06.09.2023 06:33
для всіх
78
    
  - | -  
 © Лукіан

Паразит

частина II

з рубрики / циклу «ЛУКІАН»

ПАРАЗИТ. В житті людей, мій милий, часи змінюються: буває, я думаю, мирний час, буває – воєнний. У цих умовах з усією необхідністю повинні проявляти себе мистецтва і люди, що володіють ними, показувати, на що вони здатні. Спочатку, якщо хочеш, розглянемо воєнний час, розсудимо, які люди, хто окремо, будуть найбільш корисними самим собі, і всі разом – державі.

ТИХІАД. Немале ти оголошуєш змагання між громадянами. І я наперед посміхаюся уявляючи собі, яке буде становище паразита у порівнянні з філософом.

ПАРАЗИТ. Так от, щоб ти не сильно вже й дивувався і щоб все діло не здавалося тобі таким, що заслуговує на насмішку, давай уявимо, що в нашому власному місті отримано звістку про раптове вторгнення ворогів у наші кордони; необхідно виступити їм назустріч і не дати ворогові спустошити нашу землю.

Воєначальник оголосив, що всі, кому дозволяє вік, повинні з’явитися, включитися у списки і виступити, в тому числі і деякі філософи, оратори і паразити. Отже, перш за все, розділимо їх: тим, хто збирається надіти на себе обладунки, спочатку треба оголитися. Роздивись же, дорогий мій, кожного із цих мужів поодинці і оціни їхні тіла. Ти бачиш, мабуть, що одні від бідності худі, бліді і заціпенілі, наче вже ослаблені ранами. Чи не смішно було б думати, що можуть витримати битву, рукопашний бій, натиск ворога, пилюку і рани такі люди, як ці, що потребують скоріше лікування?

А тепер знову перейди на цей бік і подивись, який паразит з виду. Перш за все, хіба паразит не повний тілом, хіба не приємний кольором шкіри; він не дуже смуглявий, але і не блідий, - адже одне до лиця жінці, друге – рабу; хіба не виглядає паразит, як усі ми, сміливим, з відважним поглядом, грізним і налитим кров’ю? Негарно виносити на війну погляд боязкий і жіночний. Що ж? Хіба не буде така людина і в житті прекрасним гоплітом і хіба не залишиться він прекрасним, якщо знайде собі смерть в бою?

Але для чого робити ці здогадки, коли у нас є дійсні приклади? Коротко кажучи, оратори і філософи, які коли-небудь попадали на війну, або зовсім не наважувалися вийти за межі укріплень, або, якщо хто-небудь із них з необхідності і ставав у ряди тих, хто бився, він, я стверджую це, покинувши стрій, кидався навтіки.

ТИХІАД. Як все це дивно! Як мало обіцяє звичного! Все ж говори!

ПАРАЗИТ. Із ораторів, наприклад, Ісократ, не те, що ніколи не виходив на війну, але навіть і в суді не виступав через боязливість, як я думаю, тому, що від страху у нього не хватало голосу. Хто ще? Хіба Демад, Есхін і Філократ зразу ж, як тільки була оголошена Філіппом війна не зрадили зі страху місто і себе самих Філіппу і не лишилися в Афінах, постійно тримаючи сторону Філіппа в справах державних? (14) Подібно цьому, якщо який – небудь інший афінянин вів би війну з таким же успіхом, то і він ставав для них справжнім другом. А Гіперід, Демосфен і Лікург, що здавалися такими хоробрими (15) і в народних зібраннях завжди здіймали шум і лайку проти Філіппа, - що справжнього звершили у війні проти нього? Гіперід і Лікург не вступали в бій, більш того – вони зовсім не наважувалися хоча б трохи виглянути із-за міських воріт; так вони і сиділи мешканцями серед стін, навіть коли місто вже було взяте в облогу ворогами, і продовжували накопичувати свої думочки і рішаннячка. А той, хто очолював їх усіх (16) і постійно заявляв в народних зібраннях: «Філіпп чума, що йде із Македонії. Хай ніхто не купує навіть раба з цієї країни», - цей чоловік, відважившись виступити в Беотію, перш ніж обидва табори зустрілися і перейшли до рукопашної, кинув свій щит і втік. Невже ти ніколи раніше ні від кого не чув про це, хоча це навіть занадто відоме всім, і не тільки афінянам, але і фракійцям і скіфам, - звідкіля був родом цей негідник?

