10.06.2023 14:18
для всіх
54
    
  1 | 2  
 © Шепітко Олександр

Посланець Білої Вдови

з рубрики / циклу «Мозаїка»

Ян Ковач перевірив, чи дійсно вимкнені внутрішні камери спостереження, потім витягнув з кишені дой-пак і перехилив його до рота.  

Ні, він не вважав себе алкоголіком, але з цією нудною роботою треба ж було якось підбадьорювати себе. От Ян і підгледів код від шафи, де Том Біфф, його шеф, ховав спиртне. Тож тепер, коли всі спали, а йому випала черга сидіти біля моніторів, віскі непогано відвертало від нудьги, зігріваючи не лише тіло, а й душу. Бо знав би Ковач раніше, що на цій роботі доведеться нидіти, то нізащо б не погодився на неї. 

Якби ж його взяли в експедицію, що вирушала до чорної діри!  

Ян багато чув про ту місію й мріяв потрапити туди. Проте відбір пройти не вдалося і він здуру погодився летіти на Марс, звідки велося спостереження за поясом астероїдів. Звичайно, це міг би робити й Марсіанський штучний інтелект, але на Землі вирішили, що контроль Емші — так називали Штучний Розум на базі — з боку людей буде не зайвим.  

Спостерігачем Ковач працював майже рік і вже вив від нудьги. Так, читання, перегляд серіалів почасти рятувало, але ж все колись набридає. Без алкоголю, що допомагав розвіятися, тут дійсно можна було збожеволіти. Проте їхньому шефу не подобалося таке й він попередив усіх, що за зловживання достроково відправлятиме порушників на Землю. А це автоматично означало величезний штраф і що надалі в космосі знайти роботу буде важко.  

Тому Янові доводилося самому напрошуватися на нічні чергування, щоб в тиші потихеньку смакувати віскі. Бо все одно на моніторах кам`яні брили, схожі на оцю, щодня мовчки летять собі крізь космос і блимають…  

Блимають?! 

Ян стрепенувся, навів камеру на підозрілу брилу, збільшив зображення — на невеликому астероїді дійсно на секунду увімкнувся вогник, щоб через хвилину знову мигнути. 

Ян швидко натиснув клавішу виклику старшого. 

Через пів хвилини заспаний Том Біфф заскочив до кімнати спостереження: 

— Що сталося? — й очі його найперше помітили дой-пак на столі. — А це звідки? — рука схопила майже порожній пакет. 

— Я все поясню! — Ян подумки картав себе за те, що вчасно не сховав пійло. — Погляньте краще сюди.  

Том Біфф відклав пакет, вп`явся очима в екран: 

— Що каже Емші? 

— Я не встиг запитати, — Ян похапцем сховав дой-пак до кишені. — Як помітив, відразу вас викликав. 

— Емші, твої висновки щодо об`єкта на екрані?  

— Мені не вистачає даних, — відповів з динаміка приємний баритон. — Можливо це загублений маячок, або рятувальний човник з більшого корабля. Наразі ніякої інформації щодо вказаних об`єктів у цьому секторі космосу за весь період спостереження мною не знайдено. 

— Зрозуміло, — Том випростався. — Доведеться запрошувати рятувальний рейс. А з тобою, Коваче, ми ще поговоримо! 

І Том Біфф вийшов з кімнати. 

*** 

В нарадчій залі головної марсіанської бази було шумно.  

— Прошу тиші! — керівник бази Йоші Могура оглянув присутніх. — Ми зібрались тут заради одного питання. Минулого тижня біля поясу астероїдів було помічено невідомий об`єкт, що подавав візуальні сигнали. До нього направили рятувальний корабель, який виявив мінічовник невідомої конструкції з астронавтом на борту. Первинний огляд вказував на те, що астронавт — людина, одягнена в дивну уніформу — мертвий. Проте більш детальне обстеження показало, що у нього лише уповільнені всі життєві процеси. Спеціалісти кажуть, що стан астронавта можна вважати специфічною формою анабіозу. На жаль, наші технології поки що не здатні відтворити схожі умови. Тому ми вважаємо, що незнайомець є посланцем невідомої нам антропоморфної цивілізації. Як він опинився тут і задля якої цілі, наразі невідомо. 

