10.10.2023 08:32
для всіх
27
    
  - | -  
 © Лукіан

ГЕРМОТИМ, або ПРО ВИБІР ФІЛОСОФІЇ

частина I

філософський діалог за зразком платонівського



ЛІКІН. Судячи по книжці в руках і швидкій ході, схоже на те, що ти поспішаєш до вчителя, Гермотим. Я бачив: ти щось обдумував при ході і ворушив губами, тихенько примовляючи, і рухав рукою ось так і так, як нібито складав про себе якусь промову. Справа ясна: ти придумуєш для свого співбесідника якесь лукаве запитання або повторюєш про себе досить хитромудре міркування, - і тобі, як завжди, ніколи; навіть коли крокуєш по дорозі, ти завжди зайнятий якоюсь спішною справою і саму дорогу перетворюєш на навчання.

ГЕРМОТИМ. Клянусь Зевсом, Лікін, так воно і є. Я знову обдумував учорашню бесіду з учителем і те, що він говорив нам, перебираючи в пам’яті кожне слово. І я думаю, що будь-який час і місце зручні для тих, хто знає істину, яку висловив косський лікар: (1) «Життя коротке, а наука довга». А він же це говорив про лікування, мистецтво більш легке; філософію ж не здолати і за довгий час без напруженого, безперервного служіння, без уважного і безстрашного її споглядання. Вважаю що варто наважитись, бо справа йде не про мале: чи загинути жалюгідно, загубившись у неосвіченому натовпі, чи стати філософом і досягти вічного блаженства.

ЛІКІН. Чудова, звісно ж, Гермотим, нагорода за подвиг. І я досить впевнений, що ти від неї недалеко, якщо дозволено судити по тому, скільки часу ти філософствуєш, і ще по тій непомірній, на мій погляд, праці, яку ти вже так давно несеш. Адже наскільки я згадую, пройшло десь майже двадцять літ, як я бачу тебе зайнятим одним і тим же ділом: бродиш по вчителям або сидиш, увіткнувшись в книжку, та переписуєш свої замітки до бесід, завжди блідий від роздумів і увесь висохлий. Мені здається, що і сон до тебе ніколи не приходить, до такої міри ти весь поринув у свої заняття. Тому, оскільки я це бачу, мені і думається, що скоро ти спіймаєш свою блаженну долю, якщо тільки ти не з’єднався з нею вже давно, таємно від нас.

ГЕРМОТИМ. Та звідкіля ж, Лікін? Я тільки зараз починаю розглядати уважно мій шлях. А Чеснота живе дуже далеко, як говорить Гесіод, (2) шлях до неї довгий, і крутий, і кам’янистий, і вимагає від мандрівників чималого поту.

ЛІКІН. Невже ж ти ще недостатньо пропотів і пройшов, Гермотим?

ГЕРМОТИМ. Так, недостатньо: адже мені нічого не заважало, і зараз я міг би вже досягти вершини і повного блаженства, - а я, Лікін, ось ще тільки на початку шляху.

ЛІКІН. Ну, про початок той же самий Гесіод сказав, що він – половина всієї справи; значить, ми не помиляємось, коли говоримо, що ти вже на середині свого сходження.

ГЕРМОТИМ. О ні, ще ні: це було б забагато!

ЛІКІН. Де ж ти тоді зараз? В якому місці на шляху? Не знаєш, що і сказати?

ГЕРМОТИМ. Лікін! Можна казати, що я ще внизу, біля підніжжя, тільки намагаюсь виступити в путь, слизький і кам’янистий, на якому потрібна підтримка дружньої руки.

ЛІКІН. Ну, щоб зробити це, тобі досить і твого вчителя! Як гомерівський Зевс, він спускає вниз з вершини золотого ланцюга своїх промов і на них невпинно тягне тебе наверх, підносячи до себе і до Чесноти, - туди, куди сам уже давно зійшов.

ГЕРМОТИМ. Все так і є, Лікін, як ти зараз сказав. І що до нього, то він, звісно, давно би вже затяг мене на вершину, і я був би з ним. Але я сам ще не готовий.

ЛІКІН. Не біда; треба бути сміливим і зберігати настрій, маючи на увазі кінцеву мету і блаженство, яке очікує наверху, - особливо при старанній підтримці цього чоловіка. А коли ж все-таки він, врешті-решт, подасть тобі надію на сходження наверх? Як він вважає: до нового року ти будеш на вершині? Десь після містерій чи по закінченню панафінейських свят? (3)

ГЕРМОТИМ. Занадто скоро ти хочеш, Лікін.

ЛІКІН. Ну, до наступної олімпіади? (4)

ГЕРМОТИМ. І це скоро, щоб удосконалитись в Чесноті і здобути блаженство.

