08.08.2023 07:14
18+
49
    
  - | -  
 © Леонід Андрєєв

Юда Іскаріот

частина V

з рубрики / циклу «рассказы - 3»

Якраз в цей час Юда Іскаріот здійснив перший, рішучий крок до зради: таємно відвідав первосвященика Анну. Зустрінутий він був дуже суворо, але не зніяковів від цього і зажадав тривалої розмови віч-на-віч. І, залишившись наодинці з сухим і суворим старцем, що презирливо дивився на нього з під нависаючих, важких повік, розповів, що він, Юда, чоловік благочестивий і в учні до Ісуса Назорея вступив з єдиною метою викрити обманника і передати його до рук закону.

- А хто він, цей Назорей? – зневажливо спитав Анна, роблячи вигляд, що в перший раз чує ім’я Ісуса.

Юда також зробив вигляд, що вірить дивному невіданню первосвященика, і докладно розповів про проповідь Ісуса і чудеса, його ненависть до фарисеїв і до храму, про постійні порушення ним закону і, нарешті, про його бажання вирвати владу із рук церковників і створити своє особливе царство. І так майстерно змішував правду з брехнею, що Анна уважно подивився на нього і ліниво сказав:

- Хіба мало в Іудеї обманників і безумців?

- Ні, він небезпечна людина, - гаряче заперечив Юда, - він порушує закон. І нехай краще одна людина загине, аніж весь народ.

Анна схвально кивнув головою.

- Але у нього, здається, багато учнів?

- Так, багато.

- І вони, мабуть, дуже люблять його?

- Так, вони говорять, що люблять. Дуже люблять, більш за себе.

- Але якщо ми захочемо взяти його, чи не вступляться вони? Чи не вчинять повстання?

Юда засміявся тривало і зло:

- Вони? Ці боягузливі собаки, що тікають, як тільки людина нахиляється за каменем. Вони!

- Хіба вони такі погані? – холодно спитав Анна.

- А хіба погані тікають від хороших, а не хороші від поганих? Хе! Вони хороші, і тому втечуть. Вони хороші, і тому вони сховаються. Вони хороші, і тому вони з’являться тільки тоді, коли Ісуса треба буде класти в домовину. І вони покладуть його самі, а ти тільки страть!

- Але ж вони люблять його? Ти сам сказав.

- Свого вчителя вони завжди люблять, але більше мертвим, чим живим. Коли вчитель живий, він може спитати у них урок, і тоді їм буде погано. А коли вчитель помирає, вони самі стають вчителями, і погано вже стає іншим! Хе!

Анна проникливо глянув на зрадника, і його сухі губи зморщились, - це значило, що Анна посміхається.

- Ти ображений ними? Я це бачу.

- Хіба може хоча б щось сховатися від твоєї проникливості, мудрий Анна? Ти проникнув в саме серце Юди. Так. Вони образили бідного Юду. Вони сказали, що він украв у них три денарія, - як наче Юда не найчесніша людина в Ізраїлі!


І вони ще довго говорили про Ісуса, про його учнів, про його згубний вплив на ізраїльський народ, - але остаточної відповіді цього разу обережний і хитрий Анна не дав. Він вже давно слідкував за Ісусом і на таємних радах зі своїми родичами і друзями, начальниками і садукеями, вже давно вирішив участь пророка із Галілеї.


Але він не довіряв Юді, про якого і раніше чув, як про поганого і брехливого чоловіка, не довіряв його легковажним надіям на боягузтво учнів і народу. В свою силу Анна вірив, але боявся кровопролиття, боявся грізного бунту, на який так легко йшов непокірний і гнівливий народ єрусалимський, боявся, нарешті, суворого втручання влади із Риму. Роздута спротивом, запліднена червоною кров’ю народу, що дає життя всьому, на що вона впаде, - ще сильніше розростеться єресь і в гнучких кільцях своїх задушить Анну, і владу, і всіх його друзів. І коли вдруге постукався до нього Іскаріот, Анна знітився духом і не прийняв його. Але і втретє і вчетверте прийшов до нього Іскаріот, наполегливий як вітер, що і вдень і вночі стукається в заперті двері і дихає в їх щілини.


- Я бачу, що боїться чогось мудрий Анна, - сказав Юда, допущений до первосвященика.

- Я досить сильний, щоб нічого не боятися, - гордовито відповів Анна, і Іскаріот раболіпно вклонився, простягаючи руки.

– Чого ти хочеш?

- Я хочу зрадити вам Назорея.

- Він нам не потрібен.

Юда уклонився і чекав, покірно направивши своє око на первосвященика.

- Йди.

- Але ж я повинен прийти знову. Чи не так, шановний Анно?


Але і ще раз, і ще раз постукався Юда із Каріоту і був допущений до похилого Анни. Сухий і злісний, пригнічений думками, мовчки дивився він на зрадника і наче рахував волосся на його бугруватій голові. Але мовчав і Юда – наче і сам підраховував волоски в ріденькій сивій борідці первосвященика.

