11.10.2023 05:21
для всіх
17
    
  - | -  
 © Лукіан

ГЕРМОТИМ, або ПРО ВИБІР ФІЛОСОФІЇ

частина II

філософський діалог за зразком платонівського

ГЕРМОТИМ. Звісно, Лікін, так буде набагато краще. Але тільки я знаю що, якщо навіть ти обійдеш по черзі усіх, ти не знайдеш кращих і досвідченіших провідників і керманичів ніж стоїки. Якщо коли-небудь тобі дійсно захочеться добратися до Корінфу, слідуй за ними, йдучи шляхом Хрізіппа і Зенона. Іншого виходу немає.

ЛІКІН. Бачиш, Гермотиме, те про що ти зараз говорив, говорять усі: те ж саме можуть сказати супутники Платона, і переслідувачі Епікура, і всі інші. Кожен скаже, що не дійти мені до Корінфу інакше, як його шляхом. Таким чином, потрібно або всім вірити, - що може бути смішнішим? – або не вірити нікому; друге, звісно, поки ми не знайдемо істини, буде вірнішим за все.

Насправді: допустимо, що я, в теперішньому своєму стані, тобто, ще не знаючи, хто саме з усіх філософів є провісником істини, вибрав би ваш напрямок, поклавшись на тебе, людину, звісно, мені дружню, однак, що знає тільки вчення стоїків і яка пройшла тільки один шлях – стоїків. Далі припустимо, що хто-небудь із богів оживив би Платона, Піфагора, Арістотеля і інших, - клянусь Зевсом, вони, обступивши мене, почали б питати або, привівши мене на судилище, взялися б, кожен окремо звинувачувати у зарозумілості, говорячи таке: «Шановний Лікін, що з тобою сталося і кому це ти повірив і надавши перевагу перед нами Хрізіппу і Зенону: адже вони тільки вчора чи позавчора як з’явилися в цьому світі, а ми більш старіші за них. Чому ти не дав нам слова і не зробив жодної спроби узнати, про що ж саме ми говоримо?» І щоб я мав відповідати їм на це? Чи достатньо буде сказати, що я повірив моєму другу, Гермотиму? Але я знаю, що вони б сказали: «Ми, Лікін, не знаємо цього Гермотима, хто він і звідкіля, - не знає і він нас; а тому не слід було засуджувати нас огулом і виносити нам заочний вирок, повіривши людині, яка вивчила в філософії лише один шлях, та і той, на додачу, недостатньо ретельно. Між тим, законодавці, Лікін, наказують суддям робити інакше: не так, щоби одного - слухати, а другому – не давати говорити на свій захист, що він вважає для себе корисним, але вислуховувати обидві сторони, щоб зіставляючи їхні промови, легше розпізнати істину і брехню. Якщо ж судді будуть діяти інакше, то закон дає право перенести справу в другий суд». Філософи, природно, будуть говорити щось в такому ж роді… А хто-небудь з них міг би звернутися до мене і з такими словами: «А скажи-но, Лікін, от що: припустимо, якийсь ефіоп, що ніколи не бачив інших людей, таких, як ми, оскільки він жодного разу не виїздив зі своєї країни, виступив би в якому-небудь зібранні ефіопів зі ствердженням, що ніде на землі немає людей ні білих, ні жовтих, взагалі ніяких, окрім чорних, - невже ж слухачі повірять йому? Хіба хто-небудь із старших ефіопів не скаже йому: «Та ти-от, самовпевнений чоловіче, звідкіля це знаєш? Адже ти від нас нікуди не від’їжджав і, бог свідок, не бачив що робиться у інших!» Що мені сказати на це? Чи правий був старий, що поставив запитання? Порадь, Гермотиме.

ГЕРМОТИМ. Зрозуміло: він, як мені здається, вилаяв ефіопа зовсім справедливо.

ЛІКІН. Так, Гермотим. Що стосується подальшого, - я ще не впевнений, чи здасться воно тобі справедливим. Як на мене, то воно здається мені абсолютно справедливим.

ГЕРМОТИМ. Що ж саме?

ЛІКІН. Безсумнівно, така людина почне нападати і скаже мені приблизно ось що: «Аналогічно, Лікін, цьому буде справа і з людиною, що знає тільки одне вчення стоїків, як Гермотим, твій друг, який жодного разу не побував у володіннях Платона, ні в Епікура і взагалі не був ні в кого-небудь іншого. Так от, якщо Гермотим почне говорити, що у більшості філософів немає ні істини, ні такої краси як в Стої і в її вченні, - хіба твій розум не визнає його людиною зарозумілою, що береться судити про все, хоча знає тільки одне, ніколи не зробивши і кроку за межі Ефіопії?» Що мені відповідати йому? Як по-твоєму?

ГЕРМОТИМ. Це, звісно, істинна правда: ми вивчали погляди стоїків, і досить ґрунтовно, оскільки вважаємо, що філософствувати повинно в цьому напрямку, але ми не є невігласами і в тому, про що говорять інші. Бо вчитель, між тим, викладає нам і їхні вчення, приєднуючи до них власні спростування.