ЛІКІН. Так через дві олімпіади – це вже обов’язково. А то прийдеться визнати вас великими ледарями, якщо не впораєтеся навіть за такий час, за який легко можна тричі дійти до Гераклових стовпів до Індії і повернутися назад, - і не тільки прямим шляхом, без всіляких затримок, а ще й промандрувати по дорозі серед народів, що живуть навколо. Однак що ж це за гора на якій живе ваша Чеснота? Наскільки, по-твоєму, варто вважати її вищою і рівнішою, чим ту вершину Аорна, яку Олександр зайняв з боєм за декілька днів?

ГЕРМОТИМ. Ніякої схожості, Лікін. І сама ця справа не така, як ти думаєш, щоб здійснити її за короткий час; гору не взяти силою, хоча б і тисячі Олександрів пішли на приступ: інакше багато хто доходив би до верху. Нині ж чимало людей, досить міцних, починають сходження вгору і проходять деяку відстань – одні зовсім небагато, другі – дещо більше. Але, досягаючи половини дороги, вони наштовхуються на багато небезпек і перешкод, впадають у відчай і повертаються назад, задихаючись, стікаючи потом, не витримавши труднощів шляху. Ті ж, хто буде стійким до кінця, досягають вершини і з цього часу стають блаженними; віднині вони живуть таким чудовим життям, що люди їм здаються мурахами, які видніються внизу з висоти.

ЛІКІН. Ай-яй-яй, Гермотим, якими, одначе, ти нас виставляєш: не пігмеями навіть, а просто земними плазунами. Що ж, воно і зрозуміло: вже високо ти думкою літаєш, зверху і дивишся. А ми – жалюгідний непотріб, що плазує по землі, - разом з богами піднесемо свої моління і до вас, що стали захмарними і які піднялися туди, куди так довго прагнули.

ГЕРМОТИМ. Ах, Лікін, якби це сходження вже звершилось! Але воно ще все попереду.

ЛІКІН. А все-таки ти так і на сказав, який же строк, скільки часу воно займе.

ГЕРМОТИМ. Та тому, що я і сам цього точно не знаю, Лікін. Припускаю, однак, що не більше двадцяти років, по закінченню яких ми, у будь – якому разі, опинимось на вершині.

ЛІКІН. О, Геракл! Термін – великий.

ГЕРМОТИМ. Але ж і мета велика, Лікін, заради якої ми працюємо.

ЛІКІН. Це, звісно ж, вірно… Але от відносно двадцяти років: учитель твій, чи що, будучи не тільки мудрецем, але і пророком, послав тобі обіцянку, що ти проживеш стільки часу? Або який-небудь провісник? Або хто-небудь, хто знається на халдейських науках? Кажуть, що вони знають про такі речі. Адже ж не варто тобі накладати на себе такі великі труди втемну, не знаючи, чи доживеш ти до чесноти; і не варто мучитись і вдень і вночі, якщо невідомо, чи не стане перед тобою доля, коли ти вже будеш зовсім близько біля вершини, і чи не стягне вона тебе вниз, ухопивши за ногу, подалі від нездійсненої надії.

ГЕРМОТИМ. Перестань, Лікін: слова твої зловісні. Я готовий все життя покласти на те, щоб тільки один день побути блаженним і мудрим.

ЛІКІН. І тебе задовольнить, в нагороду за всі зусилля, цей єдиний день?

ГЕРМОТИМ. Мене задовольнить будь-який, навіть, короткий час.

ЛІКІН. Добре! А про те, що на вершині таке блаженство, заради якого можна було б перетерпіти що завгодно, - про це, ти звідкіля знаєш? Адже сам ти, мабуть, ще не бував наверху?

ГЕРМОТИМ. Не бував, але вірю словам учителя; а він, вже досягнувши вершини, знає про те дуже гарно.

ЛІКІН. Заради богів, що ж він розказував? Що там робиться? В чому сенс блаженства? Мабуть, що в багатстві, у славі і в задоволеннях, яким немає рівних?

ГЕРМОТИМ. Змовкни, мій друже! Все це прах перед лицем Чесноти.

ЛІКІН. Тоді що ж він говорить? Які блага – якщо не ці – отримують подвижники, що пройшли шлях до кінця?

ГЕРМОТИМ. Ці блага – Мудрість і Сміливість, сама Краса і сама Справедливість і тверде, впевнене Знання всіх речей в їх істинній сутності. А різні там багатства, славу, насолоду – все взагалі, що пов’язане з тілом, - людина залишає внизу і оголеною сходить наверх; так, кажуть, і Геракл, віддавши себе спаленню на Еті, зробився богом. І він скинув з себе все людське, отримане від матері, а його божественне начало, що відділилося у вогні від всіляких домішок, очищеним вознеслося до богів. От і цих людей філософія, як якийсь вогонь, звільняє від всього того, що неправильне судження натовпу вважає дивним, і, здійнявшись на вершину, вони живуть там блаженним життям, а про багатство, славу і насолоду навіть і не згадують більше, і сміються над тими, хто думає, начебто все це дійсно існує.

