А можна задати одне питаннячко?
- Можна, - добродушно посміхнувся Хендсвел. - Запитуй.
- Навіщо ми пливемо на Острів велетнів?
- Як це - навіщо? - здивувався мореплавець. - За новими щоглами.
- А що, на цьому острові зростають щогли?
- Ех ти! Не знаєш, звідки щогли беруться... Гаразд, поясню... Щогли для нас роблять велетні з корабельної сосни. А такі сосни зростають лише на цьому острові. Зрозуміло?
- Ще й як... лише не зрозуміло, як велетні їх роблять.
- Це ти сам побачиш, коли припливемо.
Клайм почухав ніс, і, помітивши що Хендсвел знаходиться у доброму настрої, продовжив свої розпити.
- А велетні злі?
- З чого це ти узяв? Ні, вони добрі, - мореплавець розсміявся і потріпав Клайма по чубатій голові. - Велетні дуже великі і трішки незграбні. Вони не хочуть заподіяти нам шкоди. Адже якби вони жили в самій Дрімландії, то могли б випадково пошкодити чийсь будинок або ще щось...
- Ну, тепер-то мені все зрозуміло.
В цей час корабель минав великий острів, вкритий густим лісом, над яким літали різнокольорові птахи.
Клайм пожвавішав.
- Це Острів велетнів?
- Ні. Це Острів розмовляючих птахів.
- Може, ми зупинимося тут ненадовго?
- Якось іншого разу. Сподіваюся, ти не забув, що ми пливемо за новими щоглами?
Несподівано на палубу виплеснулася хвиля і поряд з бортом з`явилася велика спина кита.
- Це ж Баррел! - зрадів цікаврик.
- Привіт, Клайме! - прогудів кит. - Куди подорожуєш?
- На Острів велетнів. А як твої зуби - не болять?
- Ні. Спасибі Орі і Глорі! Передавай їм великий привіт і Брегону теж!
Баррел випустив водяний фонтан, змахнув хвостом і пірнув у глибину. Хендсвел із подивом поглянув на цікаврика.
- Звідки ти знаєш Баррела? - запитав він.
- Та так, зустрічалися одного разу, коли з друзями подорожував по Забутій країні.
Мореплавець ще раз окинув поглядом Клайма. Але тепер вже дивився на цікаврика з явною пошаною.
- Так ти, виявляється, не вперше подорожуєш?!
У цей момент пролунав крик Денсвела:
- Земля! Там, попереду - земля!
- А ось це вже Острів велетнів, - Хендсвел вийшов вперед і оголосив:
- Всім приготуватися!
Через деякий час корабель пристав до берега.
Острів виявився невеликим. З усіх боків його оточували скелясті гори, на схилах яких зростали рівні високі сосни. Між горами виднілася широка дорога. Вона йшла від берега в глиб острова. По дорозі йшли два велетні. Побачивши їх, Клайм здивовано роззявив рота.
- Оце так!.. - лише і зміг сказати він.
Велетні були такі величезні, що на долоні кожного з них могло вмоститися декілька цікавриків одночасно. Вони принесли з собою нові щогли.
Мореплавці привітали господарів острова і почали вантажити щогли на корабель. Коли закінчили, на палубу викотили величезні бочки з медом.
Хендсвел звернувся до велетнів:
- Друзі, прийміть від нас на знак вдячності цей мед.
Велетні ввічливо подякували і взяли бочки, які в їх величезних руках здавалися іграшковими. Раптом пролунав гучний рев і гуркіт.
- Що це? - запитав Хендсвел.
- Це кричить бідолаха Хьюдж. Йому дуже боляче, - із співчуттям відповів один з велетнів.
- А що з ним сталося?
- Він робив щоглу, і одна тріска попала йому в око...
Клайм підійшов ближче до велетнів і, задерши голову вгору, запитав:
- Чому ж ви не допоможете йому? Потрібно просто витягнути її.
Велетень розгублено розвів руками.
- Ми не можемо йому допомогти, тому що тріска така маленька, що ми навіть не бачимо її.
- Давайте я спробую, - запропонував цікаврик.
Велетень нахилився до нього і підставив долоню.
- Забирайся, малий. Я віднесу тебе до Хьюджа, можливо, ти і справді допоможеш бідоласі.
Клайм ступив на долоню гіганта і побачив, як земля швидко спливає кудись вниз. Велетень обережно поніс цікаврика в глиб острова. Клайму стало трішки боязко. Міцно вчепившись в товсті пальці велетня, він обережно виглянув з долоні.
Попереду виднілася затишна зелена долина, посеред якої знаходилося озеро. Біля нього на великому пласкому камені сидів велетень, розгойдуючись з одного боку в інший, і ревів від болю. Інколи він хапав камені і в безсилій люті трощив їх.
Велетень, який приніс Клайма, підійшов до страждальця.
- Ей, Хьюдже! Тут до тебе лікар прийшов.
Велетень миттєво замовк і почав озиратися.
- Де ж він?
- Та тут я, тут! - вигукнув цікаврик, виглядаючи з долоні.
Хьюдж наблизив обличчя до Клайма і розчаровано виголосив:
- Ти такий маленький... чим же ти можеш допомогти?
- Це нічого, що я маленький. Проте я вже бачу ту тріску, яку ніхто з вас не зміг розгледіти, і зараз я її витягну.