ТИХІАД. Я знаю. Але все це – оратори, які вправлялися в виголошенні промов, а не в доблесті. Подивимось, що ти скажеш про філософів. Я певен, що в тебе немає причин звинувачувати їх, подібно першим.

ПАРАЗИТ. Навпаки, Тихіад, ці люди, що кожного дня розповідають про хоробрість і роблять звичайним саме слово «чеснота», здадуться ще більш, чим оратори, і боягузливими, і зніженими. Розсуди сам. Перш за все, ніхто не назве жодного філософа, який би загинув в бою. Або вони зовсім не виступали в похід, або, якщо і виступали, то всі кидалися навтіки. Антисфен, Діоген, Кратет, Зенон, Платон, Есхін, Арістотель і будь-хто інший з їх співтоваришів – навіть не бачили воєнного строю. Єдиний же, що відважився вступити в битву при Делії, (17) їх премудрий Сократ, що повернув тил перед Парнетом, втік звідтіля в палестру Таврея: йому здавалося значно приємнішим, чим битися з хоробрим спартіатом, сидіти з юнаками, розмовляти і пропонувати, кому завгодно, хитромудрі запитання.

ТИХІАД. Дорогий мій, це я вже чув і від інших людей, притому від людей, які, клянусь Зевсом, не хотіли ні висміювати, ні лаяти філософів, - так що, мабуть, ти ніскільки не оббрехав їх на догоду своєму мистецтву.

Але зараз, якщо можна, скажи також і про те, яким є на війні паразит і взагалі чи був хто-небудь із древніх паразитом.

ПАРАЗИТ. Однак, дружище, де ж ти зустрінеш таку, - хоча б і зовсім неосвічену людину, - яка б настільки не знала про Гомера і не знала б, що у нього найвідважніші герої – паразити? І справді: знаменитий Нестор, з вуст якого лилися медові промови, був паразитом за столом самого царя. І ні Ахілл, той, хто здавався, та і був, насправді, найкращої тілесної породи, ні Діомед, ні Аякс не заслужили від Агамемнона таких похвал і такого захоплення, як Нестор: він не бажає собі ні десять Аяксів, ні десять Ахіллів, але говорить, що вже давно була б взятою Троя, якби було у нього десять таких воїнів, яким, не дивлячись на похилі роки, був цей його паразит. Також і про Ідоменея, правнука Зевса, Гомер говорить як про паразита Агамемнона.

ТИХІАД. Я все це і сам читав. І, одначе, ще не можу сказати, щоб мені було ясно, яким чином обидва названі тобою мужа були у Агамемнона в дармоїдах.

ПАРАЗИТ. Згадай, дорогий мій, ті слова, які Агамемнон сам говорить Ідоменею.

ТИХІАД. Які слова?

ПАРАЗИТ.


Мірою п’ють, то перед тобою наповнений келих

Завжди стоїть, як і в мене, щоб пити за серця бажанням. (18)


Адже про «завжди наповнений келих» сказано тут не тому, що перед Ідоменеєм постійно стояла наповнена вином чаша – бився він чи спав, але тому, що він один користувався правом обідати з царем пожиттєво, а не по особливому запрошенню в означені дні, як інші воїни. Так, про Аякса поет розповідає, що після доблесного поєдинку з Гектором ахейці його


До Агамемнона, що із звитяги був втішений вельми.

