Намисто Даркуса
частина 1 з рубрики / циклу «Казки старої черепахи»
Хочете вірте - хочете ні
Цього літа трапилася зі мною одна незвичайна історія. Точніше сказати - історія звичайнісінька, але те, що я дізнався... Словом, розповім вам усе по порядку.
Якось увечері, гуляючи берегом моря, я потрапив до однієї маленької затишної бухточки. Потрібно зауважити, що це відбувалося після недавнього шторму, тому пісок був усіяний всілякими цікавими штуковинами, які виносять на берег бурхливі морські хвилі. Я повільно йшов, розглядаючи різнокольорові водорості, яскраві камінці та морські зірки. Клишоногі краби насторожено спостерігали за мною, готові будь-якої миті дременути у воду. Раптом мою увагу привернув дивний камінь, завбільшки приблизно з подушку. Здавалося, він ворушиться. Я підійшов ближче. То була велика морська черепаха. Шторм викинув її на берег і тепер вона лежала на спині, безпорадно ворушачи своїми ластами. Черепаха подивилася на мене і завмерла.
- Будьте ласкаві, чи не надасте мені одну послугу?
Я озирнувся на всі боки, але берег був безлюдним. Крім мене та черепахи, більше нікого поблизу не було.
- Хто це говорить? – здивувався я.
- Це кажу я – черепаха.
І справді, вона відкривала і закривала рота, ніби й дійсно розмовляла зі мною, Присівши біля черепахи, я недовірливо сказав:
- Цього не може бути!
- Чому ж? - поцікавилася вона.
- Бо черепахи не вміють розмовляти.
- А звідки ви знаєте?
- Ну... я бачив багато черепах, але жодна з них не розмовляла.
- А ви самі намагалися з ними говорити?
- Ну… мені якось і на думку не спадало таке... - зізнався я.
Моя незвичайна співрозмовниця скрушно зітхнула.
Отож. Ми, черепахи, не балакучі і якщо нас ні про що не питають, то мовчимо, - вона уважно подивилася на мене і додала: - Можливо, ви все-таки допоможете і перевернете мене, бо якось незручно, та й непристойно, розмовляти, лежачи на спині.
- Так-так, звичайно!
Я вибачився і, відчуваючи себе трохи ніяково (адже не щодня зустрічаєшся з черепахами, які вміють розмовляти), перевернув її зі спини на живіт.
– Уф! - полегшено пробурмотіла вона. - Тепер зовсім інша річ. Дякую вам! Якби не ваша допомога, то мені довелося б чекати, поки настане приплив.
- Ну що ви, не варто подяки! А можна дізнатися: хто ви і звідки?
- Одну хвилинку, – відповіла черепаха. - Я бачу, юначе, - ви дуже ввічливий і добрий. З великим задоволенням поспілкуюся з вами, тільки спершу пірну у водичку. Я довго пролежала на березі і вже добряче підсохла.
З цими словами вона підповзла до води і пірнула. Довго не з'являлася черепаха і я вже подумав, що вся наша розмова мені просто примарилася. Але нарешті на поверхні з'явилася її голова і панцир. Повеселішала черепаха, пирхаючи вибралася на пісок і підповзла до мене.
- Дозвольте представитися. Мене звуть тітонька Канді. Я припливла сюди з Перлинного моря, аби відвідати своїх племінників і трохи погостювати у них. Але сильний шторм підхопив мене та викинув на берег. Далі ви й самі все знаєте.
Черепаха замовкла, чекаючи на мої питання.
- Скажіть будь ласка, може, ще хтось із морських жителів уміє розмовляти? - запитав я.
- У нас усі вміють розмовляти! - гордо відповіла вона.
- Чи не розкажете ви мені якусь цікаву історію, з тих, які, напевно, трапляються в глибинах морів?
- Чому ж ні… можна й розповісти. Ось, наприклад, взяти хоча б історію, яка сталася з двома сестрами-русалочками з Коралового замку...
- Вибачте. - перебив я тітоньку Канді. - Хіба русалочки існують насправді? Дивно!
- Звичайно існують. Що в цьому дивовижного?
- Ну… я думав, що русалочки зустрічаються лише у казках.
Здалося мені чи ні, але черепаха наче хитро примружилася.
