Гармонід
оповідка про флейтиста Гармоніда
Флейтист Гармонід спитав одного разу Тимофія, що був його вчителем: «Скажи мені, Тимофію, як мені здобути славу моїм мистецтвом? Що робити, щоб про мене узнали всі елліни? Усьому іншому ти, будучи добрим, вже навчив мене: як налаштувати флейту з бездоганною точністю, як вдихнути в її дульце тонку, ніжну мелодію, як підкорити м’які торкання пальців частій зміні високих і низьких тонів, як дотримуватися ритму, як співзвучно поєднувати мелодію з хором і як показати особливості кожного ладу – натхненність фрігійського, завзятість лідійського, поважність дорійського і тонкість іонійського. Всьому цьому я, дійсно, навчився від тебе.
Але найголовнішого, заради чого я так хотів стати флейтистом, - я не бачу, як би воно могло виникнути для мене від цього мистецтва: слава, слава всеосяжна, стати особливо визнаним серед людських натовпів і відчувати, що на мене показують пальцем; викликати, де б я не з’являвся, зразу ж погляди всіх у мій бік і вигуки мого імені: « Це він, той самий Гармонід, кращий із флейтистів!» Ах, Тимофію! Так само колись і ти, вперше прийшовши із рідної Беотії, супроводжував своєю флейтою «Дочку Пандіона» і отримав перемогу в «Безумному Аянті», музику до якого створив твій тезко, - і нікого не було тоді, хто б не знав твого імені, імені Тимофія із Фів. Але і зараз, де б ти не з’явився, до тебе збігаються всі, наче до сови - птахи. (1) Ось те, заради чого я вирішив стати флейтистом і для чого так багато працював, тому що гру на флейті саму по собі, якщо би вона далась мені в невідомості, без того, щоб через неї стати знаменитим, я не прийняв би зовсім, навіть якби і сталося стати, невідомим для людей Марсієм чи Олімпом. Бо, як то кажуть, немає користі в німій музиці і яку ніхто не чує. (2) Настав же мене, - закінчив Гармонід, - і в цьому: що повинен я робити з самим собою і моїм мистецтвом. Подвійну, тоді я матиму до тебе подяку: і за вміння грати на флейті, а найбільш усього за славу, придбану з його допомогою».
Тимофій відповідав йому так: «Ну, Гармонід, те чого ти хочеш, - запам’ятай це добре, - справа нелегка: успіх і слава, і бути всіма поміченим, і відомим. Якщо ти хочеш досягти цього як-небудь так, мимохіть, виступаючи перед натовпом, - довгим, мабуть що, буде шлях, та й то не всі будуть тебе знати. Де, насправді, міг би знайтися театр, чи стадіон настільки великий, щоби в ньому ти міг зіграти перед усіма еллінами? Але що тобі зробити, щоб стати відомим і досягти межі твоїх бажань, - я зможу дати тобі в цьому пораду. Ти інколи грай в театрах, але не піклуйся багато про натовп. А найкоротший і найлегший шлях, що веде до слави, ось який: якщо ти, вибравши з усіх хто живе в Елладі найкращих, тих небагатьох, хто очолює інших і користується беззаперечною повагою, чиї похвали та осуд мають однакову довіру, - якщо перед ними, говорю я, ти виступиш зі своєю флейтою, і вони схвалять тебе, - тоді вважай, що всім еллінам ти вже став відомим і в такий короткий термін. Тепер подивись як я будую свої висновки: адже якщо ті, яких усі знають і поважають, якщо ці самі люди будуть знати тебе як прославленого флейтиста, - яке тобі діло до натовпу, який, в будь-якому випадку, піде за тими хто краще вміє судити? Тому що цей твій «весь народ» складається із людей, що самі не знають, що краще, будучи в своїй більшості простими ремісниками. Але якщо ті, хто стоїть на чолі кого-небудь похвалять, вони вірять, що мабуть вже не без підстав удостоївся похвал цей чоловік. Тому будуть хвалити його і самі. Адже так і на змаганнях більшість глядачів вміє плескати або свистіти, а оцінку дають п’ять чи сім або скільки-то там ще чоловік».
