19.03.2023 06:05
для всіх
33
    
  - | -  
 © Лукіан

КОРАБЕЛЬ, або ПОБАЖАННЯ

діалог про побажання що виникли при огляданні корабля із зерном

ЛІКІН. Хіба не я говорив, що скоріше гниюче тіло, що лежить на виду, залишиться схованим від шулік, чим якесь незвичайне видовище вислизне від Тімолая, хоча б для цього і треба було бігти без передишки до Корінфу? Ось, який ти любитель видовищ і дуже швидкий у таких випадках.


ТІМОЛАЙ. Та як же ще інакше треба було мені діяти, Лікін, коли я, блукаючи без діла, узнав, що в Пірей приплив великий корабель, надзвичайного розміру, один із тих, що доставляють хліб із Єгипту в Італію? Вважаю, що і ви обидва – ти і ось Саміпп – прийшли з міста сюди не для чого другого, як подивитися на цей корабель.


ЛІКІН. Так, клянусь Зевсом, Також і Адімант, що із Міррінунта, (1) пішов за нами, - тільки не знаю, де він зараз, ми загубили його в натовпі глядачів. До самого корабля ми йшли разом, і коли сходили на судно ти, чи що, Саміпп, був першим, після тебе йшов Адімант, потім я, тримаючись за нього обома руками: так і провів він мене за руку по східцях, - діло в тому, що я взутий, а він був босим. Потім я його більше не бачив, ні на кораблі, ні коли зійшли з нього.


САМІПП. Знаєш, Лікіне, де Адімант нас полишив: думаю, коли вийшов із нижньої частини судна той пригожий отрок в чистому, тонкому одязі, з пов’язаними назад кучерями, що спадали по обидві сторони лоба. Якщо я хоч трохи знаю Адіманта, то, думається мені, при спогляданні такого витонченого видовища він побажав довго бути здоровим єгипетському суднобудівнику, який водив нас по судну, і, за своїм звичаєм, почав плакати: швидкий він на сльози в любовних ділах.


ЛІКІН. Одначе, Саміпп, мені здалося, що цей отрок не дуже гарний, щоби вразити навіть Адіманта, за яким в Афінах ходить стільки красенів, причому всі – вільні, промовисті, пахнуть палестрою, - от заради таких і заплакати не соромно. А цей юнак на додачу чорношкірий, губатий і у нього занадто вузькі стегна і слова вимовляє якось нерозбірливо, безперервно і поспішно. Судячи з його негрецької вимови і наголосам, а також по зачісці – завитого назад пасма волосся – юнак не вільно народжений.


ТІМОЛАЙ. Ні, Лікін, така зачіска – знак благородного походження у єгиптян, її носять також усі вільні діти аж до самої юності – словом, тут все навпаки тому, що було у наших предків, коли для старих вважалося красивим відрощувати волосся і закладати його начосом за допомогою золотої шпильки.


САМІПП. От добре, Тімолай, що нагадуєш нам про те місце у творі Фукідіда, де він у вступі говорить про древнє розкішне життя наших предків, яке вони вели разом з іонійцями. (2)


ТІМОЛАЙ. Почекай, Саміппе, я згадав, де залишив нас Адімант: коли ми зупинились і довго дивилися на щоглу, рахуючи, скільки полос шкіри пішло на виготовлення вітрил, (3) і дивувалися на моряка, який ліз по канатах, а потім вільно перебігав на рею, ухопившись за снасті.


САМІПП. Ти правий. То, що ж нам тепер робити? Чекати Адіманта, чи, може бути, мені знов зійти на судно?


ТІМОЛАЙ. Нема чого! Ходімо назад. Схоже на те, що він уже, пройшов мимо і мчить до міста, так як не зміг нас розшукати. А якщо і не так, то ж Адімант знає дорогу, і нема чого побоюватися, що, відставши від нас, він заблукає.


ЛІКІН. Дивись, негарно буде самим піти, а приятеля залишити. Однак додамо кроку, і Саміпп тієї ж думки.


САМІПП. І навіть дуже. Тільки б застати нам ще відкритою палестру!

А, між тим, що за корабель! Сто двадцять ліктів у довжину, (4) говорив суднобудівник, в ширину більше чверті того, а від палуби до днища – там, де трюм найбільш глибокий – двадцять дев’ять. А все інше: що за щогла, яка на ній рея, і яким штагом вона підтримується! Як спокійно напівколом піднялась корма, виставляючи свій золотий, як гусяча шия, вигин. (5) На протилежному кінці відповідно піднялася, протягнувшись вперед, носова частина, несучи з обох боків зображення однойменної кораблю богині Ізіди. Та і краса іншого спорядження: окраска, верхнє вітрило, що виблискує як пломінь, а окрім того якоря, кабестани і брашпилі і каюти на кормі – все це мені здається гідним подиву.

А велику кількість корабельників можна порівняти з цілим табором. (6) Кажуть, що корабель везе стільки хліба, що його вистачило б на рік для годування усього населення Аттики. І всю цю громадину доставив до нас керманич, маленький чоловічок уже похилого віку, який за допомогою тонкого прави́ла повертає величезні кермові весла. Мені показали його: він лисий спереду, кучерявий з потилиці. Герон, на ймення здається.


ТІМОЛАЙ. Так, дивне його мистецтво, і, за словами тих, хто з ним плив, в морських справах він мудріший за самого Протея.

Чули ви, як він дуже гарно привів сюди це судно, яким випробуванням піддавалися мореплавці і як зірка принесла їм спасіння?


ЛІКІН. Ні, Тімолай, але охоче вислухаємо тепер.


ТІМОЛАЙ. Судновласник сам розмовляв зі мною, відмінний він чоловік і приємний співбесідник. Розказував він, як підхоплені біля Фаросу не дуже сильним вітром, на сьомий день були вони на виду у Акаманта, але потім подув їм навпроти зефір, який відніс їх в сторону до самого Сідону, на шляху, звідкіля вони попали на десятий день у велику бурю біля Хелідонських островів в Авлонській протоці. Там-то вони всі ледве було не потонули.

