12.10.2023 04:53
для всіх
23
    
  - | -  
 © Лукіан

ГЕРМОТИМ, або ПРО ВИБІР ФІЛОСОФІЇ

частина III

філософський діалог за зразком платонівського

ЛІКІН. Ось так і філософія: не вислухавши всього, що скаже людина, по одному лиш початку не узнаєш, мабуть, яка вона вся, бо, як ми бачили, вона – не щось єдине, подібне до вина, з яким ти її порівнюєш, вважаючи всю однаковою з першим же ковтком; вона виявилася, навпаки, чимось неоднорідним, що вимагає дослідження, і при тому не поверхневого. Адже при покупці поганого вина всієї-то і небезпеки на два обола, але самого себе загубити серед людського зброду, - як і сам ти, говорив на початку бесіди, - біда буде чималою. До того ж той, хто захоче випити бочку до дна, щоб купити одну кружку, спричинить, я думаю, збиток купцю такою нечуваною пробою; з філософією нічого такого ж не станеться, і ти можеш її пити скільки завгодно: ні на краплю не зменшиться вміст бочки і не отримає збитків купець. Тут, за прислів’ям «справи не зменшиться, тільки черпай», як раз навпаки до бочки Данаїд, яка навіть того, що в неї наливали не могла утримати, і воно витікало зразу ж, - з цієї ж бочки зачерпни, скільки захочеш: залишиться більше, чим було.

Наведу тобі ще одне порівняння про пробу філософії, і не вважай мене наклепником на неї, якщо скажу, що нагадує вона отруйне зілля – болиголов, наприклад, чи вовчий корінь, або ще що – небудь в тому ж дусі. Адже вони, хоча і смертоносні, одначе, не вбивають, якщо трохи пошкребти їх і покуштувати з кінчика нігтя; потрібно певну кількість, певний спосіб і розчин, тільки так той хто прийняв їх залишиться живим. Ти ж вважав, що достатньо найменшого прийому, щоб до кінця пізнати ціле.

ГЕРМОТИМ. Що до цього – нехай буде по-твоєму, Лікін. Так, значить, як же? Сто років треба прожити і стільки ж перенести клопоту? Невже ж не можна інакше філософствувати?

ЛІКІН. Ніяк неможна, Гермотим; і нічого в цьому немає дивного, якщо тільки ти був правий, сказавши на початку бесіди, що життя коротке, а наука довга. А зараз навіть, не знаю, що з тобою сталося, і ти уже незадоволений, якщо сьогодні, перш ніж у нас зайде сонце, ти станеш Хрізіппом, Платоном чи Піфагором.

ГЕРМОТИМ. Обійти мене хочеш, Лікін, і заганяєш в глухий кут, хоча я тобі нічого поганого не зробив; очевидно, ти заздриш мені, тому що я пробиваюся вперед у науках, а ти он до якого віку зневажав сам себе.

ЛІКІН. Тоді зроби, знаєш що? На мене не звертай уваги, як на божевільного корибанта, і дай мені молоти нісенітницю, а сам іди собі вперед своєю дорогою і доведи свою справу до кінця, не змінюючи своїх початкових поглядів на ці питання.

ГЕРМОТИМ. Але ж ти насильно не даєш мені зробити який-небудь вибір, поки я все не піддам випробовуванню.

ЛІКІН. Я ніколи не відступлюся від своїх слів, можеш в цьому бути абсолютно впевненим. А що насильником ти мене називаєш, то, мені здається, ти звинувачуєш мене безвинно, - пошлюся на самого поета, уже цитованого нами, поки інше його слово, виступивши моїм союзником, не залишить тебе без сили. Тільки дивись: сказане в цьому слові буде, мабуть, ще більшим насильством, - але ти, залишивши в стороні поета, почнеш, зрозуміло, звинувачувати мене.

ГЕРМОТИМ. Що ж саме? Адже це дивно, якщо яке-небудь його слово лишилося невідомим.

ЛІКІН. Недостатньо, говорить він, все побачити і через все пройти, щоб вже зуміти вибрати найкраще, - потрібне ще дещо, і притому найважливіше.

ГЕРМОТИМ. Що ж це таке?

ЛІКІН. Потрібна, дивний ти чоловіче, деяка критична і дослідницька підготовка, потрібен гострий розум та думка точна і непідкупна, якою вона і повинна бути, коли збираєшся судити про такі важливі речі, - інакше все побачене пропаде задарма. Отже, потрібно відвести, і це на немалий строк і, розклавши все перед собою, слід вибирати не поспішаючи, повільно, зважуючи по декілька разів і не звертаючи уваги ні на вік кожного, хто говорить, ні на його поставу, ні на славу мудреця, але брати приклад з членів Ареопагу, що творять суд ночами, в темряві, щоб мати перед собою не тих, хто говорить, але їхні слова; і от тоді, нарешті, ти зможеш зробити надійний вибір і почати філософствувати.

