03.10.2023 20:19
18+
47
    
  1 | 1  
 © Казіміров Ігор

Суперечка & Глас Божий

Ми так часто сперечаємось дарма,
Що можна думати  в нас розуму нема!
Тоді навіщо розбиваємо лоби?
Мабуть за хибні всі уявлення юрби!?

Глава 1. Калістрат ‑ пробудження

 


Годинник задзвонив — 6:00.

— Настав час вставати, пора на роботу, — подумав, блаженно потягуючись під хутряною ковдрою, Калістрат Іванович. Вставати не хотілося, не тому, що потрібно збиратися, а просто не хотілося залишати тепле, належане гніздечко, нагріте власним тілом, таке м`яке та зручне.

— Який чорт на роботу?! Сьогодні ж Різдво! — лайнувся Калістрат.

— А от лаятися в Боже свято — не треба, — знову подумав він, хоча б тому, що завдяки святу — не потрібно нікуди йти.

— Полежу ще трішки, — подумав Калістрат, перевернувшись і зручно умощуючись на м`якій подушці, — раз нікуди поспішати — не Гріх і здрімнути.

— Що за думки такі божественні сьогодні? «Боже свято», «Гріх»… — під стать Різдву, напевно, — відмітив Калістрат, знову провалюючись у благодатний ранковий сон.

Хоча, Калістрат Іванович роботу свою любив і нудьгував без неї, як дитина може нудьгувати за іграшкою, яку в нього відібрали, але те, що свято, і на роботу не треба ‑ це було добре, та і вдома завжди було, чим зайнятися. Калістрат працював доцентом на кафедрі прикладної механіки в університеті, а жив у приватному будинку, недалеко від міста. Та і як йому було жити в міській квартирі із дружиною й п`ятьома дітьми?

‑ «Шпаківні», ‑ так любив називати міські квартири Калістрат.

‑ Вивести «пташенят» у них можна, а от жити, тим більше, з великою сім`єю ‑ немає ніякої можливості.

Релігійні свята він сприймав як дане, хоча був переконаним комуністом, у Бога не вірив і як кажуть: « Був атеїстом у всьому!»

— Доброго ранку! — почув Калістрат, це дружина вже клопотала по господарству, але, почувши, або скоріше відчувши, що Калістрат прокинувся, поспішила добудити його.

— Як спалося? — завершила його пробудження Катерина Павлівна.

— Добре, Слава Богові, Нічого не болить, настрій гарний. Усе в порядку! — відповів Калістрат, встаючи, знову дивуючись у думках «божественному» настрою, навіяному на нього.

Катерина Павлівна «вплила» у двері, заповнюючи собою всю кімнату, здивовано поглядаючи на чоловіка. Катерина була жінкою віруючою та ревно стежила, щоб ніхто не поминав даремно ім`я Боже.

— Ти не занедужав? Що Бога поминаєш? — запитала вона.

— Так свято ж! — найшовся Калістрат.

— А ну так, ну так, — повторила вона, виходячи з кімнати.

— Снідати будеш? У мене картопля із грибами, огірочки та оселедчик. Сьогодні останній день посту.

— Ні, поки ні, спасибі, сніданок потрібно заробити. Піду до тварин сходжу.

— Яка робота — у свято? Я вчора зерна в годівниці в пташнику насипала. Сіна козам задала. «Пацюків» своїх тільки нагодуй і все. Діти встануть— так відразу й сядемо снідати.

Калістрат любив тварин і займався ними старанно, зі знанням справи. Особливою його гордістю були нутрії, так зневажливо названі Катериною Павлівною — «пацюками». Їх у нього було більше сотні, усі різних порід і кольорів. Вони й годували сім`ю, забезпечуючи істотну добавку до убогої доцентської зарплати.

- Добре, я зрозумів, я швидко, ‑ Калістрат виліз з-під ковдри й почав натягати на себе штани. Одягшись, він вийшов на ґанок, однією рукою застібаючи куртку, іншою — намацуючи трубку в кишені штанів. Трубка та тютюн — були його таємною пристрастю. Але курити в будинку, тим більше при дружині та дітях він ніколи не наважувався, боячись виявити свою заборонену любов до пагубної звички.


Глава 2. Оникій ‑ ранок


6:00. Той же час. Панотець Оникій Львович солодко позіхнув, перекотився своїм кругленьким черевцем по пуховій перині та опустив ноги на підлогу. Пора було вставати.

- Так, у Різдво не поспиш ‑ сама «робоча» пора - подумав Оникій.

Парафіяни, під Різдво, валили юрбами. І не тому, що кількість віруючих набагато збільшилася. Просто ставало модним у свята зайти в церкву. І люди йшли, в основному «середнячки», на церкву, давали не скуплячись, але виходячи із власних заробітків. Іноді, правда заходили до церкви й «багатенькі». може від того, що нема чого робити, або з цікавості, або просто — як усі, щоб була після свят можливість похвастати, як вони «облагодіяли» церкву. Ці теж, давали не скуплячись, а якщо «попадала віжка під хвіст» — гроші сипалися, як з «рогу достатку» та можна було вирішувати всі насущні проблеми церкви. Панотець Оникій Львович вірив у бога по справжньому, проповідував щиро — завжди просочуючи вірою, кожне сказане слово, або обґрунтовуючи сказане, прикладами з життя.

Прихід йому дістався небагатий, церківка маленька, але будинок, прибудований до задньої стіни церкви, був просторим і доглянутим, хоча панотець Оникій жив самітником, на відміну від своїх колег по вірі. У молодості, коли вчився в семінарії — був закоханий, але коли довідався, що Ольга, у яку він був закоханий — вірить у бога не по справжньому, а як данина моді, порвав з нею всі відносини. Так одного разу ошпарившись «окропом» — усе життя дмеш на холодну воду, батько Оникій, після того випадку уникав серйозних відносин з жінками, хоча спілкування з ними не цурався, але, як і має бути особі духовній — ніколи не переступав дозволеної межі. Завжди пам`ятав: «Що в попа дружина —завжди остання», — тому з одруженням не поспішав.

‑ Так настав час готуватися, проповідь сьогодні не проста – велике свято. Оникій намацав ногою кімнатні капці, взувся та потьопав на другий поверх будинку, у ризницю, одягатися.

Послушниця на кухні вже готувала нехитрий сніданок ‑ гречану кашу із грінками та глечик узвару з булочками.

Кухня в попівському будинку була простора. Головне місце займав великий дубовий стіл, оточений по всьому периметру, міцними дубовими табуретами.