Я сам колись спробував, пливучі мимо Хелідонських островів, які хвилі здіймаються в цьому місці, і особливо при лівійському вітрі, кожного разу коли він вступає в боротьбу з нотом. Справа в тому, що тут відділяється Памфілійське море від Лікійського, і натиск хвиль, від багатьох течій, розсікається навпіл біля мису, а там стоять прямовисні скелі, гострі, обточені прибоєм, - цей натиск викликає жахливе коливання хвиль і великий плескіт.

Хвилі ж часто зрівнюються з самими високими скелями. Так от, розповідав судновласник, і вони попали в таке хвилювання, причому була ще ніч і стояла суцільна темрява. Однак їхній сумний крик умилостивив богів, які показали вогонь з берегів Лікії; по цьому знаку мореплавці визначили, в якому місці вони знаходяться. До того ж один із Діоскурів поставив дуже яскраву зірку на вершині щогли (7) і направив корабель вліво, у відкрите море, коли судно вже несло на скелю. В подальшому ухилившись від прямого шляху, мореплавці попливли через Егейське море, лавіруючи проти зустрічних пасатних вітрів, і на сімдесятий день після відбуття із Єгипту вчора причалили у Піреї. От як далеко занесло їх на північ! А їм слід було, маючи справа Кріт, проплисти мимо Малейського мису і вже бути в Італії.


ЛІКІН. Клянусь Зевсом, дивовижний, як ти говориш, цей керманич Герон, він же ровесник Нерея, який так само збився зі шляху.

Але що це, чи не Адімант он там?


ТІМОЛАЙ. Звісно так, сам Адімант. Гукнемо його! Ей, Адімант! Тобі говорю, тобі, що із Маррінунта, сину Стромбіха! Одне із двох: або він сердиться на нас, або оглух! Адже це Адімант, а не хто-небудь інший.


ЛІКІН. Уже досить ясно бачу: і плащ його, і хода, і коротка стрижка. Пішли швидше, щоб перейняти його.

Якщо не схопити тебе, за плащ Адімант і не повернути, то ти, мабуть, не почуєш наших вигуків. Схоже ти задумався над якоюсь чималою турботою і тупцюєш, видно, навколо справи, яку важко вирішити.


АДІМАНТ. Немає ніякого утруднення, Лікін, але одна дріб’язкова думка закралася в дорозі до голови і зробила зовсім нездатним почути вас, так як усім розумом я зосередився на своїй думці.


ЛІКІН. Так в чому справа? Ти ж нам зразу скажеш, якщо тільки ця думка не з числа «невимовних». Хоча ми – люди посвячені, як тобі відомо, і навчені зберігати таємниці. (8)


АДІМАНТ. Та мені соромно її говорити перед вами – вже дуже вона хлопчачою здасться вам ця моя турбота.


ЛІКІН. Невже щось любовне? Так ти скажеш це не якимось непосвяченим, але тим, хто сам посвячений під «сяючим смолоскипом». (9)


АДІМАНТ. Нічого подібного, дивак, а уявив себе володарем великого багатства, - щастя, яке древні називають нікчемним. Так от, уявіть собі мене в самому розквіті достатку та розкоші.


ЛІКІН. Так! Це навіть на руку – загальна, як кажуть, знахідка: несучи багатство, Гермес робить його загальною нагородою, тому і нам в якості друзів належить насолодитися частиною розкоші Адіманта.


АДІМАНТ. Мене відтіснили від вас зразу ж, як тільки ми ступили на корабель, коли я, Лікін, поставив тебе в безпечне місце. Поки я заміряв товщину якоря, ви, не знаю куди поділися.

Однак я таки все оглянув і потім спитав одного із корабельників, наскільки великий прибуток, найбільший, який щорічно приносить корабель хазяїну. Той же сказав: «Не менше чим дванадцять аттичних талантів». І от, повертаючись звідтіля, я почав роздумувати, що, якщо би одного разу один із богів зробив цей корабель моїм? Вже ж яким би щасливим життям я б зажив, надаючи благодіяння друзям, звершуючи інколи плавання особисто, інколи посилаючи рабів. На ці ж дванадцять талантів збудував би я також будинок у зручному місці, дещо вище Розписаного Портика, покинув би той батьківський, що біля Іліссу, накупив би рабів, одягу, колісниць! Нині я був би у плаванні, щасливцем би шанували мене мандрівники, страшним – матроси, тільки, що не царя вони би бачили в мені. Так, а поки я наводжу на кораблі порядок і здалеку оглядаюсь на гавань, ти, Лікін, бачу, впав уже в подив, готовий втопити моє багатство і перевернуто мого човна, якого наче несе попутним подихом бажання.


ЛІКІН. Отже, шановний, бери мене і веди до стратега, як якогось пірата чи утоплювача, що підлаштував корабельну аварію, і все це на суші між Піреєм і містом. Але дивись, як я відшкодую твою Втрату: припусти тільки що у тебе є п’ять кораблів краще і більше за цього єгипетського і – що найважливіше за все – вони не тонуть і швидко, п’ять разів на рік, доставляють тобі хліб із Єгипту. Чи не ясно бува, о найславніший із судновласників, що і тоді нам не буде від тебе ніякого прибутку, якщо ти, ставши хазяїном одного такого корабля, не відзивався на наші голоси? А якщо ти придбаєш п’ять кораблів, до того ж вони будуть в три яруси і незламні, так ти й поготів не помічатимеш друзів…. Так от, шановний, бажаю тобі благополучного плавання, а нам прийдеться сидіти в Піреї і розпитувати тих, хто припливе із Єгипту чи Італії, чи не бачив хто десь «Ісіду», великий корабель Адіманта.


