17.04.2023 06:07
для всіх
55
    
  - | -  
 © Лукіан

САТУРНАЛІЇ

опис римських сатурналій

ЖРЕЦЬ. О, Крон! Ти, здається, правиш світом; принаймні, зараз ми на твою честь творимо заклання і приносимо тобі належні жертви, (1) – про що ж мені, завідуючи жертвопринесеннями, краще всього попросити? Що я можу отримати від тебе?


КРОН. Це тобі самому вже краще обдумати, що тобі бажано отримати. А то ти, ніби хочеш, щоб цар разом з тим був і пророком і знав, від якого прохання ти отримаєш найбільше задоволення, Я ж, наскільки зможу, не відкину твоєї молитви.


ЖРЕЦЬ. Я давно все обдумав. Я хочу того, що бажають усі, що потрібне кожного дня: багатства, побільше золота, володіння полями, отримати багато рабів, різнокольорового тонкого одягу, срібла, слонової кістки і різних інших коштовностей. Отже, найдобріший Кроне, даруй мені все це, щоб і мені хоча б трохи насолодитися плодами твого правління і не лишитися одному на все життя обездоленим.


КРОН. Подивись! Ти попросив у мене те, що від мене не залежить, так як не моя це справа розподіляти подібні речі. А тому не нарікай, коли не отримаєш їх. Попроси у Зевса, коли до нього перейде влада, через декілька днів. (2) Я ж приймаю правління на певних умовах: на протязі семи днів у мене вся повнота царської влади, але, як тільки закінчиться мій термін, зразу ж стаю приватною особою, одним із великого натовпу. Але і в ці сім днів мені не дано права влаштовувати ніяких важливих суспільних справ. Пити і напиватися, кричати, жартувати, грати в кості, призначати царів свят, (3) пригощати рабів, співати, скинувши одяг, і бити з опаскою у долоні, а часом і бути скинутим головою вниз в холодну воду, з обличчям вимазаним сажею, (4) – ось що дозволено мені робити. А такі значні речі, як багатство і гроші, Зевс роздасть кому забажає.


ЖРЕЦЬ. Та і від нього, Кроне, теж нелегко і не скоро отримаєш. Я, принаймні, вже перестав добиватися і просити його на весь голос: Зевс, зовсім не звертає уваги на прохання, але, потрясаючи егідою (5) і простягаючи перуна, дивиться похмуро і вражає страхом докучливих прохачів. Якщо ж коли і кивне кому - небудь прихильно і зробить багатим, то без усякого розбору: дуже часто, відкинувши добрих і розсудливих людей, він проливає багатство на абсолютних негідників і дурнів, на таких, кого треба бити нагайками, і здебільш женоподібних. Але все-таки хотілося б знати, що ж ти в силах зробити.


КРОН. В цілому немало, і якраз ті речі, якими зовсім не варто нехтувати, беручи до уваги розміри моєї влади і тривалість правління. Хіба мало, по-твоєму, перемогти у грі в кості, коли для других вони випадають одиницею, а для тебе постійно виявляється зверху шестірка? Чимало людей, таким чином, вволю запаслися всім потрібним, тому що кістка була до них милостивою і послала виграш. Інші ж, навпаки, випливли голими після того як їхній корабель вщент розбився об таку маленьку скелю, як гральна кістка. І далі: пити для свого задоволення і під час пиятики бути визнаним більш голосистим за будь-якого іншого співака; потім, при роздачі вина, коли інші за свою незграбність при виконанні обов’язків летять – таке покарання – у воду, бути проголошеним переможцем і забрати з собою, як нагороду, ковбасу… Розсуди сам, хіба це не великі блага? Потім стати одному царем над усіма, отримавши владу завдяки кістці, що випала щасливо і вже не бути зобов’язаним виконувати сміхотворні накази, а мати право самому наказувати: одному – прокричати що-небудь непристойне про себе самого, другому – протанцювати голим і, схопивши на руки флейтистку, тричі обійти з нею будинок, - хіба і це не докази моєї щедрості? Якщо ж ти почнеш скаржитися на те, що це влада не справжня і не міцна, ти покажеш невдячність, бо сам я, той хто подає всі ці блага, керую, як бачиш, лише короткий час. Так от, того, що мені під силу, - виграшу в кості, права святкового царя, успіху в піснях і у всьому що я перерахував раніше, - проси сміливо, і знай, що я нізащо не буду лякати тебе егідою чи перуном.


ЖРЕЦЬ. Але, кращий серед Титанів, у мене немає потреби в таких дарах! Відповідай мені на декілька питань, які б мені дуже хотілося вирішити. Якщо ти відповіси на це, то тим самим винагородиш мене в достатній мірі за жертву, і на майбутнє я відпускаю тобі борги.


КРОН. Запитуй! Що буду знати – відповім.


ЖРЕЦЬ. Отже, перше: чи правда, що про тебе розповідають, начебто ти поїдав те, що тобі народжувала Рея, і начебто вона, викравши Зевса, підмінила малятко каменем і дала тобі проковтнути? А Зевс, ставши дорослим, вигнав тебе з престолу, перемігши на війні. Потім, без будь - яких вагань, скинув тебе до Тартару, закувавши в кайдани і тебе самого, і всіх союзників, що стояли на твоєму боці.


КРОН. Ну, знаєш, якби ми не справляли зараз свято, якби не було дозволено пити і лаяти панів, скільки захочеться, ти б у мене узнав, що мені також дозволено і впадати у гнів. Адже ти таке спитав! (6) І не соромно тобі такого сивого і старого бога!


ЖРЕЦЬ. Але це я, Крон, не від себе говорю. Адже і Гесіод, і Гомер, і, я не насмілюсь цього сказати, майже вся решта людей вірять цій розповіді про тебе.


