Зображення
панегірик гетері Пантеї, коханці імператора Луція Вера
ЛІКІН. Ті, хто бачив Горгону відчувають, Полістрате, приблизно те ж саме, що я недавно відчув, побачивши одну досконалої краси жінку; це було зовсім як у відомому міфі: твій Лікін ледь не перетворився на камінь, остовпівши від здивування.
ПОЛІСТРАТ. Геракл! Ти говориш про якесь надприродне видовище, що надзвичайно сильно діє, якщо навіть Лікіна вразила незнайомка, (1) хоча вона і жінка! Якщо справа стосується отроків, - з тобою подібне трапляється занадто навіть легко, і скоріше, мабуть, цілий Сіпіл з місця зрушити, чим тебе відвести геть від красеня, коли ти зупинишся навпроти нього відкривши рота і досить часто проливаючи від захоплення сльози – зовсім як донька Тантала… Але скажи мені, хто вона і звідкіля, наша нова Медуза каменетворча, (2) щоб я зміг подивитися на неї, сподіваюсь ти не поскупишся показати її і не наповнишся ревнощами, якщо ми теж застигнемо біля тебе, побачивши її?
ЛІКІН. Однак ти повинен твердо пам’ятати: навіть, якщо ти тільки здаля, з висоти, поглянеш на жінку, - вона зімкне уста твої і зробить тебе нерухоміше статуї! Але це все ще мирні заняття, і отримане поранення не загрожує життю, якщо ти сам на неї поглянеш. Якщо ж вона кине погляд на тебе, - які хитрощі дозволять відірватися від неї? Адже вона поведе тебе пов’язаним куди забажає, так само, як камінь Геракла захоплює залізо.
ПОЛІСТРАТ. Ну, досить, Лікін, видумувати якусь жахливу красу. Скажи краще, хто ця жінка?
ЛІКІН. Ти вважаєш мої слова перебільшеними, а я боюсь, чи не здамся тобі безсилим з моїми похвалами, коли ти сам побачиш цю жінку, - настільки вона покажеться тобі гарнішою. Втім, хто вона така, я не міг би сказати. Однак прислуга її багаточисельна, її оточує всілякий блиск, навколо – натовп євнухів і незчисленні покоївки; взагалі, здавалось, що її становище вище, чим у простої містянки.
ПОЛІСТРАТ. І ти, не узнав імені, не взнав як її звати?
ЛІКІН. Нічого! Узнав тільки, що вона з Іонії. Діло в тому, що коли жінка проходила мимо, один із глядачів, звертаючись до сусіда, сказав: «Однак ось вона – краса Смірни! І немає нічого дивного, якщо найпрекрасніше з міст Іонії (3) дало нам найпрекраснішу жінку». Мені здавалось, що і той хто говорив був родом із Смірни, до того він був гордим за красу незнайомки.
ПОЛІСТРАТ. Отже, оскільки ти вчинив дійсно як справжній камінь, не пішовши за нею і не спитавши того чоловіка із Смірни, хто вона така, - принаймні, наскільки можливо, зобрази мені її зовнішність словами: можливо, я так скоріше пізнаю її.
ЛІКІН. А ти знаєш, чого ти вимагаєш? Не під силу людській мові, а особливо моїй, намалювати настільки дивовижний образ! Зобразити її, навряд чи були б здатними Апеллес чи Зевксіс, або Парасій, або який-небудь Фідій чи Алкамен. Я лише оскверню оригінал безсиллям мого словесного мистецтва.
ПОЛІСТРАТ. Але все ж таки, Лікін, яка вона була на вигляд? Адже це не такий вже й зухвалий вчинок, якщо ти відважишся показати другу її зображення, яким би не вийшов малюнок.
ЛІКІН. Але я все-таки думаю, що мені безпечніше буде це зробити, призвавши на допомогу кого-небудь із старовинних майстрів: хай вони відновлять образ цієї жінки.
ПОЛІСТРАТ. Що ти говориш! Яким чином вони, що померли стільки років тому назад, зможуть прийти тобі на допомогу?
ЛІКІН. Зможуть і легко, якщо тільки ти не зупинишся перед тим, щоб відповідати мені на деякі питання.
ПОЛІСТРАТ. Запитуй, будь ласка.