АДІМАНТ. От бачиш! Ось через це я і мав сумнів чи розповідати про те, про що я думав, знаючи, що мої бажання ви піднімете насміх своїми жартами. А тому я трохи підіжду, поки ви пройдете вперед, і відпливу знову на кораблі: набагато приємніше базікати з корабельниками, чим бути для вас посміховиськом.


ЛІКІН. Ні в якому разі, так як і ми зупинимось і разом з тобою підемо до корабля.


АДІМАНТ. А я, піднявшись першим, зніму сходні.


ЛІКІН. Так ми підпливемо до тебе. Чи не думаєш ти, що тобі буде легко приготувати стільки кораблів, не купуючи і не будуючи, а ми не просимо у богів про дарування нам здібності не зморюючись плавати на багато стадій? Однак, зовсім недавно, на Егіну, на таїнства Енодії, ти знаєш, в якомусь утлому човнику ми перепливли, ми, всі приятелі разом, за чотири обола з кожного, і ти при цьому спільному плаванні анітрохи нами не обтяжувався, а тепер сердишся, що ми разом з тобою хочемо піднятися на корабель, і збираєшся, піднявшись першим, зняти сходні? Об’ївся ти, Адіманте, і такий впевнений у своєму благополуччі, навіть собі за пазуху плюнути не хочеш, і як це ти таким судновласником зробився? Так закрутили тобі голову будинок в кращому місці міста і натовп твоїх приспішників. Але, милий мій, іменем Ісіди, не забудь привезти нам із Єгипту нільської солонини – знаєш, тонкої – чи пахощі із Канопи, або ібіса із Мемфісу, а якщо корабель витримає, так і одну із пірамід.


ТІМОЛАЙ. Досить тобі жартувати, Лікін, - бачиш в який сором ти увігнав Адіманта і своїми смішками утопив його корабель. Він і так уже досить перевантажений і не в змозі протистояти натиску хвиль. А так як нам ще багато лишилося до міста, то розділимо увесь шлях на чотири частини, дамо кожному належну кількість стадій і спитаємо один у одного, чого б він хотів від богів. Так менш помітною буде втома, і разом з тим отримаємо насолоду, ніби добровільно поринувши в найсолодший сон, яким будемо тішитись, скільки забажаємо: кожен сам знає свою міру бажаного, а боги нехай підтримають нас і подарують все будь то навіть незгодне з природою. Найголовніше ж: заняття покаже, хто із нас найкращим чином використав би багатство, якби збулось його бажання, - з’ясується, яким він і насправді буде у своєму багатстві.


САМІПП. Добре, Тімолай, я згоден з тобою і в свій час висловлю свої побажання, про згоду ж Адіманта, здається мені, і питати нічого: він і так вже однією ногою стоїть на кораблі. Треба думати, згоден і Лікін?


ЛІКІН. Ну що ж! Давайте багатіти; якщо вам це здається гарною справою, то я не буду протидіяти загальному благополуччю.


АДІМАНТ. То хто ж буде першим?


ЛІКІН. Ти, Адіманте, потім після тебе Саміпп, потім Тімолай, а я прибережу для свого побажання небагато, пів стадія перед Двійними Воротами, і тому як можна скоріше доведу свою промову до кінця.


АДІМАНТ. Ну, я-то і тепер не відступлюсь від корабля, але якщо можливо, то примножу побажання, а Гермес, що надає прибутки, та буде згоден з усім. Так от: нехай буде моїм судно і все що на ньому знаходиться, як то: вантаж, купці, жінки і корабельники.


САМІПП. Ти забув ще про щось інше, найприємніше з того, що для тебе особисто є на кораблі.


АДІМАНТ. Ти про отрока говориш, Саміпп, про того причесаного, так нехай і він буде моїм. А пшениця, скільки б її не було всередині, нехай вся ця кількість перетвориться на чеканну золоту монету, стількома ж золотими даріками.


ЛІКІН. Та ти що, Адімант! Потоне твій корабель – адже не однакова вага у пшениці і відповідного їй за об’ємом і кількістю золота!


АДІМАНТ. Не заздри, Лікін, а коли до тебе дійде черга в побажаннях, то хоч увесь Парнет перетвори на золото і володій ним, я і то змовчу.

ЛІКІН. Але я заради твоєї безпеки так роблю, - щоб не загинули всі разом із золотом. Наша – то біда невелика, а от той пригожий отрок потоне, нещасний, не вміючи плавати.


ТІМОЛАЙ. Бадьорись, Лікіне, дельфіни, нирнувши під нього, винесуть на землю. Чи може ти вважаєш, що дельфіни спасли якогось там гравця на лірі в нагороду за його співи (10) і мертве тіло якогось отрока було доставлене на дельфіні до Корінфу, (11) а у новопридбаного раба Адіманта не знайдеться закоханого дельфіна?


АДІМАНТ. Значить і ти, Тімолай, вирішив наслідувати Лікіну у примноженні дотепів, сам тому подаючи приклад?


ТІМОЛАЙ. Було б за краще зобразити все це більш правдоподібно: скажімо, відкрити скарб у тебе під ліжком, так щоб тобі не було клопоту з перенесенням золота з корабля у місто.


АДІМАНТ. Правильно! Ну, нехай я викопаю скарб із під кам’яної скульптури Гермеса, що стоїть у нас у дворі, скарб в тисячу мір чеканного золота. І ось, зразу ж, як велить Гесіод, я першим ділом куплю будинок (12) такий, щоб жити мені в ньому знатно, а потім придбаю все навколо міста, окрім земель, де немає нічого крім чебрецю і каміння, та ще й на узмор’ї біла Елевсіну і ще невеличку територію біля Корінфу, заради змагань, на випадок моєї подорожі на Істмійські ігри. Прикуплю я і сікіонську рівнину. Взагалі скрізь, де є в Елладі місця лісисті, чи які зрошують, або родючі, всі вони одразу - Адіманта. Чеканне золото буде служити нам для подачі їжі, а кубки для пиття будуть не легкими, як ехекратові, (13) але кожний вагою в два таланта.