КРОН. Значить, ти думаєш, що цей пастух, цей пустодзвін мав хоча б якусь здорову уяву про мене? Ну, сам розсуди. Чи є на світі така людина, я вже не говорю – бог, що дозволив би собі, сам, з доброї волі, з’їсти власних дітей? Треба бути новим Фіестом і попасти, як він, до рук нечестивого брата, щоб так зробити. Але нехай навіть так; чи можна, одначе, з’їсти камінь замість маляти і не помітити цього, (7) якщо, звісно, не маєш зубів, що зовсім не відчувають болі? Ні. І не воювали ми зовсім, і Зевс не віднімав у мене владу силою, але я сам, добровільно, передав йому її і відмовився від управління світом. А що я не в оковах і не в Тартарі, це, я думаю, ти і сам бачиш, якщо ти не сліпий як Гомер.


ЖРЕЦЬ. Так що ж це сталося з тобою, Кроне, чому ти склав із себе владу?


КРОН. Будь ласка, я тобі розповім. Вся справа в тому, що я був вже старим і страждав внаслідок свого віку подагрою, - от звідціль і виникло у людей припущення про мої окови, так як я був не при силі, мене не вистачало на всі злочини нинішнього покоління. Вічно приходилося бігати то наверх, то донизу з піднятим перуном і підпалювати ним різних клятвовідступників, святотатців і насильників, справа була клопіткою, тяжкою і під силу тільки молодому. От я і поступився своїм місцем Зевсу, і дуже радий, що так зробив. Взагалі я вирішив, що непогано буде розділити своє царство між синами, (8) благо вони у мене є, а самому у спокої насолоджуватися, лежачи цілими днями за столом, і не мати більше справи з тими, хто молиться, не вислуховувати докучливих прохань, що одне з одним не співпадають, не гриміти громами, не сяяти блискавками і ніколи більше не бути змушеним бити по містах. Замість цього всього я зараз живу старечим життям, надзвичайно приємним: п’ю найміцніший нектар, та розмовляю розмови з Япетом і іншими моїми однолітками. А Зевс царює, зазнаючи незліченних труднощів.

Втім, для оцих от декількох днів я вирішив зробити виняток, на умовах, що тобі перерахував. У ці дні я знову приймаю владу, щоб нагадати людям, як їм жилося при мені, коли все народжувалось несіяне, неоране і не те що колоски, а були готовими і печений хліб, і м’ясо; коли вино текло ріками, а струмки бігли з медом і молоком. А все тому, що люди тоді були добрими, золоті люди… Так от з якої причини я приймаю на цей короткий термін управління і от чому повсюди веселий гамір, пісні, жарти і загальна рівність всіх, і рабів і вільних; тому що при мені зовсім не було рабів.


ЖРЕЦЬ. А я, Кроне, твоє дружнє ставлення до рабів і ув’язнених пояснював все тим же міфом, думав, що ти робиш це, бажаючи вшанувати товаришів по нещастю, так як ти і сам був рабом і не забув про окови.


КРОН. Та чи перестанеш ти, нарешті, нести цю маячню?


ЖРЕЦЬ. Правильно! Зараз перестану. Тільки ще на одне питання дай мені відповідь: гра в кості і в твій час була у користуванні серед людей?


КРОН. Та ще й як! Але, звісно ж, грали не на таланти, не на десятки тисяч драхм, як у вас, а найбільше – на горіхи. Так що той, хто програв навіть не засмучувався і не проливав сліз про те, що назавжди один лишився без хліба.


ЖРЕЦЬ. Правильно, звісно ж, вони робили. Та і на що їм було грати, коли вони самі були із чистого золота? Мені навіть прийшла в голову, поки ти говорив, така думка: якби хто-небудь привів одного із тодішніх золотокованих мужів в наше теперішнє життя і показав його людям, - чого б він зазнав з їхнього боку цей нещасний? Адже б вони, я впевнений, зібравшись до купи, рознесли б його на частини – як Пенфея менади, чи фракіянки Орфея, чи Актеона собаки, – сварячись один з одним через те, щоб забрати більший шматок. Навіть, справляючи свято теперішні люди не можуть звільнитися від користолюбства, і багато хто перетворює свято в джерело прибутку. А потім одні йдуть додому, пограбувавши друзів під час пиятики, а інші лають тебе, без усякої на то потреби, і розбивають гральні кості, ніскільки перед ними не винні в тому, що люди самі натворили по своїй добрій волі.

Але от що ще скажи: чому, врешті-решт, ти, бог, звиклий до такої розкоші і притому вже старий, вибрав найгірший час року, (9) коли сніг накриває все, вітер дме з півночі і немає нічого, щоб не було скуте холодом, а дерева стоять сухі, голі, з опалим листям, луки потворні і відцвіли; коли самі люди гнуть спини, ніби глибокі старці, збираючись навколо вогнища, - і в такий-то ти час справляєш своє свято? Це зовсім не старечій час і не придатний для тих, хто хоче поніжитись.


КРОН. Ну, знаєш, ти вже занадто багато питаєш у мене! Пора випити! Ти в мене і без того відняв чималу частину свята. чіпляючись до мене зі своїми мудруваннями, не дуже - то мені й потрібними. Залиш все це зараз. Будемо їсти в своє задоволення, плескати в долоні і відчуємо себе вільними на нашому святі. Потім зіграємо в кості, по-старовинному – на горіхи, поставимо собі царів і будемо їх слухатись. І постараємось виправдати поговірку, яка говорить: «старий, що малий» . (10)


ЖРЕЦЬ. Ну, Крон, хай ніколи не зможе втамувати спрагу той, кому не подобаються твої слова! Вип’ємо ж! Бо з мене досить і перших твоїх відповідей. І я твердо вирішив записати в книгу бесід і нашу – про що я питав і що ти милостиво мені відповідав, і дати записане для прочитання тим із друзів, хто гідний слухати твої промови.