ЛІКІН. Клянусь згорілим на Еті Гераклом, Гермотим, в твоїх речах ці люди мужні і блаженні. Однак скажи мені ось що: чи спускаються вони інколи, якщо захочеться, зі своєї вершини – покористуватися тим, що залишили внизу, чи, одного разу піднявшись, вони повинні навіки там перебувати поєднавшись з Чеснотою і обсміювати багатства, славу і насолоду?

ГЕРМОТИМ. Значно більше того, Лікін: той, хто досяг довершеності в Чесноті, вже не може бути рабом гніву, страху, бажань; йому чуже засмучення, і він вже більше не здатний страждати від подібних пристрастей.

ЛІКІН. Одначе… якщо сказати правду, без жодної сором’язливості … Але ні…Замкну уста мої і не буду судити нечестиво про діяння мудрих.

ГЕРМОТИМ. Та ні ж! Навпаки: говори все, що завгодно.

ЛІКІН. Але, чи бачиш ти, мій друже, вже на що я, - а от: ніяк не наважусь.

ГЕРМОТИМ. А ти не вагайся, дорогий мій: адже ти тільки зі мною говориш.

ЛІКІН. Ну, добре! Поки ти, Гермотим, розмірковував про різні речі, твої слова переконували мене, і я вірив, що так воно і є: що і мудрими вони стають, і сміливими, і справедливими, і всяке інше. Я був прямо – таки зачарований твоєю промовою. Але коли ти сказав, що вони зневажають багатство, і славу, і насолоди, що вони не знають ні гніву, ні печалі, ось тут я, - ну, адже ми одні, - тут я сильно спіткнувся, згадавши, як три дні тому бачив, як він… сказати, хто? Чи зайве?

ГЕРМОТИМ. Ніскільки не зайве. Договорюй: хто ж він?

ЛІКІН. Та цей самий, твій учитель, муж, взагалі високоповажний і в літах уже досить похилих.

ГЕРМОТИМ. Отже, що ж він робив?

ЛІКІН. Чи знаєш ти цього, нетутешнього, із Гераклеї, який вже давно займався з ним філософією в якості учня? Світловолосий такий, великий сперечальник?

ГЕРМОТИМ. Я знаю, про кого ти говориш: Діон – його ім’я.

ЛІКІН. Він самий, Так от, недавно плату він, чи що, не приніс своєчасно, - тільки старий закрутив йому шию плащем і відвів до архонта, з криком, з лайкою. І, право, якби не втрутилися деякі друзі і не відняли у нього з рук юнака, - я певен, той би накинувся на нього і відгриз би йому носа, дарма що старий: до такої міри він розізлився

ГЕРМОТИМ. І зрозуміло: той завжди був негідником і нечесним у розплаті. Адже вчитель дає позички багатьом – і ніколи ні з ким із них він ще так не поводився, тому що вони вчасно сплачують йому відсотки.

ЛІКІН. Ну, милий мій, а якщо не виплатять, тоді що? І яке йому до цього діло, якщо він вже очищений філософією і ніскільки не має потреби в тому, що залишив на Еті?

ГЕРМОТИМ. Значить, по-твоєму, він клопочеться про все це через власну вигоду? Зовсім ні: у нього маленькі діти. Це він про них піклується, щоб їм прожити, не знаючи нужди.

ЛІКІН. Потрібно, Гермотим, і їх підняти до Чесноти, хай блаженствують разом з ним, піддаючи багатство осміянню.

ГЕРМОТИМ. Ніколи мені, Лікін, говорити з тобою про це: вже пора, поспішаю; треба послухати його, а то і сам не помітиш, як зовсім відстанеш.

ЛІКІН. Не бійся, дружище: справа в тому, що на сьогодні оголошено перемир’я. І от я звільняю тебе від решти шляху.

ГЕРМОТИМ. Що ти говориш!

ЛІКІН. Кажу, що зараз тобі з ним не побачитись, - якщо, звісно, вірити оголошенню. Я бачив: на виході висіла дощечка, на якій великими літерами було написано: «Сьогодні філософствувати не будемо». Кажуть, він вчора дуже гарно пообідав у Євкрата – у нього були гості з приводу дня народження дочки; за столом він багато філософствував і за щось розсердився на перипатетика (5) Євтидема: розійшовся з ним у поглядах на ті питання, по яких перипатетики зазвичай виступають проти стоїків; від крику в голові у нього помутніло, і, окрім того, він сильно спітнів, так як вечірка, кажуть, затяглася до півночі. До того ж і випив він, я думаю, більше чим потрібно, так як присутні, за звичаєм, виголошували здравиці, та і пообідав він не для свого віку досить сито. Після повернення додому його, кажуть, сильно рвало; дома він тільки перелічив шматки м’яса, які передавав під час обіду, хлопчику, що стояв позаду, ретельно все перемітив і зразу ж ліг спати, наказавши нікого не приймати. А чув я це від його слуги Міди, який розказував про те, що сталося комусь із учнів; я бачив багатьох із них, як вони теж поверталися додому.