Вчора мінічовник було доправлено на нашу основну базу. Перед цим відбулася розмова із Планетним управлінням з аеронавтики і дослідження космічного простору, на якій нам радили не відкривати капсулу через брак потрібних для цього умов. Тож вирішено в найближче стартове вікно, що настане вже завтра, вантажним кораблем доправити мінічовник на Землю. Ще ПАСА наполягає, щоб капсулу хтось супроводжував. Я знаю, що у нас немає зайвих людей, але готовий вислухати від вас будь-які пропозиції.  

— У мене є кандидатура, — озвався Том Біфф. — Ян Ковач, спостерігач. Так, нам буде важко без нього, але це не критично. Тому вважаю, що він зможе супроводжувати вантаж. 

— От і добре! — Йоші Могура піднявся зі свого стільця. — Готуйте вантажника. До роботи! 

*** 

Після майже двох місяців перебування в тісному відсіці вантажного корабля, котрий нашвидку переобладнали під жилий модуль, Янові його марсіанська робота вже здавалася райським відпочинком. Бо космічна нудьга тут дошкуляла ще більше. Ні книги, ні фільми позбутися її не допомагали, а жаданих дой-паків навіть і близько не було — перед відправленням корабля Том Біфф доручив помічникові перевірити, щоб Ковач жодного пакета алкоголю із собою пронести не зміг. Єдине втішало — шеф пообіцяв, що не повідомлятиме про згубну Янову звичку, але повертатися на Марс не радив. Тож хоч-не-хоч, а доведеться тепер шукати іншу роботу.  

Втім, до того ще мінімум місяць треба провести в цьому відсіці. І це, як сказав шеф, Янові пощастило. Бо за такий короткий термін з Марса дістатися Землі можна тільки раз на п`ятнадцять років. Звісно, що нові кораблі на фотонній тязі відстань між планетами здолали б за лічені хвилини. Але використання таких двигунів для подорожей Сонячною системою вважалося недоцільним. Тому й доводилося трястися міжпланетною трасою довго й нудно.  

І якого дідька цього прибульця, що зовні схожий на ловеласа Педро із серіалу, занесло на астероїдну орбіту? Міг би собі з`явитися деінде — і Янові проблем би поменшало, і…  

Втім, чого жалітися — все сталося, як сталося. 

Ян зайшов до відсіку, де стояла капсула, вчергове подивився крізь оглядове віконце на астронавта, трохи вагаючись поклав на мінічовника руку.  

Взагалі-то в інструкціях, які Ковач отримав перед відльотом, було чітко сказано, що будь-яких контактів з об`єктом слід категорично уникати. В його обов`язки входило лише спостереження й щоденна доповідь керівництву бази. Але у Яна за час подорожі вже не раз виникала думка знайти якийсь лом, відкрити нарешті цю бляшанку й розтермосити непритомного прибульця. І все задля того, аби залишок шляху було з ким поговорити й нарешті по-справжньому зіграти в шахи. 

— Ех, Педро! Хотів би я отак проспати аж до Землі. Аби не бачити ні мовчазних зірок в ілюмінаторі, ні тебе. Але кожному своє, — Ян долонею поплескав по капсулі. — Тому спи, спи. А я помандрую дивитися на твого двійника із серіалу. 

Ковач вже намірився піти з відсіку, аж тут почув позад себе характерне шипіння. Він обернувся й побачив, як поверхня капсули розходиться і з неї починає сочитись якийсь газ. 