Гармонід не встиг використати цю пораду: під час гри, як розповідають, коли він вперше виступав на змаганнях, подувши дещо ретельніше, аніж варто було, він віддав флейті свій останній видох і, не отримавши вінка, помер на сцені, в перший і останній раз виступивши зі своєю флейтою на святі Діонісій. (3)
Однак слова Тимофія, здається мені, звернуті не тільки до флейтистів і не до одного Гармоніда, але до всіх, хто домагається слави, виступаючи з чим – небудь всенародно і відчуває потребу у схваленні натовпу. І от, коли і я так же розмірковував про себе і шукав засіб, як можна скоріш стати відомим усім, то, слідуючи слову Тимофія, почав видивлятися, хто із мешканців міста був би найкращим, кому би повірили всі інші, і хто один міг би зійти за всіх. Таким чоловіком, звичайно, повинен був, по справедливості, виявитися для мене ти, що очолює собою все, що є найкращого, - висок, так би мовити, і точний рівень в такого роду питаннях. Я думав: якщо я познайомлю тебе з моїми творами, і ти їх схвалиш, - ах, якби це коли-небудь так і сталося, я, звичайно, досягну меж моїх надій, придбавши в одному поданому за мене голосі і всю решту! І хіба, якби я віддав перевагу не тобі, а комусь іншому, чи не варто було б тоді вважати мене заслужено божевільним? Таким чином, роблячи начебто, ставку на одну людину, я, по суті, виступав би з моєю промовою так само, як наче до одного загального театру було скликано багато людей з усіх сторін. Бо не підлягає сумніву, що ти один був би кращим суддею, ніж кожен із них окремо і всі вони разом взяті.
Так, у лакедемонян, в той час коли всі інші клали при голосуванні кожен по одному камінцю, тільки одні царі були на особливому становищі, і кожен із них клав по два; (4) ти ж маєш понад те і камінці і ефорів, і геронтів, і взагалі всі інші, - це ти, чий голос – завжди більшість там, де діло стосується освіти, особливо що ти завжди готовий покласти білий рятівний камінець. (5) Це і надає мені в нинішньому становищі бадьорість, хоча і зухвалість моя така велика, що було б справедливим відчути мені страх. А окрім того, Зевс – свідок, вже само собою заставляє мене бути сміливішим і те, що мої справи не чужі тобі, бо родом я із того міста, якому ти не раз робив добро, - як самому місту, так і всій міській окрузі. Таким чином, і зараз, якщо не на мою користь схиляться при голосуванні камінці і в меншості залишаться кращі, ти, приєднавши до них «камінець Афіни», доповни нестачу голосів від себе і покажи, що відновлення справедливості – твоя особиста справа.
Адже мене не задовольняє те, що раніше багато хто дивувався мені, що я вже знаменитий, що мої промови зустрічають схвалення слухачів. Все це швидкоплинні сни, як кажуть, і лише тінь слави. Істина ж у цьому випадку виявиться. В ньому – безпомилковий вирок моїм промовам, і не буде більше ніяких коливань, які б хто сумніви не виголошував: або повинно буде визнати мене людиною високої освіченості, раз ти так вирішиш, або серед усіх… але слід говорити тільки сприятливі слова, коли йдеш на таке велике змагання.
Боги! Хай буду я визнаний гідним уваги! Забезпечте мені схвалення інших людей, щоби в майбутньому я сміливіше міг виступати перед натовпом. Бо будь-який стадіон вже не так страшний тому, хто переміг на великих олімпійських іграх.
ПРИМІТКИ:
1)… до тебе збігаються всі, наче до сови – птахи… - поговірка.
2)… нема користі в німій музиці і яку ніхто не чує…- цю поговірку Нерон, який вважав себе артистом, за словами Світонія, любив повторювати своїм друзям.
3)… свято Діонісій…- святкування на честь бога Діоніса осінню, після закінчення збирання винограду.
4)… тільки одні царі були на особливому становищі.. – Лукіан тут повторює помилкову думку Геродота, хоча вона була спростована ще Фукідідом.
5)… білий рятівний камінець…- при голосуванні судового рішення камінці білого кольору були виправдувальними.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.