Глава 3. Калістрат ‑ господарство


Калістрат був людиною років п`ятдесяти, тіло мав кряжисте, міцне ‑ виглядав років на сорок, може трішки більше. Така міцність була природною, але постійно підтримувалася фізичними вправами та роботою по господарству, на свіжому повітрі. Він закурив, жадібно затягаючись ароматним димком від трубки та впадаючи у стан легкого тютюнового сп’яніння, пішов готовити їжу тваринам. Хоча була зима, на вулиці було не холодно. Він не поспішаючи, наколов дров, налив води в бак, дістав мішок пшениці та запустив дробарку. Щось пішло не так ‑ від дробарки йшов брязкіт, що дратував слух.

‑ Знову, ‑ подумав Калістрат, ‑ мабуть ослабнуло затягування болтів, шків тримався на валу нещільно та створював сильну вібрацію.

‑ Так що ж таке сьогодні? Невдача яка ‑ треба розбирати!

Він підібрав гайковий ключ, послабив болти кріплення та обережно, щоб не втратити кріплення, зняв шків. Він легко знявся з валу, але застряг, упираючись своїм зовнішнім ободом у бункер живильника дробарки.

‑ Нічого, зараз я тебе молоточком.

Після удару молотком, шків деформувався, злетів з валу та впав на підлогу.

Калістрат надів на вал дистанційне кільце та спробував знову поставити шків. Нічого не виходило, потрібно було знімати бункер дробарки та заново збирати привід.

‑ Чортівня яка, це скільки ж часу потрібно витратити, для того, щоб виконати таку просту роботу? І придумувати отут нічого не треба ‑ просто потрібно зробити все за технологією складання, передбаченою «тупеньким» конструктором заводу-виготовлювача.

‑ Ну, придумав же, навіть таку просту конструкцію нормально продумати не можуть. Напевно, план «гнали» під кінець місяця ‑ от і «накосячили».

Таку велику кількість «непотрібної» роботи, робити не хотілося.

‑ Я його зараз.

Калістрат взяв терпуг, наміряючись спиляти виступаючу частину шківу, виправивши, як йому здавалося, помилку заводу-виготовлювача. Закінчивши виправлення, Калістрат знову спробував зібрати дробарку. Але в нього нічого не вийшло ‑ шків повністю закривав місце монтажу та потрібно було його посадити «втемну» ‑ навмання. Провозившись, таким чином, півгодини Калістрат кинув спроби відремонтувати дробарку.

‑ Для того, щоб зробити гарну річ ‑ спочатку потрібно її добре продумати ‑ в серцях висловив він думку про інженерів заводу-виготовлювача.

‑ Навмання та швидше ‑ нічого не виходить. Та й взагалі, думати потрібно й думати довго, перед тем як ‑ зробити.

«Сім раз подумай, потім один раз зроби», ‑ перефразував відоме прислів`я Калістрат.

‑ Так хрін з нею, з дробаркою, і так гарно буде, поїдять у Боже свято не дробленого зерна.

Калістрат замочив пшеницю, і поставив її настоюватися. Він, по звичці, працював по господарству, але думка про те, що трапилося, все-таки турбувала його, залишаючи, не те щоб занепокоєння, а якусь неусвідомлену, настирливу ідею, яка мов скалка, застрягла в голові.


Глава 4. Оникій ‑ сніданок


Панотець переглянув текст проповіді, роблячи виправлення й позначки на полях.

‑ Гарна, ‑ подумав Оникій.

‑ Якраз сьогодні проповідь удасться ‑ адже таке свято, сам Господь мені допоможе - вкладе потрібні слова у вуста мої! ‑ Він трикратно перехрестився, потягнувся, тим самим, розім`явши від довгого стояння затерплу спину.

‑ Однак настав час снідати. Агов, Федосеюшка, усе там готове? ‑ голосно покликав послушницю.

‑ Так панотець, усе давно готове, на столі вже ‑ просимо «откушать»! ‑ відповідала Феодосія.

Оникій спустився на кухню, яка одночасно служила їдальнею, і попередньо помивши руки, сів за стіл.

Табурет, на який він опустився, заскрипів під вагою попівського тіла й одна з ніжок, яка нещільно сиділа у своєму гнізді ‑ підломилася. Табурет не встояв на трьох ногах і Оникій з гуркотом звалився на підлогу.

‑ От це так-а-а-…! ‑ простягнув він встаючи, ‑ не вчасно зламався.

Узяв в одну руку зламаний табурет, а в іншу ‑ ніжку, він спробував вставити її, але гніздо виявилося ушкодженим і ніжка, ні в яку, не могла стати на своє місце. Провозившись так хвилин п`ять, Оникій плюнув і виніс зламаний табурет у комору.

‑ Після свят відремонтую, ‑ пообіцяв він собі.

Він сіл на інший табурет, підсунув до себе тарілку із грінками й миску із гречаною кашею й зібрався поснідати.

‑ Знову холодна — потрібно підігріти.

Оникій поставив миску з кашею на гарячу піч, а грінки вклав у розташований на кухонному столі тостер. Через кілька хвилин, усе було готове.

‑ От тепер інша справа, ‑ підігріта їжа, була набагато смачнішою й викликала приємне тепло у всьому тілі, коли попадала за призначенням.

‑ Мабуть і я гріюся, як грубка, тільки «дровами» ‑ служить їжа, а відкритого полум`я немає. Вогонь у моєму тілі «запалений» Господом, гріє мене, а я як кочегар, тільки «дрова» підкидаю, ‑ посміхнувся про себе Оникій.

Грінки, приготовлені послушницею, гарно прожарені до рум`яної скоринки й зникали миттєво ‑ їх явно не вистачало. Він узяв ніж, відрізав дві акуратні скиби хліба й намірився відрізати третій, невдало повернув ніж, той зісковзнув і пройшовся по пальцю Оникія, залишаючи неглибоку, але досить хворобливу рану.

‑ От, халепа, порізався, ‑ поскаржився панотець, розглядаючи, як кров повільно сочиться й випливає з рани.

‑ Феодосія, допоможи, я порізався, ‑ покликав Оникій, але ніхто не відгукнувся на його лемент, очевидно, послушниця вже пішла, закінчивши свої справи. Кров поступово згорнулася й кровотеча зупинялася.

‑ Воістину, великі твої створіння, Господи, як ти любиш і оберігаєш чад своїх від смерті й від ушкодження, ‑ виразив свій захват Оникій, спостерігаючи, як закрилася рана й повністю припинилася кровотеча.

‑ Як ти все передбачив, Господи, як у тебе все виходить, не те, що в чад твоїх ‑ Оникій згадав, свою метушню з ремонтом табурета.

Він узяв пляшечку з йодом і небагато помазав рану, що закрилася. Це було все, чим він міг собі допомогти, решта зробив за нього ‑ його організм, так добре влаштований Творцем.


Глава 5. Калістрат ‑ домашні


‑ Калістрат! Снідати, діти прокинулися вже, ‑ кликала чоловіка Катерина Павлівна.

