Скіф
творче уявлення
Йшов 525 рік нашої ери.
Насправді ж його ще не було, але він уже був.
Святий отець сидів у своєму різьбленому і роззолоченому кріслі і все виглядало пристойно і поважно, але в голові у нього з самісінького ранку щось відбувалося із мозковими звивинами; їх судомило і скручувало в тугі і болісні жмути і чого це так було він не знав. Треба було щось робити, щоб ті звивини схаменулися і звернули увагу на життя суще, він струснув головою і звернувся до чергового монаха, що сидів у кутку зали за секретарським столиком:
- Шановний, ну-бо сходи і приведи до мене Малого!
Монах розліпив свої повіки, що вже задрімали і хитнувши головою, перепитав:
- Якого малого? Кого ви бажаєте?
Святий отець обізлився і гримнув:
- Скіфа! Якого ж іще! – а, сам подумав: «Ну і контингент підібрався, повне виродження. І куди ми тільки йдемо?»
Монах підхопився зі стільця, виструнчився і чітко відповів:
- Jawoll! Heiliger Vater! Щас сдєлаєм! – крутнувся на п’ятці і кинувся виконувати наказ.
А старець услід подумав: «Чорт знає що! І де їх тільки понабирали? Але ж наша церква інтернаціональна і приходиться терпіти. Боже, боже…»
Звивини ж у мізку зупинили своє кручення, стихли і з цікавістю почали чекати, що ж воно буде далі. Думки, скориставшись такою нагодою, почали вискакувати одна за одною і приводити старця до розсудливості і здорового глузду.
Нарешті в залі з’явився захеканий від пошуків скіфа секретар разом з очікуваним Малим. Скіф дійсно був малого зросту, але з великою головою.
Святий отець глянув на них і подумав: «Да… У скіфа дійсно єсть голова, є де думкам збиратися, треба її використати на благо нашої церкви». І розпорядився:
- Так, - звернувся він до чергового монаха, - ти сідай за стіл, уважно слухай і записуй тільки все важливе, від себе не пиши нічого, бо то є гріх. А до тебе, - він подивився на Малого, - у мене є серйозна розмова, так що вмикай свої мізки і готуй їх до видатних звершень, Все, сідайте!
- Отже, скажи мені на милість, - почав він звертаючись до скіфа - монаха, - ти до дівчат ходиш, чи ні?
- Та як це можливо, ваша святість! Боже збав! Тільки, Господь, Спаситель, ви і наша церква, все інше просто тяжкий гріх! – правдиво відповідав той чистою неправдою.
- Добре, добре. Так і треба! Так і повинно бути, якщо у чоловіка є мізки і добра голова, - і зиркнув ще раз на велику голову скіфа, - тому-то я тебе і запросив, щоб якось вирішити, давно існуючу, але завжди нагальну проблему. Так от, дивись…- і він почав викладати думки, що з’явилися у нього в голові, вискочивши з вранішнього хаосу єдності і боротьби протилежностей.
- По-перше, - почав він, - чому я прийшов до такого рішення зробити щось видатне, щоб залишити свій слід в історії церкви, та тому, що всередині мене зростає і зростає відчуття того, що мене невдовзі можуть згноїти у в’язниці…
- Та за що? Ваша святість? – скинувся здивовано монах, - Хіба це можливо?
- Не перебивай… А в нашому гріховному світі все можливо, недарма ж придумали пекло. Так от треба вирішити дуже давню проблему, а саме: треба раз і назавжди установити одну і єдино правильну дату народження нашого Спасителя, а то в мирському світі чого тільки не блукає, чого тільки не почуєш від цих людей, тобто нашої пастви, чорт знає що, повний бардак і плутанина, кожен ліпить своє і не без користі для себе, а що з цього має наша церква, прости господи, одні збитки. Через те, що ніхто не знає, та воно їм, чесно кажучи, і не потрібне, коли народився наш Спаситель, зараз розвелося стільки його товаришів і співтрапезників, що навіть більше ніж буде партизан у брянському лісі…
- Отче, а оті партизани, то люди з нашої нової провінції? – спитав монах.
- Поки що – ні, але все ще попереду…, - відповідав йому отець. – Так от я і задумав, і для цього запросив тебе, як енциклопедиста, щоб ми цю проблему вирішили і звільнили нашу церкву від зайвих пророків і їх нечесних заробітків, які вони на цьому заробляють, мають гарні гроші, а ніяких податків в нашу казну не платять, прогулюючи їх серед веселих жінок і безкінечної пиятики. Це неподобство і дуже гріховно. Сам подумай: хіба наш Господь може бути бідним? Хто ж тоді до нього звернеться з проханням допомогти, до бідного? Та бідняками сповнений увесь світ, і яка від них може бути кому-небудь поміч, коли вони самі бідні? Навіть духовна допомога і та повинна бути забезпечена добрими статками, а більшу їх половину у нас відбирають різні самозванці, це дуже погано і нікуди не годиться.