ЛІКІН. Ну, а як же виночерпій буде подавати, наповнивши кубок такої ваги? І тобі самому, як воно буде прийняти від нього без зусиль не сосуд, але якийсь Сізіфів тягар?


АДІМАНТ. Чоловіче! Не перешкоджай моєму бажанню. Я і столи зроблю всі золотими, і ложа, а якщо ти не змовкнеш, так і самих прислужників.


ЛІКІН. Дивись тільки, щоб, подібно до Мідаса, і хліб у тебе і напої не перетворилися на золото, (14) і ти – в багатстві бідняк – не загинув би голодною смертю від надзвичайної розкоші.


АДІМАНТ. Свої побажання, Лікін, ти викладеш більш правдоподібно, але трохи згодом, коли ти сам попросиш.

Одяг у мене буде із пурпура, і життя сповнене розкоші, сон найсолодший, а там – відвідини друзів, їхні прохання, загальний трепет і поклоніння! (15) Всі будуть з раннього ранку схилятися біля моїх дверей, і серед них відомі Клєєнет і Демокрит. Коли вони підійдуть, бажаючи удостоїтись прийому раніше за інших, то семеро поставлених воротарів, здоровенних варварів зачинять двері прямо перед ними, як вони самі тепер це влаштовують. Я ж, якщо заманеться, зійду, як сонце, на деяких із них навіть і не погляну, а якщо серед них зустрінеться бідняк, яким і я був до відкриття скарбу, того обласкаю і звелю йому, викупавшись, з’явитися в обідній час. Багатії будуть давитися від заздрощів, дивлячись на мої колісниці, моїх коней і гарних слуг, числом до двох тисяч, різного віку, в межах квітучих літ.

Потім обіди на золоті – срібло вже дуже буденне і не до смаку воно мені. В обід – солонина із Іберії, вино із Італії, масло теж із Іберії, мед наш, нетоплений, а наїдки звідусіль: свинина, заєць, різна птиця – фазан із Фазису, павич із Індії, півень нумідійський. А приготовляти кожне блюдо будуть справжні мудреці в мистецтві тістечок і соусів. Якщо коли я попрошу кубок чи чашу, щоб випити за чиє - небудь здоров’я, то той хто допиває нехай відносить і сам сосуд!

Нинішні багатії всі, звісно, сущі жебраки, Іри, в порівнянні зі мною. Вже ж не буде показувати Діонік табличку з картиною на сріблі або кубок під час ходи, коли побачить у моїх рабів в побуті стільки ж срібла. Місту та будуть від мене такі щедроти: роздачі кожного місяця – громадянину по сто драхм, переселенцю – половину цього, потім – дивовижні за красою театри і бані. Море підійде до самих Двійних Воріт, а туди де буде якась гавань, я проведу воду великим каналом, щоб мій корабель зміг причалити біля міста, стаючи видимим із Кераміка.

А вам, друзям: Саміппу двадцять медімнів чеканного золота за моїм наказом відважить управитель дому, Тімолаю п’ять хойників, Лікіну – хойник, та і то не повний, тому що він базіка і знущається над моїми побажаннями. Ось таким життям хотів би я пожити, надмірно багатий, розкошуючи і повністю віддаючись усім насолодам. Сказано – і нехай виконає це для мене Гермес!


ЛІКІН. А знаєш, Адіманте, що все це твоє багатство висить на тоненькій ниточці, і обірвись вона – все зникне, і скарб перетвориться на прах.


АДІМАНТ. Як це так Лікін?


ЛІКІН. А так, шановний, що невідомо, скільки часу тобі жити в багатстві. Хто знає, може бути, ще лежачи біля золотого столу, не встигнеш ти і руку простягти, щоб скуштувати павича чи нумідійського півня, як спустиш дух і відійдеш, лишивши все багатство шулікам і воронам у здобич! Може, перерахувати тобі тих, хто помер зразу ж як тільки досяг багатства, перш ніж ним скористатися? А деяких і при житті лишало їхнього надбання яке-небудь завидюще до різних благ зле божество, - адже ти чув, як Крез і Полікрат, що були значно багатші за тебе, разом лишилися без всіх своїх скарбів.

Але нехай ти уникнеш схожої біди! Все ж невже ти думаєш, що твоє здоров’я неодмінно буде надійним і кріпким? Хіба ти не бачиш, що у багатьох із багатіїв життя отруєне хворобами: одні і ходити не можуть, другі вражені сліпотою або страждають від внутрішніх хвороб. Що ти не згодишся навіть за удвоєне надбання багатія Фаномаха терпіти те ж, що він, і подібно до нього перетворитися на жінку, це я відмінно знаю, навіть якщо ти і не зізнаєшся в цьому. Не буду говорити, яку підступність накликає багатство: небезпеку від розбійників, заздрість і ненависть натовпу. Бачиш, чого тільки не принесе тобі твій скарб!


АДІМАНТ. Завжди ти, Лікін, проти мене! Ну, так і міри навіть не отримаєш за те, що вкрай зіпсував моє побажання.


ЛІКІН. Це вже ти зовсім чиниш як і більшість багатіїв: ухиляєшся і береш назад обіцяне. А тепер тобі, Саміпп, висловлювати побажання.


САМІПП. Я-то, як вам відомо, житель материка, аркадянин із Мантинеї, а тому ні для чого мені просити собі корабель, який і показати буде неможливо моїм співгромадянам. Також і скнарою не хочу бути, випрошуючи у богів скарб, та ще й наперед визначивши його вартість. Але все у владі богів, навіть і те, що вважають найвищим! Тімолай до того ж визначив, як правило, для наших побажань – просити без обмежень, так як боги ні в чому не відмовляють; тому прошу я зробити мене царем, але не таким, як Олександр, син Філіппа, чи Птолемей, або Мітрідат, або ще хто-небудь із тих, що мали владу, успадкувавши царство від батька. Почну я спершу з розбою: нехай буде у мене біля тридцяти товаришів, пов’язаних клятвою, вірних і сміливих, потім потроху приєднається до нас до трьохсот, потім їх буде тисяча і незабаром – десять тисяч, і нарешті, нехай виявиться до п’ятдесяти тисяч важкоозброєних і біля п’яти тисяч вершників.

