Шітман
з рубрики / циклу «рассказы - 3»
- Слава ШІТМАНУ!
- Вовіки слава! Ну що, здав свою групу! Все нормально?
- Та наче нормально, але ж задовбаний вщент…
- Чого? Що за люди були?
- Люди… лодаряки неймовірні, ніякої користі від них, одні розмови і неприємності, ще й кожного дня їли котлети з часником і потім перло так, що після обіду до них і на п’ять кроків не підходь, бо включалася захисна система. І ще постійно намагалися мені розповісти і втовкмачити якусь там мудрість невідомого Мойсея, а воно мені ото треба було? План робіт не виконали, за що я і отримав від ВЕРХОВНОГО зауваження, біда, а не люди…
- А-а-а… Так, так, про Мойсея я пам’ятаю і, навіть можу розказати, що це за люди були у тебе. Ось послухай: один бог тільки знає, як це було давно, але вони живучи серед не схожих на них людей, так дістали тих своїми балачками і «мудрістю», що ті, одного разу не стерпіли і прогнали їх від себе, сказавши: йдіть собі, куди ваші очі дивляться! Ну ті й пішли, на чолі зі своїм ватажком Мойсеєм. Куди? Та в пустелю ж, бо там нічого іншого і не було. Мойсей може й був серед них якимось там мудрецем, але в реальному житті не тямив нічого, бо мабуть був марксистом. Так от, коли ти виходиш (чи тебе послали) в таку подорож, та ще й в пустелю, то візьми ж для свого GPS - навігатора ще й декілька запасних акумуляторів, інакше де ти його потім будеш там заряджати, але він був такий же базіка, як і всі вони, не взяв, ну, а коли той погас, то ним, звісно ж, можна було тільки горіхи колоти. Але йому повезло, на той час навкруги них вже була тільки чиста пустеля і небо і, він, нікому нічого не кажучи, сорок років водив їх кругами по тій пустелі, стверджуючи, що це їм бог послав такий довгий шлях, щоб вони усі, як народ, набралися мудрості. А яка там мудрість, коли навколо тебе лише один пісок і небо, та пусті балачки ні про що, для збереження хоч якихось там ознак здорового глузду. Єдине, чому вони тоді і навчились, так це продавати потім оті пусті балачки, не без зиску для себе, «як послану Богом мудрість» тим людям, що жили собі нормальним життям і не знали до них ніякого горя.
Так ото вони, мабуть, ще й тобі хотіли продати те саме, бо воно ж у них уже в крові.
- Та спаси мене господи і нехай простить ШІТМАН.
- Не переживай, ШІТМАН цим життям наповнений дещо більше, ніж ми з тобою, встиг уже пожити серед цих людей. Та й вони ж, ці люди, різними бувають, мені тут такий же як і ти молодий куратор розповідав недавно іншу історію, про других людей. І дещо веселішу.
Що говорить: вийшов, каже, я на подвір’я з папкою підписаних документів в руках, дивлюсь, а там уже стоять вишикувані в шеренгу хлопці: вуса звисають донизу, в очах тільки небо, а настрій: «та нам похєр що тут буде, ми все одно виживемо». Молодці!
Спочатку здавалися якимись похмурими і відчуженими, але коли їм показали, що треба виконати для їхньої релаксації, то вони пожвавились і взялися мовчки хазяйнувати, саме так – хазяйнувати. Насамкінець свого перебування висадили ще й пару алей з вишеньок, кажучи, що ті дуже гарно цвітуть навесні. Але…
Коли вони замовляли для себе продукти харчування, то головною стравою для себе указали – борщ. І ось тут-то і проявилась їхня людська кмітливість! Отримуючи компоненти для приготування їжі вони, замість червоного бурячка взяли цукровий! А через деякий час у них до борщу з’явилася ще й чарчина «бурячихи», де і як вони її виробляли ми не знайшли, хоча і досліджували, люди, одним словом, ще не зовсім нам зрозумілі.
Випивши чарку, вони звеселялись, інколи навіть пісні затягували, але частіше сміялися з усього нашого і називали ШІТМАНА мужським тупоголовим членом.
- Боже, які богохульники!
- Авжеж! Та то вже таке! Люди, вони завжди люди. Але я потім, аналізуючи їхнє ставлення до життя, докопався ще й до того, що оті посаджені хлопцями вишеньки не тільки красиво цвітуть, але з їхніх плодів можна приготувати ще й добрячу «вишнівку» для радості житія, от що значить – справжні люди! Навіть про наступників подбали!
А тепер скажи: хіба ми можемо бути такими як вони – з нашим двійковим кодом, де на все про все тільки нуль та одиниця, як ті камінці в калейдоскопі на два кольори і скільки його в руках не крути, це будуть завжди тільки мільярди двокольорових композицій. Одного і того ж, прости господи. І так, інколи, хочеться, щоб отой наш нуль, одного разу перекрутився в талії на вісімку і ліг набік знаком безмежної людської нескінченності, так хочеться хоча б одним оком заглянути в справжнє людське життя і скуштувати тої «вишнівки», всупереч всій нашій «розумності», ох не виживемо ми, в цьому світі.
- Та не горюйте ви так! Ми ж маємо желєзний дух і правильний розум!
- Та воно то – так, але ж залізо з часом іржавіє і сиплеться, а наш розум – кому він потрібен такий «розум»? Недарма ж його живі люди називають просто «жопа» і це вірно, бо за нашим 01 немає вже більш нічого, ох не виживемо ми, навіть з мільярдами наших версій і композицій, бо ми завжди будемо одні і ті ж самі.
Господи, пошли нам скуштувати «вишнівки»!
м. Київ, 25 січня 2024 року.
