Іноді... - VІІ

Історія сьома

Жінка п’ятдесяти років сиділа на лаві у сквері під тінистим розлогим деревом (чи клен, чи абрикоса, не звернула уваги) і слідкувала за своїм малим онуком. Хлопчику тільки три з половиною рочки, а воно таке вже вперте, що намагається домогтися поставленої мети за будь-яку ціну. Ось і зараз мале хлоп’я дерлося на слизьку гірку з протилежного боку. Сходинки спеціально ігнорувалися, бо залазити на гірку, щоб просто з’їхати з неї, вже не цікаво. 

- Онучку, йди-но до мене, щось цікаве розповім, - покликала, бо боялася, що той врешті-решт наб’є собі лоба.

- Та зараз! Бабусю, хіба ти не бачиш? Я зай-ня-тий! – по складам сповістив онук.

- Тоді будь обережнішим, слідкуй за своїми рухами, - не полишила наставляти хлопчика жінка.  

- Я і так обе-реж-ний! – знову розтягуючи слово сказав той.

І в цю мить з верху гірки почав з’їжджати інший малюк, але трохи старшого віку. Звісно, штовхнув її онука вбік. Той встиг зіскочити з гірки. 

- Ти дурникуватий! – почула від свого малого. Незнайомий хлопчик не на жарт образився:

- А ти тут сам, чи з кимось? – спитав серйозно свого кривдника.

Онук махнув рукою кудись у бік лавиць:

- З бабусею, - і довірливо посміхнувся у відповідь.

Ображений хлопчик підійшов до однієї з лав, на якій сиділа старенька зморщена бабця:

- У вас є онук у синіх штанцях?

- Га? Що? – та підсліпувато мружила очі, - у мене тільки онучка Лєрочка. А що ти хотів? Цукерку? 

Та той уже відійшов убік. Його погляд ковзнув і по жінці на сусідній лаві, але чомусь до неї підійти хлопчик уже не наважився. 

Жінка у цей час встала і пішла до свого маленького онука, який знову намагався залізти на гірку з протилежного боку. Взяла його на руки, погладила по голівці, поцілувала у м’яку щічку. Малий спробував пручатися, але відчув ласку бабусі, притулив лоба до її плеча і на мить завмер. Ця ідилія спорідненості душ була раптом порушена. Незнайомий хлопчик доволі нахабно шарпав жінку за руку.

- Це ваш хлопчик? – спитав занадто серйозно, як для свого малого віку.

- Так, це мій онук, - з любов’ю призналася жінка і погладила маленького по голівці, яка довірливо пригрілася на її плечі.

- Ви знаєте, а він мене обізвав «дурникуватим»! – майже крикнув розпачливо скривджений.

- А чому ж ти не попередив малого, що будеш з’їжджати з гірки? Ти ж бачив, що він менший і грається? Треба було зачекати, поки дитина відійде від гірки, і можна буде спокійно з’їхати. Тебе цьому не вчила твоя бабуся? – у свою чергу запитала жінка. – Ти отримав те, що заслужив.

Хлопчик здивовано поглянув на чужу бабусю і мовчки пішов із майданчика. А жінка міцно притисла до грудей свій скарб – єдиного онучка, і почала наспівувати йому колискову. Малюк задоволено мружив оченята, позіхав і грівся у теплих хвилях любові рідної йому людини.

- Я тебе так сильно люблю, буду завжди захищати, - почула жінка тихий шепіт дитини. 

Краматорськ, 2018