ПРО ЯНТАР, або ПРО ЛЕБЕДІВ
про відвідування Ерідану, де не виявилось ні янтарю, ні лебедів
Ви, мабуть, вірите розповіді про янтар – про те, як тополі на річці Ерідані, оплакуючи Фаетона, проливають по ньому сльози – адже ці тополі були сестрами Фаетона – і як сумуючи за Фаетоном, перетворилися на дерева і з того часу і донині течуть із них сльози – справжній янтар. Почувши це від поетів, що складали пісні, я, звісно ж, став сподіватися, що якщо коли-небудь опинюся біля Ерідану, то підійду до однієї із тополь і, підставивши край одягу, зберу трохи сліз і стану власником янтарю.
І от недавно, у одній справі, я прибув в цю місцевість – треба було плисти вверх по Ерідану – і, пильно дивлячись на береги, я не побачив ні тополь, ні янтарю, а місцеві жителі не знали навіть імені Фаетона. Коли ж я почав розпитувати і дізнаватися, чи скоро ми прибудемо до тополь, - до тих, що з янтарем, човнярі засміялися і попросили пояснити їм ясніше, чого я хочу. Тоді я розповів їм міф, що Фаетон був сином Сонця і, коли вже став молодим юнаком, то вимагав у батька дозволу на управління колісницею, прохаючи дати йому правити самому хоча б тільки один день. Батько згодився, і син загинув, скинутий з колісниці, а сестри, оплакуючи його десь тут, як сказав я, у вас, - бо тут, на Ерідані, він упав, - перетворилися на тополі і до цих пір ще плачуть янтарем.
«Який обманщик, який брехун розказав це тобі? – спитали вони. – Ми ніколи не бачили ніякого падаючого візника, і тополь, про які ти говориш, у нас немає. Як ти думаєш: якби що - небудь схоже сталося, хіба б ми працювали тут на веслах за два обола чи таскали б судна проти течії, коли можна було б розбагатіти, збираючи сльози тополь?»
Дуже вразили мене ці слова, і я змовк, присоромлений, що, як мала дитина, отримав за діло, довірившись поетам, що вигадують таке нерозумне, так як ніщо розумне їх не задовольняє. Ошуканий в цій моїй першій і чималій події, я був дуже засмучений, як начебто вислизнув із моїх рук янтар, про який я вже багато чого собі надумав – куди і як його використаю. (1)
Що ж стосується багатьох лебедів, що співають на берегах ріки, то про це я думав отримати від них незаперечні докази, і зразу ж запитав у човнярів (ми все ще пливли): «Ну, а де ж у вас лебеді, що розпливлися по всій ріці і співають свою дзвінку пісню? Кажуть, що лебеді, будучи супутниками Аполлона і людьми – співаками, десь тут перетворилися на птахів і тому співають ще і до цих пір, не забувши мистецтва співу». (2)
Човнярі ж зі сміхом відповіли: «Ти, здається, люб’язний, не перестаєш сьогодні видумувати щодо нашої країни і ріки. Ми ж, постійно плаваючи тут і майже з дитинства працюючи на Ерідані, інколи бачимо в річкових заводях поодиноких лебедів. Але кричать ці птахи досить неблагозвучно, так що ворони і галки в порівнянні з ними здаються сиренами; тих хто співає солодко, як ти розповідаєш, ми ніколи, навіть уві сні не чули. Ми тільки дивуємось і звідкіля до вас доходять такі байки».
Багато ж у чому можна опинитися обдуреним, якщо вірити всім перебільшенням! Тому я тепер і боюсь за себе, чи не надіялись ви, прийшовши і в перше від нас почувши цю історію, знайти у нас якийсь янтар і лебедів, а потім, через короткий час, підете, сміючись над нами, тими хто обіцяв вам на словах знайти багато скарбів. Але свідчу, що ні ви, ні будь-хто інший ніколи не чули, та і не почуєте, щоб я хвалився чим-небудь схожим. Але можна зустріти чимало інших ораторів – еріданів, у яких не янтар, а саме золото витікає із слів, а слова їхні набагато дзвінкіше поетичних лебедів. Мої ж промови – ви бачите, які вони прості і не прикрашені міфом, і ніякої пісні я не приєдную. Остерігайся, як би і ти не випробував чого-небудь схожого, надто надіючись на мене, як ті, що розглядають предмети у воді!
Вони думають, що предмети такі, якими вони здавалися зверху, між тим як промені розширюють відображення предмету. Тому, витягши предмети із води і побачивши їх значно меншими, відчувають почуття досади.
Тому я заздалегідь попереджаю тебе: зіллявши воду і відкривши моє надбання, не думай витягти нічого більшим, ніж воно є. В іншому випадку звинувачуй себе самого у нездійсненій надії.
Примітки:
1)… придумав – куди і як його використаю…- жовтий янтар у продажі мав дуже високу ціну.
2)…лебеді, будучи супутниками Аполлона і людьми – співаками…- лебідь в Древній Греції вважався священною птицею Аполлона; згідно з міфом, лебідь був сином Аполлона, перетворений богом на птаха.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.