ГЕРМОТИМ. Але хто ж отримав верх, Лікін: учитель чи Євтидем? Чи не говорив бува Міда і про це що-небудь?

ЛІКІН. Спочатку, кажуть, сили їх були рівними, але в кінці перемога схилилася на ваш бік, і велика перевага лишилася за твоїм старим. Так що для Євтидема, кажуть, діло навіть не обійшлося без крові, і він пішов з великою раною на голові. Все тому, що він виявився хвальком: почав викривати, не бажаючи згоджуватися, і сам не здавався легко на спростування. І тут-то твій поважний учитель схопив свого кубка, на кшталт кубка Нестора, (6) і вдарив ним того, хто лежав по сусідству. Цим і переміг.

ГЕРМОТИМ. І добре зробив! Інакше і не можна з тими, хто хоче рівнятися з кращими.

ЛІКІН. Абсолютно правильне міркування, Гермотим. Адже, із-за чого, питається, цей Євтидем взяв і розсердив старого, людину спокійну, що вміє стримувати свій гнів, та ще й з таким важким кубком в руках?

Але ось що: робити нам зараз нічого, - чому б тобі не розказати своєму приятелю, тобто мені, що заставило тебе вперше на заняття філософією? Та піду відтепер і я, якщо ще можливо, одною дорогою з вами. Бо я впевнений, що ви, мої друзі, не відкинете мене.

ГЕРМОТИМ. Тільки побажай, Лікін, і дуже швидко побачиш, яким несхожим на інших ти станеш. Будь певен, що всі тобі скоро будуть здаватись хлоп’ятами в порівнянні з тобою, так високо ти будеш цінувати самого себе.

ЛІКІН. З мене достатньо буде, якщо через двадцять років я зможу стати таким, яким ти є зараз.

ГЕРМОТИМ. Будь спокійним: я і сам приступив до занять філософією в твоєму віці – біля сорока років, - адже тобі зараз, я думаю, десь біля цього?

ЛІКІН. Якраз стільки, Гермотим. Отже, візьми мене з собою і веди тим же шляхом, бо це – вірний шлях! Але перш за все скажи мені: чи даєте ви учням право суперечити, якщо що-небудь зі сказаного здасться їм неправильним, чи новачкам ви цього не дозволяєте?

ГЕРМОТИМ. Звісно, ні. Але ти, якщо захочеться, задавай час від часу запитання і супереч, тому що в такий спосіб ти швидше навчишся.

ЛІКІН. Прекрасно, Гермотим, - сам Гермес свідок, іменем якого якраз ти і називаєшся.

Скажи, одначе: дорога, яка веде до філософії, одна тільки і є що - ваша, - чи правду мені говорили, що є багато і других напрямків?

ГЕРМОТИМ. Дуже багато: перипатетики, епікурейці, і ті що йдуть під вивіскою Платона, і такі, що являються ревнителями Діогена і Антисфена, і ще – ті, що відносять себе до Піфагора, і багато інших.

ЛІКІН. Значить, я чув правду: дійсно багато. І що ж, Гермотим, всі вони говорять одне і те ж чи різне?

ГЕРМОТИМ. І навіть дуже різне.

ЛІКІН. Але, в такому випадку, істинним, я думаю, є яке-небудь одне із них, а не всі, так як вони різні?

ГЕРМОТИМ. Звісно ж, само собою.

ЛІКІН. Поясни ж мені в такому випадку, друже мій: на що ти розраховував тоді, на самому початку, коли тільки пішов, щоб навчатися філософії? Перед тобою було відкрито навстіж багато дверей, але ти пройшов мимо інших, підійшов до дверей Стої і вирішив, що через них і можна заходити до Чесноти, бо тільки вона одна – істинна і покаже прямий шлях, інші ж заводять в глухий кут і сліпоту. Якими ознаками ти тоді керувався? І, будь ласка, забудь зараз себе нинішнього, ось цього, чи то напівмудреця, чи то вже справжнього мудреця, який може вирішувати питання краще, чим більшість із нас. Ні, відповідай так, як нібито ти звичайна людина, яким був тоді і яким я є зараз.

ГЕРМОТИМ. Не розумію, що це значить, Лікін!

ЛІКІН. А між тим я не задаю тобі хитромудрих питань. Справа ось в чому – філософів багато. Платон, наприклад, Арістотель, Антисфен і ваші прабатьки, Хрізіпп і Зенон, і не знаю, скільки ще других… На чому ж ти заснував своє рішення, якщо, відкидаючи інших вибрав з усього саме те, що вибрав, ти вважаєш, що філософія повинна йти по цьому шляху? Піфієць, чи що, направив тебе, як Херефонта, до стоїків, указавши на них як найкращих? Адже у нього такий звичай: одного направляє то того, другого до цього виду філософії, знаючи, мабуть, який кому підходить.