- А як ви думаєте, юначе, - звідки беруться казки?
Я розгублено знизав плечима.
- Не знаю. Напевно їх просто складають.
Тітонька Канді посміхнулася і повчально вимовила:
- Усі казки беруться із життя! Просто потім їх трохи прикрашають і трохи прибріхують. Але я розповім вам найправдивішу історію.
Кораловий замок
У глибині далекого Перлинного моря, на самому дні, стоїть прекрасний Кораловий замок. Коли над морем світить яскраве сонце, замок переливається рожевим світлом. А коли панує ніч, морські світлячки розцвічують його своїми веселими вогниками, немов різнобарвними зірочками. Стрункі башточки піднімаються над просторими та світлими залами. Білі мармурові сходи поєднують верхні поверхи з нижніми.
Кораловий замок розташований на підводній піщаній галявині. З трьох боків його оточує ліс пишних водоростей, у якому живуть зграйки спритних різнокольорових рибок. А з четвертої – височіють скелі. Їхні схили облюбовали краби. У цьому замку жили дві сестри-русалочки. Одну з них звали Гледіс, а іншу – Айріс.
Вони були дуже гарненькими веселими реготухами. Кароока і темноволоса Айріс найбільше любила танці і всілякі забавні ігри. Її хвостовий плавець прикрашали перлинні шпильки, а біля самої основи плавця виблискувало золоте колечко.
Гледіс, на відміну від старшої сестри, прикрашала своє пишне волосся кольору стиглої пшениці яскравими квітами підводних рослин. На ніжному личку виділялися напрочуд блакитні добрі очі. Русалонька дуже любила співати. Вона знала багато давніх і нових пісень, а бувало і сама їх складала.
Сестри товаришували з усіма мешканцями Перлинного моря. Разом з грайливим дельфінчиком на ім'я Дельф вони часто влаштовували веселі концерти, на які збиралися численні приятелі русалочок.
Айріс і Гледіс починали кружляти в танці. До них приєднувалися усі глядачі. Тоді концерт перетворювався на справжнє свято.
Раки-самітники дуділи в закручені раковини, як справжні музиканти-трубачі. Краби гупали клешнями по панцирях, вибиваючи вигадливий дріб, рожеві восьминіжки грали на своїх щупальцях, як на струнах контрабасів. Словом, виходив справжнісінький оркестр.
Рибки неонки миготіли яскравими відблисками, складаючись у химерні візерунки, які відразу розсипалися і знову з'єднувалися, ніби в калейдоскопі.
Весело і галасливо було в Кораловому замку під час таких свят. Але з деяких пір у Перловому морі стало незатишно і навіть тривожно.
Неподалік Коралового замку оселився злий чаклун Даркус. Подейкували, що його вигнав із своїх володінь могутній владика далеких морів. Даркус привів із собою слуг: зубастих злих акул і величезних чорних восьминогів, які побудували для нього палац. Чаклун оселився в ньому і взявся за свої темні справи. Він топив кораблі та збирав у себе в палаці награбовані скарби.
Мешканці Перлового моря уникали Даркуса і намагалися не потрапляти йому в очі. Тільки Айріс і Гледіс не боялися злого чаклуна, бо він не мав над ними влади.
Даркус часто чув, як співають сестри-русалочки і вирішив подивитися на них ближче. Якось, підкравшись до Коралового замку, він причаївся в заростях підводного лісу.
У цей час із замку з'явилася Гледіс, за нею Айріс. Сміючись, вони швидко попливли в різні боки. Слідом вискочив дельфінчик Дельф. Він заметушився, не знаючи за ким із сестер плисти. Айріс і Гледіс, дражнили його:
- Егей, Дельфе, наздожени мене!
- Ні, спершу мене!
- Дельфе, щось ти сьогодні якийсь неповороткий, як стара камбала...
- Напевно забув як плавати...
Айріс трохи наблизилася до дельфінчика і, дражнячи, показала йому язика.
- Ах так! - вигукнув Дельф. - Ну, тримайся!
