24.01.2024 21:35
18+
32
    
  - | -  
 © Лукіан

Рибалка, або повсталі з підземного царства

частина II

з рубрики / циклу «ЛУКІАН»

ФІЛОСОФІЯ. Відійди тепер убік, Хороброслов. Як же нам вчинити? Яка ваша думка про виголошену промову підсудного?

ІСТИНА. Мені, Філософіє, весь час, поки він говорив, хотілося крізь землю провалитися: до такої міри істинні всі його слова. Я слухала і пізнавала кожного хто здійснив той чи інший вчинок і для себе поєднувала імена зі справами: ось це – того стосується, а це зробив такий-то. І взагалі він показав людей так ясно, начебто на якійсь картині, з повною схожістю, не тільки одні тіла, але і душі їхні зобразив у всіх подробицях.

СКРОМНІСТЬ. І я зовсім почервоніла від сорому, люб’язна Істино.

ФІЛОСОФІЯ. А ви що скажете?

ПОВСТАЛІ. Та що ж тут думати? Зняти з нього звинувачення, а самого до друзів наших і благодійників зарахувати! Сказати прямо – з нами теж, що і з троянцями сталося: на свою голову ми заставили співати співця про незгоди фрігійців. Так нехай же продовжує пісню і тих, богопротивних, зображує!

ДІОГЕН. Я і сам, Філософіє, всілякі похвали йому висловлюю, відмовляюсь від звинувачення і другом своїм оголошую цього мужа за його гідність.

ФІЛОСОФІЯ. Дуже добре! Отже, Хороброслов, ти виправданий, виправданий одноголосно, і на майбутнє вважай себе нашим.

ЛУКІАН. Вклонимось Перемозі, крилатій богині! Втім, я думаю зробити це більш трагічно – урочистіше вийде:

О, свята Перемого, високая Честь,

Збережи мене і надалі,

Ще не раз увінчаюсь вінками. (28)

ЧЕСНОТА. Отже, приступимо тепер до другого кола: викличемо тих, про кого говорив цей чоловік, - та понесуть вони кару за всі образи, причинені нам. Звинувачувати ж буде Хороброслов кожного із них по черзі.

ЛУКІАН. Правильно сказано, Чесното! А ну-бо, милий Висновку, та малюк Силогізм, нахиліться туди до міста і скликайте філософів.

СИЛОГІЗМ. Слу-хай! Ти-и-хо!! Всім філософам з’явитися на Акрополь – щоб тримати відповідь перед Чеснотою, Філософією і Справедливістю!

ЛУКІАН. Ага! Дехто збирається, почувши заклик. Значить, все-таки є такі, що бояться Справедливості. А більшості із них і зовсім ніколи: біля багатіїв зайняті. Але, якщо хочеш, щоб з’явилися всі, ти ось як закричи…

ФІЛОСОФІЯ. Ні, ні! Ти сам, Хороброслов, скликай їх, в спосіб який захочеш.

ЛУКІАН. І це – не важко… Слу-хай! Ти - и- хо!! Усім хто називає себе філософами! Всім хто вважає себе гідним цього імені – з’явитися на Акрополь для розподілу!! По дві міни буде видано і пиріжок із кунжуту. А той хто пред’явить довгу бороду ще і кільце в’ялених смокв отримає. А нести кожному з собою цнотливість, справедливість, аскетизм – не обов’язково! Якщо їх немає, так і не треба! Кожному пред’явити по п’ять силогізмів: без них мудрецем не бути!

На кін поставлено два золотих повноцінних таланта:

Від суддів отримає їх, сперечальник найкращий. (29)

Ого! Вся дорога на гору – повна! Штовхаються! От що значить тільки почути про дві міни. А он з Пелазгіку – ще! І від храму Асклепія – теж! А зі сторони Ареопагу – ще більше! Дивіться – деякі від могили Тала піднімаються! І навіть такі знайшлися, що з півночі, від Діоскурів, лізуть, приставивши драбини. Ох, Зевсе! «Гудуть, як бджоли, гронами рояться», (30) – знову кажучи гомерівською мовою. Та он і звідтіля великі натовпи і звідціль цілі

Тьми, наче листя у лісі і квіти на лузі весною. (31)