І от загальним голосуванням я вибраний начальником, визнаний найбільш гідним керувати і користуватися загальною довірою. Вже по одному цьому наскільки я буду стояти вище за всіх інших царів, через отримання влади від війська за свою доблесть, а не за те, що являюсь спадкоємцем царства, створеного працею другого. Останнє нагадує скарб Адіманта, а він значно поступається у силі насолоди того, хто усвідомлює, що він сам своїми силами здобув владу.


ЛІКІН. Ай, та Саміпп! Ти не мало не багато, а попросив собі вінець усіх благ: бути начальником такого війська, як визнаний кращими голосами п’ятдесяти тисяч! От, якого чудового царя і полководця таємно виростила нам Мантінея. Втім, царюй і керуй воїнами, шикуй кінноту і щитоносців. А от хотів би я знати, куди ви, настільки велика сила, виступите із Аркадії? Інакше, хто будуть ті нещасні, на яких ви нападете, перш за все?


САМІПП. Послухай, Лікін, якщо хочеш, відправляйся – но разом з нами, оголошую тебе начальником п’ятитисячної кінноти.


ЛІКІН. Я за цю честь, царю, приношу тобі подяку і, нахилившись як перс, кланяюсь тобі, відвівши назад руки в знак пошани до високої тіари і діадеми, та краще б ти призначив начальником кінноти кого – небудь зі своїх силачів, а то я вже дуже недосвідчений у верховій їзді, та і взагалі до цього часу я ще не сидів на коні. Тому боюсь, що коли прозвучить труба, упаду і в сум’ятті буду роздавлений багатьма копитами, або норовистий кінь, закусивши вудила, винесе мене в саму середину ворогів. Можливо, що прийдеться прив’язувати мене до сідла, якщо судилося мені сидіти на коні і триматися за вуздечку.


АДІМАНТ. Ну, так я, Саміпп, буду керувати вершниками, а Лікін нехай отримає праве крило. По справедливості мені слід отримати від тебе найбільшу нагороду, раз я подарував тобі стільки мір чеканного золота.


САМІПП. Прийдеться нам, Адімант, і самих вершників спитати, чи згодні вони мати тебе начальником. «Кому із вас, вершники, угодно Адіманта мати начальником, хай підніме руку».


АДІМАНТ. Всі, як бачиш, Саміпп, підняли руки.


САМІПП. Ну, так начальствуй ти над кіннотою, Лікін нехай візьме праве крило, а от Тімолай буде строїти ліве, я ж у середині, як це зазвичай у перських царів, коли вони присутні особисто.

Пора нам виступати, і ми підемо по дорозі, що веде через гори в Корінф, здійснивши моління Зевсу – володарю. Після того як в Елладі ми уже все приберемо до рук, ніхто і не виступить зі зброєю в руках проти нас, такої сили: без боротьби отримаємо ми верх. Після цього піднімемось ми на трієри і коней завантажимо на коновози, - в Кенхреях вже заготовлено достатньо хліба, удосталь кораблів і всього іншого, - так перепливемо ми через Егейське море в Іонію, потім, принісши там жертву Артеміді, міста неукріплені швидко захопимо, начальників над ними поставимо і вирушимо в Сірію через Карію, поки не досягнемо Євфрату.


ЛІКІН. Мене, царю, якщо тобі угодно, залиш сатрапом Еллади. Адже я боязкий, і так далеко відходити від своїх місць мені не дуже приємно. До того ж ти як нібито збираєшся направити військо проти армянських і парфянських войовничих племен, влучних у стрільбі. Передай іншому праве крило, а мене, як якогось Атипатра, відпусти в Елладу, (16) а то хто-небудь ще прониже мене нещасного стрілою, попавши в голе місце, де-небудь там під Сузами чи в Бактрії, коли я буду керувати у тебе фалангою


САМІПП. Втікаєш, Лікін, з військової служби, боягуз ти, а закон указує відсікати голову тому, хто залишить стрій! Але от ми уже на Євфраті, і на річці вже наведено міст; позаду, в пройдених областях, все безпечно, і всіма ділами керують намісники, яких я призначив в кожному племені. Так от, поки останні захоплюють нам Фінікію і Палестину, а потім приєднують і Єгипет, ми перейдемо Євфрат: ти першим, Лікін, ведучи праве крило, потім я, і після мене Тімолай, а після усіх поведеш кінноту ти, Адімант.

На всьому протязі Месопотамії ніхто не виступив проти нас, але всі добровільно здалися і передали фортеці до наших рук. І от, раптово підступивши до Вавилону, ми проникаємо за стіни і захоплюємо місто. Цар, знаходячись у Ксенофонта, узнає про наше вторгнення, потім, прибувши в Селевкію, споряджає кінноту в якнайбільшій кількості, а також стрільців і пращників. І от лазутчики сповіщають, що зібралося вже біля мільйона бійців, - із них двісті тисяч кінних стрільців, хоча ще немає ні вірменського царя, ні тих хто живе біля Каспійського моря, ні тих хто в Бактрії, зібрались же тільки із найближчих областей і з передмість столиці. Ось, з якою швидкістю зібрав він таку безліч. Отже, час нам вирішувати, що робити.


АДІМАНТ. Ну, я за те, щоб вам, піхоті, виступити на Ктесифонт, а нам, кінноті, залишатися на місці для охорони Вавилона.


САМІПП. І ти, Адімант, боїшся перед небезпекою? А твоя думка, Тімолай?


ТІМОЛАЙ. Всім військам іти на ворогів, не очікуючи, коли вони ще більше підготуються завдяки прибуттю союзників: поки ще частина ворогів у дорозі, варто битися з іншими.