Калістрат слухняно зайшов у будинок. Діти вже спустилися із другого поверху, зробили всі звичайні ранкові процедури й сиділи за столом: дві сестрички, двойняшки ‑ Настя й Анюта й три брати: Василь, Савелій і Ничипір. Василь був старшим ‑ йому вже здійснилося 25, далі йшли дівчинки ‑ їм було по 15, потім Савелій ‑ йому було 10 років і останньому Никиші ‑ 5.

‑ Вася, включи приймач, ‑ попросив Савелій.

‑ Так він, включений, ‑ відповів Василь, повертаючи ручку гучності на приймачі, до кінця, ‑ мабуть батарейки сіли.

‑ Там не батарейки, а акумулятори, ‑ помітив Калістрат, ‑ дивися не викинь. Зарядне там, у тумбочці лежить.

‑ Це ми миттю, зараз і зарядимо, ‑ сказав Савелій: ‑ раз і все, там усі просто.

Савелій перебував у тому щасливому віці, коли все видалося простим і доступним, а про те, що відбувається насправді, він ще не замислювався.

‑ Ну так, просто ‑ не зовсім, по-перше ‑ там 12-і вольтовый акумулятор, а напруга заряду повинна бути 13, 2 вольт, не більше ні менше, струм на початку великий, потім повинен знижуватися. Температура акумулятора при заряді не повинна перевищувати 50 градусів і так далі.., ‑ зробив невелике зауваження Василь, відразу було видно, що він закінчив електротехнічний факультет.

‑ А я думав, що там усі просто ‑ вставив і все! ‑ знову вставив «свої п`ять копійок» Савелій.

‑ Так, усі просто й усе виходить, якщо відбувається відповідно до законів природи, ‑ завершив суперечку Калістрат.

‑ Тату, а як їх роблять, ‑ запитав Савелій, розглядаючи витягнений із приймача акумулятор.

‑ Акумулятори? На конвеєрі, за допомогою роторної технології, коли робота виконується в процесі руху, по виділених простих операціях у певному місці шляху. Взагалі технологія виробництва набагато важливіше, чим об`єкт, який виробляється. Від технології залежать: конструкція, функції, якість, витрати, ціна й усе інше…Об`єкт, як правило, розробляє один колектив, а технологію ‑ інший. Найчастіше складності технології виробництва ‑ набагато перевершують складність об`єкта, ‑ прочитав маленьку лекцію Калістрат, ‑ зрозуміло…?

Чомусь, у Калістрата перед очами по черзі виникали образи вагітності його улюбленої дружини, а потім народження всіх його дітей. Згадалася також і його операція, коли він «терпів» і потім ледве не вмер від апендиксу, що «лопнув» прямо на операційному столі.

‑ Так, дійсно, от, наприклад, людина ‑ об`єкт дуже складний, з усіма його системами й підсистемами. А створення його ‑ процес, у сто крат складніший. Звичайно, «подремонтировати» людину ‑ ми вже навчилися, а от створювати ‑ «кишка тонка», ‑ подумав Калістрат: ‑ Тут « Матінка-Природа» постаралася на славу! І наші технології порівнювати з її технологіями, однаково, що порівнювати кам`яну сокиру з ультра сучасним комп`ютером.

‑ Досить розмов, їжте, ‑ перервала суперечку Катерина Павлівна, ‑ вам теж «підзарядка» потрібна, адже я з вами сьогодні святкувати Різдво до хрещених їду, а тато в церкву ‑ до Оникія.

Картопля з оселедчиком і ароматними грибочками, та ще під огірочок – «улітала» в дітей, як у фокусників.

‑ Так молодість, молодість, жити хочеться, усього хочеться, а для здійснення бажань ‑ потрібні сили, ‑ відзначив Калістрат.

Знову на Калістрата накотила думка про простоту й складності перетворенні енергії в акумуляторі й у тілі людини. Виникало відчуття геніальності Творців цих двох не схожих, простих і в той же час складних систем, пов`язаних з перетворенням і використанням енергії.

‑ Тату, включи телевізор, раз приймач не працює, ‑ попросила Настя.

Калістрат включив телевізор, вибрав канал новин і відклав пульт убік. Передавали новини про повінь і пожежі в Японії. У полум`ї й скажених потоках морської води пропадали люди, автомобілі й навіть цілі будинки…

‑ Природа…, з нею не посперечаєшся, ‑ прокоментував передачу Калістрат.

‑ Тату, а за що це їх? ‑ запитала Анюта.

‑ За гріхи, за вчинки кепські, за невір`я в Бога…, ‑замість батька, відповістила на запитання Катерина Павлівна.

‑ Скажеш теж! Це природа обурюється, за наругу над нею, ‑ підхопив Калістрат, ‑ а Бог тут ні при чому, та й немає його зовсім!

‑ Так, адже японці, самий правильний народ, працюють без свят і вихідних. У світі вся електроніка їх, автомобілі, навіть їжа… ‑ уже суши продають по усьому світу. Адже Японія, одна із зовсім невеликих країн. Це точно не покарання за гріхи. Це щось інше, ‑ заперечив Василь.

Отут перед очами Калістрата сплив випадок, коли він з дітьми, прагнув змусити мурах будувати свій мурашник на нічийній території, а не на їхній ділянці. Розлучали вогонь, лили воду, але мурахам, усе було дарма, вони будували мурашник так, як їм було потрібно й не звертали уваги на дії людей.

‑ А може, це нам хтось попередження шле? Тоді Хто? І Навіщо? ‑ подумав Калістрат, ‑ дурниця яка в голову лізе. Звичайно ‑ це Природа «попереджає», що не можна її гнобити…

Сніданок закінчився. Діти з Катериною Павлівною пішли збиратися в гості, а Калістрат почав готуватися до зустрічі з панотцем. Зустрічалися вони не часто, в основному по великих релігійних святах, у числі яких були Різдво й Великдень, причому закуска й випивка на цих зустрічах, завжди були на висоті. Калістрат узяв велику сумку і став поступово заповнювати її попередньо підготовленими припасами, так дбайливо складеними Катериною Павлівною. Вона сама збиралася в церкву, а потім до панотця, але потім поступилася наполегливим проханням дітей.


Глава 6. Оникій - проповідь


Прийшов час почати проповідь. Оникій неспішно спустився в церкву, переодягся й вийшов до людей. Парафіян у церкві була безліч, усі вони стояли біля стін і посередині церкви і чекали свого проповідника. Панотця свого вони любили й поважали, тому що знали, що він робить свою церковну справу щиро — від усього серця, як втім, і все інше в його насиченому житті. Оникій не терпів напівзаходів ні в малому ні у великому. Оникій почав проповідь, як завжди, не кваплячись, чітко проговорюючи кожне слово.

