17.07.2023 00:02
18+
45
    
  - | -  
 © Лукіан

Меніпп і Тантал

діалоги в підземному царстві

МЕНІПП. Чого ти стогнеш, Тантал? Чому оплакуєш себе, стоячи на березі озера?

ТАНТАЛ. Я гину від спраги, Меніпп.

МЕНІПП. Ти такий лінивий. Що не хочеш нахилитися і випити чи, нарешті, набрати води в пригоршню?

ТАНТАЛ. Яка з того користь, якщо я навіть нахилюся? Вода тікає від мене, варто мені лише наблизитись; якщо мені і вдається інколи набрати води в руки і піднести її до рота, то не встигаю навіть змочити губи, як вся вода витікає у мене поміж пальців і якимось чином моя рука знову стає сухою.

МЕНІПП. Щось дивовижне відбувається з тобою Тантал! Але скажи мені, для чого тобі пити? Адже у тебе немає тіла, воно поховане десь у Лідії: одне воно і було в змозі відчувати голод і спрагу; а ти, будучи душею, яким чином можеш відчувати спрагу і пити?

ТАНТАЛ. В цьому і є моє покарання, що душа відчуває спрагу, як начебто вона – тіло.

МЕНІПП. Припустимо, що це так, раз ти говориш, що покараний спрагою. Але що ж може з тобою статися? Хіба ти боїшся померти від нестачі питва? Я не знаю іншого пекла, окрім цього, і не чув про смерть, що переселяє мерців звідціля в інше місце.

ТАНТАЛ. Ти правий: і це складає частину мого покарання – жадати пиття, зовсім не маючи в ньому потреби.

МЕНІПП. Це пусті балачки, Тантал. Тобі, мабуть-що, і насправді згодилось би питво – нерозбавлений відвар із трави проти сказу, так як з тобою, клянусь Зевсом, сталося щось зворотнє тому, що робиться з укушеними скаженою собакою: ти боїшся не води, а спраги.

ТАНТАЛ. Не відмовлюсь пити навіть цей відвар, нехай тільки дадуть його мені.

МЕНІПП. Вгамуйся, Тантале, - не тільки ти, але жоден із мерців пити не буде: адже це неможливо. А між тим не всі, як ти, терплять в покарання спрагу від води, що втікає від них.


Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



антична Греція, друге століття н.е.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!