ЛІКІН. Невже ти думаєш, що послідовники Платона, Піфагора, Епікура і інших змовчать у відповідь, а не скажуть мені розсміявшись: «Що він робить, Лікіне, твій приятель Гермотим? Він згоден вірити тому, що говорять про нас наші суперники, і вважає, що наше вчення дійсно таке, як стверджують вони, не знаючи правди чи приховуючи її? Ну, а якщо станеться йому бути суддею на змаганнях і він побачить, як атлет, роблячи вправи перед боротьбою, робить удари ногою в повітря чи б’є кулаком в пустоту, як нібито завдаючи удари уявному противнику, - невже він зразу ж оголосить його непереможеним? Чи все-таки подумає, що все це дрібниці і зухвалі випади безпечні, поки на них ніхто не відповідає? Перемогу ж варто оголошувати тоді, коли атлет здолає суперника і, будучи сильнішим, змусить до здачі, - ніяк не раніше. Нехай же і Гермотим не робить висновків з примарних битв, що дають йому заочно його вчителі, як ніби вони сильніші і як нібито відкинути такі вчення як наші, не варто і праці! Адже, взагалі, це означало б стати схожими на дітей, що роблять свої будиночки і зразу ж самі їх з легкістю руйнують; або схоже на стрільців, що вправляються у стрільбі, посадивши на палицю зв’язане із соломи опудало; вони відходять на декілька кроків, ціляться, спускають тятиву і, якщо попадуть, пронизавши опудало, зразу ж здіймають галас, як нібито звершили щось велике через те, що стріла пройшла крізь пучок соломи. Зовсім не так поводять себе скіфські лучники: вони спочатку стріляють, самі рухаючись на конях, а потім заставляють рухатися і свою ціль, щоб вона не стояла на місці, чекаючи, поки в неї не попаде стріла, але втікала якомога швидше; здебільш вони підстрелюють тварин, деякі навіть і в птахів попадають. Якщо ж потрібно буде випробувати силу удару на нерухомій цілі, то вони ставлять перед собою міцну колоду або щит із сирої шкіри, пробивають його і в такий спосіб засвідчуються, чи зможуть їхні стріли пробити обладунки ворога.

Отже, Лікін, передай від нас Гермотиму, що його вчителя обстрілюють ним же виставлені опудала і заявляють потім про перемогу над озброєними мужами. Зробивши схожих на нас, ці вчителі кидаються до них з кулаками і, зазвичай, здолавши їх, думають, що здолали нас. Але кожен із нас міг би повторити їм слова, що сказав Ахілл про Гектора:

Доки не блисне їм шолома Ахілла забрало. (7)

Зі схожими промовами до мене б звернулися по черзі кожен із філософів.

А Платон міг би, я думаю, розповісти дещо із сицилійських випадків, знаючи гарно країну. Справа в тому, що у Гелона сіракузького, як кажуть, з роту виходив поганий запах, і він довго не знав про це, так як ніхто не наважувався осоромити тирана, поки, нарешті, одна жінка, чужинка, поєднавшись з ним, не набралась сміливості і не сказала йому про це. Той з’явився до своєї дружини, (8) у гніві на те, що вона, прекрасно знаючи про поганий запах, не відкрила йому це. Та ж почала просити вибачення: вона, не маючи стосунків з іншими мужчинами, думала, що всі вони випускають з рота тяжкий запах. «Ось так-то, скаже Платон, і Гермотим: має зв`язок тільки з одними стоїками і, звісно ж, не знає які роти у інших». Дещо схоже і, можливо, навіть ще більше сказав би і Хрізіпп, якби я, нерозсудливо, обійшовши його, пішов би до Платона, довірившись кому-небудь із тих, хто мав справу тільки з одним Платоном. Одним словом, я стверджую, що не слід робити в філософії ніякого вибору, поки залишається неясним, який вибір буде правильним. І було б зухвалістю по відношенню до інших напрямків ставитися інакше.

ГЕРМОТИМ. Ну, заради Гестії, Лікін, залишимо в спокої Платона, Арістотеля, Епікура і інших, тому що не по мені це діло – боротися з ними. Ми ж с тобою, ти та я, власними силами розберемо, чи так обстоять діла з філософією, як я це стверджую. А ефіопів і дружину Гелона для чого було запрошувати із Сіракуз до нашої бесіди?

ЛІКІН. Добре, нехай вони ідуть геть, якщо тобі здається, що для бесіди вони зайві. Тоді говори ти: мабуть-що, промови твої будуть дивовижними.

ГЕРМОТИМ. Мені здається, Лікін, достатньо можливим, вивчивши тільки погляди стоїків, узнати від них істину, не торкаючись інших поглядів і не намагаючись вивчити все. Розсуди сам: припустимо, хто-небудь скаже тобі, що два на два – чотири, і ні слова більше. Невже тобі треба буде обходити усіх інших людей, що розбираються в числах, скільки їх є, щоб спитати, чи не скаже хто-небудь, що вийде п’ять чи сім? Чи ти зразу ж зрозумієш, що ця людина говорить правду?

ЛІКІН. Зразу ж і зрозумію, Гермотим.

ГЕРМОТИМ. Чому ж тоді тобі здається неможливим, що хтось, стрічаючись тільки зі стоїками, що говорять істину, вірить їм і немає потреби в інших, оскільки знає, що ніколи чотири не стануть п’ятьма, хоча б, навіть, тисячі Платонів і Піфагорів почали це стверджувати?

ЛІКІН. Але ж мова зовсім не про те, Гермотим; ти співставляєш положення, з якими усі згодні, з такими, що викликають суперечки. Це абсолютно різні речі. Скажи-от: зустрічав ти кого-небудь, хто стверджував би, що два на два буде сім чи одинадцять?

ГЕРМОТИМ. Не зустрічав. Це ж треба з глузду з’їхати, щоб стверджувати, що не вийде чотирьох.