Як у намети вони зібрались до сина Атрея, (19)


де він і удостоївся, нарешті, честі пообідати за царським столом. Між тим Ідоменей і Нестор, як я вже сказав, кожного дня обідали разом з царем. Нестор в особливості, здається мені, був прекрасним майстром отримувати ласі шматки з царських столів, так як не при особі Агамемнона він вперше взявся за це діло, але набагато раніше, при Кенеї і Ексадії. (20) І можна думати, що він не полишив би життя паразита, якби не помер Агамемнон.

ТИХІАД. Це, дійсно, гідний поваги паразит! Можливо, ти знаєш і ще декого в тому ж роді – тоді, будь ласка, розкажи і про них.

ПАРАЗИТ. Хіба, Тихіаде, Патрокл не був паразитом при столі Ахілла, хоча він і був юнаком, який і духом, і тілом був не гіршим за будь кого з інших еллінів? І мені здається, що судячи по його подвигам, Патрокл був не гіршим за самого Ахілла: адже це він відкинув Гектора, коли той вже зламав ворота і бився всередині стіни, біля самих кораблів. Патрокл загасив вогонь, що вже охопив корабель Протесілая, хоча на ньому знаходились герої не із останніх: син Теламона Аякс і Теквр, один – славний списоносець, а другий – лучник. Він убив багатьох варварів, - серед них Сарпедона, народженого Зевсом, він, який кормився від трапези Ахілла! І помер він не так, як інші: в той час як навіть Гектора убив Ахілл, один на один, а самого Ахілла – Паріс, цього паразита вбили бог і двоє мужів. Випускаючи останній подих, Патрокл вимовив слово не таке, як богорівний Гектор, який, припадаючи до Ахілла, вмовляв, щоб тіло його було віддане домашнім, - ні, промови того були гідними паразита. Ти їх пам’ятаєш?


Якби двадцять схожих на тебе стали супротив мене,

Всі від спису б мого загинули, полягли би на місці. (21)


ТИХІАД. Все це так. Але спробуй доказати, що Патрокл не був другом Ахілла, а саме був паразитом при ньому.

ПАРАЗИТ. Я можу, Тихіад, запропонувати тобі справжні слова самого Патрокла про те, що він був паразитом.

ТИХІАД. Дивні ти говориш речі!

ПАРАЗИТ. Так от, послухай:


Кості мої поховай од твоїх не окремо, Ахілле,

Разом, як ми в вашім домі зростали, нехай спочивають. (22)


І другий раз, дещо нижче:


Радо прийняв мене в дім свій Пелей, комонник славетний,

Виростив, ще й твоїм супутцем у битвах поставив. (23)



Тобто почав виконувати обов’язки паразита. Адже якби Гомер хотів назвати Патрокла другом Ахілла, він би не говорив про «службу», так як Патрокл був вільною людиною Кого ж розуміє поет під «служителями», якщо він не називає їх ні рабами, ні друзями? Паразитів, - це очевидно. Так і Меріона, що був при Ідоменеї, він теж називає «служителем», (24) як, я думаю, називали тоді паразитів. Але подивись: і в цьому випадку Ідоменея, що був сином Зевса, він не удостоює назвою: «рівний Аресу», а говорить це про Меріона, його паразита.

Та що там! Арістогітон, людина проста і незаможна, як стверджує Фукідід, хіба він не був паразитом при Гармодії? Більше того: його коханцем? Бо це цілком природно, щоб ті, що ділять трапезу розділяли і ложе тих, хто їх годує. Отже, ось ще один паразит, який вирвав для свободи місто афінян із рук тирана і нині, відлитий у бронзі, стоїть на площі поряд з тим кого любив. (25) Ти бачиш тепер, які люди були серед паразитів.

А як ти вважаєш: яким буде паразит на війні? Чи не здається тобі, передусім, що така людина, тільки добре поснідавши, з’явиться щоб зайняти своє місце в бойовому строю, як це визнає Одіссей: він говорить, що на війні, того хто йде битися треба нагодувати, якщо навіть йому зараз, на зорі, прийдеться вступити у битву. (26) І в той час як інші воїни зайняті від страху хто чим: один щільніше прилагоджує шолома, другий одягає свій панцир, третій просто трясеться, передбачаючи жахи битви, - паразит спокійно їсть, світлий лицем і з виступом війська зразу ж опиняється в перших рядах, а хлібосольний хазяїн, дивись, прилаштувався позаду паразита, і, як Аякс Тевкра, прикриває його сплетеним щитом і захищає від стріл, що летять, відкриваючи себе самого: бо він прагне скоріше спасти свого паразита, чим самого себе.