Ян з переляку аж упав і рачки якнайшвидше покинув відсік. Зачинивши за собою двері, він деякий час приходив до тями, потім зазирнув крізь віконце в дверях до вантажної камери — капсула стояла на тому ж місці, відчинена й порожня. І ніякого Педро ніде не було видно.  

Ковач міг би відчинити двері, щоб побачити, куди ж він подівся, але робити це не дозволяла не так інструкція, як страх. Проте все одно треба було діяти, наприклад, попередити базу, а потім…  

Його думку перебив скрип дверей, які поволі відчинялися. Очі ще не бачили того, хто штовхав їх, а в грудях Ковача серце вже шукало вихід назовні. Ще мить і воно, здавалося, вилетить крізь горло. Може тому Янів крик і вийшов такий кволий — наче курка, яка збиралася здихати, хлопець прохрипів і по стіні осів на підлогу. 

А до його притулку, розминаючи шию й щиро всміхаючись, ледь переставляючи ноги зайшов той самий Педро — колишній "мертвий" астронавт невідомої цивілізації. Він ще намагався щось говорити, але в нього лише виходило щось кумедно белькотіти. 

— Не підходь! — Ковач випростав поперед себе руки, вкотре шкодуючи що не знайшов на кораблі ніякого лома.  

Педро дійсно зупинився, приклав правицю до грудей і… вклонився. При цьому він все ще усміхався. Можливо те, що ця усмішка аж ніяк не викликала страху, а ще жест, який Ян зрозумів як привітання, змусило Ковача заспокоїти своє тремтіння й у відповідь теж кивнути головою. 

— Ух! — Ян зітхнув. Серце ще калатало, як навіжене, але мозок вже шукав підхоже виправдання, мовляв, тривога виявилася фальшивою. — Ну ти мене й налякав!  

Педро у відповідь прокашлявся і знов забелькотів — наче й чітко, але зовсім незнайомою мовою. 

— Думаєш, я тебе розумію? — Ковач витер спітніле чоло, поволі піднявся з підлоги. — І що мені з тобою робити? — Янові раптом згадалося недавнє бажання щодо шахів і він усміхнувся. 

Незнайомець це помітив, розтягнув свою усмішку ще ширше й простягнув до Яна руки. 

— Е, ні, ні! — Ковач інстинктивно відсахнувся. — А раптом ти заразний? Стій краще отам, — Ян вказав пальцем на куток. 

І Педро, жестами вибачаючись — саме так це зрозумів Ковач — відійшов до стіни. 

Озираючись, Ян сів за стіл і на інформаційній панелі набрав код зв`язку з Марсом. Коли надійшло підтвердження, постало питання — доповісти про все начальству бази, чи спочатку порадитися з колишнім шефом? І Ян віддав перевагу розмові з Томом Біффом — хоч він і сварився на підлеглих, але мав репутацію людини розумної та справедливої. 

На вантажних кораблях зазвичай не передбачалися канали сучасного зв`язку, а налагоджувати їх в короткий термін перед відльотом теж можливості не було, тому Янові доводилося спілкуватися з начальством через застарілу систему повідомлень.  

"Шеф, Педро прокинувся. Що мені робити? Ян Ковач", — надрукував хлопець і натиснув клавішу "Відправити".  

Вже після цього Ян згадав, що про ім`я, яке він дав прибульцю, ніхто, крім нього, не знає. Тож пальці знов опустилися на клавіші, щоб додрукувати пояснення. Але тут поряд із собою Ян помітив "астронавта", який з цікавістю розглядав інформаційну панель. 

— Тебе ж просили не підходити! — Ковач відсунувся від прибульця. — Постій там, поки я з начальством не переговорю, — Ян водночас намагався пояснити сказане жестами й при згадці про начальство вказав пальцем догори. 

Та Педро після цього жесту ще більше розговорився, також показуючи і догори, і вбік, і назад — наче кудись далеко-далеко.  