ЛІКІН. А тепер: чи зустрічав ти коли-небудь, - тільки, ради Харит, говори правду, - двох, стоїка і епікурейця, які б не розходилися в поглядах у розумінні початку і кінця?

ГЕРМОТИМ. Жодного разу.

ЛІКІН. Дивись, дорогий мій, чи не хочеш ти бува обдурити мене, свого друга! Адже ми якраз досліджуємо, хто в філософії говорить правду! Ти ж, передбачивши відповідь, взяв і вирішив, що це – стоїки, кажучи, що начебто тільки вони стверджують, що двічі по два – чотири; але в цьому-то і знаходиться неясність, чи не так? Бо епікурейці чи платоніки сказали б, що у них виходить чотири, а у вас п’ять або сім. Хіба тобі не здається, що так же обстоїть діло у них, оскільки ви визнаєте добром тільки красу, епікурейці ж – насолоду? Чи коли ви стверджуєте, що все тілесне, Платон же думає, що у світі сущого ще є і безтілесне? Але, повторюю: ти з жадібністю наклав лапу на те, що викликає розбіжності, як на беззаперечну власність стоїків, і віддав у їхні руки, хоча і інші претендують на те ж і говорять, що це – їхнє надбання. Тут-то, я вважаю, і потрібне перш за все рішення суду. Насправді: якщо наперед ясно, що тільки одні стоїки вважають два на два – чотири, то іншим залишається тільки мовчати. Але поки що, саме через це і відбуваються битви, то слід вислуховувати всіх однаково і пам’ятати, що в противному випадку нас визнають неприйнятними суддями.

ГЕРМОТИМ. Лікін! Мені здається, ти не розумієш, що я хочу сказати.

ЛІКІН. Тоді треба говорити ясніше, - але тільки нічого другого ти ж не скажеш.

ГЕРМОТИМ. Зараз тобі стане ясним, про що я говорю. Отже, припустимо що два чоловіки побували у святилищі Асклепія чи в храмі Діоніса, а потім була виявлена пропажа однієї із священних чаш. Звісно, прийдеться обох піддати обшуку, щоб узнати, у кого із них за пазухою чаша.

ЛІКІН. Безсумнівно, прийдеться.

ГЕРМОТИМ. Чаша ж неодмінно знаходиться у одного з них.

ЛІКІН. Якщо вона пропала, - інакше і бути не може.

ГЕРМОТИМ. Значить, якщо ти знайдеш її у першого, то другого вже й роздягати не будемо, так як наперед ясно, що у нього її немає.

ЛІКІН. Ясно наперед.

ГЕРМОТИМ. І точно так же, якщо ми не знайдемо її за пазухою у першого, - значить, мабуть, вона у другого, і в цьому випадку повторювати обшук теж буде зайвим.

ЛІКІН. Тому що чаша у нього.

ГЕРМОТИМ. Ось так-то і ми: якщо вже знайдемо чашу у стоїків, то будемо вважати за непотрібне продовжувати обшуки у інших, отримавши те, чого давно домагалися. Для чого ще, насправді, ми будемо витрачати свої сили?

ЛІКІН. Ні для чого, якщо дійсно знайдете, а знайшовши, зможете встановити, що це і є зникле принесення, - іншими словами, якщо воно буде вам абсолютно відомим. В даному ж випадку, мій милий, в храмі побувало не двоє, - що необхідне, для того щоб у одного з них повинно було неодмінно опинитися вкрадене, - але перебувало багато різного люду. Потім і відносно самого зниклого предмету, - не ясно, що він, власне, собою уявляє: чи то чашу, чи то кубок, або вінок: адже жерці, скільки їх не є, називають предмет так, другі – інакше; навіть стосовно матеріалу, із якого він зроблений, немає згоди, але одні говорять, що він мідний, другі – срібний, треті – золотий, а четверті – олов’яний. Таким чином, щоби знайти пропажу, необхідно роздягти всіх, хто входив, і якщо, навіть, зробити це зразу ж і в першого ти знайшов би золоту чашу, - все-таки прийдеться і далі роздягати решту.

ГЕРМОТИМ. Для чого ж, Лікін?

ЛІКІН. Та тому, що не ясно, чи був зниклий предмет чашею. Але нехай навіть в цьому не буде протиріч, - не всі, однак, указують, що чаша була саме золотою. Але якби це і було цілком відоме, тобто, що пропала саме золота чаша, і якщо би у першого ж знайшли золоту чашу, - ми все-таки ще б не змогли відмінити обшуки для решти, оскільки лишається неясним, чи належала богу саме ця чаша. Хіба золота чаша тільки одна? Як ти думаєш?

ГЕРМОТИМ. Звісно, що не одна.

ЛІКІН. Таким чином прийдеться обійти і обшукати всіх, потім знести в одне місце все знайдене і, порівнявши, вирішити, чому бути гідним надбанням бога.

Бо, поміж іншим, велике утруднення являє та обставина, що в кожного із тих, кого ми будемо обшукувати, обов’язково що-небудь та знайдеться: у одного кубки, у другого чаша, у третього вінок, і при цьому у одного річ із міді, у другого із золота, і третього зі срібла. Але що саме ця річ належить храму – залишається неясним. Таким чином, неминуче виникає утруднення: кого ж вважати святотатцем? І якщо би всі мали однакові речі, - все одно лишається неясним, хто обікрав бога, тому що річ може бути і приватною власністю. Причина ж нашого незнання, по-моєму, одна: пропала чаша, - припустимо, що пропала саме чаша, - не підписана, так як, якби на ній було написане ім’я бога чи ім’я того, хто її присвятив, ми б не трудилися стільки і, знайшовши підписану чашу, перестали б роздягати і турбувати решту людей. Я думаю, що ти, Гермотим, часто бачив змагання атлетів …

ГЕРМОТИМ. Ти правильно думаєш: бачив часто і в багатьох місцях.