ГЕРМОТИМ. Тобто, розпрощавшись з життям? Адже при таких умовах ніякого людського життя, вважаю, не хватить на те, щоб до всього підійти і все ретельно і окремо роздивитися, а роздивившись – розсудити, та розсудивши – вибрати, та вибравши – почати філософствувати: адже тільки таким чином і можливо, за твоїми словами, знайти істину, інакше ж – ніяк.

ЛІКІН. Не знаю, Гермотиме, чи сказати тобі, що і це не все; думаю, що ми і самі не помітили, як припустили, начебто і насправді щось знайшли, хоча, можливо, не знайшли нічого, подібно до рибалок: вони теж часто закидають сіті і, відчувши щось важке, витягують їх, маючи надію, що спіймали багато риби, а коли, з великим трудом витягнуть сіті, то перед їхніми очима постане який-небудь камінь або доверху набитий піском горщик. Дивись, якби і нам не витягти щось подібне до цього.

ГЕРМОТИМ. Не розумію, для чого тобі знадобилися ці сіті. Здається, просто ти хочеш мене в них спіймати.

ЛІКІН. Так зроби спробу вислизнути із них: ти ж, з божою поміччю, вмієш плавати не гірше за інших; я ж, зі свого боку, вважаю, що ми зможемо обійти усіх з метою випробувати їх і, врешті-решт, виконати це, - і все-таки залишається, як і раніше, неясним, чи володіє хто-небудь тим, що нам потрібно, чи всі однаково не знають його.

ГЕРМОТИМ. Як? Навіть із цих людей рішуче ніхто ним не володіє?

ЛІКІН. Невідомо. Хіба тобі не здається можливим, що всі вони брешуть, а істина є дещо інше, незнайдене, чого ні в кого із них ще немає?

ГЕРМОТИМ. Але як же це так?

ЛІКІН. А от так: припустимо, у нас буде істинним число двадцять. Нехай, наприклад, хто-небудь, взявши в руку двадцять бобів і зажавши їх, буде питати у десяти чоловік, скільки у нього в руці бобів; вони будуть відповідати навмання, хто – сім, хто – п’ять, а хтось нехай скаже тридцять; ще хто-небудь назве десять чи п`ятнадцять і взагалі один – одне число, другий – друге. Можливо так станеться, що і випадково хто-небудь все-таки скаже правду. Чи не так?

ГЕРМОТИМ. Так.

ЛІКІН. Але, звісно ж, не виключена можливість і того, що кожен назве яке – небудь невірне число, не те, що є в дійсності, і ніхто із них не скаже, що бобів у цього чоловіка двадцять. Хіба ти не згоден?

ГЕРМОТИМ. Так, цілком можливо.

ЛІКІН. От точно так же і філософи: всі вони досліджують блаженство, що це, власне, таке, і кожен визначає його по-різному: один як насолоду, другий – як красу, третій стверджує про нього ще що-небудь. І можливо, звичайно, що блаженство співпадає з одним із цих визначень, але не є неможливим, що воно полягає в чомусь іншому крім перерахованого. І схоже на те, що ми перевертаємо дійсний порядок і, не знайшовши початку, поспішаємо зразу ж до кінця. А потрібно було, я думаю, спочатку з’ясувати, чи відома істина і чи володіє нею, пізнавши її, взагалі хто-небудь із філософів, а потім вже, після цього, можна було б по порядку шукати, кому слід довіряти.

ГЕРМОТИМ. Таким чином, Лікін, ти стверджуєш, що, навіть якщо ми пройдемо через усю філософію, ми і тоді все-таки не зможемо відкрити істину?

ЛІКІН. Дорогий мій, звертай своє питання не до мене, але знов-таки до самих досліджуваних понять, і, без сумніву, отримаєш відповідь: так, не зможемо, допоки буде неясним, чи є істинна саме тим, про що говорить один із цих людей.