З цими словами він кинувся навздогін. Айріс, удавано скрикнувши наче від переляку, помчала до скель. Дельф не відставав від неї. Незабаром вони зникли у лабіринті підводних печер. Тільки їхні голоси долинали до Гледіс, яка залишилася на самоті. Вона посміхнулась і, підпливши до стародавнього затонулого корабля, влаштувалася на ньому. Русалочка взялася заплітати своє пишне волосся в косу, тихенько наспівуючи ніжну мелодію. Відразу навколо почали збиратися рибки.
Припливла велика риба-місяць. Вона підставила свій дзеркальний бік, щоб Гледіс могла помилуватися зачіскою. Звідки не візьмись, з'явився краб Фабер, спритно клацаючи клешнями, мов ножицями.
- Гледіс, хочеш я зроблю тобі нову зачіску?
- Ні-ні. Як небудь іншим разом! - засміялася русалочка, дивлячись на потішного Фабера, що пританцьовував від нетерпіння. - Краще розкажи мені, що нового чути в окрузі?
- Та майже нічого цікавого...
– А чим займається наш новий сусід?
Краб злякано озирнувся на всі боки, а потім, наблизившись до Гледіс, тривожно зашепотів:
- Ходять різні чутки про цього Даркуса. Кажуть, він може зачарувати будь-кого і перетворити на будь-що!
- Він, звичайно, чаклун і може багато чого, - засумнівалася русалонька. - Але щодо перетворень – це, мабуть, казки.
- Які ж це казки? - захвилювався Фабер. - Кажуть, що поруч із троном Даркуса стоїть кам'яний бовван чи, може, ідол.
- Ну то й що?
- А те, що це не простий бовван.
- А який ще? Золотий?!
- Та ні - це зачарований принц!
– Який ще принц? - здивувалася Гледіс. - Щось я нічого не чула про зачарованих принців. Може, тобі все це наснилося?
- Як же, наснилося! – образився краб. - Цю історію мені розповіла стара черепаха.
- Тітонька Канді?
- Авжеж. Вона сама. Вже хто-хто, а тітонька Канді брехати не буде!
- І що ж вона тобі розповіла?
Фабер влаштувався зручніше, почухав клешнею маківку, пригадуючи подробиці, і почав розповідати:
- Десь у далекому Північному морі жив один король, у якого був син - гарний і добрий юнак...
- А як його звали? – зупинила краба Гледіс.
- Кого? - розгубився Фабер.
- Юнака.
- Цього я не знаю… Ну так от - на той час Даркус був першим міністром у короля Північного моря. Він таємно займався чаклунством і крав скарби. Дізнавшись про це, король розсердився і прогнав чаклуна зі своїх володінь. Але Даркус вирішив йому помститися. Вночі, коли всі спали, він таємно прокрався у палац і викрав сина короля, а потім перетворив його на кам'яного боввана.
Гледіс сумно зітхнула.
- Бідолашний принц. Невже йому не можна якось допомогти і розчаклувати?
- Не знаю... - Фабер зніяковіло розвів клешнями. - Треба буде спитати у тітоньки Канді.
Від замку долинули голоси Айріс і Дельфа.
- Ну добре. Я пливу до сестри. - сказала Гледіс. - Ти ж спробуй ще чогось дізнатися. Домовились?
- Добре.
Фабер помахав на прощання клешнею і поповз до підводних скель, а русалочка попливла до Коралового замку. Як тільки вони зникли, розсунулися водорості і з'явився Даркус. Він посинів від злості і шипів, як яєчня на сковороді.
- Ах ти бридкий краб! Стривай, я до тебе ще доберуся!
Чаклун подивився у бік Коралового замку і задумливо пробурмотів:
- А ця Гледіс дуже гарна. Мабуть я з нею одружуся. Давно вже час привести господиню до мого палацу. Щоправда, вона надто добра. Ну то нічого - ми це виправимо.
Даркус тричі ляснув у долоні. Негайно до нього підпливла зубаста акула. Чаклун сів на неї верхи, вдарив по боках і помчав до свого палацу. Риби, що сховалися при його появі, несміливо визирнули з укриття. Переконавшись, що небезпека минула, вони оточили велику медузу і затіяли галасливий хоровод.
Айріс, Гледіс та Дельф зустрілися у головному залі Коралового замку.
- Гледіс, де ти була? - стурбовано запитала Айріс.
- На старому затонулому кораблі. Я розмовляла з Фабером. А що сталося?