ЛІКІН. Чи був ти коли-небудь в місті кнідян, Полістрат?
ПОЛІСТРАТ. Звісно ж був!
ЛІКІН. Значить, бачив, мабуть, там їхню Афродіту?
ПОЛІСТРАТ. О так! Найпрекрасніше з творінь Праксителя.
ЛІКІН. Значить, чув ти і оповідання, яке передають про богиню місцеві жителі: як один чоловік закохався в скульптуру і, непомітно лишившись в святилищі, поєднався з нею, наскільки це можливо було зробити зі скульптурою. Втім, все це пусті промови. Ти ж, оскільки говориш, що бачив Афродіту, дай мені відповідь на ще одне запитання: Афродіту Алкамена, що « в садах», ти теж бачив?
ПОЛІСТРАТ. Це був би легковажний вчинок з мого боку, Лікін, подивитися найпрекрасніше творіння Алкамена.
ЛІКІН. Ну, про те, чи споглядав ти Сосандру Каламіда при частих відвідуваннях Акрополя, - про це, Полістрат, я, звісно ж, і питати тебе не буду.
ПОЛІСТРАТ. Бачив її і не раз.
ЛІКІН. Але – достатньо і цього… Із творінь Фідія тобі яке більш за все сподобалось?
ПОЛІСТРАТ. Та яке ж іще, як не Афіна Лемноська, на підніжжі якої сам Фідій вважав гідним написати своє ім’я? І ще, Зевсом клянусь, Амазонка, що спирається на списа. (4)
ЛІКІН. Прекрасні творіння, мій друже, - так що ні в яких інших майстрах нам і потреби не буде. Отже, я спробую тепер представити тобі єдиний образ, складений з усіх цих образів, по можливості узгодивши їх один з одним і взявши від кожного найвидатніше.
ПОЛІСТРАТ. Яким же чином це можна здійснити?
ЛІКІН. Це неважко, Полістрат. Віддамо в подальшому всі ці образи під владу слова і надамо йому право перестроювати, з’єднувати і зв’язувати з найможливішою стрункістю ці образи, зберігаючи разом і єдність, і різноманітність.
ПОЛІСТРАТ. Ти правий. Отже, нехай слово оволодіє образом і покаже своє мистецтво. Хотів би я знати, як слово використає зображення і із досить багатьох образів, склавши їх разом, створить один, єдиний і стрункий.
ЛІКІН. Отже, слово починає свою роботу. Дивись, як, поступово виникаючи, буде творитися перед тобою цей образ. Від Афродіти, що прибула з Кніду, візьмемо тільки голову, так як решта тіла, оскільки воно зображене оголеним, нам не знадобиться. Зачіску, лоб і красиво окреслені брови залишимо в тому ж вигляді, як Пракситель їх створив. Також і вологий погляд з його сяйвом і привітністю збережемо в тому вигляді, як вирішив Пракситель. Щоки, обриси обличчя збоку візьмемо у Алкамена від Афродіти «в садах». Краї рук, стрункі кисті і ніжні, пальці, що тонко збігають до кінців – і це теж візьмемо від неї, від тої, що знаходиться «в садах». Загальний же обрис обличчя і ніжність ланіт і пропорційність носа дадуть нам лемноська Афіна і творець її, Фідій. Потім він же дасть нам прекрасно складені вуста і шию, взявши їх у своєї Амазонки. Сосандра ж Каламіда прикрасить її скромністю, і така ж у неї буде посмішка, спокійна і ледь помітна. Від Сосандри ж візьмемо і прості складки покривала, що лежать в порядку, - з тією лише відмінністю, що голова у нашої жінки лишиться непокритою. А міру її літ, якого віку їй бути, - думаємо, краще всього взяти за роками Афродіти кнідської: нехай вік буде також відміряний згідно творінню Праксителя. Ну, як тобі здається, Полістрате? Хіба не прекрасний склався у нас образ?
ПОЛІСТРАТ. Прекрасний, в особливості коли він буде завершений до найдрібніших подробиць.
Я говорю це тому, що ти, шановний художнику, створюючи свою скульптуру, упустив все-таки ще одну сторону прекрасного, хоча з такою старанністю з’єднував в ній все інше.
ЛІКІН. Це ж яку?