ГЕРМОТИМ. Та нічого подібного, Лікін: я навіть не питав у бога про це.

ЛІКІН. Чому ж? Вважав це діло не гідним божественної поради, чи просто вважав себе здатним самостійно, без допомоги бога, вибрати що найкраще?

ГЕРМОТИМ. Ну, так, вважав здатним.

ЛІКІН. Так, може бути, і мене, ти перш за все навчиш, як з самого початку відрізнити найкращу філософію, котра веде до істини і яку потрібно вибрати, залишивши осторонь всі інші?

ГЕРМОТИМ. Дозволь, я скажу: я бачив, що більшість прагне до неї, і по цьому вирішив, що вона краще.

ЛІКІН. Наскільки ж їх було більше, чим епікурейців, платоніків і перипатетиків? Адже ти, мабуть, підрахував їх, як при голосуваннях.

ГЕРМОТИМ. І не думав підраховувати, - я так вважав.

ЛІКІН. Дуриш ти мене, не хочеш навчити: запевняєш, що таке важливе рішення ти будував на більшості, а правду мені не говориш, приховуєш.

ГЕРМОТИМ. Не на одному цьому, Лікін, але і на тому, що чув звідусюди: що епікурейці розважливі і ласі до задоволень, перипатетики користолюбці і великі сперечальники, платоніки гордовиті і честолюбні; про стоїків я ж від багатьох чув, що вони люди мужні і все знають і що тільки той, хто йде їхнім шляхом – цар, тільки він – багатій, тільки він – мудрець і все що завгодно.

ЛІКІН. Мабуть, це тобі говорили про них інші; адже якби вони самі почали розхвалювати власне вчення, ти навряд чи й повірив би їм.

ГЕРМОТИМ. Ні в якому разі; але інші говорили це.

ЛІКІН. Однак їхні супротивники, природно, цього не говорили. А вони-то і були філософами інших напрямків.

ГЕРМОТИМ. Не говорили, ні.

ЛІКІН. А значить, це говорили люди, що не причетні до філософії.

ГЕРМОТИМ. І при тому посилено.

ЛІКІН. От бачиш: ти знову мене обдурюєш і говориш неправду. Ти думаєш, що розмовляєш з яким-небудь Маргітом – дурником, здатним повірити, начебто Гермотим, чоловік розумний і вже в ту пору років сорока від народження, в питаннях філософії і філософів довірився людям, що до філософії непричетні, і на основі їхніх слів вчинив свій вибір, визнавши їх найкращими суддями. Нізащо не повірю тобі в цьому, скільки б ти не говорив.

ГЕРМОТИМ. Знаєш, Лікін, я не тільки вірив іншим, але і самому собі: я бачив філософів, як скромно вони виступали в красиво накинутих плащах, завжди розсудливі, мужні виглядом, більшість – коротко підстрижені; в їхньому одязі – ніякої розкоші, а з другого боку, немає і тієї зайвої байдужості, яка б кидалася в очі, як у кініків. Ні, ці філософи тримаються тієї середини, яку всі визнають найкращою.

ЛІКІН. Я тільки що розповів про вчинки твого вчителя, які бачив своїми очами. Ти, звісно ж, бачив і такі діла філософів? Знаєш, як вони дають під відсотки і як гірко приходиться їхнім боржникам? Як безглуздо сваряться на пиятиках? І все інше, що впадає тобі у вічі? Чи тебе це мало стосується, до тих пір, поки плащ пристойно закинутий, борода відпущена до пояса і голова коротко обстрижена? Отже, ми повинні надалі застосовувати, як говорить Гермотим, в цих ділах точний рівень і висок, і розпізнавати кращих людей за зовнішністю, за їхньою ходою і стрижкою. І хто не підпадає під цю мірку, в кого не буде похмурого вигляду та стурбованості на обличчі, - за того ми не подамо свого голосу, геть його! Ой, дивись, Гермотим!

Ти знову шуткуєш наді мною – пробуєш, чи помічу я обман.

ГЕРМОТИМ. Чого тобі здумалося так говорити?

ЛІКІН. Тому що, шановний, ти пропонуєш мірку, яка годиться для статуй: судити за зовнішністю. Звісно, за зовнішнім виглядом і за складками плаща набагато красивіші статуї якого-небудь Фідія, Алкамена чи Мірона, майстерного в зображенні краси. І якщо належить судити, перш за все за цими ознаками, то що ж робити тоді сліпому, якому захотілось би зайнятися філософією? Як відрізнить він, того хто зробив кращий вибір, якщо він не може побачити ні зовнішності, ні ходи?