Ну, ось весь Акрополь наповнений філософами, що «шумливо» стараються сісти поближче. І - куди не глянь – торбинки, бороди, улесливість, безсоромність, посохи, жадність, силогізми і … сріблолюбство! А небагато тих, хто на перший заклик прийшли сюди, які нічим не відрізняються, без особливих ознак, змішалися з натовпом решти і загубилися в цій зовнішній схожості з іншими. Ось це і є найстрашніше, Філософіє, і дехто, мабуть, не безпідставно дорікне тобі за те, що ти не наклала на вірних тобі жодних відмінностей і ознак. Бо часто всілякі обманщики на вигляд правдоподібніші, ніж істинні філософи.

ФІЛОСОФІЯ. Незабаром це буде зроблено. Але вислухаємо їх.

ПЛАТОНІКИ. Нам першим отримувати – платонікам!

ПІФАГОРІЙЦІ. Ні, нам – піфагорійцям: адже Піфагор жив раніше!

СТОЇКИ. Говорите казна-що! Ми кращі, зі Стої!

ПЕРИПАТЕТИКИ. А ось і – ні! Де розмова про цінності, там будемо, мабуть що, ми першими, мудреці що прогулюються.

ЕПІКУРЕЙЦІ. Нам епікурейцям, дайте пиріжків і мармеладу! А з грошима ми підождемо, навіть, якщо б і отримали їх останніми.

АКАДЕМІКИ. А де вони, два таланта? Зараз покажемо, наскільки ми, академіки, завзятіше від усіх сперечаємось!

СТОЇКИ. Не бачити вам, допоки тут стоїки!

ФІЛОСОФІЯ. Перестаньте сваритися! А ви, кініки, не бийте один одного палками. Пам’ятайте що вас сюди не за тим призвали. Тепер я, Філософія, Чеснота і, третя, Істина розсудимо, хто із вас – справжні філософи. А опісля усі, що живуть за нашими правилами отримають блаженство і будуть визнані наймудрішими; а брехливих крикунів, зовсім чужих для нас, злих, злому знищенню віддамо. Та не мають надії пусті хвастуни на те, що вище за них… Що ж це? Тікаєте геть? Великий Зевсе! Багато хто прямо з кручі стрибає вниз. І знову пустий Акрополь, за виключенням ось цих небагатьох, що залишились, не злякавшись наслідків.

Помічники! Підберіть торбинку, що кинуло кінічне щеня, кинувшись навтіки. Дайте, я подивлюсь, що в ній є. Мабуть, боби, книга та чорний хліб?

ЛУКІАН. Ні! Ось – грошики, помада, бритва, дзеркало і кості.

ФІЛОСОФІЯ. Дуже добре! Славний малюк! Так от що він взяв з собою, йдучи на іспит? І з цим вважав себе гідним усіх ганити і наставляти інших?

ЛУКІАН. Тепер ви бачите, що це за люди! Необхідно вам придумати в який спосіб припинити незнання і дати людям можливість при зустрічі розпізнавати, хто ж із цих філософів – людина порядна і хто, навпаки, веде зовсім інше життя. А ти, Істино, розслідуй, - бо ця справа зараз тебе стосується, щоб не здолала тебе Брехня і щоб Невідання не приховало людську погань, що бажає здаватися чесною.

ІСТИНА. Якщо ви згодні, доручимо цю справу самому Хороброслову, так як він виказав себе чесним чоловіком, прихильним до нас і тебе, Філософіє, високо шануючим. Нехай візьме з собою Доказа і з усіма, що видають себе за філософів, познайомиться. Потім, кого знайде дійсно законними синами філософії, - нехай увінчає їх вінком із віт маслини і кличе до пританею, але, якщо зустрінеться йому – а їх так багато – який-небудь негідний акторик, що розігрує з себе філософа, тоді, знявши з нього плаща, нехай під корінь відріже йому бороду, справжнісіньким лезом, яким відрізають бороди козлам, а на лоба поставить тавро або випалить його поміж бровами; на розпеченому залізі потрібно ж зобразити лисицю або мавпу.