САМІПП. Правильно. А ти, Лікін, що схвалюєш?


ЛІКІН. Я от що тобі скажу. Так як ми зморилися від посиленої ходьби і оскільки вранці відправлятися в Пірей, та і тепер вже пройшли до тридцяти стадій по сонцю в саму полудневу спеку, чи не зупинитися нам ось тут де-небудь під оливковими деревами, сісти на впавшу кам’яну плиту, а потім, перепочивши, здійснити решту шляху до міста.


САМІПП. Та невже ти, диваче, думаєш, що знаходишся ще в Афінах, - ти, що стоїш з таким військом на рівнині перед стінами Вавилону і береш участь у військовій нараді?


ЛІКІН. Добре, що нагадав, а то я, вже вирішив залишатися тверезим і не подавати своєї думки.


САМІПП. Ну, так ми виступаємо, якщо ти не заперечуєш! Будьте ж хоробрими в небезпеці, і не осоромимо вітчизняної слави! Ось вже як начебто і вороги готуються до нападу. Так нехай закликом буде «Еніалій», і ви за знаком труби з вигуками «алала», вдаривши списами об щити, (17) поспішайте зійтися з противниками, швидко пройшовши на відстань пострілу: цим ми уникнемо ран, не давши ворогам вражати нас здалеку. Ось зійшлися ми вже врукопашну, наше ліве крило і Тімолай перекинули протидіючих їм мідян. Ті, що напроти мене, ще тримаються, адже вони перси, і цар знаходиться серед них, а між тим вся ворожа кіннота мчить на наше праве крило, так що ти, Лікін, і сам прояви хоробрість, і своїм накажи стримати ворожий натиск.


ЛІКІН. О горе! Мені протистоїть вся кіннота, тільки мене і знайшли гідним битися з нею, а у мене-то в намірах, якщо буде прийдеться погано, сховатися, втікши в палестру і надавши вам продовжувати війну.


САМІПП. Навпаки, і ти с в свою чергу перемагаєш їх, а я, як бачиш, вступаю в єдиноборство з царем, так як він викликає мене, а ухилитися мені буде вкрай соромно.


ЛІКІН. Клянусь Зевсом, здорово ж він тебе відразу пронизує, але така участь царів – отримувати рани в боротьбі за владу.


САМІПП. Правильно. Але рана у мене неглибока і в такій частині тіла, яка не на виду, щоб потім мені не бути спотвореним від шраму. Однак, бачиш, як, кинувшись, я метнув списа і одним ударом пронизав його і коня, потім відрубав голову, зірвав діадему, - я цар і приймаю від усіх поклоніння.

Нехай віддають поклоніння варвари, а вами я буду правити за грецьким звичаєм, тільки один буду називатися полководцем – стратегом. При цьому подумайте тільки, скільки міст я засную під своїм іменем, скільки зруйную, взявши силою, якщо зазіхнуть на мою владу. А більш за всіх покараю Кідія – багатія, що був моїм сусідом і витіснив мене з мого поля, поступово рухаючись усередину його меж.


ЛІКІН. Ти уже закінчив, Саміпп: пора тобі, перемігши в такій великій битві при Вавилоні, вдатися до радості. Думаю, що твоя влада вийшла за межі належних тобі стадій, і черга Тімолаю висловлювати побажання, які він знайде за потрібне.


САМІПП. Ну, все ж, яка твоя думка про мої побажання?


ЛІКІН. Вони, дивовижний із царів, обіцяють ще більший тягар та небезпеку, чим побажання Адіманта, так як той у своїй розкоші доходив тільки до того, що пив за здоров’я гостей із золотих чаш вагою у два таланта, а ти і ранений був на поєдинкові, і в страху і турботах минали у тебе дні і ночі, так як страшною була тобі не тільки небезпека від ворогів, але і від безлічі підступів, заздрощів з боку наближених, ненависті і лицемірства. Істинного друга у тебе не було жодного, але всі ставали друзями з потреби або маючи надію на щось, віддані тільки з виду. Немає навіть і привиду насолоди для тебе, але один самообман дають порфіра і поцяткована золотом біла пов’язка навколо лоба та списоносці що йдуть попереду, а інше – напруга непосильна і безліч занепокоєнь: то потрібно домовлятися з посланцями від ворогів, то творити суд, то розсилати підлеглим розпорядження, а то відпало яке - небудь плем’я, або ще хтось за межами держави погрожує вторгненням. Отже, приходиться всього остерігатися, все підозрювати і взагалі бути щасливим, скоріше, за загальною думкою, а не за своєю власною.

Справді, хіба це не принизливо, що хворієш ти як і всі звичайні люди, що лихоманка не зважає на те, що ти цар, і смерть не боїться списоносців, але, уяви собі, коли забажає, поведе тебе, стогнучого, не боячись твоєї діадеми? І тебе, гордовитого, скине смертю з висоти, стягне з царського престолу, і відійдеш ти тим же самим шляхом, що і чернь: з тією ж пошаною смерть погоне тебе, як і інше стадо мерців. Високий курган над рівниною і широку надгробну плиту або піраміду з прекрасно розписаними вуглами залишиш ти на землі – запізнілі і вже байдужі для тебе пам’ятники честолюбства, а твої зображення і храми, які споруджують раболіпні міста, також велич твого імені – все потроху щезне, віддане забуттю. Якщо щось і вціліє надовго, яка від того тобі насолода, байдужому мерцю? Бачиш, скільки тягот буде в тебе при житті, сповненого страхів, клопоту і втоми, і що залишиться після твоєї кончини?

А тепер тобі пора висловлювати побажання, Тімолай, - постарайся перевершити їх обох, як і належить чоловікові розсудливому і знаючому ціну речам.