ПОЛІСТРАТ. Немаловажну, дорогий мій, якщо ти не думаєш, що фарби мало чим допомагають красі цілого які передають належним чином колір кожної його частини: треба, щоб чорним було точно все, що чорне в дійсності, і білим – що біле, і щоб рум’янець розквітав де слід, і так далі. Я боюсь, що найголовнішого нам ще і не вистачає.
ЛІКІН. Звідкіля ж би нам оце взяти? Я думаю, чи не запросити нам живописців, а особливо тих із них, хто уславився мистецтвом змішувати фарби і умінням належним чином накладати їх? І, звісно, повинен бути запрошеним Полігнот і знаменитий Евфранор, і Апеллес, і Аетіон. Художники розділять між собою роботу: Евфранор нехай намалює волосся того ж кольору, як у Гери, Полігнот прекрасні брови і рум’янець, що проступає на щоках, як у Кассандри, яку він зобразив в скарбниці у Дельфах; він же нехай виконає і одяг, намалювавши його до найтонших подробиць так, щоб одяг, наскільки потрібно, прилягав до тіла, але більшою своєю частиною вільно розвівався. Решту тіла нехай зобразить Апеллес, перш за все, за зразком своєї Пакати – не дуже блідим, але просто повнокровним. Вуста ж нехай створить Аетіон – як у Роксани.
Але перед усіма, включно з Евфранором і Апеллесом, ми віддамо перевагу кращому із живописців, а саме – Гомеру: фарба, яку він поклав на стегна Менелая, порівнявши їх зі слоновою кісткою, злегка забарвлена пурпуром, нехай буде панівним відтінком в нашій картині. Той же Гомер нехай намалює очі, зробивши «волоокою» ту, про яку ми зараз говоримо. Разом з ним нехай прийме участь в роботі і фіванський поет, (5) щоб виготовити стрілчасті вії. А Гомер дасть їй «лагідну усмішку», і «білі лікті», і «рожеві персти» і зробить її повністю схожою на «золоту Афродіту» з набагато більшим правом, чим дочка Бріса. (6)
Так от, все це зроблять майстри скульптури, живопису і слова. Але та квітка зачарування, що розпускається над всім цим, той хоровод, що ведуть навколо неї всі Харити і всі Ероти, - хто має силу передати?
ПОЛІСТРАТ. Надзвичайні якісь ти речі розповідаєш, Лікін! Воістину це повинно бути, щось неземне, що впало до нас з неба, від Зевса… А що вона робила, коли ти її побачив?
ЛІКІН. В руках вона тримала розгорнуту до половини книжечку. Другу половину вона, мабуть, ще збиралася читати, першу ж вже прочитала. В той час коли вона проходила мимо мене, вона розмовляла з деякими із супутників, - не знаю про що, так як говорила вона напівголоса. Однак вона посміхнулась, Полістрате, і я побачив її зуби. Ах, як розказати тобі? Вони були такі білі, такі рівні, один до одного, як на вибір. Якщо тобі коли-небудь довелося бачити намисто із найблискучіших білих перлин, - так в ряду розташувалися ці зуби. А ще підсилювалася їхня краса червоним кольором губ: зуби відкривались поглядам подібно до блискучої слонової кістки Гомера; (7) жоден не був ширше за другого, жоден не виступав, не відділявся від інших, як то буває зазвичай, але всі були однаково бездоганні, одного кольору, однієї величини, однаково притиснуті один до одного, - взагалі справжнє диво і видовище, що перевершує будь-яку співрозмірність людських форм.
ПОЛІСТРАТ. Досить! Я зрозумів, і мені абсолютно ясно, хто ця жінка, про яку ти говориш: я впізнав її за вказаними тобою ознаками і по її батьківщині. Адже ти говорив, що за нею йшло також декілька євнухів?
ЛІКІН. Саме так, і окрім того – воїни.
ПОЛІСТРАТ. Преславна дружина імператора, (8) друже мій, ось хто ця жінка!
ЛІКІН. А яке ж у неї ім’я?
ПОЛІСТРАТ. Ім’я також сповнене високої вишуканості і краси: її звати, як ту знамениту красуню, дружину Абрадата. Ти знаєш його, бо не раз чув, як вихваляв Ксенофонт скромність і красу цієї жінки. (9)
ЛІКІН. Знаю! І мені здається, я бачу її перед собою кожного разу, як, читаючи, дойду до цього місця, і майже чую, як говорить вона те, що вклав їй в уста історик. Здається, я бачу, як споряджала вона чоловіка, бачу такою, якою була вона, проводжаючи його на битву.