І навіть якщо станеться паразиту загинути у битві, то, вже звісно, ні начальнику, ні рядовому воїну не буде соромно за його мертве тіло: здається, що, дорідний і рослий, він лежить прекрасно серед прекрасного світу. І дуже варто подивитись на тіло філософа, що розтяглося поряд: сухий, брудний, з довгою і рідкою бородою, кволий чоловік, який помер раніше, чим почалася битва. Хто не відчує презирства до такого міста, дивлячись, настільки злощасні його щитоносці? Хто не подумає, дивлячись на цих розкиданих людців, жовтих і волосатих, що місто, маючи нестачу в захисниках, звільнило із в’язниць для війни утримуваних там негідників? Так от якими бувають на війні паразити в порівнянні з риторами і філософами.

І в мирний час, на мій погляд, відстань між паразитами і філософією збільшується настільки ж, наскільки сам мир відрізняється від війни.

Почнемо, якщо бажаєш, з розгляду різних областей, де перебуває мир.

ТИХІАД. Поки що не розумію, до чого ти, власне, схиляєш промову. Але, тим не менш, подивимось.

ПАРАЗИТ. Отже, хіба я буду неправий, назвавши такими місцями у місті ринок, суди, палестри, гімназії, охоти і банкети?

ТИХІАД. Цілком вірно.

ПАРАЗИТ. Ну, на ринок і в суди, звісно, паразит не піде, тому що, вважаю я, кожне із цих місць більше підходить для кляузників, і зовсім немає ніякої віри тому, що там здійснюється; навпаки, паразит шукає випадку бути в палестрі, гімназії, на банкетах і є єдиною прикрасою цих місць. Насправді: хто із філософів чи риторів, оголивши своє тіло в палестрі, гідно витримає порівняння з паразитом? Хто з них, якщо зустріти його в гімнасії, не стане, навпаки, ганьбою для цього місця? І, вже ж звісно, ніхто із них не витримає безлюдної зустрічі зі звіром, око до ока, тоді як паразит спокійно вичікує його наближення і без зайвих труднощів надає ворогу прийом, так як він звик на обідах дивитись на нього зверхньо; ні олень, ні розлючений кабан не полишать його присутності духу, і якщо кабан гострить клик проти паразита, то і паразит відповідно точить зуби на кабана. Зайців він переслідує краще аніж борзі собаки. А на банкеті? Хто відважиться суперничати з паразитом в умінні і пожартувати, і поїсти? Хто краще розвеселить гостей? Чи він, цей заспівувач і гострослов, чи похмурий чоловік, що лежить у грубому плащі і дивиться в землю, як наче він прийшов на похорони, а не на веселу пиятику? Що до мене, то філософ на банкеті видається чимось на кшталт собаки в бані.

Але полишимо це і перейдемо тепер до розгляду самого життя паразита, порівнюючи його з існуванням філософа. Отже, перш за все ми побачимо, що паразит завжди зневажає славу і йому нема ніякого діла до того, що думають про нього люди. Навпаки, ритори і філософи, і до того ж не окремі серед них, але рішуче всі, яких з’їдає власна значимість і честолюбство, - та і не тільки честолюбство, але, що найганебніше, жага грошей. Паразит ставиться до грошей з такою байдужістю, яку інший не виявить, мабуть - що, навіть до камінців на морському березі. Паразит не бачить жодної різниці між презренним золотом і блиском вогню. А ритори і, що ще жахливіше, люди, які видають себе за філософів, мають до золота нещасну пристрасть, що є серед найбільш знаменитих філософів нашого часу, - про риторів вже і говорити нічого, - один, що творив суд, спійманий був на хабарах, другий вимагає від імператора плати за спілкування з ним і не соромиться, будучи вже в похилому віці, покидати заради плати батьківщину і, як якийсь полонений індус чи скіф, перетворюється на найманця, не соромлячись цього імені, але приймаючи його.