ЛІКІН. А якщо так, то, мабуть, інколи сидів і біля самих суддів?

ГЕРМОТИМ. Клянусь Зевсом: на останніх олімпійських іграх я сидів зліва від елланодіків (9) завдячуючи Евандрію із Елеї, що надав мені місце серед своїх співгромадян; вже дуже хотілося мені подивитися поближче на все, що звершується елланодіками.

ЛІКІН. Стало бути, знаєш ти і те, як вони кидають жереб, кому і з ким слід боротися або приймати участь в кулачному бою?

ГЕРМОТИМ. Прекрасно знаю.

ЛІКІН. Тоді, мабуть, ти це краще розповіси, оскільки бачив все зблизька.

ГЕРМОТИМ. В давнину, коли Геракл влаштовував змагання листвою лавру…

ЛІКІН. Не треба мені про давнину, Гермотим; те, що ти бачив недавно своїми очима, - про те і розповідай.

ГЕРМОТИМ. Виставляється срібна кружка, посвячена богу. В неї кидають маленькі, розміром як боби, жереби з надписами. На двох написана літера альфа; на двох – бета, на двох наступних – гамма. Якщо ж борців буде більше, то і далі так, по порядку, причому завжди два жереби позначені однією і тією ж літерою. І от, кожен із борців підходить, опускає, помолившись Зевсу, руку в кружку і витягує один із жеребів; за ним – другий. Біля кожного із атлетів стоїть служитель з бичем і підтримує його руку, не дозволяючи прочитати, що за літеру він витяг. Коли у всіх уже є жереб, то, здається, наглядач, а можливо, один із елланодіків, - зараз вже і не пам’ятаю, - обходить тих, хто змагається по колу і оглядає жереби. Того, у кого альфа, ставить боротися чи битися з другим, що теж витяг альфу; у кого бета – з отримавши бету, і в тому ж порядку інших, за однаковими літерами. Так робиться, якщо число учасників змагань рівне: вісім, чотири, дванадцять. Якщо ж один зайвий, - при п’яти, семи, дев’яти, то один жереб помічають якою-небудь літерою і кидають до кружки разом з іншими, що не мають собі відповідного. Той, хто витягне цей жереб, залишається в запасі і сидить, очікуючи, коли перші закінчать боротьбу, - бо для нього немає відповідної літери. Для борця це чимала удача – виступити в подальшому зі свіжими силами проти вже зморених.

ЛІКІН. Зупинись: от це мені головним чином і було потрібне. Отже, всі борці, в кількості дев’яти чоловік, витягли жереби і тримають їх. А ти, - я хочу перетворити тебе із глядача в елланодіка, - обходиш їх і оглядаєш літери; однак я думаю, ти зможеш узнати хто із борців у запасі, не раніше, чим всіх обійдеш і поєднаєш їх в пари.

ГЕРМОТИМ. Тобто як це так, Лікін?

ЛІКІН. Неможливо зразу знати цю літеру, яка означає того, хто в запасі, або, точніше сказати, літеру ти, звісно ж, знайдеш, але ніяк не взнаєш, що це саме вона, так як попередньо не об’являється, що в запас призначається К чи М, чи Х. Зустрівши альфу, ти шукаєш другого з альфою, і, знайшовши, із цих двох вже зіставляєш пару; потім, зустрівши бету, шукаєш, де друга бета, суперник вже знайденої, і з усіма іншими робиш все таким же самим чином, поки у тебе в залишку не з’явиться той, хто має непарну літеру, літеру без суперника.

ГЕРМОТИМ. Ну, а якщо вона попадеться тобі першою чи другою, що ти будеш робити?

ЛІКІН. Я-то – нічого, а от ти, елланодік, як вчиниш, хотів би я знати: чи об’явиш зразу, що такий-то в запасі, чи повинен будеш обійти по колу всіх, щоби подивитись, чи немає для нього однакової літери? Отже, поки не подивишся всі жереби, ти не зможеш визначити, хто лишився в запасі.

ГЕРМОТИМ. Та ні ж бо, Лікін, визначу легко. Так, при дев’яти учасниках, знайшовши першою чи другою літеру Є – вже знаю, що той, у кого вона в руках, і є запасний.

ЛІКІН. Як же це, Гермотиме?

ГЕРМОТИМ. А ось так: альфу мають двоє, що будуть змагатися, і бету – теж двоє. Залишається четверо; із них одна пара витягла гамму, друга – напевно дельту, - на вісім чоловік нам знадобилося чотири літери. Таким чином ясно, що зайвою при такому становищі може опинитися тільки наступна згідно з порядком літера Є, а той, хто її витяг, і стає запасним.

ЛІКІН. Не знаю, Гермотим, чи хвалити мені твій ум. а чи виказати свої заперечення, які приходять мені в голову, які б вони не були? Що ти бажаєш?

ГЕРМОТИМ. Будь ласка, заперечуй, - хоча я і не розумію, які розумні докази ти міг би виставити проти моїх міркувань.