ПОЛІСТРАТ. Але ти, дорогий мій, бачив її лише раз, як швидкоплинну блискавку, і, природно, хвалиш те, що першим кидається в очі, - я говорю про її тілесну красу. Але ти не споглядав високих якостей її душі і не знаєш, як вона прекрасна, набагато прекрасніше і богоподібніше, чим її тіло. Але я це знаю, будучи з нею добре знайомим. Я не один раз мав бесіду з нею, будучи її земляком. Ти знаєш сам: характер лагідний і велелюбний, великодушність, скромність і вихованість я ставлю вище за красу, бо ці гідності заслуговують того, щоб віддати перевагу їм перед тілесними. Безглуздим і смішним було б протилежне, як якщо б хто-небудь почав дивуватися одягу, забуваючи про тіло. Абсолютна ж краса, вважаю, полягає в тому, щоб воєдино злилися чеснота душі з пропорційною красою тіла. Я без вагань, міг би тобі указати багато жінок, що мають щасливу зовнішність; але в іншому вони ображають свою красу: варто лише такій жінці сказати одне слово, і краса блякне і в’яне, зганьблена та спотворена, не за заслугами пов’язана з негідною господинею – душею. І такі от жінки здаються мені схожими на святилища єгиптян: і у них сам храм прекрасний і величний, прикрашений дорогоцінними каменями, золотом і розписами розцвічений, але всередині, якщо будеш прагнути побачити само божество, перед тобою стануть мавпа, ібіс, козел або кішка. Таких жінок можна часто бачити. Отже, недостатньо однієї краси, якщо вона не прикрашена гідним убором, - я маю на увазі, звісно, не пурпуровий одяг, не дорогоцінні намиста, але те, про що тільки - но говорив, - гідність: розсудливість, прихильність до людей і всі інші якості, що складають межі чесноти.
ЛІКІН. Ну що ж, Полістрате: воздай мені словом за слово, повною мірою, як кажуть, або навіть з надлишком, - адже ти в змозі це зробити! Намалювавши як би зображення душі її, покажи мені, щоб моє здивування нею не зупинялося на половині.
ПОЛІСТРАТ. Нелегке, мій друже, ти пропонуєш мені змагання: адже не одне і те ж – чи хвалити те, що у всіх на виду, чи невидиме зробити зримим за допомогою слова. І мені теж, я думаю, знадобляться помічники для створення цього зображення при цьому не одні лише скульптори чи живописці, але і філософи, щоб за їхніми взірцями відтворити мій витвір і представити його створеним за всіма правилами старовинної майстерності.
Отже, до праці! Перш за все, її голос дзвінкий і співучий, і Гомер, мабуть, скоріш за все сказав би про неї своє «солодші за мед слова з язика», (10) чим про знаменитого старця з Пілосу. (11) Звук її голосу надзвичайно м’який: він не настільки низький, щоб наближатися до чоловічого, і не надмірно ніжний, щоб здаватися надто вже жіночим і зовсім не розслаблений; він нагадує голос юнака ще не змужнілого, - солодкий, лагідний, що з ніжною вкрадливістю оволодіває слухом, так що, навіть якщо вона змовкне, наспів голосу продовжує звучати і якийсь уривок його все ще живе в твоїх вухах і, тихим дзвоном в’ється навколо, наче відголос, що продовжує враження слуху і який залишає в душі сліди слів, що заспокоюють та сповнених переконливості.
Але коли цим прекрасним голосом вона починає співати, особливо в супроводі кіфари, тоді настає час зразу ж змовкнути зимородкам, цикадам і лебедям: бо в порівнянні з нею недостойною Муз стає всяка пісня. Навіть дочка Пандіона, (12) і та здасться невігласом в мистецтві співу, як би були голосні звуки, що видаються нею.