Цікаврик міцно вхопився за тріску і висмикнув її. При цьому він випав з долоні велетня і полетів униз. Але Хьюдж зловив на льоту свого рятівника. Клайм навіть не встиг злякатися.
Велетень радісно закрутив очима, закриваючи і відкриваючи їх.
- Не болить! - заявив він, із захопленням дивлячись на Клайма. - Спасибі тобі, малий. Ти врятував мене від жахливого болю. Проси у мене все, що тільки побажаєш!
Цікаврик вмить нагострив вуха.
- А можна я декілька питаннячок задам?
- Ну звичайно, мій маленький приятель! - погодився Хьюдж.
Ось коли Клайм відвів душу! Він поставив велетневі тисячу питань: і про те, чому велетні такі великі, і що вони їдять, і де сплять, і безліч інших... Але Хьюдж терпляче відповідав і навіть проніс цікаврика на своєму могутньому плечі по усьому острові, показуючи все, що цікавило Клайма.
Вже на березі моря, прощаючись зі своїм рятівником, велетень простягнув йому долоню, на якій лежав якийсь кривий зуб з дірочкою.
- Візьми в дарунок цей зуб, - сказав Хьюдж. - Він не простій. Це чарівний драконів зуб. Якщо потрапиш в біду, дмухни в цю дірочку - і я прийду до тебе на допомогу, де б ти не знаходився. Бережи його!
Клайм попрощався з новим другом. Мореплавці підняли вітрило, і корабель відчалив.
Весілля ельфів
Погостювавши ще трохи у гостинних мореплавців, Клайм, Смайлі, Меріллі і Сонгвел вирушили додому. Денсвел залишився в Східній гавані. Він остаточно вирішив стати мореплавцем і плавати разом з Хендсвелом. Дрорі хотів намалювати ще декілька картин і сказав, що повернеться пізніше. А Латроль затримався у дядечка, заявивши, що приїде разом з Дрорі.
Повернення додому обійшлося без пригод. У Долині троянд друзі відвідали фею Анабель і запросили її на весілля Меріллі і Сонгвела.
Доїхавши до роздоріжжя, друзі домовились зустрітися наступного дня. Ельфи поїхали до палацу королеви, а Клайм побіг шукати Брегона.
Побачивши приятеля, Брегон дуже зрадів і накинувся на Клайма з розпитами:
- Ти де був? Я вже з ніг збився, розшукуючи тебе. Тут стільки цікавого було! Я нарешті вистежив цього хитрющого єнота Дасті і тепер знаю, як він раків ловить. В оленіхи Керрі народилися дітки! Я їх вже бачив. А ще гноми збираються прорубати хід на той бік Кремезних гір. А ельфи...
Брегон зупинився, здивовано дивлячись на приятеля:
- Стривай, а де ж ти був увесь цей час?!
Клайм із задоволеним виглядом всівся на стару колоду і почав розповідати про свої пригоди.
Брегон слухав, роззявивши рота від захоплення. Під кінець Клайм показав йому драконів зуб.
- Ух ти! Невже він насправді чарівний? - Брегон протягнув руку до зуба. – Давай, дмухнемо в нього разок - перевіримо, як він працює.
- Ні. Хьюдж сказав, що ним потрібно користуватися лише в самому крайньому випадку.
Клайм дістав з кишені тонкий шнурочок, протягнув його в зуб і повісив собі на шию.
За два тижні в палаці королеви Евелі відбулося весілля придворної ельфіни Меріллі і звільненого від чар ельфа Сонгвела. Зібралися гості з усіх куточків Дрімландії. Були тут і гноми, і тролі, і фішмени. Зі Східної гавані повернулися Латроль і Дрорі. Гном подарував нареченим нову картину, на якій білі чайки кружляли над кораблем. Приїхали і Фінлі з чоловіком. З Долини троянд прибула фея Анабель. Звичайно ж, були тут і всюдисущі цікаврики - не могли ж вони прогавити таку чудову подію.
Клайм одразу ж примітив одну симпатичну цікавричку. Її миле личко обрамовували рудуваті кучерики, а цікаві очиці так і стріляли по сторонах.
Клайм штовхнув Брегона ліктем в бік.
- Хто це така?
- Де?
- Он там. В рудих кучерях.
- А-а... то це ж Таффі, дочка старого Рулла.
- Таффі... - Клайм повторив ім`я і здивувався. - Чому я ніколи раніше її не помічав?
В цей час цікавричка побачила двох приятелів і рішуче підійшла до них.
- Привіт! - сказала вона. - Ви мені якраз і потрібні!
- Навіщо? - здивовано перезирнулися приятелі.
- У мене є пропозиція. Вам подобаються пригоди?
- Ще б пак! - разом вигукнули цікаврики.
- От і добре. Тоді завтра вирушаємо в дорогу.
- А куди?
Таффі хитро посміхнулася.
- Завтра і взнаєте. А зараз будемо веселитися!
Вона підхопила Клайма і Брегона попід руки і повела їх до галасливого круга танцюючих гостей.
Так завершилася подорож в Східну гавань і назад. Але пригоди Клайма і його друзів на цьому не скінчилися. Ну, самі подумайте - хіба ж можуть цікаврики жити без пригод?!