Втім, знайдуться, окрім цих, і інші пристрасті, що володіють філософами: печаль і гнів, заздрість і всілякі бажання. А паразит стоїть поза цим: він не гнівається, терпляче зносить неприємності і не маючи нікого, проти кого він би міг загорітися гнівом, а якщо інколи і розсердиться, то гнів паразита нікого не обтяжує, не робить похмурим, але, навпаки, викликає сміх і розважає тих, хто зібрався. Втім, засмучуватися паразиту природно менш за все; це – послуга, яку надає йому його мистецтво: не мати приводу для смутку. Насправді немає у паразита ні грошей, ні рабів, ні дружини, ні дітей, - словом, нічого такого, втрата чого неодмінно засмучує всякого, хто має всі ці блага. І паразит не шукає не тільки слави чи багатства, але навіть і юної краси.

ТИХІАД. Ти не звертаєш уваги, Симон, що засмучуватися від нестачі їжі природно.

ПАРАЗИТ. Ти не звертаєш уваги, Тихіад, що з самого початку не являється паразитом той, хто має нужду в їжі. Адже і сміливець, що має нужду в сміливості, - не сміливець, і розумник, якому недостає розуму, - не розумний. Так і паразит: інакше він і зовсім не був би паразитом. А перед нами зараз стоїть дослідження питання про те, хто дійсно є паразитом, а не про те, хто ним не є. І як сміливий тільки при наявності сміливості, а розумний тільки при наявності розуму, так и паразит буде паразитом тільки при наявності паразитизму. Бо, якщо такого немає, значить, розмова йде про щось інше, а не про паразита.

ТИХІАД. Отже, паразит ніколи не матиме нужди в їжі?

ПАРАЗИТ. Само-собою. А, відповідно, ні в цьому, ні в інших випадках не виникає у нього приводів до засмучення.

До того ж, взагалі всі філософи і ритори одержимі постійним страхом; ти зустрінеш їх коли вони здебільш йдуть з палицею, якою вони, звісно, не стали б озброюватися, якби чогось не боялися; і двері вони запирають кріпко - накріпко, вочевидь, зі страху, як би вночі хто-небудь не замислив проти них нічого поганого. А паразит прикриває двері свого будиночку сяк – так, тільки б вони не розчинялися від вітру, і шум, що виникає вночі, непокоїть його не більше, чим відсутність будь-якого шуму. Повертаючись додому в безлюдді, без меча проходить він свій шлях, - бо ніколи нічого не боїться. Філософів я вже не раз бачив, як вони споряджали лука, хоча не було ніякої загрози: недаром філософи носять з собою палиці, навіть направляючись до бані або на сніданок.

Втім, ніхто, не може звинуватити паразита в перелюбі, насильстві, пограбуванні або взагалі в нанесенні кому-небудь якої-небудь образи: така людина зовсім не була б паразитом і його вчинок був би направлений проти нього самого. Так, якщо паразит виявиться осквернителем шлюбу, то, звершивши злочин, отримує він і нове найменування, яке відповідає звершеному. Подібно до того, як погана людина отримує прізвисько не «хороший», але, навпаки, «негідний», - так само, я вважаю, і паразит, якщо він звершить злочин, втрачає вже це прізвисько, «паразит», і отримує нове, дивлячись на ним скоєне. Подібним же злочинам риторів і філософів нема числа; ми і самі бачимо, як вони звершуються в наші дні, але, мимо цього, і в книгах знаходимо залишені нам спогади про вчинені ними образи. Недарма існують захисні промови Сократа, Есхіна, Гіперіда, Демосфена і взагалі майже чи не всіх ораторів і мудреців, - але немає жодного захисного слова паразита, і ніхто не може вказати на випадок, коли б проти паразита було відкрите звинувачення.