Сам Орфей чи Амфіон, які краще за всіх співаків могло полонити слухачів до того, що навіть бездушні речі захоплювали вони своїми піснями, якби почули її, - я впевнений, кинули б свої кіфари, стали б вони біля співачки мовчазними слухачами. Бездоганне дотримання ладу, жодного порушення ритму, абсолютно точно розмірене дихання, що то підвищує то знижує звук, уміння настроїти кіфару в лад пісні і заставити удари плектра вторити рухам роту, м’якість у торканнях пальців та витончена гнучкість мелодії, - звідкіля б все це могло взятися у знаменитого фракійця (13) чи у пастуха, який блукаючи зі своїми стадами по Кіферону, серед своїх справ вправлявся у грі на кіфарі? І якщо коли-небудь, Лікін, тобі доведеться почути як вона співає, - ти відчуєш на собі не тільки силу Горгон, про яку говорив, перетворившись з людини на камінь, але і звідаєш владу Сирен, дізнаєшся, що то була за влада. Так, я знаю: ти не зійдеш з місця, зачарований, забувши і батьківщину і своїх близьких. І якщо ти воском заліпиш собі вуха, то і крізь віск в тебе проникнуть звуки мелодії. Така ця пісня, Терпсихорою, можливо, Мельпоменою чи самою Калліопою навіяна, що несе в собі незчисленну і різноманітну чарівність. Одним словом, уяви собі, що ти почуєш таку пісню, що гідна подібних вуст і якій належить виходити через такі зуби. Ти сам бачив ту, про яку я говорю, - значить, можеш уявити, що нібито і слухав її…
Довершеній правильності її мови, її чистій іонічній вимові, а також тому, що вона майстриня вести бесіду і володіє на високому рівні аттичною витонченістю розмови, дивуватися не варто: це вона отримала від батьків і дідів, та інакше і не повинно було бути, оскільки вона причетна до афінян, маючи походження з їхньої колонії. Не схильний я дивуватися і тому, що вона знаходить задоволення в поезії і добре з нею знайома, будучи співвітчизницею Гомера… Так ось тобі, Лікін, перше, що дещо нагадує дійсність зображення. Воно малює прекрасний її голос і пісню. Подивись тепер на решту зображень. Бо я вирішив показати тобі не одне, побудоване, як це зробив ти, із багатьох: безсилим було б таке зображення, не дивлячись навіть на його художність, передати стільки красот і різноманіття рис, звідусіль зібраних, і не могло б воно злити їх воєдино, з самим собою суперничаючи. Ні, скільки не є гідностей душі, з кожної із них буде списане її зображення, яке буде намагатися передати образ що породив її.
ЛІКІН. Свято, розкішний бенкет обіцяєш ти мені, Полістрате. Мабуть-що, ти дійсно повернеш мені моє, віддавши з надлишком. Починай же: нічим іншим ти не зміг би мені надати більшої радості.
ПОЛІСТРАТ. Отже, оскільки на чолі всіх прекрасних якостей повинне йти виховання, а особливо на чолі тих якостей, що потребують вправ, - давай я намалюю тобі образ жінки і з цього боку, образ складний та багатогранний, який теж не поступиться створеному тобою. Ми намалюємо її такою, що володіє сукупно всім, що дарує нам прекрасного Гелікон. На відміну від Кліо, Полігімнії, Калліопи і інших муз, із яких кожна володіє лише чимось одним, ця жінка володіє обдаруваннями всіх муз і, більше того, дарами Гермеса і Аполлона. Але всім що створили в гармонійних строфах поети чи оратори, які оволоділи мистецтвом слова, все, про що розповіли історики і чому навчили філософи, нехай наша картина буде цим розцвічена, тільки не злегка і не поверхнево, - ні: зі своєї глибини нехай проглядає насиченими кольорами. Пробачливо, якщо я не зможу вказати ніякого прообразу для такого зображення: бо нічого схожого ми не знайдемо в писаннях древніх про виховання художника. Ну що ж? Якщо ти згоден, виставимо її такою, як вона є: адже вона не заслуговує на осуд в такому вигляді, як мені здається.
ЛІКІН. Звісно, Полістрате: вона прекрасна і бездоганна до найдрібніших подробиць.