ТІМОЛАЙ. Звісно, Лікін, спостерігай, чи знайдеться, що гудити в моїх побажаннях і чи можна буде мене в чому-небудь докоряти. Так от – золота, скарбів, величезну кількість грошей чи царства, жахливих війн через владу, які ти справедливо засудив, я не буду домагатися: ненадійно все це, породжує багато підступів, і мук від нього більше, аніж насолод.

Я хочу просити у Гермеса, щоб він дарував мені персні, що мають чарівну силу: один – щоб надавав моєму тілу вічну міцність і здоров’я, невразливість та нечутливість; другий – щоб бути невидимим, якщо його повернути, такий, який був у Гіга; (18) також перстень, щоб перевершувати мені силою багатьох людей – самому легко підіймати вантаж, який вони всі разом насилу зсувають; ще і такий, щоб літати високо піднявшись над землею, і для цього нехай у мене буде якийсь перстень; також щоб кидати усіх в сон, кого забажаю, і будь які двері відчиняти при своєму наближенні: зрушувати засувки, засуви видаляти – взаємною владою нехай володіє особливий перстень.

Але найкращим нехай буде другий, який надасть мені найвищу насолоду – збуджувати до себе любов, заставляти бігати за мною пригожих юнаків, жінок і цілі натовпи народу: нехай не буде жодного незакоханого, який би не бажав мене, не мав би на устах мого імені. Багато жінок навіть вішатися нехай будуть від любові, також отроки в любовному безумстві будуть вважати за блаженство, якщо я подивлюсь на когось із них, а якщо подивлюся презирливо, хай вмирають від горя. Словом, хочу бути вище за Гіакінфа, Гіла чи Фаона – хіосця.

Більше того, недовговічність нехай не торкнеться мене, життя моє не буде обмежене межею людського життя, але тисячу років буду проживати юність, все начинаючи з сімнадцятилітнього віку, скидаючи з себе старість, подібно до зміїної шкіри. Маючи таку могутність, не буду ні в чому мати нестатку: все, що належить іншим, буде мені доступним, оскільки я в змозі і двері відчиняти, і сторожу присипляти, і заходити невидимо. А якщо виявиться яка - небудь диковина в Індії чи у Гіпербореїв, чи якась дорогоцінність, або щось приємне випити чи з’їсти, нехай без посланців я сам полечу і захоплю всього досхочу. Грифона, крилатого звіра, чи Фенікса – птаха, (19) що живе в Індії, невидимих для інших, їх би мені побачити, а також витоки Нілу мені одному відкриті, (20) як і всі незаселені частини землі. Якщо ж у нас є антиподи, однобокі тілом, що населяють землю на півдні, так і їх хочу побачити. Більше того хочу бути і для вогню невразливим і пізнати природу зірок, Місяця і самого Сонця і, нарешті, що найвражаюче, в той же день проголошувати в Вавилоні, хто переміг в Олімпії, а потім снідати, якщо станеться, в Сирії, пообідати в Італії. А якщо хто буде до мене ворожим, нехай я його зможу відбити: підкрадусь і кину йому в голову камінь, та так що розіб’ю черепа. Навпаки, друзям буду благодійником, підсипаючи їм золота під час сну. Якщо навіть знайдеться такий пихатий чи тиран, багатій і нахаба, підійму я його так стадій на двадцять над землею і скину вниз з крутизни. З улюбленцями, нехай буду спілкуватися без перешкод, так як входити буду незримо, наславши сон на всіх, окрім них одних. Зможу споглядати воюючих, піднявшись на недоступну для стріл височінь, і навіть більше, якщо буду вважати за потрібне, прийму сторону більш слабких: приведу в сон тих, хто мав перевагу, і таким чином принесу перемогу втікаючим, але тим хто повернувся знову. Словом, життя людей я зміг би перетворити на забаву: все було б у моїй владі, богом здавався я б іншим. Так ось в чому найвище благополуччя, якого не можна не згубити, ні навіть погано думати проти нього, а особливо при володінні здоров’ям на протязі довгого життя.

Ну, Лікіне, знайдеш що засудити в моїх побажаннях?


ЛІКІН. Ні, Тімолай. Адже небезпечно чинити опір мужу крилатому і який в тисячу тисяч разів перевершує силою. Однак, ось про що я спитаю тебе. Чи зустрічав ти хоча б в якійсь із багатьох країн, над якими тобі довелося пролітати, іншу яку-небудь людину, уже стару, що вже настільки звихнулася розумом, що вважала б можливим, маючи маленьке колечко, літати, зсувати кінчиком пальця цілі гори, влюбляти в себе усіх і робити все це, будучи плішивим і кирпатим? Втім, скажи мені ще ось що. Чому не в одному персні зібрані у тебе всі чарівні сили? Адже інакше прийдеться тобі ходити, начепивши таку їх кількість, що ними будуть унизані всі пальці твоєї лівої руки, та ще й кілець виявиться настільки багато, що знадобиться також і права. А все-таки одного персня недостає, притому найнеобхіднішого, що, повернутий один раз, припинив би всю твою дурість і струсив би з тебе весь цей дріб’язок, - чи це в змозі зробити тільки прийняття чемериці у нерозбавленому вигляді? (21)


ТІМОЛАЙ. А в такому випадку, Лікін, і тобі самому варто зараз же виголосити свої побажання, щоб ми в свою чергу узнали, які це невразливі та бездоганні бажання є у тебе.


ЛІКІН. Мені-то немає потреби в бажаннях, так як ми досягли Двійних Воріт, і доблесний цей Саміпп, єдиноборствуючи біля Вавилону, і ти, Тімолай, снідаючи в Сирії, обідаючи в Італії, ви обидва відмінно скористалися також і мені відведеними стадіями. Не буду даремно наділяти себе якимось вигаданим багатством, щоб потім горювати, поїдаючи тільки сухий хліб, в чому ви самі переконаєтесь трохи пізніше, після того як щастя і велике багатство швидко відлетять від вас, а самі ви звільнитесь від скарбів і діадем, прокинетесь як би від найсолодшого сну і знайдете зовсім інше у своєму домашньому побуті.