- Ну? Ти знову тут? – гордовито кинув, наче плюнув на голову, роздратований Анна.

- Я хочу зрадити вам Назорея.

Обидва змовкли, продовжуючи з увагою розглядати один одного. Але Іскаріот дивився спокійно, а Анну вже почала поколювати тиха злість, суха і холодна, як вранішній іній взимку.

- Скільки ж ти хочеш за свого Ісуса?

- А скільки ви дасте?

Анна з насолодою образливо сказав:

- Ви всі зграя шахраїв. Тридцять срібників – ось скільки ми дамо.

І тихо порадів, дивлячись, як весь засмикався, засовався, забігав Юда – спритний і швидкий, як наче не дві ноги, а цілий їх десяток було у нього.

- За Ісуса? Тридцять Срібників? – закричав він голосом дикого здивування, що порадував Анну. – За Ісуса Назорея! І ви хочете купити Ісуса за тридцять Срібників? І ви думаєте, що вам можуть продати Ісуса за тридцять Срібників?

Юда різко повернувся до стіни і зареготав в її біле пласке обличчя, здіймаючи довгі руки:

- Ти чуєш? Тридцять Срібників! За Ісуса!

З тією ж тихою радістю Анна байдуже проговорив:

- Якщо не хочеш, то йди. Ми знайдемо людину, яка продасть дешевше.


І, наче торговці старим одягом, що на забрудненій площі перекидають з рук на руки негідне лахміття, кричать, клянуться і лаються, вони вступили в гарячий і шалений торг. Упиваючись дивним захопленням, бігаючи, крутячись і викрикуючи Юда на пальцях перераховував гідності того, кого він продає.

- А те, що він добрий і зцілює хворих, це вже що нічого і не варте, по-вашому? Га? Ні, ви скажіть, як чесна людина!

- Якщо ти… - пробував вставити порозовілий Анна, холодна злість якого швидко нагрівалась на розпечених словах Юди, але той безсоромно перебивав його:

- А те, що він красивий і молодий, - як нарцис сароньський, як лілія долин? Га? Це нічого не варте? Ви, можливо, скажете, що він старий і нікуди не годен, що Юда продає вам старого півня? Га?

- Якщо ти…- старався кричати Анна, але його старечий голос, як пух вітром, несла відчайдушно – бурхлива мова Юди.

- Тридцять Срібників! Адже це, навіть, одного обола не виходить за краплю крові! Пів обола не виходить за сльозу! Чверть обола за стогін! А крики! А судоми! А за те, щоб його серце зупинилося? А за те, щоб закрились його очі? Це даром? – кричав Іскаріот, наступаючи не первосвященика, огортаючи його всього безумним рухом своїх рук, пальців, закручених слів.

- За все! За все! – задихався Анна.

- А самі ви скільки наживете на цьому? Хе? Хочете ограбувати Юду, шматок хліба вирвати у його дітей? Я не можу! Я на площу піду, я кричати буду: Анна пограбував бідного Юду! Рятуйте!


Стомлений, зовсім закручений Анна шалено затупав по підлозі м’якими туфлями і замахав руками:

- Геть!... Геть!...

Але Юда раптом смиренно зігнувся і покірно розвів руками.

- Але якщо ти так… для чого ж ти сердишся на бідного Юду, що бажає добра своїм дітям? У тебе теж є діти, прекрасні і молоді люди…

- Ми іншого… Ми іншого… Геть!

- Але хіба я сказав, що не можу поступитися? І хіба я вам не вірю, що може прийти інший і віддати вам Ісуса за п`ятнадцять оболів? За два обола? За один?


І, кланяючись все нижче, звиваючись і підлещуючись, Юда покірно згодився на запропоновані йому гроші. Тремтячою, сухою рукою порозовілий Анна віддав йому гроші і, мовчки, відвернувшись і жуючи губами, чекав, поки Юда перепробував на зубах всі срібні монети. Зрідка Анна оглядався і, наче обпікшись, знову піднімав голову до стелі і посилено жував губами.

- Тепер так багато фальшивих грошей, - спокійно пояснив Юда.

- Ці гроші, пожертвувані благочестивими людьми на храм, - сказав Анна, швидко озирнувшись і ще швидше підставивши очам Юди свою рожевувату лису потилицю.

- Але хіба благочестиві люди вміють відрізнити фальшиве від справжнього? Це вміють тільки шахраї.


Отримані гроші Юда не поніс додому, але, вийшовши за місто, сховав їх під каменем. І назад він повертався тихо, важкими і повільними кроками, як поранена тварина, що повільно відповзає у свою темну нору після жорстокої і смертельної битви. Але не було своєї нори у Юди, а був дім, і в цьому домі він побачив Ісуса. Зморений, схудлий, змучений безперервною війною з фарисеями, стіною білих, блискучих вчених лобів, що оточували його кожного дня в храмі, він сидів, притулившись щокою до шорсткої стіни, і, мабуть, міцно спав. У відкрите вікно влітали неспокійні звуки міста, за стіною стукав Петро, збиваючи для трапези нового стола, і наспівував тиху галілейську пісеньку, - але він нічого не чув і спав спокійно і міцно. І це був той, кого вони купили за тридцять срібників.