- Хтось викрав усі перлини з раковин, що знаходяться у підводних печерах.
– Навіть самі маленькі – і ті вкрали! - обурився Дельф. - Такого в нас ще ніколи не було.
- Хто б це міг зробити? - стурбовано запитала Айріс.
- Здається, я здогадуюсь... - Гледіс насупила брови.
- Хто ж?
- Я думаю, що перлини вкрав чаклун Даркус!
- Як він посмів?! Хіба вони йому належать?!
Дельф кружляв по залі, сердито випускаючи повітряні бульбашки.
- У-у-у... злодюга! З'явився невідомо звідки, всіх залякав, - дельфінчик раптово зупинився. Його очі пустотливо блиснули. – А давайте провчимо Даркуса?! - запропонував він.
- А як?
- Дуже просто: потрібно дізнатися в чому полягає секрет його чаклунської сили.
- Ну, і що далі?
- Може, ми зможемо позбавити його цієї сили? Якщо Даркус перестане бути чаклуном, то вже ніхто його не боятиметься.
- Добре придумано. - схвалила Гледіс. – Тільки як ми це зробимо?
Дельф зупинився, задумливо наморщивши чоло. Він мав такий кумедний вигляд, що сестри не втрималися і дружно розсміялися.
- Даремно смієтеся!
- Ну, Дельфік, не гнівайся. – заспокоїла його Айріс. - Краще підкажи, як дізнатися секрет Даркуса.
– Є в мене одна думка... Потрібно потай пробратися в його палац, сховатися там і простежити за чаклуном.
- Ні, це годиться!
- Чому?
- Тому що підглядати нечесно та й негарно.
- Те ж мені! - пирхнув Дельф. - Негарно! А перлини красти гарно?!
- Стривайте, не сперечайтеся! - перервала друзів Гледіс. - Все одно нічого не вийде. Палац чаклуна охороняють злі акули та чорні восьминоги. Вони одразу нас зловлять.
- Як же бути?
- Поки не будемо поспішати. Потрібно спочатку все добре обміркувати.
- Давайте попросимо поради у тітоньки Канді, - запропонувала Айріс. - Вона багато знає, може, щось і підкаже.
На тому й вирішили. Друзі випливли із замку і вирушили на пошуки мудрої черепахи.
Як тільки вони зникли вдалині, з-під мармурових сходів з'явилася потворна голова морської змії. Вона озирнулася на всі боки і, переконавшись, що поруч нікого немає, виповзла на середину зали. Це була Шедоу - служниця Даркуса. Змія зло зашипіла і, намагаючись залишитися ніким не поміченою, поспішила до палацу свого господаря.
Палац чаклуна
За лісом густих водоростей, у темній і глибокій западині, оточеній з усіх боків гострими скелями, стояв похмурий палац морського чаклуна. У вікнах не було світлих вогнів. Зграйки строкатих риб не плавали поблизу небезпечних стін. Навіть рідкісні промені сонця не проникали у це зловісне місце. Лише подекуди синім і фіолетовим сяйвом мерехтіли гниляки, навіваючи тугу і тривогу.
Сам палац був потворний і кострубатий, немов якісь стародавні руїни. По обидва боки від головного входу, на великих сірих каменях розташувалися величезні чорні восьминоги. Вони невпинно стерегли палац, стежачи за тим, щоб ніхто не турбував чаклуна. Їхні довгі товсті щупальці з грізними присосками нервово поверталися, звиваючись кільцями. Великі сірі акули з червоними злими очима постійно кружляли навколо палацу, мов зграя голодних вовків. А сходами повзали численні морські змії.
Раптом перед входом зчинився шум і переполох. Негайно примчали акули. Заворушилися восьминоги. Витягнувши щупальці, вони зачинили доступ до палацу.
- Пропустіть... пропустіть негайно! У мене термінове повідомлення для нашого господаря!
То була Шедоу. Розпихаючи і розштовхуючи змій, вона намагалася протиснутися крізь тісне переплетення щупалець. З глибини палацу пролунав грізний голос:
- Хто насмілився шуміти?
Миттю настала тиша. Злякані змії швидко поховалися хто куди, а восьминоги згорнули свої щупальця та сховали їх під себе. На сходах залишилася одна Шедоу. Вона несміливим голосом, заїкаючись від страху, промовила:
- Ц-це я, мій пане, - Шедоу...