ФІЛОСОФІЯ. Чудово, Істино! А доказом нехай буде для них, те ж, що буває, як кажуть, у орлів, що дивляться на сонце, не моргаючи. Ну, це не значить, бачить Зевс, що ти філософів теж заставиш дивитися на світило, щоби перевірити їхні права. Ні. Запропонуй їм червінці, славу і насолоду. І якщо помітиш, що чоловік дивиться презирливо і побачене його не захоплює, - такого треба буде увінчати оливковим вінком; а хто очима впреться на золото і руку до нього протягне, - того веди на припікання розпеченим залізом, попередньо обстригши бороду.

ЛУКІАН. Як вирішено, так і буде все зроблено, Філософіє. Дуже швидко ти побачиш, що більшість філософів прийдеться нарядити в лисячі або мавпячі шкури, і тільки небагатьох треба буде увінчати. Однак, якщо хочеш, я і сюди, наверх, до вас приведу декого із них, клянусь Зевсом.

ФІЛОСОФІЯ. Що ти говориш? Приведеш наверх? Тих, хто втік?

ЛУКІАН. Звісно! Якщо тільки Жриця зволить позичити мені ненадовго волосінь і гачок, які посвятив богині рибалка з Пірею. (32)

ЖРИЦЯ. Звісно! Ось – візьми! Та і вудлище разом, щоб було все як треба.

ЛУКІАН. Тоді вже будь до кінця люб’язною, Жрице: дай мені ще декілька смокв і трохи грошей.

ЖРИЦЯ. Отримуй!

ФІЛОСОФІЯ. Що він задумав робити, цей чоловік?

ЖРИЦЯ. Він наживив гачок смоквою і червінцем… Сідає на виступ стіни… Закинув у місто.

ФІЛОСОФІЯ. Ей, Хороброслов! Що ти там робиш? Каміння, чи що, надумав ловити з Пелазгіку?

ЛУКІАН. Не так голосно, Філософіє!... Посидь і почекай улову. Ви ж, Посейдон – Ловець і люб’язна Амфітрито, пошліть нам побільше риби!

А! Бачу одного… Величезний морський вовк, вірніше – золотобров. (33)

ДОКАЗ. Ой, ні! Це – ненажера! Ось: підходить до гачка, розкривши пащу… Обнюхує золото… Близько вже! Ось… Клюнув!... Піймали!... Тягни!

ЛУКІАН. І ти, Доказе, зараз помагай! Берись разом зі мною за вудку. Ось! Наверху! А ну - бо, подивлюсь я, хто ж ти люб’язний, що за рибка? Ого! Та це – морська собака, риба – кінік! Геракл, а зубів – вже, зубів! Як же це, вельмишановний? Облизував камінці, маючи надію тут, в непримітному місці, залишитися непоміченим, та і попався? Ну, тепер будеш на виду у всіх, за зябра підвішений. Однак, виймемо наживку і гачок. Ось – так. Ого! Гачок – то у тебе пустий! А смоква вже прилаштована, і червінець у череві.

ДІОГЕН. Заради Зевса! Нехай його знудить, щоби знову начепити наживку для інших.

ЛУКІАН. Зрозуміло…Ну, що скажеш, Діоген? Знаєш ти його, хто він такий? Є у цього чоловіка що-небудь спільне з тобою?

ДІОГЕН. Рішуче нічого.

ЛУКІАН. Отже, чого ж він вартий? Скільки нам призначити за нього? Я-то в два оболи його недавно оцінив.

ДІОГЕН. Дорого просиш! Адже він – неїстівний, гидкий на вигляд, сухий і на додаток безчесний. Спусти його вниз головою зі скелі! А сам витягни іншого, закинувши вудку. Тільки ось що, Хороброслов: дивись, не зламалось би у тебе вудлище, перегнувшись від тяжкості.

ЛУКІАН. Нічого, Діоген! Хіба це риба? Дрібніша за рака! Мабуть, що не зламає вудку рак: він досить легкий!

ДІОГЕН. Істинно так: дурні найлегшої ваги! Але давай – тягни!

ЛУКІАН. Ось – інший. Що ж це таке? Таке плоске? Наче навпіл розпластана риба… Підпливає – камбала, чи що? Відкривши рота на гачок… Проковтнула! Єсть!... Витягнемо…

ДІОГЕН. Кого спіймав?