Тихо просунувшись вперед, Юда з ніжною обережністю, що боїться розбудити своє хворе дитя, зі здивуванням звіра, що виліз зі свого лігва, і якого раптом зачарувала біленька квіточка, тихо торкнувся його м’якого волосся і швидко відсмикнув руку. Ще раз торкнувся – і виповз безшумно.

-Господи! – сказав він, - Господи!


І вийшовши в місце, куди ходили по нужді, довго там плакав, бився, звиваючись, дряпаючи нігтями груди і кусаючи плечі. Ніжно торкався уявного волосся Ісуса, тихо нашіптував щось ніжне і смішне і скрипів зубами. Потім раптово перестав плакати, стогнати і скрипіти зубами і тяжко задумався, схиливши набік своє мокре обличчя, схожий на людину, що прислухається. І так довго стояв він, важкий, рішучий і чужий до всього, як сама доля.


…Тихою любов’ю, ніжною увагою, ласкою оточив Юда нещасного Ісуса в ці останні дні його короткого життя. Сором’язливий і боязкий, як дівчина в своїй першій любові, надзвичайно чуйний і проникливий, як вона, - він вгадував найменші невисловлені побажання Ісуса, проникав в сокровенну глибину його відчуття, мимолітних спалахів суму, тяжких миттєвостей втоми. І куди б не ступала нога Ісуса, вона зустрічала м’яке, і куди б не звертався його погляд, він знаходив приємне. Раніше Юда не любив Марію Магдалину і інших жінок, що були біля Ісуса, грубо жартував над ними і спричиняв дрібні неприємності – тепер він став їхнім другом, смішним і неповоротким союзником.


З великою цікавістю розмовляв з ними про маленькі, милі звички Ісуса, подовгу і наполегливо розпитував про одне і те ж, таємниче пхав гроші в руку. В саму долоню, - і ті приносили амбру, запашне дороге мирро, настільки любиме Ісусом, і обтирали йому ноги. Сам купував, відчайдушно торгуючись, дороге вино для Ісуса і потім дуже сердився, коли його майже все випивав Петро з байдужістю людини, що надає значення тільки кількості, і в каменистому Єрусалимі, де майже не було дерев, квітів і зелені, діставав звідкілясь молоденькі весняні квіти, зелененьку травичку і через тих же жінок передавав Ісусу. Сам приносив на руках - перший раз у житті – маленьких дітей, добуваючи їх десь у дворах чи на вулиці і вимушено цілуючи їх, щоби не плакали, і часто траплялося, що до замисленого Ісуса раптом заповзало на коліна щось таке маленьке, чорненьке, з кучерявим волоссям і брудним носиком і вимогливо шукало ласки. І поки вони обидва раділи один від одного, Юда суворо походжав осторонь, як суворий тюремник, що сам навесні впустив до ув’язненого метелика і тепер удавано бурчить, скаржачись на безладдя.


Вечорами, коли разом з пітьмою біля вікон ставала на сторожі і тривога, Іскаріот майстерно виводив розмову на Галілею, чужу йому, але милу Ісусу Галілею, з її тихою водою і зеленими берегами. І до тих пір він розкачував важкого Петра, поки в ньому не прокидалися засохлі спогади, і в яскравих картинах, де все було голосно, красиво і густо, не вставало перед очима і слухом миле галілейську життя. З жадібною увагою, по-дитячому напівоткривши рота, заздалегідь сміючись очима, слухав Ісус його поривчасту, дзвінку, веселу розмову і інколи так сміявся над його жартами, що на декілька хвилин приходилося зупиняти розповідь. Але ще краще, чим Петро, розповідав Іоанн, в нього не було смішного і неочікуваного. Але все ставало таким задумливим, незвичайним і прекрасним, що у Ісуса на очах з’являлися сльози, і він тихенько зітхав, а Юда штовхав у бік Марію Магдалину і з захопленням шепотів їй:

- Як він розповідає! Ти чуєш?

- Звичайно, чую.

- Ні, ти краще слухай. Ви, жінки, ніколи не вмієте слухати.

Потім всі тихо розходилися спати, і Ісус ніжно і з подякою цілував Іоанна і лагідно гладив по плечу Петра.


І без заздрощів, з поблажливою зневагою дивився Юда на ці ласки. Що значать всі ці розповіді, поцілунки і зітхання порівняно з тим, що знає він, Юда із Каріоту, рудий, потворний юдей, народжений серед каміння!


Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



м. Капрі, Італія, 1907 рік

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!