— Сьогодні Різдво Господа нашого — Ісуса Христа! Із чим Ви прийшли в це святе Свято в церкву? Як ви подбали про Господа? Я знаю, що Ви довго готувалися до цього свята й для себе й для друзів своїх приготували багато гарного. А що ви приготували для Господа? Із чим Ви прийшли в церкву? — питав Оникій.

— Що для Бога є Благо? Для Бога приємніше всього ваш Порятунок. Для цього він народився, жив і страждав у вигляді людському й прийняв смерть на Хресті й воскрес — усе це для порятунку чад своїх. Щоб не грішили вони: ні в справах своїх, не в думках своїх.

— Різдво Христове, яке ми сьогодні святкуємо з такою легкістю серця, з такою благодаттю й радістю, це свято не тільки нас — людей, але й для всіх тварин земних, тому що Різдво – це втілення Слова Божого й принесло нам, нову звістку про Бога, про людину й про весь Божественний устрій.

— Бог створив Нас по образу й подобі своїй, давайте задумаємося про це брати. У чому подібність наша з Богом, у чому подоба? Чим ми схожі й чим відрізняємося від Господа нашого? А тим брати та сестри, що свідомість наша, душа наша — є часткою Бога.

— Створив Господь не тільки окрему людину, але й усе людство. Людське суспільство в цілому. Визначив Господь закони для суспільства й людини. Живе людина і донині, за цими законами й носить їх у серці своєму. Давайте згадаємо в Боже свято, що повелів Господь людині, а сказав він так:

«Я Господь, Бог твій, так не буде в тебе інших богів.

Не роби собі кумира.

Не виголошуй імені Бога, дарма.

Шість днів працюй, а день сьомий — субота Богові.

Почитай батька твого та мати твою.

Не вбивай.

Не перелюбствуй.

Не кради.

Не виголошуй неправдивого свідчення.

Не бажай нічого від близького свого».

— Ці правила записані нами як Закон Божий. За цими правилами — жило, живе й буде жити суспільство людське. Але не завжди так було, за давніх часів, загрузла людина у гріхах своїх і тілесних і духовних і не було способу протистояти гріху. І отут Господь наш Ісус Христос прийшов на землю врятувати рід людський. Один тільки Він, міг прийняти на себе й понести всі гріхи наші, щоб спокутати їх Хрестом Своїм. З народженням Христа від Діви Марії людське єство нероздільне з`єдналося з єством Божественним. Рятівник, сприйнявши нашу подобу, з`єднав нас із Самим Собою, освятив і підніс нас до небес. І якщо до Різдва людина перебувала у мороці й тіні смерті, те тепер у Христі він — нова істота — спадкоємець вічного життя.

— З Різдвом Христовим припинилося зваблювання людей ідолами. Язичеські народи, що живуть земними пристрастями, увірувавши в Ісуса Христа, сталі протистояти гріху. Отримане людиною багатство Христової благодаті відновило в ньому образ і подобу Божу й звільнило його від рабства духовного.

— З народженням Христа був відкритий людям шлях до древа життя, до вкушання райської їжі, яку вони колись втратили за неслухняність Богові, усім прокладений шлях на небеса.

— Що ж приносить людство Христу? Як сказав прадавній мудрець: «Кожна із тварин земних приносить Йому подяку: ангели приносять спів, небеса — зірку, волхви — дарунки, пастирі проповідують чудо, земля уготовляє вертеп, пустеля — ясла. Ми ж — Матір Діву... та місто панування Бога, у якім Христос, поживши, учинив порятунок». Давайте ми брати принесемо йому віддяку й виконання Завітів Божеських, смиренність і слухняність, очищення від неправди й поклоніння його мудрості.

— При святкуванні Різдва Христова церковні пастирі, сповнені натхнення, призивають до радості всіх тварин земних. Сьогодні святкують небо й земля! Зростають і радіють гори, пагорби, долини, ріки й моря! Тріумфують янголи й люди, тому що сьогодні Христос прийшов для відновлення й порятунку душ наших. Святкуйте й радійте брати, бачачи сьогодні виконання своїх мрій!

— Піднесемо, батьки, браття й сестри, наші молитви Богу нашому Христу, щоб Він дарував усім нам дарунки благодаті Святого Духу, які допомагають нам зробити свій шлях земний у святості й благочесті й досягти вічного заспокоєння на небі. Амінь.

Оникій закінчив проповідь, благопристойно прийняв усі принесені церкві дарунки й вийшов у ризницю, для того щоб відпочити й приготуватися до зустрічі з Калістратом.


Глава 7. Зустріч


Дорога до панотця була не дуже зручною. Для того, щоб дістатися до нього, треба було проїхати майже через усе місто, при чому, по дуже незручних вулицях. Зважаючи на те, що Калістрат мав із собою сумку розміром з "маленький контейнер", він викликав таксі й не поспішаючи, проходжувався перед двором, посмоктуючи улюблену трубку. Таксист не змусив себе довго чекати, тим більше, що це був знайомий Сашко ‑ колишній сусід, що переїхав жити в місто.

— Привіт, привіт Калістрат! Давай допоможу, — Сашко вхопився за ручки сумки, і прагнув легко її підняти, для завантаження в машину, але в нього нічого не вийшло, тому що сумка важила не менше двох пудів. Сашка від несподіванки ледве не опустився на «п`яту точку», — ти що там, цегли набрав?

— Так ні, подарунки на Різдво, — відповів розсіяно Калістрат. Він без видимих зусиль підняв сумку й завантажив її в багажник, — поїхали, і швидше, я поспішаю.

— Усе сьогодні поспішають, свято ж! - відповідав Сашко, вирулюючи на дорогу, — зараз доїдемо з вітерцем. А куди їхати?

— Як куди їхати! Звичайно в церкву, до панотця я їду, до Оникія.

Сашко неспішно виїхав на дорогу й повернув на трасу, що вела до міста, машина слухняно побігла по дорозі. Сашко помітно насолоджувався їздою з вітерцем за міською межею.

— У місті так не поїздиш, скрізь пробки, а у свято взагалі не проїдеш.

Вони під`їжджали до міста, кількість машин на дорогах у міській межі помітно збільшилася, швидкість впала.

— Сашко «давай» сюди в «тупичок», а далі, по об`їзний вискочимо на вулицю, на якій розташована церква. А, чорт, аварія, давай вправо, а ні, давай уліво. Так отут взагалі не проїхати. Що ж робити? — поскаржився Калістрат.

— А зараз я JPS включу, у мене ж навігатор є, — згадав Сашко.

Але навігатор показував лише головні дороги й машини на них, причому він показував тільки ті машини, які були обладнані JPS. Виходило по навігатору, що на дорогах було вільно, а насправді, вулиця була забита машинами й навіть із навігатором не було видно вільного шляху, як із цієї «пробки» вибратися.

— Господи, так що ж це таке, як же бути, я ж спізнююся, — викликнув Калістрат.

