20.12.2022 06:03
for all
20 views
    
rating 5 | 1 usr.
 © Каллистрат

СКІФ

творче уявлення



Йшов 525 рік нашої ери.

Насправді ж його ще не було, але він уже був.

Святий отець сидів у своєму різьбленому і роззолоченому кріслі і все виглядало пристойно і поважно, але в голові у нього з самісінького ранку щось відбувалося із мозковими звивинами; їх судомило і скручувало в тугі і болісні жмути і чого це так було він не знав. Треба було щось робити, щоб ті звивини схаменулися і звернули увагу на життя суще, він струснув головою і звернувся до чергового монаха, що сидів у кутку зали за секретарським столиком:

- Шановний, ну-бо сходи і приведи до мене Малого!

Монах розліпив свої повіки, що вже задрімали і хитнувши головою, перепитав:

- Якого малого? Кого ви бажаєте?

Святий отець обізлився і гримнув:

- Скіфа! Якого ж іще! – а, сам подумав: «Ну і контингент підібрався, повне виродження. І куди ми тільки йдемо?»

Монах підхопився зі стільця, виструнчився і чітко відповів:

- Jawoll! Heiliger Vater! Щас сдєлаєм! – крутнувся на п’ятці і кинувся виконувати наказ.

А старець услід подумав: «Чорт знає що! І де їх тільки понабирали? Але ж наша церква інтернаціональна і приходиться терпіти. Боже, боже…»

Звивини ж у мізку зупинили своє кручення, стихли і з цікавістю почали чекати, що ж воно буде далі. Думки, скориставшись такою нагодою, почали вискакувати одна за одною і приводити старця до розсудливості і здорового глузду.

Нарешті в залі з’явився захеканий від пошуків скіфа секретар разом з очікуваним Малим. Скіф дійсно був малого зросту, але з великою головою.

Святий отець глянув на них і подумав: «Да… У скіфа дійсно єсть голова, є де думкам збиратися, треба її використати на благо нашої церкви». І розпорядився:

- Так, - звернувся він до чергового монаха, - ти сідай за стіл, уважно слухай і записуй тільки все важливе, від себе не пиши нічого, бо то є гріх. А до тебе, - він подивився на Малого, - у мене є серйозна розмова, так що вмикай свої мізки і готуй їх до видатних звершень, Все, сідайте!

- Отже, скажи мені на милість, - почав він звертаючись до скіфа - монаха, - ти до дівчат ходиш, чи ні?

- Та як це можливо, ваша святість! Боже збав! Тільки, Господь, Спаситель, ви і наша церква, все інше просто тяжкий гріх! – правдиво відповідав той чистою неправдою.

- Добре, добре. Так і треба! Так і повинно бути, якщо у чоловіка є мізки і добра голова, - і зиркнув ще раз на велику голову скіфа, - тому-то я тебе і запросив, щоб якось вирішити, давно існуючу, але завжди нагальну проблему. Так от, дивись…- і він почав викладати думки, що з’явилися у нього в голові, вискочивши з вранішнього хаосу єдності і боротьби протилежностей.

- По-перше, - почав він, - чому я прийшов до такого рішення зробити щось видатне, щоб залишити свій слід в історії церкви, та тому, що всередині мене зростає і зростає відчуття того, що мене невдовзі можуть згноїти у в’язниці…

- Та за що? Ваша святість? – скинувся здивовано монах, - Хіба це можливо?

- Не перебивай… А в нашому гріховному світі все можливо, недарма ж придумали пекло. Так от треба вирішити дуже давню проблему, а саме: треба раз і назавжди установити одну і єдино правильну дату  народження нашого Спасителя, а то в мирському світі чого тільки не блукає, чого тільки не почуєш від цих людей, тобто нашої пастви, чорт знає що, повний бардак і плутанина, кожен ліпить своє і не без користі для себе, а що з цього має наша церква, прости господи, одні збитки. Через те, що ніхто не знає, та воно їм, чесно кажучи, і не потрібне, коли народився наш Спаситель, зараз розвелося стільки його товаришів і співтрапезників, що навіть більше ніж буде партизан у брянському лісі…

- Отче, а оті партизани, то люди з нашої нової провінції? – спитав монах.