- Що тобі потрібно?
- Я принесла важливі новини із Коралового замку!
- Чому ж ти зволікаєш?! Заходь, вірніше вповзай швидше!
Шедоу швидко шмигонула всередину і підповзла до кам'яного трону, на якому сидів Даркус.
Злий чаклун, якого боялися мешканці Перлового моря, виглядав зовсім не грізним. Швидше за все він походив на брудного, огидного старого. У нього була зовсім лиса шишкувата голова з відстовбурченими вухами. Над зморшкуватим ротом, у якому виднілося кілька кривих пожовклих зубів, нависав величезний ніс, що нагадував перестиглу сливу. Скручені пальці жадібно перебирали намисто з чорних перлів, що висіло на кістлявій шиї. З-під чорного халата з червоними колами та трикутниками виглядав облізлий риб'ячий хвіст. Але в такому вигляді Даркуса ніхто не бачив, крім його прислужників, тому що він умів перетворюватися на будь-кого. Коли чаклун вибирався зі свого палацу, то приймав образ грізного й могутнього владики. Тільки таким могли його бачити всі інші.
- Ну, що ти дізналася? — спитав Даркус у змії.
- Русалки помітили зникнення перлин із підводних печер.
- Ну то й що?
- Вони дуже розгнівалися, мій володарю.
- Нехай собі гніваються. Я нікого не боюся! - чаклун грізно глянув на Щедоу і насупив брови. - Через цю дрібницю ти порушила мій спокій?
- Це не дрібниця, мій пане, - злякано забелькотіла змія, відсуваючись від трону. - Сестри хочуть дізнатися про секрет твоєї магічної сили, щоб позбавити тебе могутності!
- Ха-ха-ха! - розсміявся Даркус. - Цього ніхто не знає, навіть ти! Тож можна не хвилюватися.
- Так воно так, – погодилася Шедоу. - Тільки вони вирішили попросити поради у старої консервної банки – черепахи Канді. Ух, як я її ненавиджу! Жаль, що не можу прокусити її товстий панцир. Ще й цей дельфін - скрізь свій ніс пхає. А раптом, вони й справді щось дізнаються?
Чаклун стурбовано почухав ніс, задумливо бурмочучи:
- Так... це вже стає цікаво. Настав час починати діяти.
Даркус замовк, смикаючи чорні перли намиста. Змія нерухомо застигла біля підніжжя трону, чекаючи на рішення свого пана. Нарешті він випростався. Зла усмішка з'явилася на його губах.
- Я одружуся з Гледіс і зруйную Кораловий замок. Тоді всі морські мешканці стануть моїми рабами!
Чаклун із задоволеним виглядом потер долоні і додав звертаючись до змії:
- А ти стеж за сестрами. Як тільки Гледіс залишиться сама, повідомиш мені. Цим дельфіном і старою черепахою я займуся пізніше.
- Слухаюсь, мій господарю! Я все зроблю так, як ти наказуєш.
Шедоу виповзла з палацу і попрямувала у бік Коралового замку.
Даркус підвівся з трону і підплив до величезного дзеркала, що стояло між двома чорними колонами, покритими чаклунськими символами. Уважно дивлячись на своє відображення, він зашепотів якесь заклинання. Поступово його зовнішній вигляд почав змінюватись, розгладилися шишки на голові. Вуха трохи зменшились, ніс підтягнувся, скручені пальці випросталися, на облізлому хвості з'явилася нова блискуча луска.
За хвилину чаклун перетворився на могутнього владику. На голові виблискувала золота корона, прикрашена перлинами та рубінами. Замість чорного халата з'явилася королівська мантія. Тепер Даркус уже не був схожий на старого й неприємного дідуся. Він повністю перетворився. Не змінилися тільки його холодні злі очі, та намисто з чорних перлів.
Помилувавшись своїм відображенням, чаклун залишився дуже задоволений і вирушив у сховище скарбів, мурмотячи собі під ніс:
- Як добре в темряві і в тиші, сховавшись на дні від сонця, збирати алмази та золото, та ще й топити кораблі. Немає серед риб та людей рівних мені, бо тут, у затишній прохолоді бездонних глибин я – найгрізніший морський володар!