ПОЛІСТРАТ. Услід за нею належить зобразити в картині мудрість і ум цієї жінки. Тут нам знадобляться багаточисельні образи, давні здебільшого, а один приклад – із самої Іонії. Художниками і творцями його були Есхін, друг Сократа, і сам Сократ – майстри, які вірніше за всіх передавали дійсність, тим більш, що вони писали свої картини з любов’ю. Знамениту Аспазію із Мілета, на якій був одружений сам дивовижний олімпієць Перикл, ми поставимо як непоганий зразок розуму; все, чим вона відрізнялася: знання життя, гостре розуміння громадських справ, ум швидкий і проникливий, - все це ми з надзвичайною точністю перенесемо на нашу картину, з одною лише різницею: образ Аспазії був написаний на невеликій табличці, образ же цієї жінки за своїми розмірами буде колосальним.
ЛІКІН. Що ти хочеш цим сказати?
ПОЛІСТРАТ. Та те, Лікін, що картини ці – різного розміру, хоча і схожі одна з одною. Бо зовсім не рівні між собою афінська держава тих часів і нинішня римська держава. Тому, повторюючи в усіх рисах образ Аспазії, наша картина все ж є величнішою чим та, так як написана на таблиці великого розміру.
Другим і третім прообразом будуть для нас знаменита Феано, Сапфо з Лесбоса, що складала пісні (14) і окрім них ще – Діотіма. Феано представляє для нашої картини свій великий розум, Сапфо – вишуканість думки, з Діотімою вона буде схожою не тільки тими рисами, що заслужили схвалення Сократа, але і за всім іншим: за розум і уміння дати добру пораду. Ось тобі, Лікін, ще одна картина, яку ми можемо виставити.
ЛІКІН. Клянусь Зевсом, Полістрат, дивовижна картина! Продовжуй же, пиши інші.
ПОЛІСТРАТ. В одній із картин я поєднаю, друже мій, доброту і любовне ставлення до людей; ця картина покаже всім нам лагідну вдачу цієї жінки і прихильність до тих, хто знаходиться у нужді. Нехай ця жінка буде схожою на Феано, дружину Антенора, на Арету і її доньку, Навсікаю, і на інших жінок, які займаючи високе становище, не возгордилися своєю долею і зберегли скромність.
Потім, після цієї, нехай буде написана ще картина: зобразимо саму скромність цієї жінки і її любов до чоловіка, щоб зображення було схожим більш за все на доньку Ікарія, скромну і розумну, яку описав Гомер, (15) – адже такий створений ним образ Пенелопи, - чи схожу на неї дружину Абрадата, про яку ми згадували дещо раніше. (16).
ЛІКІН. Чудовою у тебе вийшла і ця робота, Полістрате! Мабуть що, підходять вже до кінця твої картини: по черзі ти обійшов всі частини душі, віддаючи їм хвалу.
ПОЛІСТРАТ. Ні, не все: ще залишається невисловленою найвеличніша з похвал. Я говорю про те, що, досягнувши такої величі, вона не оточила своє благополуччя пихою і не вознеслась вище над людську міру, довірившись щасливій долі, але продовжує триматися на загальному рівні з усіма, без грубої та образливої гордовитості. Всіх, хто до неї звертається, вона зустрічає просто, як рівна, надаючи прийом лагідний та привітний і тим більш радісний для співбесідників, що, цей прийом від високопоставленої людини не виказував ніякої зарозумілості. Так було завжди: люди, які спрямовують свою могутність не на чванство, а на добрі справи, вважаються особливо гідними благ, що дарує їм доля. Тільки вони одні можуть уникати заздрощів: бо ніхто не буде заздрити людині, яка стоїть вище, якщо помічає, що він зберігає помірність, незважаючи на свої удачі, і не слідує гомерівській Аті, крокуючи по головах людей і зневажаючи найслабшого; так роблять тільки люди з низьким розумом, керовані душею, для якої прекрасне є чужим. Коли доля, всупереч всіляким сподіванням, раптом підхопить їх на свої крила і піднесе до хмар, вони не зупиняються на цьому, не оглядаються вниз, але намагаються все вище забратися на кручу. І от дуже швидко у цих ікарів віск тане, пір’я дощем падає з крил, і, під сміх глядачів, такі люди летять вниз головою і падають у морську безодню. Ті ж, хто користується крилами подібно до Дедала, і не підіймаються на них занадто високо, пам’ятаючи, що вони зроблені у них із воску, хто на людські сили розраховує свій політ і задовольняється тим, що летить над поверхнею морських хвиль, так що крила його весь час охолоджуються вологою і не піддаються повністю дії сонця, - такі люди безпечно здійснюють переліт і тим самим виявляють свою розсудливість; і якраз саме за це гідна найбільшої похвали та, про яку ми говоримо. Тому ця жінка заслужено зриває плід, коли вона чує загальні прохання: та збережуться у неї і далі ці крила і нехай на неї проллються ще більші блага.