ПРИМІТКИ:


1…- зараз ми на твою честь творимо заклання …- Крон (Сатурн в римській міфології) в релігії греків «найдревніший із богів», за часів царювання якого на землі був «золотий вік». Він був скинутий своїм сином Зевсом і рідко згадувався серед богів офіційного грецького Олімпу, але зберігав своє значення в «народній релігії» в якості божества землеробів, в тому числі і божества посівів. В Афінах Крону був присвячений перший місяць аттичного року, що називався в давнину Кроніон, а пізніше Гекатомбеон і в свій час відповідав приблизно липню. Веселе свято Кроній на честь Крона, продовжувалося сім днів і було присвячене святкуванню закінчення збиранню хлібів. Під час Кроній влаштовувалися пиятики, на яких хазяї пригощали рабів. Пізніше, відірвавшись від своєї землеробської основи, це свято було присвячене не до землеробського початку року в липні, а до одного із зимових місяців, що відповідає приблизно нашому грудню – січню.

2… коли до нього перейде влада, через декілька днів…- тобто після закінчення свят Кроній.

3… призначати царів свят..- схожі різдвяні звичаї збереглися до цих пір у Франції і Англії.

4… з обличчям вимазаним сажею…- пофарбування обличчя сажею, яке раніше мало магічне значення, згодом перетворилося на звичайний жарт.

5… егіда… - щит Зевса із шкури кози Амалфеї, з головою Горгони всередині і зміями у вигляді бахроми.

6… Адже ти таке спитав!..- в питанні жерця містяться основні елементи міфу про Крона і Сатурна.

7… з’їсти камінь замість маляти…- натяк на камінь загорнутий в шкуру, який Рея, за міфом, дала Крону замість Зевса, про що йшла мова трохи вище.

8… розділити своє царство між синами…- Зевс став богом неба, Плутон – богом підземного царства і Посейдон – богом морів.

9… вибрав найгірший час року…- як сказано, свято спочатку справлялося влітку (у липні), потім перенесли на один із зимових місяців, що відповідає нашому грудню – січню.

10…«старий, що малий»…- старих людей, що впадали в дитинство в Греції інколи називали «Кронами» («Кроною»).



КРОНО - СОЛОН.

 

Кроно – Солон представляє собою продовження «Сатурналій» або «Листів Крона». Жартівливий заголовок твору складений із двох імен: Крон – бог грецької релігії і Солон – афінський законодавець VI ст. до н. е.; він підкреслює, що Крон виступає в якості небесного Солона, установлюючи закони, якими належало користуватися під час свят Кроній, що відповідали римським Сатурналіям.


Так говорить Кроно-Солон, жрець і пророк Крона, засновник всіх законів, що стосуються його свята: що потрібно біднякам творити, про те я їм самим послав особливу книгу, вписавши в неї все належне; я впевнений, що вони залишаться в тих законах, в іншому випадку негайно будуть піддані карам, які проти непокірних з великою строгістю визначено. Ви ж, багатії, дивіться, щоб не вчинити що-небудь всупереч законам і не ослухатися нижченаведених установлень. Тому кожен, хто не буде діяти згідно з законами – нехай знає, що він опиниться невиконавцем не переді мною, законодавцем, але перед самим Кроном, який мене вибрав для встановлення законів про святкування, надавши мені не уві сні, але з’явившись недавно на власні мої очі коли я не спав. Крон же був зовсім не в оковах і зовсім не був сповнений всілякої нечистоти, яким його зображують живописці, що взяли від балакучих поетів подібний образ; навпаки: Крон мав у руці гостро заточений серп. Взагалі він був світлим, могутнім і одягнутим в царський одяг. Таким був його зримий вигляд. Те ж, що сказав Крон, було однаково сповнене божественної сили і вам належить вислухати його слова.


Побачивши мене, що похмуро крокував в роздумах по дорозі, Крон згідно своїй божественній природі зразу ж зрозумів, яка причина моєї скорботи і як тяжко мені від злиднів, одягненому не за порою року в один лише хітон. Надворі холод, вітер суворий, лід і сніг, я ж достатньо бідно був захищений від всього цього. До того ж і свято наближалось, і я бачив, як інші люди готуються, щоби принести жертви і побенкетувати, а мій стан був зовсім не святковим. І от, підійшовши до мене ззаду і ухопивши мене за вухо і посмикавши – так зазвичай робить бог, наближаючись до мене, - Крон сказав: «Що це ти ніби засмутився Кроно-Солон?» - «Та як же тут не засмутитися, мій пане, - відповів я, - коли я бачу, що тільки одні негідники і нечестивці надмірно багатіють і розкошують, а я і багато інших вчених людей живемо в нужді і нестачі. І ти сам, пане, не хочеш покласти цьому кінець і не перевлаштувати життя, зрівнявши частки усіх».


«В деяких обставинах, - відповідав бог, - нелегко змінити те, що ви терпите від Клото́ та інших Мойр; що ж стосується мого свята, то я виправлю ваше тяжке становище і нехай виправлення полягає в наступному: іди, Кроно-Солон, і запиши декілька моїх законів про те що потрібно робити під час свята. Нехай багатії не самі з собою святкують, а розділяють свої блага з вами».

«Але ж я не знаю, що писати», - відповів я.

«Я сам, - промовив Крон, - навчу тебе». – І услід за цим, приступив до справи, він почав наставляти мене. Потім, коли я все зрозумів, від добавив:

« І скажи багатіям, що якщо вони не будуть усього сказаного виконувати, нехай бережуться: не дарма я цей гострий серп ношу з собою. Смішно було б, якщо я, що зумів свого батька Урана, зробити скопцем, багатіїв, що всупереч моїм законам почнуть діяти, не зробив би євнухами, щоб вони збирали подаяння для Великої Матері, з флейтами і бубнами, перетворившись у скопців, присвячених богині».