— Як бути? Навіть із цією сучасною технікою, нічого зробити не можна! — але отут він згадав, як у дитинстві він гуляв по цьому масиву.

— А ну давай сюди, у дворик, ну так, давай вправо, давай потихеньку, щоб ніхто не бачив, а то зараз усе ринуться, — командував Калістрат.

Вони в`їхали у дворик, у якому не було ні душі.

— Так куди далі? Це ж тупиковий двір, — наполягав Сашка.

— Не квапся, не квапся, тут десь повинен бути виїзд, повертаємо туди — за ялинки, — указував Калістрат.

— Я ж говорив, що виїзд є, — радісно вигукнув Калістрат, спостерігаючи як за ялинками з`явилася виїзна арка. Фух…! Ну нехай без навігатора, але хтось нас все-таки вивів. А може це просто «іграшки» з моєю підсвідомістю й пам`яттю, а може…? Отут він згадав свій вигук, адресований до Бога…

Більше нічого цікавого в дорозі не трапилося й вони без проблем під`їхали до церкви.

‑ О, привіт Оникій! Зі святом тебе! Як поживаєш, як здоров`я? ‑ радісно вигукнув Калістрат і пішов до Оникія з розкритими обіймами.

‑ Спасибі, живий-здоровий, божими молитвами й тобі не хворіти! Зі святом, хоча яке свято для тебе, нехристя? ‑ стис Калістрата у своїх потужних обіймах Оникій.

‑ Усе проповідуєш? Так мене хоч позбав від своїх релігійних намірів, ‑ розсміявся Калістрат.

‑ Так несу, так сказати, Слово Боже пастві й тобі заодно, заблудша душу. Ну, ти ж своїм студентам несеш радість пізнання, як вони там? У що-небудь вірять і чогось прагнуть?

‑ Так є такі, але їх усе менше й менше. Здебільшого, вони нічому не вірять ‑ нігілісти «хренові», але хоч би до щогось прагнули, а прагнуть чогось ‑ тільки одиниці. Я отут тобі гостинці привіз — Катерина передала.

Калістрат почав викладати на стіл, припаси, які щедро передала його Катерина Павлівна.

‑ Спасибі, спасибі, ‑ поспішив подякувати Оникій, радісно спостерігаючи, як їстівні припаси поступово заповнює всю поверхню столу.

‑ Судячи з кількості принесеного ‑ ти, напевно, надовго? Отут є, над чим подумати й про що поговорити! ‑ потирав долоні Оникій.

‑ Так, «зело борзо»! ‑ Калістрат любив вставити своє мовлення старослов`янські вирази, ‑ що практично означало «Так ‑ це дуже суттєво!»

Стіл не підкачав. На ньому стрункими рядами вибудувалися пляшки й сулії з алкоголем. Особливе місце займали власноручно приготовлені трилітрові банки із самогоном, закручені залізними кришками, була тут і наливочка ‑ настояна на вишні, і «царівна Несміяна» ‑ журавлинна настойка, ну й звичайно ж «Хріновуха» ‑ спеціальна самогонка, настояна на меді з додаванням хріну. Ну, про закуску й говорити нема чого. Чого тут тільки не було: солоні огірки й помідори ‑ привабливо поблискували в глибоких тарілках, ікра ‑ «заморська» баклажанна, «вогник», лечо, а також невелика кількість свіженьких огірків і помідорчиків. З холодних закусок, звичайно ж, виділяється прозорий холодець і заливна риба.

‑ А це, підігріти треба, ‑ сказав, дістаючи велику каструлю із сумки Калістрат.

‑ А що там? ‑ запитав Оникій.

‑ Сюрприз, сюрприз ‑ підначував Калістрат, ‑ ця гусяча печеня з додаванням м`яса нутрії, пальчики оближеш, мною особисто перевірене.

‑ Ну, постав на пічку, нехай гріється, а ми поки почнемо! ‑ нетерпляче підсумував Оникій.

Друзі любили випити, але особливо, любили випити й добре закусити, а обстановка цьому досить сприяла.

‑ Так що там, вигляни на вулицю й глянь на небо ‑ є там перша зірка, Христос народився? ‑ попросив друга Оникій.

‑ Ти Венеру маєш на увазі, так вона не зірка, і її вже давно видно на небі, так що тобі вже можна, а мені тим більше, ‑ резюмував Калістрат.

‑ Наливай по перший - твоєї «Хріновухи», давно я її не пробував, ‑ попросив Оникій: ‑ а із зірками, ми потім розберемося.

Друзі поважно випили, спочатку по першій, потім по другій, під холодну закуску ‑ втамувавши перший голод і зручно влаштувавшись за столом, почали традиційну бесіду, заради якої вони властиво й збиралися. Адже застілля, без задушевної розмови ‑ це просто пиятика. А друзі п`яницями ніколи не були. Це їм і за статусом було неможливо й взагалі було гидко їм обом.

‑ Ти що думаєш про свято? ‑ запитав Оникій, ‑ було насправді Народження сина Божого?

‑ Було, не було, яка різниця ‑ головне, людині потрібно в щось вірити, зовсім неважливо в що. Сильні люди вірять у свій успіх ‑ тут, слабкі ‑ в успіх там. Це я про потойбічне життя. Наприклад, от я ‑ вірю в реалії сьогоднішнього буття, а те, що було в минулому, для мене це історія. У сенсі історія, як наука, як предмет вивчення. А народився, або не народився Син Божий і навіщо він народився ‑ для мене це риторичне питання. Я живу сьогоднішнім днем, ‑ відповів йому Калістрат.

‑ А як же свідомість людини, його Душа? Вона живе майбутнім. Одного сьогоднішнього дня, Душі ‑ мало, ‑ знову висловив свої аргументи Оникій.

‑ Ти подумай, коли людина приходить до віри в Бога? Коли в неї немає сьогодення, вона ховається від нього ‑ вірою в майбутнє. Коли в сьогоденні в нього ‑ горе й ніхто йому не може допомогти, він і шукає допомоги у вірі.

‑ Віра ‑ природна властивість людини й дана йому від народження. Вірить він і в щасті й у прикрості, сьогодні й завтра ‑ коротше завжди!

‑ Ні, для людини важливіше всього, сьогоднішній день, у якім він живе, а завтра, буде завтра. Якщо для людини ‑ немає сьогодні, то завтра для нього ‑ точно не буде. Так, що «завтра», завжди на другому місці. Ну а «учора» ‑ взагалі на третьому. От ми з тобою, сьогодні випиваємо й закушуємо, а завтра будемо пожинати плоди сьогоднішнього застілля ‑ «Фестал» і «Аллахол», але це буде завтра, або післязавтра, ‑ розсміявся Калістрат.