ЛІКІН. Справа в тому, що ти міркуєш так, як нібито літери обов’язково писати згідно порядку: перша – альфа, друга – бета і так далі, поки на одній із них не вичерпається кількість борців. І я згоден з тобою, що на олімпійських іграх так це і робиться. Але що буде, якщо, вибравши навмання з усіх літер, п’ять - X, Ʃ, Z, К і Θ, ми чотири із них напишемо по два рази на восьми жеребах, а тільки один раз – на дев’ятому, який і повинен показувати у нас, кому бути в запасі, - що ти будеш робити, коли тобі в перший раз попадеться Z? За якою ознакою ти розпізнаєш, що той хто її витяг іде в запас, поки всіх не обійдеш і не виявиш, що цій літері не відповідає друга? Адже порядок літер тобі вже не допоможе, як раніше.

ГЕРМОТИМ. На це важко відповісти що-небудь.

ЛІКІН. Ну, так я покажу тобі теж саме, тільки дещо інакше. Подумай-но, що станеться, якщо ми напишемо на жеребах не літери, а які-небудь значки та насічки, - на кшталт тих, що багато використовуються замість літер єгиптянами: наприклад, зобразимо людей з собачими чи левовими головами? Або, мабуть, залишимо ці дивовижні образи, і давай нанесемо на жеребі цілісні та прості, по можливості, правильні зображення: намалюємо людей на двох жеребах, двох півнів – на двох других, коней і собак – теж двічі; на дев’ятому жеребі хай буде намальований лев. Як ти зможеш сказати, що саме він направляє борця в запас, якщо не передивишся попередньо всі жереби по порядку, чи немає там бува ще одного, також з левом?

ГЕРМОТИМ. Зовсім не знаю, Лікін, що тобі і відповісти.

ЛІКІН. Цілком зрозуміло: нічого не скажеш, що не було б істинним тільки за зовнішністю. Отже, якщо ми хочемо знайти крадія священної чаші, чи запасного борця, чи кращого провідника до міста, про яке ми говорили, - до Корінфу, нам необхідно буде обійти усіх і розслідувати точно, допитуючи, роздягаючи і оглядаючи, тому що тільки, таким чином, та й то з трудом, ми, можливо, узнаємо істину. По цьому, тому хто збирається давати мені поради по філософії, якого напрямку в ній слід триматися, і хоче заслужити мою довіру, - той повинен один знати всі її течії. Кожен інший порадник буде недосконалим, і я не повірю йому, поки для нього залишається невідомим хоча б один напрямок, - тому що він може легко опинитися і найкращим. Адже якщо хто-небудь покаже нам красиву людину і скаже, що красивіше її немає нікого, - ми навряд чи повіримо йому, не переконавшись, що він бачив усіх людей. Правда, красива і ця людина, але, що вона красивіша за всіх, може знати тільки той, хто бачив усіх. Ми ж маємо потребу не просто в красивій, але в найкрасивішій. Якщо ж ми її не знайдемо, значить, нічого не досягли. Ми не будемо вважати себе задоволеними, якщо випадково, де б це не було, ми зустрінемо яку-небудь красу, - ми шукаємо, ту найвищу красу, що за потребую є єдиною.

ГЕРМОТИМ. Ти правий.

ЛІКІН. Так що ж? Чи можеш ти мені назвати кого-небудь, хто випробував у філософії всі шляхи? Хто, знаючи Піфагора, Платона, Арістотеля, Хрізіппа, Епікура і інших, в решті-решт, вибрав з усіх шляхів один, визнавши його істинним, і пішов по цьому шляху, впевнений, що тільки він один веде прямо до блаженства? Якби ми відшукали таку людину, наші утруднення були б закінчені.

ГЕРМОТИМ. Нелегко, Лікін, знайти таку людину.

ЛІКІН. Що ж нам робити, Гермотим? Не відмовлятися ж, я думаю, тільки тому, що зараз ми не можемо добути собі жодного підходящого провідника? І чи не буде тоді краще і надійніше всього кожному почати діло власними силами, проникнути в основи філософії і піддати ретельному розгляду все, що про це говориться?

ГЕРМОТИМ. Так, мабуть-що, з цього і треба починати. Не завадило би тільки те, про що ти сам недавно говорив: не так легко це зробити – наважився, розкрив вітрила та зразу ж і вийшов у море. Як тут пройти всі шляхи, якщо на першому ж, як ти сам стверджуєш, нас затримають перешкоди?

ЛІКІН. Послухай же мене. Скористаємось знаменитим прикладом Тезея і, взявши нитку трагічної Аріадни, зайдемо в будь-який із лабіринтів, знаючи, що, змотуючи нитку, зможемо легко вийти і назад.

ГЕРМОТИМ. Але хто ж буде нашою Аріадною і звідкіля ми візьмемо цю нитку?

ЛІКІН. Не бійся, дружище! По-моєму, я вже знаю, за що нам триматися, щоб знайти вихід.

ГЕРМОТИМ. За що ж?

ЛІКІН. Я скажу зараз не свої слова, а слова одного мудреця: «Будь тверезим і умій сумніватися». Так от, якщо ми не будемо легковірними слухачами, але станемо триматися, як судді, даючи змогу висказатися всім філософам по порядку, - ми, безсумнівно, без зайвої праці виберемось із лабіринтів.

ГЕРМОТИМ. Прекрасно сказано! Так і зробимо.


