Тепла ковдрочка
Теплу ковдрочку вперше вивісили на сонце, і вона дуже здивувалася, що в світі існує щось тепліше аніж вона сама. І взагалі — дуже здивувалася! Ковдрочка гадала, що це лише вона має когось зігрівати, і тому відчувала себе якось незручно перед сонцем. Тим більше, у сонця крім нього було стільки всього довкруги, і всіх потрібно було встигнути добре прогріти: і людину, і тварину, й комашинку та травинку. Все тяглося до сонечка. Згори ковдрочці це було гарно видно.
Тим часом, вітер пустотливо грав її куточками, то розправляючи їх, то згортаючи, немов крила. Ласкаво таким чином підбадьорюючи. Врешті - решт ковдрочка зрозуміла, що нікому незручностей через неї немає, навіть навпаки, їй, тут, на сонці, дуже раді. А ще... ще вітерець нашіптував їй, що вона вміє літати. Ковдрочка відчула себе легенькою, мов пір`їнка, заспокоїлася, і до кінця дня настільки розімліла від сонця, що коли її повернули до дому, розгарячілу, м`якеньку, наповнену свіжим повітрям, вона відразу міцно міцно заснула... до перших холодів.
Тепер ковдрочка була не просто теплою ковдрою. Вона стала сонячною ковдрою з ароматом літа і спогадами. Дарувала казкові сни про польоти, а зігрівала так добре, що господарі думали, немов би осінь і зима цього року не такі суворі.
***
Добре, якщо пам`ятаєш — той, хто дарує тепло, потребує його теж, і вміє віддячити. Навіть якщо це звичайна ковдрочка.