ГЕРМОТИМ. Ніколи, зрозуміло, судячи із твої слів, ми не знайдемо її і не станемо філософами, але прийдеться нам проживати життя як-небудь, в невігластві, відійшовши від філософії. Так, принаймні, виходить із твоїх слів, що стати філософом неможливо і недосяжно, - для людини у всякому разі. Насправді: ти вимагаєш від того, хто має намір філософствувати, щоб він, перш за все вибрав найкращу філософію; вибір же цей, по-твоєму, міг би бути безпомилковим за умови, якщо ми, пройшовши через усі види філософії, виберемо самий істинний: потім, підраховуючи кількість років, достатню для кожного, ти розтягнув завдання і, переступивши своє, скотився в чужі покоління, так що для істини, виявилось, не достатньо днів ніякого життя. А, врешті-решт і навіть це ти ставиш під сумнів, пояснюючи що невідомо, чи знайдена істина уже давно і знаходиться у філософів чи ще зовсім і не знайдена.

ЛІКІН. Ну, а ти, Гермотим, міг би присягти, що знайдена і знаходиться у них?

ГЕРМОТИМ. Я? Ні, я не дав би клятви.

ЛІКІН. Я багато ще чим умисно знехтував заради тебе, хоча воно також вимагає довготривалого дослідження!

ГЕРМОТИМ. Що ж це?

ЛІКІН. Хіба ти не чув, що серед тих, хто зараховує себе до стоїків або до епікурейців, чи до платоніків одні знають будь-яке положення цієї філософії, другі ж – ні, хоча в інших відношеннях заслуговують довіри?

ГЕРМОТИМ. Це вірно.

ЛІКІН. Отже, визначити тих, хто знає, і відрізнити їх від тих, хто не знає, хоча вони і говорять, начебто знають, - чи не здається тобі це дуже важкою справою?

ГЕРМОТИМ. Ще б пак!

ЛІКІН. Отже, якщо ти захочеш узнати, хто кращий стоїк, ти повинен будеш звернутися, - ну, нехай не до всіх, але, в будь-якому випадку, до більшості із них, випробувати їх і кращого поставити своїм учителем, попередньо вправляючись і придбавши здатність розбиратися в цих речах, щоби непомітно для себе самого не віддати перевагу найгіршому. Ось і на це – подивись сам – скільки ще знадобиться часу, про який я навмисне не сказав, побоюючись якби не розсердити тебе, - хоча найважливішим і разом з тим найнеобхіднішим в таких питаннях неясних і суперечливих, і буде, на мою думку, це одне. Немає для тебе іншого засобу в пошуку істини, окрім одного, але вірного і надійного: володій здатністю судити і відділяти брехню від істини, відрізняй, як і пробірники, повноцінне і справжнє від підробленого – і, озброєний цією здатністю і знанням, берись за дослідження нашої бесіди, а не то, будь певен, ніщо не завадить будь-кому обдурити тебе або приманити свіжою гілочкою, як барана. Як воду за столом, кожен кінчиком пальця буде пересувати тебе, куди захоче, і, клянусь Зевсом, ти станеш подібним до прибережної тростини, що росте біля ріки, яка гнеться під усяким подихом, коли навіть легкий вітерець, повіявши, хвилює її.

Тому, якщо ти знайдеш якого-небудь учителя, який, володіючи якимось мистецтвом незаперечного доказу та вирішення сумнівів, згодиться вчити тебе, - ти, звісно, покінчиш зі своїми труднощами. Бо зразу ж тобі відкриється краще і істинне перед лицем цього мистецтва доказу, а брехня буде викрита. Зробивши надійний вибір і виголосивши свій суд, ти почнеш філософствувати і, досягнувши бажаного, будеш жити блаженним, володіючи всіма благами.

ГЕРМОТИМ. Правильно, Лікін! От це вже краще і не так безнадійно. Очевидно, нам треба пошукати якого-небудь мужа в цьому роді: нехай він зробить нас здатними розпізнавати, розрізняти і, найголовніше, доказувати, тому як в подальшому вже легко, клопоту ніякого і багато часу не потребує. Я вже наперед вдячний тобі за знайдений тобою найкоротший і найкращий шлях.

ЛІКІН. Було б правильнішим ще тобі підождати, дякувати мене. Адже я нічого не знайшов і не показав тобі такого, щоб наблизити тебе до виконання надії, - навпаки, ми опинилися значно далі, чим були раніше, за прислів’ям: «працювали багато, а толку мало».

ГЕРМОТИМ. Про що це ти? Я відчуваю: щось сумне та безнадійне ти збираєшся сказати.