Слухаючи це незвичайне оповідання, я не переставав дивуватися. Та й було від чого. Погодьтеся, що у наш час важко повірити у таку казкову історію. Не стерпівши, я звернувся до старої черепахи:
- Вибачте, шановна тітонько Канді! Невже це все правда?
Вона ображено підібгала губи і невдоволено пробурчала:
- Якщо ви мені не вірите, юначе, можете не слухати!
- Що ви, що ви... - схаменувся я. - Просто мені важко повірити, бо я завжди думав, що подібні історії можуть відбуватися лише у казках...
Тітонька Канді хитро посміхнулася і сказала:
- Якщо ви ніколи не бачили русалочок та чаклунів, то це зовсім не означає, що їх немає насправді. Ех, якби ви тільки знали – скільки незвичайних та казкових історій відбувається у морських глибинах!
- Невже навіть зараз, у наш час, є справжнісінькі русалочки, водяні та чаклуни?
- Звичайно ж є!
- У такому разі мають бути й дракони! А де, скажіть на милість, ці гіганти ховаються?
Я був дуже задоволений собою, тому що мені здалося, що я впіймав стару черепаху на тому, що всі її розповіді – це вигадки. Але, на мій подив, тітонька Канді зовсім не розгубилася, а здається, навпаки - пожвавішала і повеселішала. Вона мрійливо заплющила очі і сказала:
- І дракони є, і велетні, і гноми, і ельфи, і тролі, і...
- Вибачте, - перебив я. – Де ж вони всі?! Адже ніхто їх жодного разу не бачив.
- Ох, юначе… їх неможливо побачити.
- Значить, їх немає!
- А я вам кажу - є!
– Чому ж ми їх не бачимо?
- Тому що всі вони живуть у чарівній країні Дрімландії, яка знаходиться посеред Великого океану. Ця країна з усіх боків оточена стіною невидимості. Навіть якщо кораблі пропливають зовсім поряд, то люди, які знаходяться на них, все одно не можуть нічого побачити.
Колись, давним-давно, Дрімландія була відкрита для всіх, і кожен міг там побувати, та й самі казкові народи раніше жили по всій землі. Я ж вам, юначе, вже казала: всі казки беруться з життя!.. Але потім усі казкові народи переселилися до Дрімландії, і чарівники оточили її стіною невидимості.
- Але чому?
Тітонька Канді задумливо глянула на море.
Білі баранчики хвиль з м'яким шерехом накочувалися на піщаний берег і ліниво відповзали назад, чіпляючись за кожен камінчик. Сонце потихеньку заходило і визолотило широку стежку на поверхні моря, щедро прикрасивши її багрянцем останніх променів. Ця стежка кликала за собою. Здавалося, встань на неї і можеш сміливо йти. Може, вона веде прямісінько до чарівної Дрімландії?
Стара черепаха сумно зітхнула і знову обернулася до мене.
- Ви питаєте - чому була закрита від людей чарівна країна?
- Так, було б цікаво дізнатися.
- Ну, то я вам скажу. Люди перестали вірити у дива. Вони більше не вигадують казки. Чарівники дуже розгнівалися і закрили Дрімландію.
- Як же так? - я навіть засмутився. - Невже вона ніколи не відкриється для людей?
Тітонька Канді уважно подивилася на мене, загадково посміхнулася і сказала:
- Дрімландія – це чарівна країна казок. А у казках, як відомо, все можливо. Як знати, можливо, одного разу все зміниться і Дрімландія знову стане відкритою країною... Ну, а поки що, юначе, я вам розповім, що трапилося з сестрами-русалоньками після того, як чаклун Даркус послав морську змію стежити за ними.
Я всівся на великий, ще теплий камінь і з зацікавленням чекав продовження історії. Стара черепаха була чудовою оповідачкою. Слухаючи її, мені здавалося, що я повільно поринаю в морські глибини і сам стаю учасником неймовірних подій, що відбувалися десь у далекому Перловому морі...
Порада старої черепахи
Гледіс, Айріс і Дельф пливли вздовж підводних скель, поступово піднімаючись все вище і вище до поверхні моря. Вони шукали стару мудру черепаху, яка любила поніжитися в теплих сонячних променях, лежачи десь на вершині однієї зі скель.