Ян вже шкодував, що на кораблі не було Емші. Вантажні кораблі зазвичай летіли заданим курсом і управління ними хоч і відбувалось за допомогою ШІ, але тут його використовували переважно в навігаційній площині. А наразі треба найперше зрозуміти мову незнайомця, щоб надалі можна було з ним спілкуватися.  

Тож Ян, озираючись на прибульця, знов став друкувати: 

"Педро — це так я називаю нашого астронавта. Капсула відкрилася, він ожив, тепер щось говорить, але я нічогісінько не розумію. Чи є можливість під`єднати до вантажника Емші, щоб він допоміг з мовою прибульця? Або налагодити сучасний відеозв`язок?" 

Ковач вже відправив текст, та потім знов став пальцями вистукувати по клавіатурі: 

"Педро зовсім не агресивний. Мені наче ніщо не загрожує. Та все одно треба отримати інструкції щодо подальших дій. Чекаю." 

І чергове повідомлення полетіло на Марс. 

Згодом надійшла перша відповідь: "Коваче, який Педро? Чому ти пишеш мені? Що там у тебе трапилося? Чи може ти таки проніс алкоголь на борт і отак розважаєшся? От і довіряй після цього помічникам! Том Біфф." 

Яна зачепили шефові слова й він вже намірився негайно відповісти, але згадав про часовий лаг і став чекати далі. 

Наступним відповів начальник бази: "Як це сталося? Якщо можливо — ізолюй астронавта. Щодо ШІ та зв`язку вже консультуємося зі спеціалістами. Готуйся прийняти інструкції. Йоші Могура." 

Ковач уявив, який переполох спричинило на базі його повідомлення: всі, мабуть, бігають, метушаться, намагаються зв`язатися з ПАСА…  

Він глянув на прибульця, який вже сидів на ліжку й мовчки спостерігав за Яновими діями. 

— Пишуть, щоб я тебе ізолював, — Ковач мимоволі усміхнувся. — Але ж ти наче сумирний. Щодо вірусів, чи ще якої зарази побоювання звичайно є, та не виганяти ж тебе силою. Втім, навіщо я тобі це кажу — ти ж все одно по нашому ні бельмеса не петраєш. От зараз під`єднають Емші, він твою мову як горіх розгризе — тоді й поговоримо. 

Потім надійшли інструкції. Ковач став налаштовувати обладнання, Педро спробував було допомогти, але Ян жестами попросив його не втручатися. Нарешті з динаміка почувся голос Емші: 

— Коваче, прикріпи свій комунікатор нашому астронавту. Поки ми з ним напрацьовуватимемо алгоритм, повинен з`явитися нормальний зв`язок без часового лагу — Земля теж хоче взяти участь у відеоконференції.  

Ян виконав прохання Емші, Педро про щось говорив у комунікатор, а далі на моніторі висвітились декілька маленьких екранів з людьми на них — Ян упізнав на одному свого шефа й начальника головної бази. 

— Для початку хочу прояснити деякі моменти, — пролунав з динаміка баритон Емші. — Мову мені вдалося ідентифікувати як гіпотетичну протоіндоєвропейську, що ймовірно мала розповсюдження на теренах північного Причорномор`я понад 3500 років до нашої ери. Не дивуйтеся, йдеться дійсно про Землю. Чому саме так, пояснить наш гість — комунікатор налаштований на синхронний переклад. Надаю йому слово.  

Педро прокашлявся й почав говорити: 

— Я, Кусух, представник народу, який жив на північних берегах великого моря приблизно через тисячу років після того, як його води стали солоними. Наша цивілізація свого часу вважалася найрозвиненішою на планеті. Ми, як і ви, теж підкорили космос, впритул наблизилися до використання енергії чорних дір. Нами була споряджена експедиція до найближчої з них, членом команди якої був і я. Але коли ми майже досягли порогу, за яким світло назавжди зникає з поля зору, шлях нашій місії перегородила незміримо велика біла хмара. Принаймні такою ми бачили її — Велику Творчиню, яку потім назвали Білою Вдовою і посланцем якої я наразі є.  