ЛІКІН. А ось про що, друже: якщо ми навіть знайдемо кого-небудь, хто почне запевняти нас, начебто і сам обізнаний в доказах і іншого навчить, - ми не повіримо йому, думаю я, зразу, але почнемо шукати другого, який би міг вирішити, чи правду говорить ця людина. І якщо знайдемо такого суддю, знову отримуємо неясність: чи вміє він розпізнати людину, що правильно судить, чи не вміє; і для нього самого, я думаю, знову потрібен інший суддя. Адже самим-то нам, звідкіля ж знати як судити про здатність людини до найкращого судження? Бачиш, куди заводять нас пошуки істини, і, яким безкінечним стає це заняття: адже зупинити його і оволодіти істиною ніколи не вдасться, так як і самі докази, скільки їх не знайдеться, при найближчому розгляді виявляться спірними і такими, що не мають нічого твердого. Більша частина доказів за допомогою так само спірних посилів направлена на те, щоб насильно переконати нас, начебто ми досягли знання. Інші приєднують до очевидних міркувань другі, зовсім не ясні і нічим з ними не пов’язані, і стверджують, що перші є доказом других. Це те ж саме, що якби хто-небудь задумав доказати наявність богів тим, що їхні жертовники явно існують. І от, Гермотим, не знаю, як вийшло, але тільки ми, наче бігаючи по колу, знову прийшли до вихідного положення і перебуваємо в тому ж самому утрудненні.

ГЕРМОТИМ. Що ти зі мною зробив, Лікін! На попіл перетворив ти мій скарб! Очевидно, роки напруженої праці виявляться для мене втраченими даремно.

ЛІКІН. Одначе, Гермотим, ти будеш набагато менше засмучений, якщо приймеш до міркування, що не один ти залишаєшся за межами тих благ, на досягнення яких мав надію, - адже і всі ті, що філософствують, як то кажуть, борються за тінь віслюка. Хіба хто-небудь зможе пройти через усі утруднення, про які я говорив? Що це неможливо, ти і сам визнаєш. А зараз твоя поведінка нагадує мені людину, яка почала би плакати і жалітися на долю за те, що не може здійнятися на небо, або, опустившись в морську глибину біля Сицилії, випірнути біля Кіпру, або, здійнявшись птахом, перелетіти за один день із Еллади до Індії. А причина її засмучення – надія, яку вона мала, побачивши, як думається, або якийсь там сон, або дещо схоже, і, не дослідивши раніше, чи можна досягти те, чого вона бажає, і чи згідно це з людською природою. Ось так і ти, мій друже, спав і бачив багато чудес уві сні, але наша бесіда вразила тебе і заставила проснутися. Тепер, тільки-но відкривши очі, ти сердишся, не бажаючи полишити сон і розлучитися з радощами, про які ти мріяв. Таке ж незадоволення мають і люди, що створили у своїх мріях привид щастя. Якщо, поки вони стають багатіями і відкопують скарби і володіють царствами або насолоджуються іншими радощами, - схоже легко і вдосталь створює богиня Мрія, що в своїй великій щедрості нікому і ні в чому не відмовить, навіть коли забажаєш стати птахом або велетнем чи знайти золоту гору, - так от, якщо посеред таких мрій, до мрійника прийде раб із запитанням про що-небудь життєво необхідне, наприклад, де купити хліба або що відповісти власнику будинку, який вимагає плату і давно чекає її, - як сердяться тоді на те, що той хто спитав, потривожив заглибленого у мрії і разом лишив без усіх благ; здається, ще трохи – і відкусили б рабу носа!

Але ти, дорогий мій, не май проти мене таких почуттів за те, що я зробив: адже ти теж відкопував скарби і літав на крилах. Ти теж думав думи незвичайні і надіявся на нездійсненні надії, а я як друг не міг залишити тебе все життя проживати уві сні, - нехай і в солодкому, але все-таки уві сні, - і зажадав, щоб ти встав і зайнявся чим-небудь корисним, що ти будеш робити все подальше життя, про загальну справу піклуючись. Те, що ти до цих пір робив, і те, про що думав, нічим не відрізняється від Гіппокентаврів, Химер і Горгон, від усього того, що створюють вільні сни, поети і художники і що ніколи не існувало і існувати не може. І все-таки натовп цьому вірить і, як зачарований, дивиться і вислуховує вигадки за їхню новизну і незвичайність.

Так от і ти: почув від якого-небудь байкаря, начебто є на світі якась жінка, неперевершеної краси, вище за самих Харит і Афродіти Небесної, і, визнавши за непотрібне перевірку, чи правду той говорить і чи дійсно живе де-небудь на землі така жінка, зразу ж і закохався, як Медея, що, як кажуть, закохалася в Язона, побачивши його уві сні. (11) Скоріш за все, до цієї пристрасті тебе і всіх інших, подібно тобі закоханих у цей же привид, як, здається, потрібно припустити, те, що людина, яка розповідала про жінку, якщо було визнано достовірним початок, добавила і все інше. Ви дивилися тільки на одне, а байкар, користуючись цим, почав тягти вас за носа, раз ви дали йому за що ухопитися, і він повів вас до коханої тим шляхом, який називав прямим. Подальше, я думаю, для провідника було легкою справою. Ніхто з вас не мав наміру, повернутися на початок, вияснити, чи вірний шлях і чи не пішов він, не помітивши того, не по тому шляху, по якому було потрібно йти. Навпаки, всі ви йшли слідами тих хто пішов уперед, наче отара баранів за вожаком, замість того щоби з самого початку, при вході, зразу ж подивитись, чи треба ставати на цю дорогу.