ЛІКІН. Так тому й бути. Отже, з кого б із них нам почати свій шлях? Чи це байдуже? Але почнемо з будь-кого, хто попадеться, з Піфагора, наприклад. Скільки ж нам покласти часу не те, щоб вивчити все, викладене Піфагором? Не забути прибавити ще і знамениті п’ять років мовчання… (10) Що ж? З цими п’ятьма, я думаю, достатньо буде тридцяти літ. Чи багато? Але, на всякий випадок – двадцять. Потім, по порядку, на Платона треба покласти, вочевидь, ще стільки ж, потім на Арістотеля теж, звісно, не менше.

ГЕРМОТИМ. Ніяк не менше.

ЛІКІН. Що стосується Хрізіппа, то я навіть і питати тебе не буду, скільки на це потрібно часу. З твоїх власних слів мені відомо, що сорока років і то, мабуть-що, мало.

ГЕРМОТИМ. Так воно і є.

ЛІКІН. Потім у нас підуть Епікур і інші. А що я кладу не досить багато – це для тебе стане, мабуть, зрозумілим, якщо візьмеш до уваги скільки восьмидесятилітніх стоїків, епікурейців і платоніків в один голос говорять, що вони ще не знають повністю змісту обраного кожним напрямку і що в них немає нестачі в тому, в чому можна повчитися. А промовчи вони, - про це, звісно, заявили би Хрізіпп і Арістотель, і Платон, і раніш за всіх – Сократ, що був ніскільки не гіршим за них і кричав на весь голос, що він не тільки не знає всього, але взагалі не знає нічого, окрім одного: що він нічого не знає. Тепер підрахуємо з самого початку: двадцять років ми поклали на Піфагора, потім стільки ж на Платона, потім, по порядку на інших. Отже, скільки ж це буде взагалі, якщо скласти, взявши у філософії всього лише десять напрямків?

ГЕРМОТИМ. Більше двохсот років, Лікін.

ЛІКІН. Чи не скоротити бува на чверть, задовольнившись півтораста роками? А може, навіть, удвічі? Як ти думаєш?

ГЕРМОТИМ. Тобі самому краще знати… Я ж бачу одне: що навіть і тоді лише небагатьом, мабуть, вдасться пройти усі шляхи, навіть якщо б вони пішли в дорогу зразу ж після народження.

ЛІКІН. Так як же бути, Гермотим, в такому скрутному становищі? Невже відмовитися від того, про що ми вже домовилися, а саме: що неможливо вибрати з багато чого найкраще, не піддавши випробуванню все, і що той, хто робить вибір без випробування, скоріш гадає про істину, ніж судить про неї як дослідник. Адже так ми говорили?

ГЕРМОТИМ. Так.

ЛІКІН. Значить, нам абсолютно необхідно так довго прожити, якщо ми маємо намір зробити правильний вибір, почати філософствувати і, відфілософствуваши, досягти блаженства. І доки ми цього не зробимо, ми, як кажуть, будемо танцювати в темряві, натикаючись на все що попадеться, і будемо приймати за шукане перше, що попаде нам до рук, через незнання істини. Але нехай ми якимось чином знайдемо те, що шукали, знайшовши у щасливому разі, - ми все-таки не зможемо сказати впевнено, чи це саме те, що ми розшукуємо. Багаточисельні подібності, що представляють одне і те ж, і кожна із них стверджує про себе, що вона-то і є та сама істина.

ГЕРМОТИМ. Ох, Лікін, я просто не знаю, до чого розумними здаються мені твої слова, але… треба сказати правду – ти безмірно мене засмучуєш, викладаючи все це і уточнюючи без усякої необхідності. Так! Видно не до добра я вийшов сьогодні із дому і, вийшовши, зустрів тебе! Я був вже так близько біля мети всіх моїх надій – і от, ти взяв і вкинув мене у сумніви, розкриваючи неможливість знайдення істини, коли на її пошуки потрібно стільки років.

ЛІКІН. Але, друже мій, з досить більшим правом ти міг би лаяти свого батька, Менекрата, і матір, - як її звали, не знаю, - або, - і це навіть, перш за все, - пожалітися на свою природу за те, що ніхто не дав тобі довгого багатолітнього життя Тіфона, а окреслили людині межі життя в сто років, не більш. А я в нашому спільному міркуванні тільки зробив висновки, що виходять з нашої бесіди.

ГЕРМОТИМ. Неправда, ти завжди був зухвалим чоловіком, ти ненавидиш філософію, - за що, не знаю, - і насміхаєшся над тими хто нею займається.

ЛІКІН. Ех, Гермотиме! Що таке правда, це ви, тобто ти зі своїм учителем, люди мудрі, визначите, мабуть, краще за мене. А я тільки знаю, що вислуховувати її не дуже – то й солодко. Брехня користується більшою повагою: вона красивіша обличчям, а тому і приємніша. Правда ж, якій ні для чого ховати підробки, говорить з людьми з усією жорстокістю, і за це вони на неї ображаються. Так ось і ти зараз незадоволений мною, тому що я знайшов правильне вирішення питання і показав, як нелегко задовольнити пристрасть, якою ми з тобою охоплені. Це, те ж саме, якби ти закохався у статую і, вважаючи її людиною, думав досягти своєї мети, а я, відкривши, що вона із каменю чи бронзи, сказав би тобі по дружбі, що твоя пристрасть неможлива. Ти після цього почав би мене підозрювати в поганому ставленні до тебе тільки через те, що я завадив тобі обманювати себе, маючи надію жахливу та безнадійну.

ГЕРМОТИМ. Отже, ти стверджуєш, Лікін, що нічого нам філософствувати, а слід вдатися до ледарства і вести життя невігласів?