Цікаві краби виповзали з ущелин і вітально махали клешнями, проводжаючи сестер. Ціла зграйка спритних рибок ув'язалася за русалочками. Вони кружляли біля них, намагаючись підпливти ближче, щоб Гледіс або Айріс погладили їх. Коли якась із рибок отримувала свою частку ласки, то вона тут же починала смішно перекидатися, наче пустотливе щеня. Дельф вдавано корчив страшні пики і, вдаючи, що хоче проковтнути рибок, кидався на них. Рибки з веселим вереском утікали від нього. Здійнявся шум і гам.
Раптом з невеликої печери, повз яку пропливала галаслива компанія, висунулась зубаста голова мурени Рафлі. Вона похмуро подивилася на всі боки і грубо пробурчала:
- Плавають тут різні... Ну, чого галасуєте?! Спати не даєте!
Вона скосила око на рибок, які сховалися за русалочок, злякано дивлячись на великі зуби мурени. Рафлі клацнула щелепами.
- Що, боїтеся?! І правильно робите! Бач, розшумілись… ось зараз проковтну одну - другу, відразу принишкнете!
Айріс примирливо посміхнулася, звертаючись до розбудженої мурени.
- Не гнівайся, Рафлі, ми не хотіли порушувати твій спокій.
- Звідки нам було знати, сплюха, що ти тут дрихнеш?! – додав Дельф.
Айріс м'яко шльопнула його і знову звернулася до Рафлі:
- Скажи, будь ласка: ти не бачила тітоньку Канді? Вона нам дуже потрібна.
- Я за тою старою калошою не стежу! Напевно, десь нагорі засмагає. Я туди не плаваю, мені й тут добре!
Дельф знову не втримався:
- Нічого ти не знаєш, нічого ти не бачила! Може, ти вже прислуговуєш чаклунові Даркусу?
Рафлі блиснула очима.
- Я ніколи і нікому не служила, і не буду! А ось тобі, розумнику, хвіст можу вкоротити!
- Тихіше, тихіше... не сваріться! - примирливо сказала Гледіс. - Всі знають, Рафлі, що ти нікому не прислуговуєш. Просто Дельф трохи погарячкував. Вибач його, будь ласка.
- Гаразд, чого вже там... - пробурмотіла мурена, заспокоюючись. - Шукайте свою черепаху, тільки мені спати не заважайте.
З цими словами вона знову зникла в печері. Гледіс повернулася до дельфінчика, докірливо хитаючи головою.
- Що це на тебе найшло? Як тобі не соромно?
- А чого вона?.. - почав виправдовуватися Дельф - "Проковтну... хвіст відкушу..." Я, між іншим, теж можу вкусити!
Дивлячись на його сердиту мордочку, сестри засміялися.
- Ех, ти, герой! Ну гаразд, попливли далі.
Виринувши на поверхню моря, друзі одразу побачили стару черепаху. Вона грілася в сонячних променях, лежачи на верхівці скелі, що виступала з води. Підпливши до неї, Гледіс привіталася:
- Доброго дня, тітонько Канді!
Стара черепаха, яка солодко спала, розомлівши на сонечку, від несподіванки злякано стрепенулась і шльопнулася у воду, піднявши цілий фонтан бризок. Тут же, видершись на скелю, вона закрутила головою. Помітивши русалочок, тітонька Канді заспокоїлася і полегшено зітхнула.
- Уф-ф-ф... як же ви мене налякали! Мені здалося, що на мене напало якесь чудовисько.
- Зі сну і не таке може примаритися! - вставив невгамовний Дельф.
Черепаха докірливо подивилася на нього і буркотливо зауважила:
- Ось коли доживеш до моїх років, тоді подивимося, яким ти будеш! Коли я була молодою, то теж любила пустувати і веселитися. А тепер мені більше до вподоби відпочити в тиші та спокої…
Останні слова тітонька Канді промовила вже засинаючи. Її очі закрилися, і незабаром почулося мирне сопіння. Русалочки розгублено переглянулися, а Дельф обурено промовив:
- Що це за сонне царство? Усі сьогодні сплять – і Рафлі, і тітонька Канді. Можна подумати, що зараз ніч, а не день!