Смисл моїх слів краще за все тобі проясниться, якщо ти роздивишся попутно ще одне ось таке порівняння: якщо хто-небудь із поетів, сповнених великої відваги, буде розповідати, що колись народилася людина з трьома головами і шістьма руками, і якщо ти безтурботно приймеш це основне посилання просто на віру, не дослідивши, чи можливий такий випадок, - розповідач зразу ж зробить із цього і всі інші висновки: виявиться, що ця людина мала шестеро очей, шість вух, і голосів вона видавала по три разом, і їв трьома ротами, і мав тридцять пальців, а не так як ми – кожен по десять на обох руках, а коли приходилось битися, то ця людина в кожній із трьох рук тримала по щиту, а із других трьох одна рубала сокирою, друга кидала списа, третя діяла мечем. Хто би зміг відмовитися повірити подібним його розповідям? Адже вони – лише наслідок з основного положення, яке треба було зразу ж розглянути, чи підлягає воно прийняттю і чи слід припускати, що сказане дійсно і є таким. Але якщо перше – дано, то інші положення виходять із нього без усякої затримки, і не повірити їм буде вже нелегко, так як вони є наслідком і узгоджені з прийнятим основним положенням. Як раз це сталося і з вами. Направлений пристрасним бажанням, кожен із вас стаючи на шлях не дослідив, як, власне, ідуть його справи, і ви йдете далі, слідуючи за висновками що вас затягують, і не задумуєтесь над тим, чи може статися так, що висновок виявиться брехнею. Наприклад, якщо хто-небудь скаже, що двічі по п’ять, - сім, і ми повіримо йому, не порахувавши самі, то він зробить очевидний висновок, що і чотири рази по п’ять буде рівно чотирнадцять, і так далі, скільки захоче. Те ж робить і дивна геометрія: і вона спочатку виставляє який-небудь безглуздий постулат і вимагає прийняти положення, несумісні навіть одне з одним, як то про неподільну точку чи лінії, що не мають ширини, і тому подібне. Досягнувши згоди, на цій непридатній основі зводиться побудова. Почавши з хибного посилання, геометрія примушує суворим доказом визнати виставлене твердження істинним.

Так і ви, прийнявши це за основні положення тієї чи іншої філософської школи, вірите і наступним, вважаючи ознаками їх істинності те, що вони є висновками, - хоча, по суті, ці висновки хибні. Потім, одні із вас помирають, не втративши надій, не встигнувши розгледіти правди і зрозуміти, що філософи обдурили. Інші хоча і помічають обман, але пізно, ставши вже старими, і не наважуються повернути назад із почуття сорому, як це їм в такому віці визнати, що вони бавилися як діти і не зрозуміли цього. Так-от вони і залишаються при тому ж, боячись ганьби, і продовжують вихваляти все, як було. Всіх, кого можуть, навертають у своє вчення, щоб не одним їм бути обдуреними, але мати втіху, бачачи, що і з багатьма іншими сталося теж саме. Окрім того, ці філософи бачать також і те, що скажи вони правду, їх перестануть вважати, як зараз, значними людьми, що стоять вище інших, і не буде їм уже такої пошани. Філософи нізащо не скажуть правду, знаючи, з якої висоти їм прийдеться впасти і що вони стануть такими ж, як і усі. Іноді, правда дуже рідко, ти можеш зустріти сміливу людину, яка вирішить признатися, що він був обдурений, і старається відвернути інших від подібних же дослідів. Так от, якщо станеться тобі зустрітися з одним із таких людей, називай його правдолюбом, людиною гідною і справедливою, навіть, якщо хочеш, філософом: тільки за одним ним я готовий визнати право на це ім’я. Всі ж інші або і зовсім не знають правди, думаючи, що мають знання, або знають, але приховують через боягузтво, з почуття сорому і бажання бути оточеним особливою шаною.