Отже, бачить Зевс, життя паразита краще життя ораторів і філософів. Але, можливо, зате смерть паразита буде гіршою? Звісно що, ні. Навпаки: і смерть його досить щасливіша. Адже ми знаємо, що якщо не всі, то більшість філософів за своє зло загинули злою смертю: одні за присудом суду, викриті в найважчих злочинах, померли від отрути, другі були спалені заживо, треті зачахли від затримки сечі, четверті загинули у вигнанні. Однак ніхто не може сказати, щоб коли-небудь схожою смертю помер паразит, - навпаки, він находить собі блаженнійший кінець серед їстви і пиття. Правда, інколи здається, що той чи інший гине насильницькою смертю, але в дійсності це – розлад шлунку.

ТИХІАД. Досить: ти виграв свою справу проти філософів на захист паразитів. Постарайся, однак, пояснити мені ще наступне: чи є паразитизм приємним і корисним ділом також і для тих, хто годує паразитів? Мені здається, що багаті роблять це благодіяння для них із милості, і це лягає ганьбою на того, хто отримує їжу.

ПАРАЗИТ. Який ти недалекий, Тихіад, якщо не можеш зрозуміти, що багата людина, навіть якби у неї були скарби Гіга, є бідняком, якщо він їсть на самоті, і здається жебраком, коли виступає без супроводу паразита. І як воїну менше честі без обладунків, одягу – без пурпурової полоси, коню – без збруї, так і багатій без паразита здається незначним і досить простим. І, звісно ж, паразит прикрашає багатія, багатій же ніколи не прикрашає паразита.

І взагалі неможна поставити в докір паразиту, як робиш ти, що їсть паразит зі стола багатія. Очевидно, ти думаєш, що тут гірший живе за рахунок кращого, а між тим, в дійсності, утримувати паразита корисно для багатої людини, якій не тільки прикрасою слугує паразит, але і надає йому більшу безпеку, виступаючи його охоронцем. Бо не так-то легко насмілиться хто-небудь підняти руку на багатія і напасти на нього, коли бачить, як біля нього стоїть паразит; також як і від отрути ніколи не помре той, при кому знаходиться паразит: хто насмілиться замислити проти нього зле, коли паразит першим пробує всі наїдки і напої? Таким чином, багатій знаходить в паразиті не тільки свій блиск, але і спасіння від найбільших небезпек. Це паразит із відданості піддає себе всіляким небезпекам і ні за що не згодиться, щоб багатій приймав їжу один, але вибере краще смерть, розділяючи їжу разом з ним.

ТИХІАД. Мені здається, Симон, ти всебічно дослідив питання і не пропустив нічого, говорячи про своє мистецтво. Однак ти стверджував, що виступаєш без підготовки, а між тим говорив як людина, що пройшла школу у кращих ораторів. Мені хочеться взнати ще тільки одне: чи не ганебна сама назва паразита?

ПАРАЗИТ. Я дам тобі відповідь.. Дивись сам, чи задовольнить вона тебе. Постарайся тільки знову відповісти на мої питання, як ти будеш вважати кращим для себе. Що називали наші предки словом «хліб»?

ТИХІАД. Взагалі будь-яку їжу.

ПАРАЗИТ. Що ж означає «хлебтати»? Чи не те ж саме, що і «їсти»?

ТИХІАД. Те ж саме.

ПАРАЗИТ. Але тоді і сперечатися ні про що. Хіба «при - хліб – ник»» не значить просто при кому-небудь «їсти»?

ТИХІАД. Саме оце, Симоне, мені і здається ганебним.

ПАРАЗИТ. Ну, тоді знову дай відповідь мені: що по твоєму, більш почесно і чому ти надаси перевагу, якщо, скажемо, на змаганнях тобі запропонують на вибір: плисти чи при - плисти?

ТИХІАД. Віддам перевагу приплисти першим.