‑ Ну, а як ти думаєш, чому ми так любимо, випити й закусити, а ти ще й покурити мастак? ‑ не вгамовувався Оникій.

‑ Отут усе просто, закуска й випивка ‑ це плата людства за голодне минуле, коли довгі дні пошуку їжі закінчувалися їжею до відвалу, і не потрібно було нікого шукати й нікого вбивати. Ну, а куриво ‑ так це від ліні ‑ небажання організму виробляти власний нікотин і замінити його ‑ зовнішнім. Ти ж знаєш, у нас організм виробляє свій власний нікотин, та й алкоголь у принципі теж, ‑ сказав Калістрат, розглядаючи на світло чергову повну склянку, у якій янтарно поблискувала «Хріновуха».

‑ Э…, ні, отут не всі так просто, випивка й тютюн взаємодіють не тільки з тілом, але й з душею. Алкогольне й тютюнове сп`яніння ‑ спроба душі проникнути в заборонний вимір, туди ‑ куди проникає свідомість під час сну. Так що, ми просто прагнемо потрапити «Туди», ну ти звичайно по-своєму, а я по-своєму. Так я прагну випити за новий вимір, ‑ запропонував новий тост Оникій.

‑ За нове, так за нове, я не проти. Поїхали, ‑ «чокнувшись», Калістрат залпом осушив свою склянку.

Алкоголь поступово розслабляв обох. І вони непомітно наближалися, до «риси одкровення», за якою більше говорять емоції, ніж розум.


Глава 8. Суперечка


‑ Так ти кажеш: «Бога немає!», так чому ж ми його так часто згадуємо? ‑ не вгамовувався Оникій.

‑ Ну не часто, так, зрідка.

‑ Ні, ти скажи, скажи, тільки чесно, скільки разів сьогодні ти про Бога згадував?

‑ Дійсно, сьогодні цілий день згадую, ‑ зізнався Калістрат, згадуючи сьогоднішній ранок, ‑ так це багатовікові традиції. Звичка святкувати, адже відпочивати ‑ для багатьох приємніше, чим працювати, от вони й приховують своє неробство й лінь за іменем, так званого Бога. Так простіше.

‑ Так, а Хто створив Світ і Людину? Це ж творіння Боже, у своїй складності й універсальності? ‑ продовжував Оникій.

‑ Так це «Природа», я ж тобі вже сто раз говорив ‑ « При-Ро-Да»!

‑ От так бездумно, випадково, узяла й створила! Щось у твоїх міркуваннях, Калістрат, немає логіки.

‑ Не все так просто й дійсно, ‑ згадав Калістрат, ранковий випадок із дробаркою й свій власний висновок: «…Сім раз подумай, потім один раз зроби..», але відповів наступне ‑ але однаково «Природа», скажемо так ‑ «Розумна природа»!

‑ Ти я бачу, уже «Природу» свою розумом наділив, не вистачає тобі поняття просто «Природа». Ну, скажи мені, а як же іскра Божа ‑ «Душа», яка «горить» у кожному з нас ‑ це як? ‑ згадав Оникій випадок з ранковим розігрівом.

‑ Ніяк, немає ніякої душі, проста свідомість ‑ ця властивість ‑ високоорганізованої матерії, ‑ відповідав Калістрат.

‑ Ну, по-перше, хто її побудував ‑ цю твою матерію й організував? По-друге, що свідомість ‑ сама побудувалося? І по-третє, зараз, що кожна людина керує сама собою? А людство вцілому, така кількість людей ‑ це вже не одиничне виробництво ‑ це технологія! Це якщо говорити твоєю мовою, ‑ знайшов нові аргументи Оникій.

Калістрат знову згадав частину ранкової фрази із приводу технології: «…Часто складності технології виробництва ‑ набагато перевершують складність самого об`єкту…»

‑ Так складно, усе це! І без ста грамів не розібратися. Наливай, давай «Несьміянки» спробуємо, ‑ ухилився від відповіді Калістрат.

‑ А не боїшся змішувати, голівка потім: « Бо-Бо-»

‑ Не…, ми потім, повернемося до чоловічих напоїв, це я ‑ для передиху.

Друзі налили по склянці «Несміяни» і потихеньку, смакуючи кожний ковток ‑ вицідили їх до дна.

‑ Ух, клас, кисленька, солоденька, смачненька, ‑ похвалив Оникій.

‑ Так, лікувальна…, ‑ погодився Калістрат, ‑ так на чому ми зупинилися, а про Природу ‑ вона створила людину, а далі віна сама уже самоорганізувалася в суспільство й далі сама розвивається, без усякого Бога.

‑ І що, Бог не є присутнім, у нас, у суспільстві, не направляє, і не вказує нам ‑ дорогу? ‑ продовжував свої питання Оникій, згадуючи сьогоднішню проповідь.

‑ Ні, не вказує, ми самі шукаємо свій шлях. Хоча, по правді сказати, сьогодні, мені підказали найкоротший шлях до тебе, ‑ зізнався Калістрат, ‑ але, ця напевно ‑ моя підсвідомість.

‑ Добре, що там з «Гарячим»? Зараз ми включимо твою підсвідомість, а свідомість виключимо, ‑ розсміявся Оникій, ‑ знімай із пічки печеню, уже нагрілася. Настав час віддати їй належне.

Калістрат поклав повні миски печені з великими шматками гусячого м`яса й м`яса нутрії. Гусяче м`ясо надавало печені ґрунтовності й ситості, а м`ясо нутрії - ніжності й аромату. Друзі додали собі в тарілки: солоних огірочків, грибочків і приготувалися все це скуштувати.

‑ Один недолік, у такої закуски ‑ вона «сухувата», ‑ пожартував Оникій.

‑ Зараз «розмочимо», ‑ підтримав його Калістрат, наливаючи чергові склянки охолодженого чоловічого напою.

‑ Ну, з Богом, поїхали! І закусимо, чим Бог послав! Зі святом Різдва Христова! ‑ вимовив черговий тост Оникій.

‑ З ким поїхали? Куди поїхали? Що він нам послав? Це я, усе приніс і ніхто мене не посилав, ‑ не погодився з ним Калістрат.

‑ Так це просто так говорять, А Бог ‑ він все-таки посилає нам хліб насущний. І тебе, між іншим, він до мене послав.

‑ Ніхто мене не посилав! А якщо будеш нести нісенітницю, я тебе зараз сам пошлю.

‑ Легше, легше, все таки ти в мене вдома. Не варто посилати хазяїна!

Алкоголь повністю зняв гальма, логіки в суперечці вже не було ніякої ‑ лише емоції. А емоції завжди призводять до переходу суперечки на особистості, а перехід на особистості, завжди закінчується, ну ви самі знаєте як…

‑ А чому ти, сьогодні так часто змінюєш свою точку зору? І взагалі, якийсь, сам не свій, ‑ обурювався Оникій.