Але, в ім’я Афіни, кинемо зараз все, що я говорив, і залишимо тут, - та нехай воно буде віддане забуттю, як те, що звершувалось до архонта Евкліда. (12) Припустимо, що є тільки одна правильна філософія – філософія стоїків, іншої ж ніякої не існує, і подивимось, чи говорить вона про досяжне і можливе чи її послідовники працюють даремно. Що ж стосується обіцянок, то, як я чув, це якісь-то чудеса, оскільки стоїки обіцяють блаженство тим, хто зійде на саму вершину: ті хто зійде будуть єдиними людьми, які отримають всі блага і будуть ними володіти. Що стосується подальшого, то тут, мабуть, ти обізнаний краще за мене: чи прийшлося тобі коли-небудь зустріти стоїка, який би не сумував, не захоплювався радощами, не відчував гніву, людину що вище заздрощів, Яка зневажає багатство і в повній мірі блаженного? Чи є такий суворий взірець, збудований за правилами Чесноти? Адже той, кому не хватає найменшого, не досяг досконалості, хоча б він у всьому і перевершував інших, якщо ж цього немає – він ще не досяг блаженства.

ГЕРМОТИМ. Жодного такого стоїка не бачив.

ЛІКІН. Це дуже добре, Гермотиме, що ти сам не хочеш говорити неправду. Але чого ж ти тоді дивишся, займаючись філософією, якщо для тебе ясно, що ні твій учитель, ні його учитель, ні учитель того, і ніхто з десяти поколінь не став справді мудрим і через те блаженним? Ти, можливо, скажеш, що достатньо наблизитися до блаженства, але ти будеш неправий, так як це справі не допомагає. Однаково знаходяться на шляху і під відкритим небом і той, хто зупинився біля дверей, не увійшовши в дім, і той хто зупинився далі – адже різниця між ними тільки в тому, що перший буде більше сумувати, дивлячись зблизька на те, чого він позбавлений. Припустимо, що, заради того, щоб наблизитися до блаженства, ти так мучиш і виснажуєш себе, упускаючи стільки років життя, нехтуючи собою, проводячи час у безсонній праці і блукаючи з похилою від втоми головою? І ти говориш, що будеш мучити себе і далі, щонайменше, ще років двадцять, щоб восьмидесятилітнім старцем, - якщо є в тебе, хто доручиться, що ти доживеш до таких літ, - опинитися всього лише серед тих, хто ще не досяг блаженства? Або, може бути, ти маєш надію, що тобі одному вдасться, переслідуючи, догнати і схопити те, за чим, до тебе дуже багато людей, хоробрих і більш швидких, чим ти, гналися довго, але так нічого і не спіймали?

Але нехай так: лови, хапай і тримай, - і все-таки я не знаю такого блага, щоб воно змогло урівноважити стільки болісної праці. А потім: скільки ж років залишиться тобі на те, щоб насолодитися досягнутим благом, якщо ти будеш вже старим, що переріс будь-яку радість і який стоїть, як кажуть, однією ногою в домовині? Хіба що тільки одне залишається, шановний: можливо, ти готуєш себе до іншого життя, щоби, прийшовши туди, прожити там краще, знаючи, як потрібно жити, - подібно людині, яка щоб краще пообідати, почала б до того часу все приготовляти і влаштовувати для банкету, поки непомітно не померла б від голоду?

І ще ти, мені здається, не прийняв до уваги, що Чеснота, зазвичай, знаходиться у справах, наприклад у справедливих вчинках, мудрих і сміливих. Ви ж – вас я розумію як найвеличніших із тих хто філософствує, - зневажаючи пошуками Чесноти і її здійсненням, займаєтесь жалюгідними промовами, силогізмами і проблемами, які важко вирішити і витрачаєте на ці заняття більшу частину життя. А того, хто опиниться в цьому сильнішим, славите як переможця. Я думаю, ви дивуєтесь і цьому вчителю, пристаркуватому мужу, тому що він вміє завести співбесідника в глухий кут, знає, як треба ставити питання, займатися софізмами і замишляти злі підступи, щоби вкинути людину в безвихідне становище. Зовсім зневажаючи плодами, плоди – це справи, ви ж займаєтесь тільки зовнішньою оболонкою і в своїх бесідах засипаєте один одного листям. Хіба не цим займаєтеся ви всі, Гермотим?

ГЕРМОТИМ. Цим самим і нічим більше.

ЛІКІН. Тоді хіба не правий буде той, хто скаже, що ви гонитесь за тінню, забуваючи тіло, чи за шкірою змії, забувши про самого гада, або, ще, робите так подібно тому, хто, заповнивши ступку водою, почав би товкти її залізним товкачем, думаючи, що він займається якоюсь потрібною справою, і, не підозрюючи, що можна, як-то кажуть, відтовкти собі плечі, - вода так і залишиться водою?