Творчиня знає про ваші дії й застерігає від експериментів з невідомою вам субстанцією. Бо ви ще не досягли необхідного рівня свідомості й своїми дослідами спровокуєте вселенську катастрофу. Якщо її слова не будуть почуті, Біла Вдова залишає за собою право зробити все, аби зберегти створений нею Всесвіт, навіть якщо задля цього доведеться знищити вашу цивілізацію. 

На екранах люди зашепталися поміж собою. Педро-Кусух дав час усім заспокоїтися, потім продовжив: 

— Творчиня розуміє, що її слова вимагають осмислення, тому дає вам одну земну добу, щоб прийняти рішення. Можливо зараз у вас є питання — я готовий відповісти на них, звісно, в межах знань, доступних мені. 

— Хто така Творчиня? Кого ви називаєте Білою Вдовою? Хто їй дав право висувати ультиматуми? — навперебій заговорили з екранів представники і ПАСА, і марсіанської бази. 

— Для цього мені доведеться розповісти історію, яку нам повідала вона сама, — після паузи продовжив Кусух. — Зі слів Білої Вдови, до виникнення всього скрізь панувало велике Ніщо. Аж поки одного разу на його тлі не утворилася, поступово збільшуючись в розмірах, біла діра. Саме з неї й з`явилася Творчиня з помічниками — ткачами сутнього. Разом з ними крізь діру просочилося все те, що стало основою нашого з вами Всесвіту. Так виник простір, а з ним і час.  

Творчиня зі своїми партнерами ткала із павутиння газу та пилу зорі, галактики, наповнювала деякі планети, що кружляли навколо зірок, життям. Їх радував процес творення, але не завжди все виходило, як планувалося, тому виникло питання, що робити з дефектними, або відпрацьованими об`єктами. Так була створена перша чорна діра, яка все поглинала, щоб переробити браковане на первісний матеріал.  

З розширенням Всесвіту дефектних реалій ставало все більше. Це вимагало створення нових дір-поглиначів, які треба було контролювати. Тому всі ткачі сутнього були розподілені по чорних дірах і Біла Вдова залишилась сама. Ось чому вона отримала таке ім`я — бо позбулася своїх партнерів задля майбутнього, що чекало свого виходу крізь нову білу діру.  

Після розподілення деякі невеликі чорні діри залишилися без наглядачів, але їх використовувала сама Творчиня. Бо подекуди життя, що зародилося з подиху Білої Вдови, розвивалося дуже бурхливо й загрожувало існуванню не лише своїй цивілізації, а й всьому Всесвіту. Тож малі чорні діри стали своєрідними пилосмоками, за допомогою яких Творчиня позбавлялася загрози. 

Схожа участь спіткала і мій народ — досліди з енергомісткими небесними об`єктами, які планували провести наші вчені, могли зруйнувати все. Біла Вдова попередила нас про наслідки. Але нам не вистачило мудрості дослухатися до її слів. Ми найбільше хотіли приборкати енергію чорної діри, тож вирішили йти до кінця. І як результат — пилосмок Білої Вдови назавжди прибрав нас зі Всесвіту.  

Мені зберегли життя лише для того, щоб я передав слова Творчині: "Не чіпайте чорних дір! Не спокушайте долю! Бо інакше всесвітньої катастрофи не оминути!"  

Педро-Кусух замовк. І у відсіку, і на екранах запанувала моторошна тиша. Нарешті представники Землі зашепталися поміж собою і потім один з них заговорив: 

— Ми поки ніяк не реагуватимемо на ваші слова. Можливо пізніше дамо іншу відповідь. Проте у нас є низка питань переважно технічного характеру. Ось, наприклад, — чоловік зазирнув до свого планшета. — Звідки і як ви потрапили до поясу астероїдів? Як відкрили свою капсулу? Які докази можете навести, що ви саме той, ким називаєтесь? І вже щоб закрити тему Білої Вдови: переконайте нас, що вона існує, що чинитиме так, як ви описали. Звісно, питання ще з`являться, але зараз би хотілося почути відповіді на ці. Дякую.  