‑А ти взагалі ніякий і ім`я в тебе ніяке. Це ж треба придумати таке «Any key» ‑ просто натисни яку-небудь кнопку й одержиш результат ‑ сміявся Калістрат.

‑ Що значить ‑ ніяке ім`я? І що значить ‑ «Натисни кнопку», причому тут кнопки? - майже образився Оникій.

‑ Дрючок ти неосвічений! «Any key» ‑це натисни будь-яку клавішу, на комп`ютерному сленгу значить. А цікаво, якщо на тебе не «натискати». Так і будеш сидіти ‑ як дрючок? ‑ знову розсміявся Калістрат.

‑ Ну й що? Коли мене називали, ніяких комп`ютерів ще не було, так що твоє «Эникей» мені не підходить. А ти взагалі людина без віри. без принципів, без постійної точки зору‑ а чоловік без принципів, це взагалі обмежений людина, можна навіть сказати – обрізаний... Ха-ха-Ха! І ім`ячко в тебе підходяще ‑ «Калістрат» взагалі-то звучить ‑ майже як «ка*трат».

‑ Ах ти, с*ка, обзиватися почав, я цього не потерплю, незважаючи на те, що Я в тебе в будинку. Вибачайся «скотина»…

‑ Це я скотина? Ти так відповідаєш добром на добро. Ну зараз, я тебе, «Козел»!

І Оникій із усього маху вліпив ляпас Калістрату, прямо у вухо. Той покотився на підлогу, чіпляючи за собою тарілки, ложки, казани й усе це з гуркотом посипалося на підлогу.

— Ну, Козляра, зараз я тебе, ‑ кричав Калістрат, узявши обробну дошку в праву руку й коцюбу в ліву.

Суперники обмінялися потужними ударами і як говорять у боксі ‑ вже перебували в стані «Гроггі», від ударів і від випитого. Досить було одного точного удару, щоб суперник був повалений. Вони одночасно викинули несильний бічний правий, удари потрапили в мету й у результаті, обидва бійці виявилися на підлозі, зі звернутими в бік головами. Бій був закінчений. Переможців і переможених не було. Суперники, приголомшені й утомлені, розповзлися по будинкуі й повалилися на заздалегідь приготовлені ліжка й забулися важким похмільним сном.


Глава 9. Видіння


Оникій неспокійно вовтузився на ліжку - не давали йому спати повний шлунок, дуже навантажений, після великого посту, а також велика кількість випитого алкоголю, та й результати бійки давалися взнаки. Перед очима постійно виникали картини дитинства такі яскраві і незабутні.

Ось вони з батьком уперше йдуть до школи. У дитинстві, сім`я Оникія жила в селі і для того, щоб прийти до школи, необхідно було пройти через лісопосадку, навколо якої часто ходило сільське стадо.

-Нікі, Нікі, по стежці, по стежці, убік не повертай. Ти що, не чуєш? Руку, руку дай, - кричав батько.

І міцно взявши Оникія за руку, він потягнув стежкою в напрямку школи. Йти було зручно і напрямок вибирати було не потрібно – але все це було так нудно та нецікаво. Оникія вистачило на 5 хвилин, а йому так хотілося свободи -як-не-як, школяр. В результаті він вирвався і побіг густо зарослою неповторною доріжкою. Результат не важко було передбачити - зрештою він вступив у коров`ячий коржик, послизнувся, впав і вимазався в лайні з голови до ніг.

-Ти… Ти слухатимешся? Якщо тобі показують дорогу, треба йти нею і нікуди не звертати. Самостійні рішення у ранньому віці найчастіше призводить до того, що ти потрапляєш у лайно. Що тепер із тобою робити? На сьогодні школа скасовується?

Трохи подорослішавши, Оникій пішов у будинок піонерів, авіамодельний і судномодельний гурток. З таким захопленням запам`ятовував незрозумілі слова: нервюри, шпангоути, лонжерони, транці ... з насолодою займався вирізуванням з фанери зазначених елементів моделей. Далі займався їх складанням по кресленнях, що додаються.

-Ура, ура летить, - непідробно радів Оникій, коли зібрана модель злітала в небо.

Згадав першу проповідь на людях і особливо реакцію свого батька:

-«Красавчік»! Це було просто божественно! Так тримати аудиторію.., такий глибокий зміст…, таке гарне мовлення…, а як написано…! Нікі, ти вже готовий, думаю, що допомога «поводиря» тобі більше не знадобиться ..., - захоплювався батько.

Всі вказані фрагменти, як би самі собою вишикувалися в логічну послідовність і виникла глибока асоціація, людство - це поки немислячаа дитина, якій обов`язково потрібен «Поводир»; краще звичайно - сам Творець, оскільки ніхто не знає краще за свою дитину - ніж батько . Але людство дорослішає і вже робить перші кроки до самостійних рішень…і далі може бути, перетвориться на Творця…?

Не спалося й Калістрату. Йому також згадувалися шкільні та інститутські роки.

-Це що ви бачите? - Питав клас вчитель геометрії, малюючи на дошці пряму лінію.

-Це пряма лінія, - поспішив відповісти Калістрат.

-Правильно і однозначно, а якщо я просто скажу: "Лінія", без малюнка - як ви її уявите?

- Ну, крива лінія, лінія життя, лінія поведінки, лінія горизонту ..., - випереджаючи один одного, висловлювалися школярі.

-Ось бачите, поки не було слова «Лінія» все було ясно і зрозуміло, а як тільки виникло слово, виникла багатозначність. Так що по життю намагайтеся точно визначати опис об`єкуа. А це що? -Запитав вчитель, малюючи паралельну лінію.

-Це дві паралельні лінії, -відповідав Калістрат.

-Як відомо, дві паралельні лінії у просторі та в площині не перетинаються за визначенням -це аксіома….

Минули роки, шкільні аксіоми в інституті зазнали деяких змін.

-Для геометрії Евкліда, дві паралельні лінії у просторі -не перетинаються, а геометрії Рімана-Лобачевського, дві паралельні лінії у просторі перетинаються, в нескінченності... У разі виникає викривлення простору-часу і лінійна евклідова геометрія не працює….

-Одним із основних питань філософії, є питання про першопричину, про первинність буття чи свідомості… Питання про те, що було першим, курка чи яйце?... Знайти відповідь на ці питання за допомогою простої лінійної логіки практично неможливо…

Фрагменти видінь Калістрата складаюся у нелінійну різнокольорову картину світу. І не було жодної можливості пояснити складні об`єкти та явища природи за допомогою простих лінгвістичних форм, виходячи із законів лінійної логіки. А до нелінійної логіки та її побудов людство ще, на жаль, не доросло...

Неспокійна ніч закінчилася, настав ранок.