Дозволь, нарешті, спитати тебе, чи хочеш ти, окрім ученості, і в іншому стати схожим на вчителя, бути таким же сердитим, таким же дріб’язковим, сварливим і охочим до чуттєвих насолод – Зевс тому свідок, хоча більшість і не вважає це гідним? Що ж це ти примовк, Гермотиме? Хочеш, розповім тобі, що, як я чув три дні тому, говорив про філософію якийсь чоловік досить похилого віку, до якого за мудрістю прибігає вся молодь? Так от, вимагаючи плату з одного із учнів, він висловлював незадоволення, кажучи, що строк пропущений і за запізнення належить пеня, так як заплатити потрібно було шістнадцять днів назад, у повний місяць. Адже так було домовлено.

Поки він лаявся, підійшов, поважний дядечко юнака, сільський мешканець і, по-вашому, невіглас, і сказав: «Кинь, диваче, стверджувати, начебто ми жорстоко тебе образили, не заплативши до цих пір за куплені у тебе слівця. Того, що ти продав нам, в тебе лишилося ще достатньо, ученості у тебе анітрохи менше не стало. А в тому, чого я з самого початку так бажав, коли відсилав до тебе юнака, - то в цьому він за твоєї допомоги ніскільки кращим не став: він викрав дочку сусіда Ехекрата, оволодів нею, і не ухилився б він від суду як насильник, якби я за талант не викупив гріха у бідняка Ехекрата. Потім три дні назад він дав ляпаса матері за те, що та його затримала, коли він виносив під пахвою кадібець, - мабуть, щоб мати, чим внести свою частку в пиятику. Щодо злоби, буйства, безсоромності, нахабства і брехні він раніше був куди як кращим, чим тепер. Я дуже хотів би, щоб він в цьому відношенні отримав від тебе користь, а не навчався б тому, про що він кожного дня говорить за обідом, хоча нам в цьому немає потреби: як крокодил украв дитину і обіцяє віддати її, якщо батько відповість, не знаю що. (13) Або доказує, що якщо зараз день, то ночі не може бути. А інколи молодчик хоче нам роги відростити, (14) коли не знаю, як начинає навертати слова. Ну, а ми над цим сміємось, особливо коли він закриває вуха і твердить про себе різні «випадкове» і «постійне», і «розуміння», і «уява», і різні такі слова говорить. Чули ми від нього також, начебто бог не на небі живе, а гуляє по всьому, наприклад, по деревам, по камінню, по тваринам, - аж до самої погані. А коли мати спитала що за нісенітницю він несе, він посміявся над нею і сказав: «Ось вивчу цю нісенітницю як слід, і вже ніщо не завадить тільки мені одному стати багатієм і царем, а всіх інших в порівнянні зі мною буду вважати за рабів і нечисть».

Так сказав цей чоловік. А тепер послухай, яку відповідь, гідну старця, виголосив філософ. Він сказав: «Якби тій племінник не прийшов до мене, - то звідкіля ти знаєш, можливо б, він наробив ще більше гірших справ і навіть – та збереже нас Зевс – був би переданий до рук ката? Тепер же, так як філософія і сором перед нею накинули на нього якусь вуздечку, він завдяки цьому став більш помірним, і вам легше його витримувати. Адже буде ганьбою, якщо мій учень виявиться не гідним одіянь і звання, які, його супроводжуючи виховують. Отже, було б справедливим отримати з вас платню якщо не за те, що я вашого сина зробив кращим, так за те, чого він не зробив із відчуття поваги до філософії. Навіть годувальниці вже говорять про своїх вихованців, що їх треба посилати до школи: якщо вони і не зможуть там навчитися чому-небудь доброму, то, у всякому випадку, знаходячись в школі, не будуть робити нічого поганого. Отже, я вважаю, що мною все виконане. Ти можеш прийти до мене завтра і взяти собі будь-якого із тих хто навчився у мене мудрості, - ти побачиш, як він ставить запитання, як відповідає, скільки він вивчив і скільки вже прочитав книг про аксіоми, силогізми, про розуміння, про обов’язки, а також ще багато про що. А те, що він вдарив мати чи викрав дівчат, - яке це має відношення до мене? Ви не наймали мене до нього у вихователі».

Ось що говорив старець на захист філософії. Але ти, мабуть, і сам скажеш, Гермотим: чи достатньо цього, щоби почати філософствувати і не попасти в ще гірше становище? Чи ми з самого початку вважали потрібним філософствувати, маючи інші надії, а не прагнули до того, щоб, прогулюючись, мати вигляд більш гідний ніж у простих смертних? Невже і на це питання ти не відповіси?