— Хм! Вона попереджала, що так і буде. Гаразд, почну з першого: до вас я потрапив через чорну діру — не питайте подробиць, бо я їх сам не знаю. Можу лише сказати, що її енергія викривила простір-час так, що точки входу і виходу сумістилися і я від порогу чорної діри, де саме перебувала наша експедиція і де мене помістили до капсули, миттєво потрапив до поясу астероїдів. Щодо самої капсули, то її замок був налаштований на ДНК будь-якої людини. Він, — Кусух вказав на Яна, — схоже торкнувся його долонею й активував. Далі вже справа техніки.  

Про себе, точніше про мою цивілізацію: на найбільшій річці, що впадає в наше море, після порогів є великий острів — там, знаю, вами нещодавно знайдено ось такий знак, — Кусух витягнув з-під уніформи медальйон із зображенням Землі, місяця, зірок і якихось незрозумілих ієрогліфів. — Це емблема нашого космічного агентства, копію якої в граніті залишили на тому острові.  

Щодо Білої Вдови: ваша місія до чорної діри вже мала досягти її порогу, еге ж? — на екрані представники ПАСА зашепотілися. — Сьогодні, коли вам надійде повідомлення, що корабель зіткнувся з незміримою білою хмарою, і що всі учасники експедиції чують голос — голос Творчині — згадайте мої слова. Ще є питання?  

Люди на екрані стали про щось радитися й врешті решт заговорив той самий чоловік: 

— Наразі питань немає. Нам слід все обговорити. Будемо на зв`язку, — і екран погас.  

*** 

— Насправді, Яне, вона хоч і всесильна, але всього не знає, — Кусух лежав на Яновому ліжку, а сам Ковач сидів біля столу й слухав. — Бо вона дає можливість, але вибір все одно за нами й саме від нього залежить, яким буде майбутнє.  

На інформаційній панелі раптом спрацював сигнал вхідного повідомлення. 

— Чого це вони? — здивувався Ян. — Адже вже є відеозв`язок. 

Хлопець відкрив послання й уголос став читати його: 

"Коваче, Земля отримала звістку від експедиції. Все сталося так, як сказав прибулець. ПАСА не хоче переривати місію. Зараз думають, як оминути ту хмару. Ними також прийнято рішення вантажника знищити — коли саме, невідомо. Вибач, що сварив тебе — ти насправді гарний хлопець. Може Педро знає, як врятуватися — спитай його? Том Біфф" 

— Отакої! — Ян аж присвиснув. — І що нам робити? 

— Хм! — озвався Кусух. — Я сподівався, що хоч ваша цивілізація виявиться мудрішою! Шкода! А врятуватися можна в капсулі. Втім, вона одномісна, тому полетиш ти. Тобі ж хотілося побачити чорну діру? Біла Вдова з цим допоможе — якщо станеш її новим посланцем. 

— А як же ти? 

— Я свою місію виконав і наостанок хочу хоч здалека помилуватися Землею. Мій народ зник, тож в будь-якому випадку я був би тут чужинцем. Творчиня каже, що все розвивається циклічно і після того, як наш Всесвіт колапсує, щоб знову запанувало велике Ніщо, колись в ньому обов`язково з`явиться нова біла діра і через багато років ми можливо стрінемося знову. 

Йдімо, Яне, я покажу, як все працює в капсулі. І не хвилюйся — це зовсім не страшно. Принаймні про відсутність віскі під час своєї подорожі ти не шкодуватимеш. 



м. Дніпро, 25.06.2023 р

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!