ЛІКІН. Коли ж я тобі це говорив? Я зовсім не стверджую, що треба кидати філософію. Я говорю: якщо, врешті-решт філософствувати потрібно, шляхи до філософії різні і кожен подається як шлях до чесноти, причому залишається неясним, який зі шляхів правильний, то потрібно ретельно провести розмежування. Далі ми побачимо, що, маючи перед собою безліч філософських вчень, неможливо вибрати краще, якщо не обійти усі, випробовуючи їх. Ну і, нарешті, виявилося, що випробування буде довгим. А, що пропонуєш ти? Я повторюю своє питання: що, хто перший зустрінеться, з тим ти і підеш, з тим і будеш філософствувати, а він тебе використає як щасливу знахідку?

ГЕРМОТИМ. Що я тобі ще можу відповісти, коли ти стверджуєш, начебто самостійно вибір зробити можна, тільки проживши життя Фенікса, обійшовши і випробувавши усіх навколо? Наче тим, хто раніше проводив випробовування, довіряти не можна, так як і похвалам багаточисельних свідків.

ЛІКІН. Кого ж ти маєш на увазі під цією безліччю тих, хто все знає і все випробував? Якщо є хоча б один такий, - з мене достатньо: більше не знадобиться. А якщо ти говориш про незнаючих, то, якби їх там не було багато, це не може примусити мене їм вірити, поки я буду бачити, що вони або нічого не знають, або з усього знають лише тільки щось одне.

ГЕРМОТИМ. Ти тільки один роздивився істину, а інші філософи, скільки їх не є, нічого всі не розуміють.

ЛІКІН. Марно ти на мене зводиш, Гермотим? Ти кажеш, що я хочу якось висунути себе перед іншими або взагалі зараховую себе до знаючих. Ти забув, вочевидь, що я не ліз вище за всіх, заявляючи, начебто я сам знаю істину, але згодився, що, подібно іншим, не знаю її.

ГЕРМОТИМ. Ти говориш, Лікін: треба обійти усіх і дізнатися, чому вони навчають, і в інший спосіб нам не вибрати кращого шляху, - це, звісно, правильно. Але досить смішно виділяти на кожне випробування стільки років, як начебто не можна цілком зрозуміти ціле за його малою частиною. Мені таке завдання здається навіть дуже легким і таким, що не вимагає великих витрат часу. Розповідають же, що один скульптор, Фідій, здається, побачивши тільки ніготь лева, вирахував по ньому, яким повинен бути увесь лев, відтворений пропорційно з нігтем. А показати тобі одну лиш руку, закривши решту тіла, ти зразу ж, я думаю, взнаєш, що під покривалом схована людина, хоча б ти і не бачив всього тіла. Отже, головне в кожному вченні можна легко засвоїти за декілька годин. Твоя надточність, що потребує тривалого дослідження, зовсім не є необхідною, щоб вибрати найкраще. Можна розсудити і на основі того, що знаєш.

ЛІКІН. Ой-ой-ой, Гермотиме! От це – сильний аргумент: по частині можна пізнати ціле. Але я, втім, згадується, чув зворотне: знаючий ціле, може знати і його частину, але знаючий тільки частину ще не знає цілого. Ось відповідай - но на таке питання: чи міг би цей Фідій, що побачив левовий кіготь, узнати, що він – левовий, якби ніколи не бачив цілого лева? Або ти, побачивши людську руку, міг би сказати, що вона – людська, якби раніше не знав і не бачив людини? Чого ж ти мовчиш? Ну, хочеш, я за тебе відповім, якщо у тебе не знаходиться потрібних слів? Я боюсь, що Фідію прийдеться піти ні з чим, даремно створивши лева: «ніщо не вказувало на Діоніса» за його словами. І хіба можна порівнювати ці два положення? Адже і Фідію, і тобі тільки знання цілого – людини чи лева – дозволило б розпізнати окрему частину, але в філософії, в стоїчній, наприклад, яким чином ти зміг би, маючи частину розгледіти все інше? І як зміг би відкрити, що воно – прекрасне? Адже тут ти не знаєш цілого, частинами якого є відоме тобі.

Візьмемо тепер твоє ствердження, начебто головне в будь-якому філософському вченні можна вислухати на протязі неповного дня. Які, на думку філософів, начала і цілі сущого, що таке боги і що таке душа, хто із філософів все вважає тілесним, а хто припускає і безтілесне буття, хто вважає добро і блаженство в насолоді, а інші бачать його в красі, - такі істини вислухати, а потім викласти легко і не варте праці. Але дивись, чи не знадобилось би замість неповного дня багато днів, щоб узнати, хто ж із них говорить істину! Із яких спонукань всі вони написали про ці питання сотні і тисячі книг? Хіба не для того, щоб переконати в істинності того небагатого, що здається тобі легким і простим? Нині ж, здається, тобі знову прийдеться звернутися до послуг ворожія, щоби вибрати краще вчення, якщо не захочеш витрачати час на те, щоб, для точності вибору, самостійно продумати все по частинах і кожне в цілому. Для тебе було б найкоротшим шляхом, без плутанини і затримки, запросити ворожія, вислухати основи усіх вчень і в честь кожного принести пожертву. Бог позбавив би тебе, таким чином від тисячного клопоту, показавши по печінці тварини, що тобі належить вибрати.