- Поки що – ні, але все ще попереду…, - відповідав йому отець. – Так от я і задумав, і для цього запросив тебе, як енциклопедиста, щоб ми цю проблему вирішили і звільнили нашу церкву від зайвих пророків і їх нечесних заробітків, які вони на цьому заробляють, мають гарні гроші, а ніяких податків в нашу казну не платять, прогулюючи їх серед веселих жінок і безкінечної пиятики. Це неподобство і дуже гріховно. Сам подумай: хіба наш Господь може бути бідним? Хто ж тоді до нього звернеться з проханням допомогти, до бідного? Та бідняками сповнений увесь світ, і яка від них може бути кому-небудь поміч, коли вони самі бідні? Навіть духовна допомога і та повинна бути забезпечена добрими статками, а більшу їх половину у нас відбирають різні самозванці, це дуже погано і нікуди не годиться.

Тому я думаю, що найкращим рішенням в цьому ділі, буде якщо ми з тобою, встановимо точну дату народження і відсунемо її в таку давнину, щоб усі оці самозванці повідпадали по факту давності народження Спасителя і перестали видавати себе за різних апостолів і святих. І всім буде добре: наше вчення придбає ясність і деяку правдивість, наповнить казну і прославить Бога, а всі зайві згинуть, як клас (це вже за Марксом).

Так от, ти там пошукай у своїй голові, куди б можна було відсунути цю дату, та так щоб її не можна було спростувати через давність подій і за відсутністю свідків, щоб люди в неї повірили, бо думати вони, все одно, не будуть. Ти це знайди, а я своїм правом і даною мені владою їх встановлю офіційно і, таким чином увійду в історію, хоча б, може, тільки і нашої церкви, вже не кажучи про загальну.

Так що шукай і ми зупинимо всі існуючі неподобства. Ну, давай, з богом, іди!


***


Час для людей - загальний лікар.

Так і тут. Пройшла перша декада місяця і почалася друга, думки в голові святого отця вже не бісилися, а якось так притихли, чи то в очікуванні чогось новенького, чи то від дикої змори навколишнім світом.

І от.

В призначений для візитів час в залі з’явився скіф з туго змотаним сувоєм папірусу в руках і розумним виглядом на обличчі (йому б ще окуляри на лоба і був би вилитий професор).

- Слава Спасителю! – поздоровкався він.

- Слава, - коротко відповідав святий отець, а в самого аж очі загорілися від цікавості, - ну як? Щось приніс?

- Приніс, слава всевишньому за підмогу, ледве знайшов куди все це вставити, адже у нас якісь такі часи: то незрозумілі, то зовсім пусті, наче їх і не було, і що воно за така історія і як в цьому існуючому безладі майбутні історики будуть щось шукати, це, навіть, неможливо осягнути людським розумом, точно знадобиться божа поміч.

- Добре, добре… - поквапив його отець, - я знаю, що ти ерудит, але не тягни кота за хвіст і скажи: куди ти його вставив і який у нас зараз рік?

- 525 рік – коротко відповідав енциклопедист і ерудит.

- Ні хє…, тобто нічого собі! А чого так далеко?

- Та для історії хіба це далеко? Візьміть, наприклад, Арістотеля чи Платона, та ці ж хлопці як ще вчора жили. Це для простих людей власне життя довге, а для історії…

- Я зрозумів, а от чого саме тоді?

- Чому? Ну, по-перше: з нинішніх соратників і співтрапезників так довго ніхто не може прожити, тобто вони зразу ж відпадають і осипаються як перезрілий горох осінню і ми зразу ж відрубаємо їхні нахабні заробітки. З чого заробляти, з брехні? Ніхто ж не повірить! Тобто наводимо порядок і встановлюємо монополію на прибутки. Це – плюс.

По-друге: в той час про нашого Спасителя ще не було жодної чутки, тихо і пусто навкруги, тобто ніхто у світі не зможе засвідчити був він тоді чи не був, і це – добре. Але в ті часи там перебував прокуратором Понтій Пілат, який заради справжнього орднунгу (порядку) нікого не жалів і за своє правління покарав і розіп’яв десь чоловік з тридцять, чи більше, місцевих мешканців. І от скажіть мені: хіба серед них не могло бути нашого Спасителя, га? Хто це зможе доказати? Ніхто. І це теж – плюс.

Так що, я думаю, можна з повною впевненістю встановлювати і записувати те, що зараз надворі 525 рік, тепер уже нашої, християнської ери. І нехай потім це оскаржують ті, у кого голова ще більша.