Таку погрозу виголосив Крон. А тому краще буде вам не переступати цих установ.



ЗАКОНИ КРОНА.


 Розділ перший. Закони загальні.


 Нікому ніяких, ні суспільних, ні приватних справ не робити на протязі свята, за виключенням того, що має відношення до жарту, забави і радості: тільки кухарі та пекарі нехай працюють. Нехай панує над усіма рівність – і для рабів і вільних, і для бідняків і для багатих. Сердитись, дратуватися, погрожувати нікому не дозволяється. Рахунки приймати від управителів – і то не дозволяється під час Кронових свят. Нехай ніхто не перевіряє в свята і не записує ні своїх грошей, ні одягу і нехай не займається в Кронові дні ніякими гімнастичними вправами. Промов не складати і не виголошувати, окрім яких-небудь забавних і веселих, що містять в собі посмішку і жарт.



Розділ другий. Закони приватні.


 - Задовго до свят багатії нехай запишуть на табличках імена всіх своїх друзів, кожного окремо, і нехай мають напоготові грошики в кількості однієї десятої річного прибутку і одяг, що виявиться у них в надлишку і грубіший, за приготований для себе, і срібних сосудів чималу кількість. Все це повинно бути під руками. В канун же свята, по-перше, нехай навколо дому буде обнесено і зроблено очисне обкурювання, а багаті нехай вигонять зі своїх помешкань дріб’язковість, сріблолюбство, користолюбство і всі інші подібні пороки, що зазвичай живуть під їхнім дахом. Коли ж житло зроблять чистим, нехай принесуть жертви Зевсу, що надає багатства, Гермесу - давальнику і Аполлону багатодарному. Потім під кінець дня нехай прочитають згадану вже таблицю з переліком друзів.


- Розподіливши самі подарунки, кожному гідно, нехай багатії ще до заходу сонця розішлють їх своїм друзям. Посильних не повинно бути більше трьох-чотирьох із самих надійних слуг і вже немолодих. Потрібно все написати на записці, скільки чого посилається, щоб у обох сторін не могло виникнути підозри проти рабів, що доставляють посилку. Самі ж раби можуть випити по одній чаші вина кожен і повинні поспішно повертатися назад, нічого більше не вимагаючи. Людям ученим належить посилати все у подвійній кількості, бо вони гідні отримати подвійну частку. Словесні доповнення до дарів повинні бути достатньо короткими і стриманими. Неприємного нехай ніхто нічого не присилає і аж ніяк не розхвалює послані подарунки.


- Багатій багатію нічого не повинен посилати: також забороняється багатію в Кронові дні пригощати людину рівну йому за достатком.


- З того, що приготоване до розсилки, не залишати для себе нічого. І жодного розкаяння з приводу подарунків не повинно бути.


- Якщо хто-небудь в минулому році, знаходячись у від’їзді, лишився обділеним, нехай отримає свою минулорічну частку разом з нинішньою.


- Нехай багатії заплатять борги за своїх друзів – бідняків, а також і платню домохазяїну, якщо хто-небудь, заборгувавши, не має можливості внести плату сам. І взагалі багатіям ставиться в обов’язок знати, в чому мають найбільшу потребу їхні друзі.


- І у тих, хто отримує не повинно бути незадоволення своєю часткою; присланий подарунок, який би він не був, нехай здається великим. Однак глек вина, заєць чи жирна курка не можуть бути визнаними подарунком на свято Крона. І нехай не перетворюють у насмішку Кронові принесення.


- Бідняк, якщо він людина учена, нехай пошле у відповідь багатому: або книгу одного із древніх письменників ( тільки ту, що не обіцяє нічого поганого, веселу, застільну), або власний твір, який зможе. Багач же повинен цей подарунок прийняти зі світлим обличчям, а прийнявши – прочитати не зволікаючи. Якщо ж який – небудь багатій відштовхне чи викине подарунок – нехай знає, що підлягає він грізному серпу Крона, хоча б навіть і послав друзям що слід. Інші ж бідняки нехай посилають: хто вінок, хто трохи ладану.


- Якщо ж бідняк, через силу, пошле багатію одяг, срібло чи золото, то послане ним підлягає відбиранню до казни і продажу, зі внесенням грошей в скарбницю Крона. Бідняк же повинен отримати від багатія на наступний день не більше двохсот п’ятдесяти ударів палкою по руках.


Розділ третій. Закони застілля.


- Митися – коли тінь на годиннику буде біля двох метрів; перед купанням – грати в кості на горіхи. Кожному лежати де прийдеться; високий стан, знатність і багатство не повинні давати ніяких переваг.


- Вино пити всім одне і те ж. І нехай не відмовляється багатий через хворобу шлунку чи головний біль, щоб одному, на цій підставі, пити краще вино.


- М`ясо ділити на всіх порівно. Слугам ніякої догідливості ні до кого не виказувати, але не затримуватися біля одного і пробігати мимо іншого, коли їм заманеться, під час подачі того, що потрібне. Рівним чином, забороняється перед одним класти великий шматок, а перед іншим – такий, що менше і бути не може, або одному – окіст, іншому свинячу щелепу; навпаки, потрібно дотримуватися повної рівності.


- Виночерпій, як люб’язний страж, нехай пильно слідкує за кожним гостем – менш всього за хазяїном і ще уважно прислуховується.


- Чаші для вина однакові.


- Дозволяється пропонувати здравиці, якщо хто-небудь побажає.