А то, якщо хочеш, я запропоную тобі інший, ще більш спокійний спосіб. Не треба нікому творити заклання тварини в пожертву, ні запрошувати дорогого жерця. Значно простіше: кинь в чашу записочки з іменами всіх філософів, потім звели отроку, не опоганеному сирітством, підійти до посудини і витягти записку – першу, яка попадеться під руку. Далі залишається – яке б не було вчення, на яке випав жереб, - філософствувати.

ГЕРМОТИМ. Все це одне штукарство, Лікін, і зовсім тобі не до лиця. Ти краще скажи: чи приходилось тобі самому коли-небудь купувати вино?

ЛІКІН. І навіть частенько.

ГЕРМОТИМ. І що ж? Ти обходив по черзі усіх торговців в місті, пробуючи, порівнюючи і зіставляючи вина?

ЛІКІН. Зовсім ні.

ГЕРМОТИМ. Цілком зрозуміло: як тільки тобі трапиться гарне, підходяще вино, - його і треба купувати.

ЛІКІН. Саме так.

ГЕРМОТИМ. І після невеликого ковтка ти зумів би сказати, яке все вино?

ЛІКІН. Звісно, що зумів би.

ГЕРМОТИМ. А якби, підійшовши до торговців, ти почав би їм говорити: «Ей, ви! Я хочу купити кружку вина. Ей, ви! Дайте мені випити по цілій бочці, щоб, спробувавши всі, я зміг узнати, у кого вино краще і де мені слід його купити». Як ти гадаєш, чи не осміяли б вони тебе за такі речі? А якби ти продовжував їм набридати і далі, то, мабуть що, облили б тебе водою.

ЛІКІН. Я думаю, що і було б за що.

ГЕРМОТИМ. Ось точно таким же чином виходить і з філософією. Для чого випивати бочку, якщо можна, зробивши невеликий ковток узнати, про весь вміст?

ЛІКІН. Який же ти слизький, Гермотим, - так і вискакуєш з рук. Та тільки це не допомогло тобі: думав утекти, а попав в ту ж саму сіть.

ГЕРМОТИМ. Яким же це чином?

ЛІКІН. А таким, що взяв ти дещо, що не викликає розбіжностей, - взяв всім знайоме вино, а порівнюєш з ним речі зовсім несхожі, із-за яких всі сперечаються через їх невизначеність. Так що я, наприклад, навіть сказати не можу, в чому ти бачиш подібність між філософією і вином. Хіба тільки в тому, що і філософи, продаючи свої вчення, подібно до купців, підмішують, підробляють і обміряють. Піддамо, однак, твої слова подальшому розгляду. Ти стверджуєш, що все вино, що знаходиться в бочці, абсолютно однорідне і однакове, - ствердження, клянусь Зевсом, цілком доречне. Повинно згодитися і з тим, що, трохи зачерпнувши і скуштувавши, ми зразу ж узнаємо, яка вся бочка. З мого, принаймні, боку це не зустрічає ніяких заперечень. Пішли, однак, далі. Візьмемо філософію і тих, хто нею займається, наприклад, твого учителя, - чи говорять вони вам кожного дня все те ж, і про те ж чи один раз про одне, а другий – про інше? Наперед можна сказати, друже, що про різне. Інакше, якби він говорив завжди одне і те ж, ти не провів би з ним двадцять років, мандруючи і блукаючи, як Одіссей, - тобі було б достатньо і один раз вислухати вчителя.

ГЕРМОТИМ. Хіба я це заперечую?

Лікін. А хіба зміг би ти, в такому випадку, узнати все з першого ж ковтка? Адже не одне і те ж він говорив, але весь час інше, за новим нове. Це зовсім не те, що вино, яке залишалося у нас все тим же самим. Таким чином, мій друже, якщо ти вип’єш не всю бочку, ти будеш кружляти п’яним, але без усякого толку. Бо, як мені здається, бог взяв та й сховав блага філософії на дні, у винному осаді. Прийдеться, значить, вичерпати все до останньої краплі, інакше ти і не знайдеш божественного напою, якого, здається, давно прагнеш. А ти думаєш, він такий, що варто тільки його скуштувати, ковтнути трохи, і ти зразу ж станеш премудрим, як дельфійська пророчиця, про яку говорять, що вона, напившись зі святого джерела, зразу ж стає богонатхненною і починає давати пророцтва що приходять до неї. Однак, справа виходить інакшою. Ти, принаймні, хоча вже й випив більше половини бочки, але сам же говориш, що стоїш ще тільки на початку.

Але, подивись, чи не більше підійде до філософії ось таке порівняння: збережемо як і раніше твою бочку, залишимо і купця, але всередині нехай буде не вино, а суміш різного насіння: зверху – пшениця, за нею – боби, далі – ячмінь, під ячменем – чечевиця, потім горох і всяке інше. І от ти підходиш купити сім’я, а купець, взяв трохи пшениці, що в нього є, насипає тобі в руку як пробу, щоб ти подивився, яке зерно. Так хіба, дивлячись на пшеницю, ти зміг би сказати заодно, чи чистий горох, чи не пересохла чечевиця і чи не пусті бобові стручки?

ГЕРМОТИМ. Ні за що не сказав би.


Примітки:


7)… Доки не блисне їм шолома Ахілла забрало…- «Іліада», пісня XVI.

8)… Той з’явився до своєї дружини… - до Дамарети, дочки тирана Герона.

9)…елланодіки…- «еллінські судді», що розпоряджалися на олімпійських іграх і присуджували нагороди переможцям.

10)… знамениті п’ять років мовчання…- одне із положень програми самовдосконалення, за переказом складеною та здійсненою Піфагором.


Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



антична Греція, друге століття н.е.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!