ГЕРМОТИМ. Що мені відповідати, окрім того, що я ладен заплакати? Так глибоко проникли в мене твої промови, що відкрили істину! Я гірко жалію за тим часом, який я, нещасний, витратив! А я, на додачу ще, і плату вносив чималу, за свою велику працю. І зараз, неначе протверезівши після оп’яніння, бачу, що я так палко любив і стільки вистраждав заради нього.

ЛІКІН. Але для чого плакати, мій друже? Адже дуже легко зрозуміти смисл байки, яку розповідав Езоп. Один чолов’яга, говорив він, сидячи не берегу, рахував хвилі, що набігали і, збившись, почав тужити і горювати, поки не підійшла до нього лисиця і не сказала йому: «Що ти, мій миленький, горюєш за хвилями, що пробігли, коли можна почати рахувати знову, не піклуючись про ті, що пройшли?» От так і ти: якщо таке твоє рішення, то зробиш краще за все, якщо в подальшому будеш вважати, що треба жити життям спільним з усіма, і станеш таким же громадянином, як і більшість людей, не маючи жодних нездійсненних і зарозумілих надій. Почни міркувати розсудливо, і ти не будеш соромитись, якщо тобі в похилому віці прийдеться перенавчатися і переходити на кращий шлях.

І не думай, мій милий, що все сказане я говорив із упередження до Стої чи маючи якусь особливу ворожість до стоїків. Мої слова підходять до усіх вчень. Те ж саме я сказав би, якби ти вибрав вчення Платона чи Арістотеля і засудив всі інші напрямки, заочно без розбору. В цьому випадку, так як ти віддав перевагу стоїкам, необхідно було направити мої слова проти Стої, хоча я проти неї нічого особливого і не маю.

ГЕРМОТИМ. Ти правий. Отже, і відходжу геть і навіть зміню свій зовнішній вигляд. Незабаром ти не побачиш більше ні густої і довгої, як зараз, бороди, ні життя помірного – буде повна невимушеність і свобода. Можливо, я навіть в пурпур одягнусь, щоб всі бачили, що мені немає ніякого діла до всієї цієї нісенітниці. Якби було можливим виригнути із себе все, чого я наслухався від філософів, - будь певен, я без вагання почав би пити заради цього відвар чемериці, в протилежність Хрізіппу, щоб ніколи не згадувати того, що говорять філософи. А тобі, Лікін, я приношу велику подяку: якийсь каламутний бурхливий потік ніс мене, і я вже віддавався йому, захоплений бігом водяних струменів, але ти витяг мене, ставши, як божество в трагедії, що з’являється на театральному пристосуванні. Мені здається, буде розумним, якщо я поголю собі голову, всупереч моєму бажанню, як це роблять вільні, що спаслися після аварії корабля, і сьогодні ж принесу жертву подяки, обтрусивши з очей весь цей морок.

Якщо, коли-небудь в майбутньому, йдучи дорогою, я зустрінусь, всупереч моєму бажанню, з філософом, я буду звертати вбік і цуратися його, як обходять скажених собак.



Примітки:

11)… як Медея, що, як кажуть, закохалася в Язона, побачивши його уві сні…- див. Еврипід, «Медея».

12)… що звершувалось до архонта Евкліда …– вислів, що перетворився в приказку для означення старого і тяжкого часу. Евклід був архонтом в Афінах в 403 році до н.е., коли після невдалої Пелопоннеської війни і короткочасної олігархічної диктатури землеробських груп («тридцять тиранів») в Афінах було відновлене демократичне правління.

13)… як крокодил украв дитину…- натяк на один із видів силогізмів, що використовувалися в стоїчній школі, про який згадує Лукіан у своєму творі «Продаж життів», пов’язуючи його зі стоїком Хрізіппом: припустимо, дитина грається біля ріки; її знайшов і викрав крокодил; крокодил обіцяє повернути дитину, якщо батько вгадає, що крокодил задумав відносно видачі.

14)… інколи молодчик хоче нам роги відростити…- натяк на «рогатий силогізм», один із видів неправильних доказів, що використовувалися в давнину: чого ти не губив – те маєш; рогів ти не губив, - отже, у тебе є роги. 


Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



антична Греція, друге століття н.е.

Каллистрат цікавиться

  • КаллистратМожете залишити хоча б два слова чи лайк?
  • Задонатити
  • Добровільну фінансову допомогу на розвиток проекту у вигляді довільної суми коштів, яка Вас не обтяжує, можна швидко надіслати за вказаним під кнопкою "Задонатити" посиланням

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!