ПАРАЗИТ. Бігти чи при – бігти?

ТИХІАД. Прибігти.

ПАРАЗИТ. Скакати верхи чи при – скакати?

ТИХІАД. Прискакати.

ПАРАЗИТ. Колоти чи при – колювати.

ТИХІАД. Приколювати.

ПАРАЗИТ. Тоді, схожим же чином, чи не краще буде не хлебати, а при – хльобувати?

ТИХІАД. Я вимушений згодитись з тобою.

І в майбутньому, як школяр, буду при – ходити до тебе, вранці і після сніданку навчатися у тебе твоєму мистецтву. А ти не скупись на повчання, як вимагає справедливість, бо я перший стаю твоїм учнем. Недаром же говорять, що навіть матері найбільше люблять своїх первістків.



ПРИМІТКИ:


14)… Хіба Демад, Есхін і Філократ … не зрадили зі страху місто…- Демад, афінський оратор і оповідач IV ст. до н.е., автор багаточисельних промов і збірки висловів, відрізнявся політичним боягузтвом і дотримувався македонської орієнтації, підтримував Філіппа Македонського. Есхін - афінський оратор (389 – 314 рр. до н. е.) після віднесений олександрійськими вченими до десяти канонічних ораторів Греції, був політичним противником Демосфена; після битви при Херонеї в 338 році до н.е. Есхіна запідозрили в отриманні грошей від ворога Афін Філіппа Македонського, і він був вимушений покинути Афіни. Філократ, відомий своїм дворушництвом афінський державний діяч IV ст. до н.е., також притримувався македонської орієнтації і добився укладання «Філократового» миру з Філіппом.

15)… Гіперід, Демосфен і Лікург, що здавалися такими хоробрими…- аттичні оратори IV ст. до н.е., що виступали проти македонської орієнтації Євбула, Есхіна, Демада і Філократа. Між тим, Гіперід постійно зображувався в комедіях, як любитель веселих гетер і веселих банкетів.

16)… А той, хто очолював їх усіх… - Демосфен.

17)… що відважився вступити в битву при Делії…- в Беотії, де в 424 році до н.е. під час Пелопонесської війни афінське військо зазнало жорстокої поразки від спартанців. Глузування над боягузтвом Сократа не відповідають дійсності.

18)… Мірою п’ють, то перед тобою наповнений келих

Завжди стоїть, як і в мене, щоб пити за серця бажанням…- див. «Іліада», пісня IV.

19)… До Агамемнона, що із звитяги був втішений вельми.

Як у намети вони зібрались до сина Атрея, ..- див. «Іліада», пісня I.

20)… але набагато раніше, при Кенеї і Ексадії…- див. «Іліада», пісня I.

«Чи Ексадій, Кеней, або ще Поліфем богорівний»

21)… Якби двадцять схожих на тебе стали супротив мене,

Всі від спису б мого загинули, полягли би на місці…- див. «Іліада», пісня XVI.

22)…Кості мої поховай од твоїх не окремо, Ахілле…- див. «Іліада», пісня XXIII.

23)… Радо прийняв мене в дім свій Пелей, комонник славетний,

Виростив, ще й твоїм супутцем у битвах поставив… - див. «Іліада», пісня XXIII.

24)… Так і Меріона, що був при Ідоменеї, він теж називає «служителем»…- див. «Іліада», пісня XIII.

«Як це ти тут, Меріоне, товаришу мій прудконогий,

Навіщо війну ти покинув і січі кривавої поле?»

25)… відлитий у бронзі, стоїть на площі поряд з тим кого любив…- в Афінах.

26)… він говорить, що на війні, того хто йде битися треба нагодувати…- див. «Іліада», пісня XIX.

«Краще при кораблях бистрохідних ти дав би ахеям

Хліба спожити й вина: в них-бо сила й відвага людини.

Хто б то спромігся з бійців цілий день аж до заходу сонця,

Не підкріпившися їжею, битись весь час з ворогами!»


Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



антична Греція, друге століття н.е.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!