ЛІКІН. Нехай так і буде, Полістрат: ця жінка гідна них, бо не тільки її тіло прекрасне, як у Єлени, але ще прекрасніше, ще більшу викликає любов схована в цьому тілі душа. І наш великий імператор, добрий і милостивий, цілком заслужив поверх інших благ, якими він наділений, ще і це щастя: при його царюванні народилася ця жінка, і він став для неї бажаним чоловіком: бо не мале це щастя - дружина, про яку по праву можна сказати словами Гомера, (17) що красою вона позмагається з золотою Афродітою, а в рукоділлі може зрівнятися з самою Афіною. Бо жодна жінка не може бути порівняна з нею «стрункістю стану і зростом, - як говорить Гомер, - і розумом і рукоділлям». (18)
ПОЛІСТРАТ. Ти правий, Лікін. А тому, якщо ти згоден, з’єднаємо тепер зображення: її тілесний вигляд, створений тобою, з тими картинами душі її душі, які намалював я. Складемо з усіх зображень єдиний образ і, давши його в книзі, передамо на загальне здивування тим, хто зараз живе. І тим, хто буде жити пізніше. І, можливо, образ цей виявиться більш довговічним, чим витвори Апеллеса, Парразія і Полігнота, і їй самій набагато більш приємними, чим вони, оскільки він не зроблений із дерева, воску і фарб, але створений навіюванням Муз. А це і є зображення найбільш вірне, що являє поглядам в єдиному цілому і красу тіла, і високі якості душі.
ПРИМІТКИ.
1)… якщо навіть Лікіна вразила незнайомка…- мається на увазі Пантея, коханка римського імператора Луція Вера (II ст. до н. е.)
2) … наша нова Медуза… - Пантея.
3)… найпрекрасніше із міст Іонії…- Смірна, яку називали «найкрасивішою», «найприємнішою», «найпрекраснішою із міст», славилась духмяними рослинами.
4)… Амазонка…- Амазонка, що пораненою спиралася на списа, була виконана Фідієм для конкурсу з Поліклетом, Крезілом і Фрадмоном; першу нагороду отримав Поліклет.
5)… фіванський поет – Піндар.
6)… дочка Бріса…- Брисеїда, через яку, за «Іліадою», сталася сварка між Агамемноном і Ахіллом.
7)… подібно до блискучої слонової кістки Гомера…- «Одіссея», пісня XVIII, «все тіло ніжніше, чистіше і блискучіше слонової кістки зробилось» (про Пенелопу, дружину Одіссея).
8)… Преславна дружина імператора… Пантея.
9)… як вихваляв Ксенофонт…- див. Ксенофонт «Виховання Кіра» (Кіропедія).
10)… «солодші за мед слова з язика»…- «Іліада», пісня I; «Промови із вуст його віщих солодші від меду лилися» (про Нестора).
11)…старець із Пілосу…- за «Іліадою», найстарішим із грецьких вождів, що тримали в облозі трою, був Нестор, цар Пілосу (Пілос – місто Мессенії в південному Пелопоннесі).
12)… дочка Пандіона…- Прокна, перетворена на солов’я чи ластівку за вбивство свого сина Ітіса (міф).
13)…знаменитий фракієць…- Орфей, так як один із міфів говорить про нього, як про сина фракійського царя Еагра.
14)… Сапфо з Лесбоса, що складала пісні …- Сапфо, поетеса з острова Лесбоса (VI ст. до н.е.)
15)… донька Ікарія… - Пенелопа, дружина Одіссея.
16)… про яку ми згадували дещо раніше…- див. параграф 10.
17)… можна сказати словами Гомера …- «Іліада», пісня IX. «Якщо красою вона з золотою Афіною спорить».
18)… стрункістю стану і зростом…- «Іліада», пісня I. «…її (Клітемнестри) Хризеїда не гірше. Своєю красою, приємністю, розумом і справами».
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.