Точно так трагічні актори, що грають царів, покинувши театр здебільшого страждають від голоду, і це ті, хто незадовго до цього були Агамемнонами і Креонтами. І от, як і варто було очікувати, ви повернетесь сумні, незадоволені домашнім побутом, і особливо ти, Тімолай, коли прийдеться тобі випробувати те ж, що і Ікару, після того, як розпалися його крила: упавши з неба, зійдеш на землю, розгубивши всі свої персні, що вже зслизнули у тебе з пальців. З мене ж і того достатньо: замість всіх скарбів і самого Вавилону досхочу посміятися над невідповідністю всього того, що ви собі бажали, та ще й розхвалюючи все це як філософію.



Примітки:


1)…Міррінунт …- дем в Аттиці, філи Пандіона.

2)… нам про те місце у творі Фукідіда, де він у вступі говорить про древнє розкішне життя наших предків, яке вони вели разом з іонійцями…- див. Фукідід «Історія».

3)… скільки полос шкури пішло на виготовлення вітрил…- вітрила великих і вантажних кораблів нерідко зшивалися із шкіряних полос.

4)… сто двадцять ліктів в довжину… - лікоть приблизно дорівнює 45 см. Плутарх згадує про корабель довжиною більше 70 метрів. Корабель, що доставив при Августі із Єгипту в гавань Риму кам’яний обеліск і велику кількість папірусу для виробництва із нього «папірусу» для письма, перцю, полотна і до чотирьохсот тисяч мір хліба, мав, окрім того, до тисячі двохсот пасажирів.

5)… виставляючи свій золотий, як гусяча шия, вигин… – гусяча голова була звичайною прикрасою корми купецьких кораблів.

6)… велику кількість корабельників можна порівняти з цілим табором…- Пліній згадує про один купецький корабель з 276 мореплавцями. На деяких військових морських кораблях знаходилось більше ніж 1500 гребців і до 1200 озброєних воїнів.

7)… один із Діоскурів поставив дуже яскраву зірку … - див. Лукіан «Про тих, хто перебуває на платні».

8)…ми – люди посвячені… і навчені зберігати таємниці…- маються на увазі елевсінські містерії на честь богині Деметри, від учасників яких вимагалось, під загрозою судового переслідування, зберігати мовчання.

9)… «під сяючим факелом»…- деяка частина елевсінських містерій відбувалася вночі при світлі факелів.

10)… дельфіни спасли якогось там гравця на лірі…- мається на увазі Аріон, поет кінця VII – початку VIст. до н.е. з острова Лесбоса. Його ім’я оточене легендами. Його ліра зачаровувала звірів і неживу природу. Коли корінфські моряки, на кораблі яких він повертався в Корінф після артистичної поїздки по Сицилії, задумали вбити його і обікрасти, Аріон випросив собі дозвіл заспівати перед смертю останню пісню. Проспівавши її він кинувся у море, а дельфін, якого притягла пісня, взяв його собі на спину і благополучно доставив на берег.

11)… мертве тіло якогось отрока було доставлене на дельфіні…- Мелікерт, фінікійське божество, кинувся в море разом з матір’ю і потонув. Дельфіни доставили мертве тіло юнака до Корінфського перешийка, де, за переказом, цар Сізіф встановив істмійські гімнастичні змагання.

12)… зразу ж, як велить Гесіод, я першим ділом куплю будинок…- Гесіод. «Праця і дні». В першу чергу – будинок (мається на увазі – треба купити, щоб розплатитися з боргами).

13)… Ехекрат… - мабуть що, персонаж вигаданий.

14)… щоб, подібно до Мідаса, і хліб у тебе і питво не перетворилися на золото…- міфічний цар Фрігії Мідас просив богів дарувати йому здібність перетворювати все, до чого він торкнеться, на золото. Боги виконали його прохання, і Мідас ледь не помер від голоду, так як в золото перетворювалась і їжа, яку він брав до рук.

15)… відвідини друзів, їхні прохання, загальний трепет і поклоніння… - мова йде про так званих клієнтів, що знаходилися в Римі під покровительством того чи іншого патриція.

16)… як якогось Атипатра, відпусти в Елладу…- Олександр Македонський (правив в 336 -323 роках до н.е.), відправляючись в похід проти персів, залишив одного зі своїх наближених воєначальників, Антипатра, сатрапом (намісником) Греції.

17)…ударивши списами об щити…- Лукіан, мабуть що, пародіює опис битви Олександра Македонського при Кунаксі у Ксенофонта (біля 425-352 років до н.е.) в «Анабасисі».

18)… такий, який був у Гіга…- «Перстень Гіга» робив його власника невидимим при повороті каменем наверх. Цей казковий мотив розповсюджений в багаточисельних варіантах, зустрічається, між тим, у формі чарівної лампи Алладіна в одній із казок «Тисячі і однієї ночі». Гіг – пастух у лідійського царя, одного разу спустився в утворену після сильної зливи і землетрусу розщелину в землі і проникнув у приміщення, де лежав мертвий велетень з золотим перснем на руці; Гіг викрав перстень, узнав його чарівні властивості, убив царя Лідії і заволодів лідійським престолом.

19)… Фенікс…- казковий птах, що жив декілька сотень років, спалював себе і знов народжувався із попелу.

20)… витоки Нілу мені одному відкриті…- в давнину витоки Нілу були невідомі. Ще Горацій в одній зі своїх од говорить про Ніл, що «ховає початки витоків своїх». Однак знаменитий географ і астроном середини II ст. н.е. Птолемей вже знає, що Ніл бере початок в Південній Ефіопії із двох витоків і в своїй течії утворює два великих «болота», в яких, може бути, слід бачити вказівку на озеро Н’ясса.

21)… це в змозі зробити тільки прийняття чемериці у нерозбавленому вигляді…- греки вважали, що настій чемериці лікував від божевілля.



Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



антична Греція, друге століття н.е.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!