ДОКАЗ. Це – той, що себе платоніком називає.

ПЛАТОН. І ти, негіднику, ловишся на золото?

ЛУКІАН. Що ж нам з ним робити, Платоне? Як ти думаєш?

ПЛАТОН. З тієї ж скелі і цього!

ДІОГЕН. А ну, закинь ще на іншого.

ЛУКІАН. Он – он – знову один підходить – прекрасна риба: наскільки можна роздивитись в глибині – зі шкірою в узорі, з золотистими такими полосами на хребці. Бачиш, Доказе? Це – той, хто видавав себе за Арістотеля. Підійшов, потім знову відплив у бік, наче прогулюється і старанно обдумує, ковтати чи ні. Ось знову наблизився… Розкрив рота… Попався! Підіймайся наверх!

АРІСТОТЕЛЬ. Не питай мене про нього, Хороброслов: я не знаю хто він такий.

ЛУКІАН. Значить і цей – зі скелі вниз!

Але он дивись: бачиш? Багато риб однакового окрасу, в голках, і товстошкірих на вигляд. Скоріш їжака схопиш, ніж їх! Мабуть, що для них невід знадобиться? Але немає неводу. Досить, якщо кого-небудь одного зі зграї витягнемо. Мабуть, на гачок піде самий нахабний із них.

ДОКАЗ. Закидай, якщо думаєш закидати, але спочатку укріпи краще волосінь, щоби він, проковтнувши золото, не перепиляв її зубами.

ЛУКІАН. Закинуто. Пошли нам Посейдоне швидку здобич! Ого! Б’ються навколо наживки. Накинулись цілою зграєю і з’їдають смокву, а інші припали до золота… Кінчено!... Один начепився, самий сильний. Подивимось. По імені якого ж філософа ти звешся? Втім, що це я? Смішно, насправді, заставляти рибу говорити! Адже риби – німі. Тоді ти, Доказе, скажи: хто його вчитель?

ДОКАЗ. Ось він, Хрізіпп.

ЛУКІАН. А, розумію. Хрізіппа вибрав вірно, тому, що в його імені є відблиск золота. (34) Отже, в ім’я Афіни, скажи, Хрізіппе: ти знаєш цих людей? І навчаєш їх так вчиняти?

ХРІЗІПП. Клянусь Зевсом, Хороброслов, ти просто ображаєш мене своїм питанням, вважаючи, що подібні люди мають до нас якесь відношення.

ЛУКІАН. Прекрасно, Хрізіпп! Ти – благородний чоловік. Значить і цей – услід за іншими, вниз головою, тим більш, що він – увесь в голках. (35) і страшно, якби хтось не пропоров собі шлунку, почавши його їсти.

ФІЛОСОФІЯ. Досить, Хороброслове, ловити! Адже їх так багато – можливо, хто-небудь і вкраде у тебе золото разом з гачком і відпливе з ними. Прийдеться тобі, потім розплачуватися зі Жрицею. Отже, ми йдемо, щоб продовжити нашу прогулянку. Та і вам, що повстали із мертвих, час повертатися туди, звідкіля прийшли, щоб не спізнитися до визначеного часу. А ти, Хороброслов, разом із Доказом почніть обходити всіх філософів, за порядком, нагороджуючи їх вінками або тавруючи, як ми і домовились.

ЛУКІАН. Буде зроблено, Філософіє. Прощайте і ви, наймудріші із людей. Йдемо вниз, Доказе, виконаємо, що нам наказано… Але куди ж ми перш за все направимось? Можливо в Академію, чи до Стої?

ДОКАЗ. Почнемо з Лікею.

ЛУКІАН. Що ж! Все одно, почнемо з Лікею. Втім, в одному я впевнений: куди б ми не відправились, у вінках потреба буде невелика, а от тавра нам постійно будуть потрібні.


ПРИМІТКИ:

1)… Та поможе торбина – торбині, і посоху – посох…- пародія на «Іліаду», пісня II, «Нехай помагає коліно коліну і племені плем’я» - воєнна порада Нестора Агамемнону.