Він голосно ляснув хвостом по воді.
Черепаха розплющила очі і пробурмотіла:
- А... це знову ви. Може, пограєте десь в іншому місці, бо я, вибачте, не можу спати, коли шумлять.
Побачивши, що стара черепаха знову заплющує очі і ось-ось засне, Гледіс поспішила до неї звернутися.
- Шановна тітонько Канді, ми, власне, шукали вас. Нам потрібна порада.
Черепаха одразу пожвавішала. Вона підвела голову і з цікавістю подивилася на русалочок.
- А яка порада вам потрібна, дозвольте дізнатися?
Русалочки почали розповідати:
- Справа в тому, що відтоді, як по сусідству з Кораловим замком оселився чаклун Даркус, почалися різні неприємності. З підводних печер викрали всі перлини... А наші друзі тепер побоюються у нас гостювати, тому що кругом шастають злі акули та величезні чорні восьминоги.
- Цей чаклун зібрав у себе в палаці всіх морських змій, - додав з огидою дельфінчик. - Вони такі мерзенні. А нещодавно я помітив одну з них неподалік Коралового замку. Здається, вона за нами шпигувала!
Черепаха задумливо пожувала губами, про щось міркуючи. Потім зітхнула:
- Так, раніше ми жили тихо та мирно. Але тепер, коли Даркус об'явився, не стало спокою в Перловому морі… То що ви хотіли від мене почути?
- Ми хочемо дізнатися в чому полягає секрет чаклунської сили Даркуса. Якщо позбавити його цієї сили, він не зможе нікому загрожувати.
- Це ви добре вигадали! - схвалила тітонька Канді. - Тільки як дізнатися секрет чаклуна?
- Ми сподівалися, що ви його знаєте... - розчаровано сказала Айріс. - Значить, ніхто нам не допоможе?
- Якщо я не знаю секрет Даркуса, то це ще не означає, що я нічого не можу порадити! - з важливим виглядом вимовила стара черепаха. - Я розповім вам, хто, напевно, знає про це найбільше.
- Хто ж?
- Це стара русалка – бабуся Клевіс.
Сестри знизали плечима, здивовано перезирнувшись.
– Ми не знаємо таку русалку. - сказала Гледіс.
- Звичайно, не знаєте, – погодилась черепаха. - Тому що вона живе далеко звідси. Ви напевно чули про чарівну країну - Дрімландію?
- Звісно чули! - зраділи русалочки. - Ця країна знаходиться серед Великого океану. Кажуть, там стільки чудес!
- Так, усіляких див там вистачає, - мрійливо зітхнула тітонька Канді. - Але про це ми поговоримо якось іншим разом. А зараз вам потрібно знати ось що: у Дрімландії, біля берега Лазурної затоки живуть русалочки. До речі, він так і називається – берег Русалок. Там, на мілководді, живе бабуся Клевіс. Вона має чарівну рожеву перлину. З її допомогою бабуся Клевіс може дізнатися про все, що завгодно. Вам потрібно вирушити до неї – вона допоможе.
- От і чудово! - вигукнув Дельф. - Отже ми вирушаємо до Дрімландії? Ура! Я вже давно мріяв побувати там!
- Він радісно закружляв на місці. Гледіс і Айріс реготали, дивлячись на свого друга. Навіть стара черепаха, не витримавши, засміялася.
- Послухай, Дельфе! – зупинила його Айріс. - Ми ж не можемо вирушити прямо зараз.
- Чому?
- Ех ти! А як же наші друзі? Якщо ми їх не попередимо, то вони будуть хвилюватися і піднімуть такий переполох, що Даркус може зацікавитися – куди це ми поділися?
- Вірно, – підтримала сестру Гледіс. - Ви з Дельфом пливіть і повідомте наших друзів, що ми деякий час будемо відсутні.
- А ти куди?
- Мені ще треба побачитися з Фабером і попросити, щоб він доглядав наш замок, поки нас не буде.
- Добре, домовилися. Чекай нас удома, ми скоро повернемося.
Попрощавшись із тітонькою Канді, русалоньки попливли в різні боки. Айріс і Дельф вирушили у долину затонулого міста, а Гледіс - в Кораловий замок.