Закоханий місяць
з рубрики / циклу «Мініатюри»
Коли після денного шуму нарешті приходить пора довгоочікуваного затишшя, а загуслі вечірні сутінки поступаються місцем оксамитовій нічній прохолоді, над кутовим балконом старовинного будинку несміливо зависає молочно-сріблястий місяць. Його доля - безупинно вершити споконвічний шлях безкрайнім небосхилом, розфарбовуючи примарними білими плямами мирно сплячу землю. Але кожного разу, пропливаючи над містом, він намагається затриматися тут хоч ненадовго з трепетною надією на те, що, можливо, сьогодні Вона знову вийде на балкон, сяде на тихенько порипуючий стілець і, підставивши обличчя його ніжному блідому промінню, буде тихенько шепотіти рядки зі своїх нових віршів, які ось уже багато років записує в старенький пошарпаний зошит. Лише коли небо затягують незадоволені сльозливі хмари, місяць, не зупиняючись, пропливає у вишині, сподіваючись, що наступної ночі йому пощастить більше, і він знову побачить ту, заради якої щоразу намагається стримати свій політ.
Що вдієш, адже небесний мандрівник вже багато років закоханий і сподівається, що не без відповіді. Адже не дарма вона так часто у своїх рядках згадує його містичне сріблясте сяйво і нагороджує найромантичнішими синонімами. А місяць в свою чергу обережно овіває даму серця чарівним місячним вітерцем солодких ілюзій. Ця вічно юна закоханість, що править світом від початку часів, дарує ні з чим не порівнянне відчуття свіжості, молодості та щастя. І що з того, що хвилясті пасма її волосся подекуди вже вкрилися сніговою білизною, а навколо очей з`явилися дрібні зморшки – ті, хто щиро люблять, таких дрібниць не помічають…