- Нехай всі п’ють за всіх, якщо побажають, а першим нехай п’є за інших сам багатій.


- Не примушувати пити, того хто не зможе.


- На пиятику не дозволяється нікому приводити ні танцівників, ні справжніх кіфаристів. Можна привести того, хто тільки почав навчатися, якщо він забажає.


- В жартах хай буде мірою їхня невинність для всіх.


- До всього цього грати в кості на горіхи. Якщо хто-небудь почне грати на гроші, нехай наступного дня йому не дають їсти. Залишатися чи йти кожному дозволяється скільки забажається, коли надумає.


- Коли ж рабів почне пригощати багатій, нехай його друзі прислуговують разом з ним.


- Закони ці кожному із багатих людей записати на мідну дошку, виставити їх посеред двору і перечитувати постійно. Належить пам’ятати, що до тих пір, поки буде стояти ця дошка, ні голод, ні мор, ні пожежа, ні інше яке-небудь нещастя не увійдуть до житла багача. Але якщо коли-небудь – та не станеться цього – дошка буде знищена, тоді нехай багатії спробують відвернути те, що їм прийдеться випробувати.



ПЕРЕПИСКА З КРОНОМ.


 Лист перший.


 Привіт від мене Крону.


Я вже і раніше писав тобі відверто про моє становище, що через свою бідність мені одному лише загрожує небезпека не отримати своєї частки в тому святі, про яке ти возвістив людям. Я, наскільки пам’ятаю, додав, що безглуздим вважаю такий порядок, коли одні із нас, людей, багатіють надмірно і живуть в розкошах, не ділячись тим, що мають, з більш бідними, а інші від голоду помирають і все це напередодні Кронових свят. Але оскільки ти мені на того листа нічого не відповів, я вважаю за потрібне знову нагадати тобі про те ж саме. Справа в тому, люб’язний Кроне, що тобі слід було б спочатку знищити цю нерівність і всі блага надати для загального користування, а потім вже давати наказ відносно свята. А так, як зараз йде ця справа, то за поговіркою: мурашці з верблюдом не змагатися. Або ще краще: уяви собі трагічного актора, який одною ногою стоїть на підніжжі, яке представляють трагічні котурни, другу ж ногу залишимо йому босою. Так от, якщо актор надумає в такому вигляді пересуватися, - ти сам розумієш, - йому прийдеться робитися поперемінно то високим, то низьким, зважаючи на те, на яку ногу він стане. Така ж саме нерівність існує і в нашому житті: одні, підв’язавши котурни, виступають перед нами в урочистому хорі, яких веде щаслива Доля, а ми, більшість, власною підошвою на землю ступаємо, хоча, будь певен, могли б не гірше за тих грати і рухатись, якби хто-небудь нас спорядив подібно до акторів.


Однак від поетів я чув розповідь, начебто в давнину у людей не так йшли справи, коли ти ще один правив світом. Земля незаселена, неорана народжувала людям всілякі блага, так що для кожного був готовим обід: їж досхочу, а ріки – одні вином, другі молоком, а треті навіть медом текли; краще ж за все – самі люди, кажуть, в ті часи золотими були, бідність навіть і близько до них не підходила. Нас же самих навіть свинцевими, мабуть, було б несправедливим називати, а хіба що чим-небудь ще менш цінним. І їжа більшістю здобувається в праці, але, зате нужда і безвихідь, «охи» і всілякі «звідкіля б дістати» і – «доля наша гірка». І багато ще схожих благ нам, біднякам, надано. Але будь певен, все це менше б нас мучило, якби ми не бачили багатіїв, що в такому собі блаженстві живуть, стільки золота, стільки срібла тримають під замками, стільки одягу мають і рабами, виїздами, прибутковими домами, маєтками і всілякою всячиною володіючи в достатку, - не тільки ніколи нічим з нами не поділяться, але й дивитися на нас у більшості випадків вважають за непотрібне.


Ось це нас більш за все і давить, Кроне, і нестерпним нам уявляється таке становище, коли один, розлігшись на пурпурових покривалах, серед багатства благ, ніжиться, ригає і друзями славлений, справляє безперервне свято, а я і мені подібні лише уві сні мріємо, чи не вдасться дістати звідкіля - небудь чотири обола, щоб можна було хоча би хлібом чи жменею муки ячмінної наповнити шлунок і лягти спати, щипаючи на закуску кардамон, кресс-салат чи гризучи головку цибулі. Отже, Кроне, якби це змінити і переробити на життя для усіх рівне, або, на крайній випадок, самим багатіям наказати, щоб вони не наодинці насолоджувалися благами, але із багатьох мір золота одну щіпку на нас на всіх відсипали і із одягу хоча б той, що міллю поїдений, видавали, думаю, це б їх не образило. Адже все гине і від часу псується. Краще було б віддати це нам, щоб було що на себе накинути, чим гноїти його в ящиках і сундуках, покрите густою пліснявою.


Та і обідати кожному із багатіїв слід було б, запрошуючи до себе хто – чотирьох, хто п’ятьох із бідняків: однаково поводитися з простими людьми на обіді не за нинішніми звичаями, але більш демократично, щоби всі отримували рівну частку, а не так, як тепер: одні набиваюсь шлунок їжею, і слуга стоїть перед ними, чекаючи поки ті не відмовляться їсти, а як до нас підійде, ледь ми приготуємось простягти руку – слуга вже поспішає пройти мимо, тільки показавши нам миску або те, що лишилося від пирога. І коли подають смаженого кабана, не слід було б кравчому класти перед хазяїном цілком пів свині, разом з головою, а решті підносити кості, в що-небудь загорнуті. Треба було б і виночерпіїв попередити, щоб не чекали, коли кожен із нас сім разів попросить випити, але, якщо раз звелів – зразу ж і наливали б; і чашу подавали велику, наповнивши доверху, як і хазяїну. І саме вино повинно бути для всіх бенкетуючих одне і те ж; справді, де, в якому законі написано, щоб один напивався духмяними винами, а у мене шлунок розривався від соку, що не перебродив.