Тому я думаю, що найкращим рішенням в цьому ділі, буде якщо ми з тобою, встановимо точну дату народження і відсунемо її в таку давнину, щоб усі оці самозванці повідпадали по факту давності народження Спасителя і перестали видавати себе за різних апостолів і святих. І всім буде добре: наше вчення придбає ясність і деяку правдивість, наповнить казну і прославить Бога, а всі зайві згинуть, як клас (це вже за Марксом).
Так от, ти там пошукай у своїй голові, куди б можна було відсунути цю дату, та так щоб її не можна було спростувати через давність подій і за відсутністю свідків, щоб люди в неї повірили, бо думати вони, все одно, не будуть. Ти це знайди, а я своїм правом і даною мені владою їх встановлю офіційно і, таким чином увійду в історію, хоча б, може, тільки і нашої церкви, вже не кажучи про загальну.
Так що шукай і ми зупинимо всі існуючі неподобства. Ну, давай, з богом, іди!
***
Час для людей - загальний лікар.
Так і тут. Пройшла перша декада місяця і почалася друга, думки в голові святого отця вже не бісилися, а якось так притихли, чи то в очікуванні чогось новенького, чи то від дикої змори навколишнім світом.
І от.
В призначений для візитів час в залі з’явився скіф з туго змотаним сувоєм папірусу в руках і розумним виглядом на обличчі (йому б ще окуляри на лоба і був би вилитий професор).
- Слава Спасителю! – поздоровкався він.
- Слава, - коротко відповідав святий отець, а в самого аж очі загорілися від цікавості, - ну як? Щось приніс?
- Приніс, слава всевишньому за підмогу, ледве знайшов куди все це вставити, адже у нас якісь такі часи: то незрозумілі, то зовсім пусті, наче їх і не було, і що воно за така історія і як в цьому існуючому безладі майбутні історики будуть щось шукати, це, навіть, неможливо осягнути людським розумом, точно знадобиться божа поміч.
- Добре, добре… - поквапив його отець, - я знаю, що ти ерудит, але не тягни кота за хвіст і скажи: куди ти його вставив і який у нас зараз рік?
- 525 рік – коротко відповідав енциклопедист і ерудит.
- Ні хє…, тобто нічого собі! А чого так далеко?
- Та для історії хіба це далеко? Візьміть, наприклад, Арістотеля чи Платона, та ці ж хлопці як ще вчора жили. Це для простих людей власне життя довге, а для історії…
- Я зрозумів, а от чого саме тоді?
- Чому? Ну, по-перше: з нинішніх соратників і співтрапезників так довго ніхто не може прожити, тобто вони зразу ж відпадають і осипаються як перезрілий горох осінню і ми зразу ж відрубаємо їхні нахабні заробітки. З чого заробляти, з брехні? Ніхто ж не повірить! Тобто наводимо порядок і встановлюємо монополію на прибутки. Це – плюс.
По-друге: в той час про нашого Спасителя ще не було жодної чутки, тихо і пусто навкруги, тобто ніхто у світі не зможе засвідчити був він тоді чи не був, і це – добре. Але в ті часи там перебував прокуратором Понтій Пілат, який заради справжнього орднунгу (порядку) нікого не жалів і за своє правління покарав і розіп’яв десь чоловік з тридцять, чи більше, місцевих мешканців. І от скажіть мені: хіба серед них не могло бути нашого Спасителя, га? Хто це зможе доказати? Ніхто. І це теж – плюс.
Так що, я думаю, можна з повною впевненістю встановлювати і записувати те, що зараз надворі 525 рік, тепер уже нашої, християнської ери. І нехай потім це оскаржують ті, у кого голова ще більша.
Святий отець з повагою подивився на велику голову Малого і подумав: «Да… містка голова, в такій голові може бути все що завгодно! Треба, мабуть, встановлювати рік і число, про які він каже і цей вселенський бардак, нарешті закінчиться. «Ordnung uber alles!» - як кажуть германці, розумні і практичні хлопці. І в цьому є рація».
- Ну що ж, - згодився зі скіфом старець, - мабуть, так і треба зробити, як ти кажеш і це буде добре для всіх і вирівняє нам лінію часу, щоб вона була пряма і струнка, а не вихиляста, як зараз. Добре, гарно ти попрацював, дякую! А я вже поставлю завершальну крапку в цьому ділі, будь певен!
І він її поставив.
А наступного року (526) він помер у в’язниці змученим, як про те йому і сповіщав його «внутрішній» голос.
Отаке от….
P. S. Так, а що ж сталося зі скіфом – енциклопедистом? Та нічого такого, все як і завжди у святої братії. Коли вже дату було затверджено і в справі поставлена красуня – крапка, Малий вихукнувши із себе втому і махнувши на все рукою, пішов до дівчат у веселий квартал поправляти своє чоловіче здоров’я. А що йому було робити? Інтернету тоді ще не було. )))
Пройшов час і в 2008 році його навіть канонізували в Румунській православній церкві, на колишній батьківщині, цебто в Малій Скіфії.
м. Київ, 10 грудня 2022 року.