ГЕРМОТИМ. Але ж я говорю не для сліпих, Лікін, і мені немає до них ніякого діла.

ЛІКІН. Дорогий мій, все ж таки слід було б установити якісь загальні ознаки для цих людей, великих і корисних для усіх. Втім, якщо хочеш, нехай сліпі лишаться у нас поза філософією, раз вони не бачать, - хоча їм-то було б потрібніше за все філософствувати, щоб менше відчувати тягар свого нещастя, - але ж і зрячі, будучи навіть надзвичайно гострозорими, - що вони зможуть охопити поглядом якості душі людини, ґрунтуючись на цій абсолютно зовнішній оболонці?

А, взагалі, я хочу сказати наступне: чи не в тому бува справа, що ти підходив до них, люблячи людську думку і намагаючись стати сильнішим у сфері думки?

ГЕРМОТИМ. Якраз в цьому.

ЛІКІН. Отже, невже ти міг за вказаними тобою ознаками розрізнити, чи правильно хто філософствує? Подібні дії не так-то легко виступають назовні; адже вони щось потаємне, що знаходиться в темряві, і лише пізніше відкриваються в словах, бесідах і відповідних справах, та й то важко. Я думаю, ти чув розповідь про Мома, як він попрікав Гефеста? А якщо не чув, то послухай зараз. Переказ говорить, що Афіна, Посейдон і Гефест засперечалися одного разу, хто з них майстерніший. І от Посейдон сотворив бика, Афіна винайшла будинок, Гефест же зробив людину. Коли вони прийшли до Мома, якого вибрали суддею, той оглянув їхні витвори і в кожному знайшов недоліки: про два перших витвори говорити, мабуть, не варто. Людина ж визвала його знущання і накликала осуд на свого творця, Гефеста, тим, що в грудях у людини, були зроблені дверцята, які, відкриваючись, дозволяли б усім розпізнавати, чого людина хоче, що вона замишляє, бреше вона чи говорить правду. Ось як думав про людей Мом – тому, звісно, що слабий був на очі; ти ж у нас, здається, гострозоріший за самого Лінкея, бачиш наскрізь, що робиться у грудях. Перед тобою до такої міри все відкрите, що ти не тільки знаєш думки і побажання кожного, але в змозі судити, у кого вони кращі, у кого – гірше.

ГЕРМОТИМ. Ти шуткуєш, Лікіне. Я ж з божою поміччю зробив свій вибір і не каюсь в цьому. Для мене і цього досить.

ЛІКІН. Однак, дружище, ти так нічого мені і не скажеш? Ти будеш байдуже дивитись, як я остаточно гину у цьому огидному натовпі?

ГЕРМОТИМ. Але що ж робити: коли жодне моє слово тебе не задовольняє.

ЛІКІН. Зовсім ні, мій дорогий; це ти не бажаєш сказати жодного, яке б мене могло задовольнити. Але оскільки ти приховуєш їх через заздрощі до нас, боячись, що ми, мабуть, станемо філософами і зрівняємось з тобою, - що ж, я спробую, як зможу, власними силами знайти і правильне рішення питання, і надійне обґрунтування для вибору. Послухай і ти, якщо бажаєш.

ГЕРМОТИМ. Хочу, Лікін, дуже хочу. Я не маю сумніву, що ти скажеш щось значне.

ЛІКІН. Отже, слухай уважно, і не насміхайся, якщо я буду міркувати зовсім не по-вченому. Нічого не зробиш, якщо ти, більш знаючий, не хочеш мене просвітити.

Отже, припустимо, що Чеснота являє собою дещо схоже на місто, в якому живуть блаженні громадяни, - так почав би промову твій учитель, що прибув колись із цього міста. І громадяни ці – істоти найвищої мудрості. Вони відважні, справедливі, доброзичливі і тільки дещо поступаються богам. В цьому місті не побачиш, як кажуть, жодного із тих зухвалих діянь, що у великій кількості творяться у нас, де грабують, ґвалтують і обманюють, - ні, в мирі і злагоді протікає там спільне життя громадян; та воно і зрозуміло: бо те, що в інших містах, як я думаю, збуджує розбрат і сварки і те, через що люди роблять капості один одному – все це прибрано з їхнього шляху геть. Ці мешканці уже не бачать грошей, не знають ні насолод, ні слави, через які міг би виникнути розбрат, бо їх давно вигнали з міста, не маючи в них потреби для спільного життя. Отже, живуть вони життям ясним і всеблагим, насолоджуючись законом, рівністю, свободою і іншими благами.

ГЕРМОТИМ. Так що ж, Лікін? Хіба не гідне прагнення будь-якої людини стати громадянином такого міста, незважаючи на труднощі такого шляху і, не звертаючи уваги на тривалість такого шляху, якщо після прибуття тебе занесуть в перелік і ти отримаєш права громадянства?