Святий отець з повагою подивився на велику голову Малого і подумав: «Да… містка голова, в такій голові може бути все що завгодно! Треба, мабуть, встановлювати рік і число, про які він каже і цей вселенський бардак, нарешті закінчиться. «Ordnung uber alles!» - як кажуть германці, розумні і практичні хлопці. І в цьому є рація».

- Ну що ж, - згодився зі скіфом старець, - мабуть, так і треба зробити, як ти кажеш і це буде добре для всіх і вирівняє нам лінію часу, щоб вона була пряма і струнка, а не вихиляста, як зараз. Добре, гарно ти попрацював, дякую! А я вже поставлю завершальну крапку в цьому ділі, будь певен!

І він її поставив.

А наступного року (526) він помер у в’язниці змученим, як про те йому і сповіщав його «внутрішній» голос.

Отаке от….


P. S. Так, а що ж сталося зі скіфом – енциклопедистом? Та нічого такого, все як і завжди у святої братії. Коли вже дату було затверджено і в справі поставлена красуня – крапка, Малий вихукнувши із себе втому і махнувши на все рукою, пішов до дівчат у веселий квартал поправляти своє чоловіче здоров’я. А що йому було робити? Інтернету тоді ще не було. )))


Пройшов час і в 2008 році його навіть канонізували в Румунській православній церкві, на колишній батьківщині, цебто в Малій Скіфії.



м. Київ, 10 грудня 2022 року.

Публікації: Каллистрат

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 21.12.2022 05:20  © ... => Каранда Галина 

Дякую за коментар,пані Галино! )))

Та час це така штука, яка незрозуміла і до цього часу. )))

Мабуть що все залежить від нашого людського сприйняття цього явища, яке чи то існує, чи то не існує зовсім.

Що вже говорити про Діонісія, коли сам Ейнштейн дивувався чому: дві години з прекрасною дівчиною пролітають як одна хвилина, а хвилина на розпеченій плиті тягнеться як дві години? )))

Головне що ті хлопці раз і назавжди відійшли від «ери Діоклетіана» і то вже було гарно, ну, а нам зараз все одно: хто, де і коли. )))

Та воно таке ж і зараз: коли я сиджу в Інтернеті, то чотири години пролітають непомітно, а коли я ці чотири години чекаю, коли ж вони увімкнуть світло, то вони тягнуться як і в епоху мамонтів. )))

Інколи мені здається що відчуття і сприйняття часу прямо пов’язане з наповненням інформаційного простору навколо нас, ну Ви зрозуміли.

А про те як із багатьох ветеранських текстів поважна комісія відбирала, рихтувала і призначала чотирьом євангеліям авторів, то вже інша історія. Наскільки я пам’ятаю, то остаточний їх варіант було затверджено в 680 році на VI Вселенському соборі в Константинополі.

От тоді люди вміли жити, нікуди не поспішали і на Марс не збиралися. )))

 20.12.2022 20:14  Каранда Галина => © 

ех..

перекладаю з іронічно-скептичної мови на загально прийняту:

"Що стосується року Різдва, він теж був записаний у церковній історії далеко не відразу. На початку VI століття Папа римський Іоанн I доручив ченцеві Діонісію Малому провести календарні розрахунки. Зокрема, вирішено було відмовитися від прийнятого тоді літочислення «діоклетіанової ери». За відправну точку в ній приймався початок правління римського імператора Діоклетіана, одного з найжорстокіших гонителів християн. Цілком природним було бажання замінити її на іншу дату – і що підходило тут краще за Різдво Христове! Діонісій залучив усі доступні йому джерела (а їх було не вельми багато) і розрахував, що 248 рік ери Діоклетіана має відповідати 532 р. від Різдва Христового. Відтоді ми так і відлічуємо роки, хіба що сьогодні це літочислення часто називають «нашою ерою», не згадуючи Різдва. І слід сказати, не даремно. Відкривши сьогодні будь-який історичний довідник, ми дізнаємося, що юдейський цар Ірод Великий помер у 4 р. до н.е., це встановлено точно – дати правління і смерті царів бувають нам відомі з різних джерел. Що ж, цілком звичайна довідка… але Ірод відіграє важливу роль в євангельському оповіданні про Різдво. Як же так? Найпростіше пояснення: Діонісій Малий дещо помилився в розрахунках."