Якщо ти все сказане виправиш і перевлаштуєш, Крон, - ти зробиш так, що життя стане дійсно життям і свято – справжнім святом. В іншому випадку, нехай багатії святкують, ми ж ляжемо спати, бажаючи їм від усієї душі, коли прийдуть після купання до столу, щоб раб, перекинув на них амфору і розбив її, щоб у кухаря пригоріла юшка, і, по неуважності, він поклав у чечевицю солену рибу; щоб забігла собака і зіжрала всю ковбасу, поки кухарі зайняті іншим ділом, і пів пирога на додаток. А свиня, лань, поросята, в той час коли будуть смажитись, нехай зроблять те ж, що Гомер про биків Геліоса розповідає: або ще краще того: нехай не повертаються повільно, але, скочивши, втечуть в гори, несучі з собою і рожні. Відгодовані ж птахи, хоча вже й обскубані і приготовлені, нехай спурхнуть і також втечуть геть, щоб багатії без нас їх і не скуштували б.


А щоб зазнати найбільшої прикрості, нехай які-небудь мурашки, на кшталт індійських, виривши зі скарбниць їхні грошики, віднесуть вночі в народну казну. І одяг через недбалість наглядачів нехай буде знищений і перетворений на решето люб’язними мишками, щоб неможна було відрізнити його від рибацької сіті. І отроки у багатіїв квітучі і кучеряві, яких вони Гіацинтами, Ахіллами і Нарцисами величають, нехай, подаючи їм кубок, раптом стануть лисими, нехай їхні кучері зникнуть і виросте борода гостра, як у тих клинобородих, що виступають в комедіях, а на скронях з’явиться щетина надмірно густа і дуже колюча, середина ж уся хай залишається гладкою і голою.


Такі – от побажання і ще більш того ми вискажемо багатіям, якщо вони не вирішать, залишивши своє надмірне себелюбство, використати для загальної користі своє багатство і виділити нам із нього хоча б маленьку частину.



Лист другий.


 Привіт від Крона мені, вельмишановному.


Що ти за дурниці розказуєш, дорогенький, викладаючи мені у своєму листі нинішній стан і пропонуючи зробити переділ благ. Це, скоріше, справа другого, що нині править світом. Дивлюсь я, на це, якщо ти один з усіх людей не знаєш, що я, хоча і був в давнину царем, вже давно перестав ним бути, розділивши царство між синами. Тепер Зевс більш за все подібними справами займається. Наша ж влада не йде далі гри в кості, веселого гамору, пісень і пиятики – та і то на термін не більше семи днів. Так що в більш важливих випадках за тими питаннями, що ти поставив, - про те, щоб знищити нерівність і всім однаково бути або бідняками, або багатими, - нехай вже Зевс веде перемовини з вами. Якщо ж в чому-небудь святковому хто-небудь буде ображеним чи отримає зайве – в цьому випадку, мабуть, рішення належить мені. І я відправляю багатим листа про бенкети, про міру золота, про одяг, - щоб і вам вони що-небудь посилали до свята. Бо справедливо і гідно багатіям так діяти, як ви кажете, якщо у них немає ніякого розумного заперечення.


А в цілому нехай вам біднякам, буде відомо, що ви перебуваєте в омані і неправильно судите про багатих. Ви впевнені, що багатії всіляко блаженствують і тільки одні ведуть таке солодке життя, оскільки їм це можливо і обідати розкішно, і напиватися солодким вином, і з юними отроками і з жінками спілкуватися, і в м’який одяг одягатися, А про те, як воно все це є насправді і знать не знаєте. Бо таке життя збуджує чималі турботи і приходиться багатим ночами не спати зі страху, як би управляючий не видався бездіяльним чи не вкрав чого - небудь таємно, як би вино не скисло, як би у хлібі не завелися черви, а грабіжник не вкрав кубки, як би народ не повірив брехунам, що розповсюджують чутки, начебто він, багатій, прагне до тиранії. І все це лише малесенька частинка того, що їх засмучує. Та, якби ви зрозуміли, скільки у багатія страхів і турбот, ви б вирішили, що багатства слід всіляко уникати.


Справді: якби так прекрасно жилось багатіям і царям, - що ж ти думаєш, невже я такий шалений безумець, щоб відмовитися від усього і поступитися іншим, а самому сидіти приватною особою і потерпати від підлеглого стану. Ні, знаючи багаточисельні лиха, які неминуче супроводжують багатіїв і володарів, я відмовився від влади – і добре зробив.


Ось і те, про що ти нині так жалібно звертався до мене – що одні свининою і пирогами наповнюють шлунки, а ви бідняки, - крес-салат, дику цибулю і часник гризете заради свята, - подумай трохи, яке воно все в дійсності. В даний час кожен із багатіїв відчуває себе приємно і ніскільки, може бути, не обтяжливо; але через деякий час зворотною стороною повертається справа. Коли на другий день ви встанете, то ні головного болю у вас не буде, як у тих після пиятики, ні важкої перегарної відрижки від надмірного перепою. А багатії і цих благ скуштують і більшу частину ночі проплутавшись з хлопчиками, або з жінками, або ще як-небудь, за вказівкою своєї козлиної похоті, - дивись, і нажили собі без зайвої мороки хто виснаження, хто сухоти, хто водянку – від надмірної насолоди. А кого із них ти міг би, не думаючи указати, хто не був би весь жовтим, і не виглядав зовсім як мертвяк? Хто із них дійшов до старості на власних ногах, а не доставлений чотирма рабами на ношах, увесь в золоті зовні і в лахмітті зсередини, наче наряди акторів, зшиті із самих дешевих клаптиків? А ви, правда, рідкісних риб не куштуєте і не їсте, але, невже ви не бачите, що зате ні подагра, ні чахотка вам теж невідомі, або хіба що станеться що-небудь зовсім з другої причини. Втім, і для багатіїв не є приємністю з дня на день їсти страви до повного переїдання – навпаки, ти інколи побачиш, що багатії з такою ж жадібністю тягнуться за простими овочами чи цибулиною, з якою ти дивишся на їхніх зайців і смажену свинину.