ЛІКІН. Бог свідок, Гермотим, заради цього, чим ради чогось іншого, варто постаратися, і слід полишити всі інші турботи, не надавати великого значення перешкодам, що вчиняються тутешньою батьківщиною. Не слід прислухатися до хникання дітей, що хапають за плаща і батьків, - у кого вони є, - а краще і їх взяти з собою на той же шлях. Якщо вони не захочуть, чи не зможуть, то відкинути їх від себе і, не гаючись йти прямо туди, в те блаженне місто, кинувши плаща, якщо вони, схопивши, стягнуть його з пліч: бо навіть якщо ти прийдеш туди голим, не бійся: ніхто не зачинить перед тобою дверей.

Кажу це впевнено, бо я вже чув колись розповідь одного старця про те, що там робиться; старець і мене схиляв слідувати за ним в те місто: він особисто мене проведе, по прибуттю занесе в списки, зробить членом філи і включить в одну фратрію з собою, і я розділю загальне блаженство. «Але не послухався я» через нерозумність і молодість, це було десь років п`ятнадцять тому, - а то, можливо, був би вже тепер у передмісті, біля самих воріт. От він, цей старець, і розповів мені чимало про це місто і, між тим, наскільки я пригадую, говорив, що населення в ньому – прийдешнє, із чужинців; в місті немає жодного місцевого уродженця, громадянами ж є у великій кількості і варвари, і раби, виродки, карлики, і бідняки, і взагалі будь-хто бажаючий може вступити в общину. Бо у них заведено робити запис не по майновому стану, не за зовнішністю – по зросту чи красі, - не за родом, не за знатністю пращурів, - все це вони ставлять в ніщо, - але громадянином може стати будь-хто, хто має розум і прагнення до прекрасного, хто упертий в праці і не здається, не кисне при багатьох труднощах, що зустрічаються на шляху. Тому всякий, хто б він не був, що виявив ці якості і який пройшов шлях до самого міста, зразу ж стає громадянином, рівноправним з усіма. А такі поняття, як «низький» і «знатний», «благородний» і «безрідний», «раб» і «вільний», відсутні в місті зовсім, і навіть слів таких в ньому не почуєш.

ГЕРМОТИМ. Тепер ти бачиш, Лікін, що я не дарма, не із-за дрібниць витрачаю сили, намагаючись увійти в число громадян такого прекрасного, блаженного міста?

ЛІКІН. Адже, я сам, Гермотим, охоплений тою ж пристрастю, що і ти, і нічого так не бажаю, як тільки цього. І якби це місто буде розташоване по сусідству, на виду у всіх, - можеш бути впевнений: я без зайвих коливань сам би відправився туди давним-давно і був би уже його громадянином; але ви – тобто ти з Гесіодом, рапсодом, - стверджуєте, що воно знаходиться дуже далеко. Тому приходиться шукати дорогу до нього, і провідника самого надійного. Адже треба? Як по-твоєму?

ГЕРМОТИМ. Зрозуміло, що треба: інакше і не дійдеш.

ЛІКІН. Так от, тих хто обіцяє провести і завіряє, що він знає дорогу, хоч одбавляй: їх стільки стоїть, готових надати тобі послуги, і кожен стверджує, що він – звідтіля, із місцевих мешканців. Однак виявляється, що дорога – то у них не одна і та ж, а що є безліч доріг, і всі різні, і одна на одну нічим не схожі: одна дорога веде на захід, друга, мабуть-що, - на схід, третя – на північ, а четверта – прямо таки на південь. І ще: одна пролягла лугами і гаями, під тінню і серед струмків, приємна і легка дорога, без усяких перешкод; друга ж – кремениста, жорстка, що обіцяє багато сонця, спраги і праці. І все ж таки, за словами провідників, всі ці дороги ведуть до одного і того ж міста, - виходить, що воно розташоване прямо таки в протилежних напрямках.

Ось в цьому для мене і полягає все утруднення; і насправді: на початку кожної стежки, до якої не підійди, стоїть біля входу не неї муж, що вселяє довіру, простягає руку і запрошує йти його шляхом; при чому кожен із них стверджує, що тільки він один знає прямий шлях, всі ж інші блукають, тому що і самі не знайшли дороги, і пішли за другими, котрі могли б їх провести. Підійдеш до сусіднього – і він обіцяє теж саме відносно своєї дороги, лаючи всіх інших; про те ж і наступний; і так усі, один за одним. Ось це різноманіття доріг, таких несхожих одна на одну, бентежить мене безмірно і дивує, а ще більше – провідники, які докладають всіх зусиль, вихваляючи кожен своє, - тому я і не знаю, куди ж мені звернутися і за ким із них піти, щоб дістатися до цього міста.

ГЕРМОТИМ. А я виведу тебе із цього утруднення: довірся провідникам, і ти не зіб’єшся зі шляху.