Глава 10. Ранок


‑ Ух, і набралися ми з тобою вчора, Оникій! Постав самоварчик! Чуєш, вставай! Ранок! - покликав Калістрат, що вже прокинувся.

‑Та не ранок, а день уже, я з ранку вже службу закінчив, ‑ відповідав йому, що давно піднявся Оникій, що возився із самоваром, Трясця, нічого не виходить із самоваром .

‑ Міцно ми з тобою вчора дали ‑ голова гуде! Від чого це? Пам`ятаю, ми з тобою вчора побилися ‑ так ти вже вибач мене, що у твоєму будинку я тебе вдарив. Не я це був, а інша людина. Я, як вип`ю ‑ стаю іншою людиною, а той інший… Вибач, коротше, я більше не буду…

‑ Добре, проїхали…А я сказав Феодосії, щоб вона сьогодні не приходила, от же, дурень! Вона б і самоварчик приготувала й чайку заварила. Ти мене теж вибач, і я більше не буду… Але й менше не буду…‑ засміявся Оникій.

‑ Добре…, самі впораємося. А чай нам не допоможе! Потрібно, що-небудь істотне, наливай по стаканчику ‑ поправимося.

Друзі випили по стаканчику, потім ще по стаканчику ‑ життя налагоджувалося. Нестачі в закусках не було. Вони навели порядок на столі, після вчорашнього безладдя й сіли для продовження довгої, застільної бесіди. Але, якщо навести порядок на столі, не становило проблеми, то в голові в кожного був повний сумбур. Жоден, не міг точно згадати, на якій точці зору він учора перебував. Можливо, це були наслідки вчорашнього побиття, а може алкоголю, а може їхнє спільна ‑ посилююча одина одну дія, як говорять, синергізм ‑ хто знає?

‑ Так, що ти вчора, говорив із приводу «Природи», а Оникій?

‑ Природа ‑ створила Світ та Людиниу Ти із мною згодний, Калістрат?

‑ Ні, Людину створив Бог по образу й подобі своїй. І з нами, точніше в нас Бог живе й направляє всі наші дії, ‑ відповідав йому Калістрат.

‑ Почекай, почекай, не зрозумів! Що ти сказав!?

‑ А то й сказав, що Бог керує людиною, суспільством, Всесвітом…, а ти що, не так думаєш? ‑ запитав Калістрат.

‑ Я думаю, що мир був створений Природою, ‑ як Сомнамбула, сказав Оникій, сам здивувавшись сказаному, ‑ Природа всесильна.

‑ Ні, всесильний Бог, він же Творець ‑ Творець, а оскільки він створював людину по образу й подобі своїй, то й Людина виходить ‑ теж творець і теж всесильна, ‑ продовжував свої міркування Калістрат.

‑ Не думаю, що ти правий, природне створення не може бути всесильним.

‑ Людина не всесильна? Напевно…, він лише Кпіювач ‑ у сенсі «Повторювач», задуманого Господом ‑ усе те, що в людини виходить, тобто успішні його діяння, були задумані й перевірені Богом, ще до людини, оскільки тільки вдалий експеримент є підтвердження будь-якої, навіть, самої правильній думки або теорії. Людина самостійно, без провидіння Господа, може робити лише помилки.

‑ Так навіщо Людина на Землі? Щоб робити помилки?

‑ А що, може й так! Пробувати нове – комусь треба. А Богові робити помилки, за статусом не можна. От людина за нього й помиляється! ‑ посміхнувся Калістрат.

Від вчорашніх потрясінь друзі й не помітили, як переплутали, хто, що говорив і яку точку зору відстоював.

— Навіщо була створена людина, чи є людина метою створення життя на Землі або ціль створення Людства вцілому? — запитав Оникій.

— А цього нам, зрозуміти не дано, не може «Частина» зрозуміти «Ціле», — відповів Калістрат.

— А що таке — «Частина», що ти маєш через під поняттям — «Ціле»?

— «Ціле» — це Бог, «Частина» — це Людина. Невже незрозуміло? Мене от яке питання турбує: « Чи може Людина придумати те, що він не зможе зробити?»

— Ну ти даєш! Ну й запитання ставиш, отут без 100 грам, напевно, навіть без 200 грам не розібратися, підемо, пропустимо по стаканчику.

Друзі випили ще по стаканчику, потім ще по стаканчику й ще раз по стаканчику.

— Підемо покуримо, — запропонував Калістрат, дістаючи пачку сигарет.

Оникій не пам`ятаючи себе, погодився, вони вийшли на ґанок закурили, Оникій опам`ятався від того, що недокурок почав палити йому пальці.

‑ Це, я через тебе напився, і через тебе опоганив свій сан тютюном, століття б тебе не бачити.

‑ А я причому, якщо віра в тебе міцна, ніякий грішник не може звернути праведника зі шляху істинного.

‑ Так це, я не праведник? А ти, а ти ‑ грішник, Фома невіруючий, Іуда, що ‑ зрадив віру й Господа. Для тебе немає нічого, святого, Геть, з мого будинку! Не хочу тебе бачити! ‑ кричав Оникій.

‑ Скотина ти, невдячна. Я до тебе, як до друга прийшов. Дружина моя на тебе молиться, усе для тебе приготувала й зібрала. Діти й ті, тебе святим почитають.

‑ Це я, скотина? Сам скотина! Так хто ти говориш, створив Людину?

‑ Бог.

‑ А говорю ‑ Природа!

‑ А я говорю ‑Бог!

‑… … …

Очі суперників налилися кров`ю й вони знову, як це вже було вчора ‑ ринулися один на одного.


Глава 11. Глас божий


Бійці з величезною силою шарахнулися лобами — як барани під час гонів. Обоє стояли напроти один одного, із блукаючими виряченими очима і повільно піднімали над головою здоровенні, дубові табуретки, готові ринутися в останній бій. Але в цей момент у головах в обох, або з небес пролунав Глас Божий:

-Дурні! ‑ У вашім випадку, БОГ і ПРИРОДА просто слова —СИНОНІМИ… Створив я ВАС, принаймні, точно не для того, щоб ВИ як барани, з перепою, лобами буцалися…—Створив я Вас для того…

Отут усе поплило в рожевому тумані… Оникій і Калістрат одночасно повалилися на підлогу й «відключилися», так і не перемігши дію випитого алкоголю й найсильнішого зіткнення головами — так і не довідавшись, ХТО з ними розмовляв, ХТО ВОНИ й НАВІЩО ВОНИ на Землі. І взагалі розмовляв з ними ХТОСЬ, або це просто п`яні галюцинації, підсилені струсом мозку…?


Так уже й у народі повелося «Пиятика й бійка самі стомлюючі заняття - одна без іншої не ходять…! А просвітління може прийти тільки в момент максимального напруження всіх життєвих сил, як кажуть — на межі або за нею... Тільки спробуй піймати цю межу…»

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!