Я не буду казати, скільки у багатіїв ще різних прикростей: син безпутний, або дружина, закохана в раба, чи коханець, що підтримує відносини більше за необхідністю, чим заради задоволення, і, взагалі, багато є такого, чого ви якраз не знаєте, а дивитесь тільки на їхній пурпур і золото. Коли трапляється побачити багатіїв, що виїздять на білій упряжці, ви відкриваєте роти від подиву і схиляєтесь перед ними. А от якби ви дивилися на них зверхньо, зневажали їх, не оглядалися на срібну повозку, не задивлялися під час бесіди на смарагд, що прикрашає їхній палець і, випадково торкнувшись плаща, не дивувалися його м’якості, але залишили б багатіїв один на один з їхнім багатством, - повірте, вони б самі прийшли до вас і просили б з ними поїсти, щоб виставити вам напоказ свої ложа, столи і посуд, бо у всьому цьому немає жодної користі, якщо володіння проходить без свідків.


І, звісно, не важко виявити, що більшість речей багатії заради вас набувають, не для того, щоб самим ними користуватися, а для того, щоб ви дивувалися їм.


Все це я говорю вам на втіху, знаючи і те, інше життя. І слід вам справляти моє свято, тримаючи в пам’яті, що трохи пізніше, всім прийдеться піти з життя: і багатіям, лишивши своє багатство, і вам, залишивши свою бідність. Але, тим не менш, я, згідно обіцяного, відправляю багатіям листа і впевнений, що вони не зневажать написаним мною.



Лист третій.


 Привіт багатіям від Крона.


Бідняки недавно прислали мені листа, я якому жалілись, що ви не виділяєте їм нічого з вашого майна, і, взагалі, просили мене зробити блага життя для всіх загальними, щоб кожен бідняк мав у них свою частку: справедливо, за їхніми словами, установити цілковиту рівність і знищити таке становище, коли один отримує задоволень більше, чим потрібно, а другий зовсім нічого не отримує. Я зі свого боку відповів їм, що ці питання краще розбере Зевс. Відносно ж справжнього свята і тих образ, яким вони, на їхню думку, повинні на ньому піддатися, - я бачив, що тут мені належить вирішувати, і обіцяв написати вам. Вимоги, які виставляють бідняки, по-моєму, помірні. «Як, - заявляють вони, - замерзаючи на холоді, голодом змучені, ми можемо при цьому святкувати». А тому, якщо я хочу, щоб і бідняки приймали участь у святі, вони пропонують мені заставити вас видавати їм із одягу, який у вас є, той, що опиниться зайвим і буде дещо грубішим, чим приготований для себе, також і декілька зерен золота виділити. Якщо ви це зробите, кажуть вони, то і бідняки зі свого боку не будуть далі заперечувати у вас ваше добро судом Зевса. В іншому випадку вони погрожують, що будуть вимагати переділу в перший же день, коли Зевс буде розбирати справи. Такі от умови бідняків, не занадто для вас і тяжкі в порівнянні з величезними статками, якими ви володієте, успішно ведучи свої справи.


Зевс! Ледве не забув: і відносно обідів, - їм хотілося б обідати з вами і про це вони настійливо просили згадати в цьому листі, так як нині ви одні розкошуєте, заперши свої двері, а якщо коли і подумаєте пригостити кого-небудь із бідняків, то більше неприємностей, чим радості виявляється в цьому обіді, і ледве не все що діється перетворюється для них на образу: наприклад: їм не дають пити вино, однакове з іншими гостями, як наче вони, о заступник Геракл, люди невільні. І осудження вони гідні за те, що не наважуються посеред обіду встати і піти, залишивши вас з усім вашим бенкетуванням. Але вже хоча б вволю напитися, а то, за їхніми словами, і того не буває, бо у ваших виночерпіїв, як у супутників Одіссея, воском заліплені вуха. Все інше настільки ганебне, що я навіть не насмілюсь говорити про нього, взяти хоча б їхні скарги, на те як ділиться м’ясо, і на слуг, які поряд з вами стоять, поки ви наповняєтесь їжею, і пробігають мимо них, і багато ще інших схожих проявів дріб’язковості, які зовсім не пристали людям благородним. Куди радісніше і дружніше гулянка, на якій панує рівність. Тому і називається «рівнодавцем» керівник ваших пиятик, щоб усі отримували порівну.


Отже, прийміть міри, щоб бідняки більше не звинувачували вас, але поважали і любили, отримавши зовсім небагато, що для вас буде непримітною витратою, а для них в чорний день подарунком назавжди пам’ятним. Інакше вам не прийдеться і в містах жити, якщо бідняки не будуть з вами співгромадянами, приносячи зі свого боку незчисленну данину для розвитку міста. Нікому буде захоплюватися вашим багатством, якщо ви будете багатіями самі по собі і під покровом темряви. Ні. Нехай побачать багато і подивуються вашому сріблу і столам, що їх підтримують; нехай п’ють за ваше здоров’я і, випивши кубок, розглядають його з усіх сторін і в важкості його переконуються, зваживши власними руками, насолоджуються тонкощами малюнка і вписаними в нього словами і кількістю золота, що розквітло на кубку від руки художника. Адже мало того, що ви прославитесь людьми добрими людинолюбними – ви і від заздрощів бідняків позбавитесь: бо хто із людей поміркованих буде заздрити багатію, що не забуває інших і готовий з ними поділитися, хто не побажає прожити йому довгі роки, насолоджуючись благами життя. А так, як ви зараз живете – щастя не знаходить свідків, багатство народжує заздрість, життя проходить безрадісно.