ЛІКІН. Кого ти маєш на увазі? Що йдуть якою дорогою? Чи кого-небудь із провідників? Ти бачиш: перед нами знову повстає те ж утруднення, тільки в іншому вигляді, перенесене з речей на людей.

ГЕРМОТИМ. Тобто?

ЛІКІН. Тобто той, хто став на шлях Платона і пішов за ним, вочевидь, буде нахвалювати цю дорогу, хто з Епікуром – ту, третій – третю, а ти – свою. Ось так-от, Гермотим! Хіба не правда?

ГЕРМОТИМ. Звісно, правда.

ЛІКІН. Отже, ти не вивів мені із утруднення і я як і раніше не знаю, на кого із мандрівників мені краще покластися. Адже я бачу, що кожен із них, не виключаючи і самого провідника, випробував лише одну дорогу, яку і нахвалює, стверджуючи, що тільки вона одна веде до міста. Але я не знаю в який спосіб узнати, чи говорить він правду. Що він дійшов до якогось кінця дороги і бачив якесь місто – це я готовий охоче припустити. Але чи бачив він саме те місто, яке потрібно, громадянами якого ми хочемо стати, чи він, маючи бажання попасти до Корінфу і прибувши у Вавилон, думає, що бачив Корінф, - ось це залишається для мене все ще незрозумілим. У всякому разі, бачити яке-небудь місто – зовсім не значить бачити Корінф, якщо тільки Корінф – не єдине місто на світі. Але в найбільше утруднення мене ставить, звісно, те, що істинною – я це знаю – може бути тільки одна дорога: адже і Корінф - один, і інші дороги ведуть куди завгодно, тільки не до Корінфу, - якщо тільки не додуматися до такої абсолютно божевільної думки, що начебто дорога до Гіпербореїв і дорога в Індію направляються до Корінфу.

ГЕРМОТИМ. Ну, як так можна, Лікін! Ясно: одна дорога веде до одного місця, інша – в друге.

ЛІКІН. Отже, люб’язний Гермотиме, треба чимало поміркувати, перш ніж вибирати дорогу і провідника. Звісно ми не вважаємо розумним йти куди очі дивляться, тому, що так можна замість корінфської дороги непомітно попасти на вавилонську чи бактрійську. Поганим було б також довіритися долі, як нібито вона неодмінно повинна бути щасливою, і без розбору піти по одній із доріг, все одно - якій. Звісно, можливі і такі випадки, - вони і бували колись у глибокій давнині. Але нам-же, я думаю, не гідно в такій великій справі відважно покладатися на перекидання грального кубика і залишати для надії зовсім вузеньку щілинку, намагаючись, за прислів’ям, переплисти Егейське чи Іонічне море на рогожці. А нам було б нерозумним жалітися на долю за те, що її стріла чи дротик не завжди б’є без промаху, бо істинна ціль – одна, а хибних – міріади, і не проминув цього навіть гомерівський стрілець, що перебив стрілою мотузку, коли треба було попасти в голуба, - я говорю про Тевкра. Навпаки, набагато розумніше очікувати, що під постріл долі попаде і отримає рану яка-небудь брехня, одна із багаточисельних, чим одна – єдина правда. І немала загрожує нам небезпека, що ми заблукаємо в незнайомих дорогах і не попадемо на пряму, маючи надію на долю, що повинна начебто зробити для нас найкращий вибір. Ми будемо схожі на того, хто, відійшовши від причалу, віддався вітрам: одного разу вийшовши в море, йому вже нелегко буде повернутися назад у рятівну гавань, і неминуче прийдеться носитися морем, хворіючи від качки, зі страхом у серці і важкою головою. Тому потрібно з самого початку, перш ніж вирушати в дорогу, піднятися куди-небудь вище і подивитися, чи попутний дме вітер, який допоможе звершити намір переїзду до Корінфу. Треба і керманича вибрати кращого і корабель, міцно зроблений, здатний витримати найсильніший натиск хвиль.


Примітки :

1)…косський лікар…- Гіппократ (V ст. до н.е.), родом із остова Коса, лікар, засновник древньогрецької медицини.

2)… Чеснота живе дуже далеко, як говорить Гесіод…- див. Гесіод, «Роботи і дні».

3)… після містерій чи по закінченню панафінейських свят… містерії відбувалися в Афінах кожного року, в третьому місяці року; панафінейські свята на честь Деметри були головним святом Афін, Великі ігри справлялися раз на чотири роки, Малі – кожного року.

4)… олімпіада…- чотирирічний проміжок часу від одного олімпійського свята до другого. Літочислення за олімпіадами було введене сицилійським істориком Тімеем, що жив між 350 і 250 роками до н.е..

5)… перипатетики… - послідовники Арістотеля.

6)… на кшталт кубка Нестора…- «Іліада», пісня XI. «Важкий цей кубок інший не легко підняв би на трапезі»


Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



антична Греція, друге століття н.е.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!