Ніколи, я певен, не зрівняються між собою задоволення тих, хто в самотності, наче леви чи похмурі вовки, набивають собі шлунок, і тих, хто бенкетує серед розумних гостей, що готові надати будь-яку послугу: вони не дозволять гулянці залишатися німою і безголосою, але наповнять бесіду застільними оповіданнями, необразливими жартами і всілякими веселощами, віддаючись найприємнішим розвагам, що люб’язні Діонісу і Афродіті, люб’язні Харитам. Після, на наступний день, скрізь розповідаючи про вашу привітність, бідняки заставлять всіх полюбити вас. Це і дорогою ціною варто було б купити.


Дайте відповідь мені: якби бідняки при зустрічі з вами, заплющивши очі проходили мимо, припустимо це, - хіба б не засмутила вас відсутність людей, яким би ви могли показати ваш пурпуровий одяг, численний натовп, що вас супроводжує, і великі персні. Я уже не буду говорити про те, що злі задуми і ненависть проти вас неминуче зароджуються серед бідняків якщо ви віддасте перевагу одиноко насолоджуватися своєю розкішшю. Бо побажання, якими вони вам загрожують, жахливі. Так минуть же вони вас, і нехай бідняки не будуть поставлені перед необхідністю вимовити ці побажання. Бо вам же не прийдеться тоді ні скуштувати ковбаси, ні пирога, але хіба тільки огризків собаки, в чечевицю до вас попаде солона рибка, а кабан і лань, коли їх будуть смажити, надумають тікати із кухні в гори, а кури, гони-поганяй, без крил полетять прямо до рук цим самим біднякам. І гірше за все те, що найбільш кучеряві виночерпії миттєво стануть лисими, після того, як вони на додачу розіб’ють глека з вином.


От про все це подумайте і вирішіть, щоб зробити для свята пристойне і для вас найбезпечніше. Полегшіть велику бідність цих людей і ціною невеликих витрат ви перетворите бідняків в бездоганних друзів.



Лист четвертий.


 Привіт від багатіїв Крону.


Отже, ти думаєш Крон, що тільки до тебе одного бідняки зверталися з цим листом, і ти не знаєш, Що Зевс уже оглух від їхніх звернень, від вимог, все того ж самого переділу, від скарг на долю, яка вчинила нерівне розподілення, і на нас за те, що ми, начебто, не вважаємо за потрібне нічим ділитися з бідняками. Але він, на те він і Зевс, знає, що за люди звертаються до нього зі скаргами, і тому здебільш пропускає їх мимо вух. Але перед тобою ми все-таки хочемо виправдатись, оскільки зараз ти, як-ніяк, над нами царюєш.


Справа в тому, що ми зі свого боку прийняли все до уваги, про що ти нам пишеш: що добре з великого достатку допомагати нужденним і що приємно мати і бідняків в своєму товаристві за столом. І ми завжди жили і робили саме таким чином, призначені рівнодавцями, щоб жоден наш співтрапезник не міг ні на що пожалітися.


А бідняки спочатку запевняють, що лиш в малому мають потребу, але варто нам перед ними раз розчинити двері, і вони починають, не перестаючи, вимагати одне за другим. І, якщо станеться їм отримати не все зразу, по першому слову, - тут вже і гнів, і ненависть, і, завжди напоготові лайка. І вони можуть прибрехати скільки їм буде завгодно – слухачі все-таки повірять їм, як людям, точно про нас знаючих через особисте знайомство. Так що маємо два виходи: або нічого не давати і бути з бідняками у зовсім ворожих відносинах, або віддати все і зразу ж перетворитися на бідняка, і самому стати одним із жебраків.


Але все інше ще півбіди. На самому ж обіді: коли біднякам самим стане ліньки об’їдатися і набивати свого шлунка, після того як вип’ють більше чим треба, вони то хлопчика красивого, що подає їм кубок крадькома за руку ущипнуть, то до наложниці чи до законної дружини хазяїна підбираються. Потім їх рве по всій їдальні. А на другий день, повернувшись додому, бідняки лають нас, розказуючи про те, яку вони мали спрагу і мучились від голоду. І якщо тобі здається, що ми це дарма на них наговорюємо, згадай вашого нахлібника, Іксіона: ви удостоїли його запрошенням до свого столу, дали йому рівну з вами честь, а він напився і на Геру спокусився, милий чолов’яга.


Через ці - от і схожі причини ми вирішили на майбутнє, заради нашої безпеки, зовсім закрити біднякам доступ до наших домів. Якщо ж в твої дні бідняки зберуться на гулянку з тим, щоби проявити в проханнях помірність, як вони зараз про це заявляють, і не будуть вчиняти на банкетах ніяких образ хазяям – що ж, в добрий час; нехай увійдуть в наше товариство і з нами бенкетують. І дещо із одягу ми пошлемо їм, як ти велиш, і золота, скільки можливо, - і навіть ще й приплатимо, і взагалі нічого не забудемо. А бідняки, зі свого боку, відкинувши будь-які хитрощі в спілкуванні з нами, нехай із підлесників і нахлібників перетворяться на друзів. Таким чином, ти ні в чому не зможеш попрікнути нас, якщо бідняк згодиться чинити як слід.



Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



антична Греція, друге століття н.е.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!