2)… Мудрі же, будьте мужами: згадайте про лютість гніву… - пародія на «Іліаду», пісня VI, «Будьте мужами, о друзі, згадайте бурхливую силу» - звернення Гектора до троянців.

3)… В жерло вулкану вкиньте його…- в жерло вулкану Етна, куди, за переказом Емпедокл кинувся сам.

4)… В горах настигла доля і тіло рознесла на шмаття…- пародія на трагедію «Вакханки» Еврипіда.

5)… Люди і леви поміж собою клятв непорушних не ставлять…- див. «Іліада», пісня XXII. 

6)… Зжальтесь над мужем невинним…- пародія на «Іліаду», пісня X.

7)… В серці своєму не май, злоязикий і думки про втечу…- пародія на «Іліаду», пісня X, - відповідь Діомеда троянському лазутчику Долону на благання про пощаду.

8)… Не убивай! Того, хто благає не можна вбивати…- вірш із невідомої трагедії Еврипіда, збережений для нас Лукіаном.

9)… Нехай зле терпить той, хто зло здійснив!...- див. Еврипід, «Орест», слова Менелая Оресту, якого переслідують Еринії за вбивство матері.

10)… Отже, в ім’я слів, ви вб’єте мене? …- вірш із невідомої трагедії Еврипіда, збережений для нас Лукіаном.

11)… Неприборканим устам, беззаконням дурнів…- див. Еврипід «Вакханки» - слова хору, які мають на увазі Пенфея, який тільки що віддав наказ про арешт нового бога, що з’явився у Фівах – Діоніса.

12)… Аїдоней…- Плутон, володар підземного царства.

13)… Кам’яний плащ облягає тебе за твої злодіяння…- див. «Іліада», пісня III, де ці слова говорить Парісу Гектор як погрозу, докоряючи йому за всі біди, що той спричинив троянцям.

14)… Справжнім Фамірідом чи Євритом треба народитися, щоб з Музами змагатися у пісні…- Фамірід – міфічний співак із Фракії, що викликав на змагання Муз і за це був ними осліплений. Єврита, царя «ехалійців» в Фессалії, Лукіан теж приєднує до числа міфічних співаків;

15)… подібно до Іксіона, який замість Гери оволодів привидом… - див. Лукіан, «Розмови богів», «Гера і Зевс».

16)… чого тільки я від Комедії не наслухалась під час Діонісій…- Діонісії – аттичне свято на честь бога Діоніса.

17)… вдачею і наукою вони пішли не в еолійців, не в кіпріотів, ні в вавилонян і не в стагиритів…- солійці – жителі міста Соли, батьківщини ученого – поета Арата (III ст. до н.е.) і філософів Кротона і Арістіппа (IV ст. до н. е.). Кіпріоти – мешканці острова Кіпр, з міста якого Кітія походив засновник стоїцизму Зенон (V ст. до н. е.); вавилоняни – уродженці Вавилонії (точніше Селевкіди), батьківщини стоїка Діогена (413 – 328 р. до н. е.); стагірити – жителі Стагіри – міста в Македонії, батьківщини Арістотеля (384- 322 р. до н. е.).

18)… і чорних камінців буде більше…- подавання голосів на суді у Афінах відбувалося за допомогою білих або цілих камінців, для виправдання, і чорних або просвердлених, що означали звинувачення. Камінець, що висловлював думку судді, опускався в мідний сосуд, інший камінець – дерев’яний. Потім камінці рахувалися у мідному сосуді. Дерев’яний же слугував тільки для контролю.

19)… що говорив ти колись проти Горгія, Пола, Гіппія і Продіка…- Горгій із Леонтін, знаменитий софіст Vст. (483 – 375 р. до н. є.), скептик, що заперечував можливість будь-якого знання. Платон полемізує з ним в діалогах «Горгій» і «Менон». Пол із Агрігента, учень Горгія. Манірність його промов Платон ганить у діалозі «Федр». Гіппій сучасник Сократа, із Еліди, виступає у двох діалогах Платона тієї ж назви як людина що хизується своїми знаннями і яка бажає стати відомою як всезнаюча. Продік з острова Кеоса сучасник Сократа, користувався великою популярністю і повагою і з боку Платона нападкам не піддавався.

20)… створювали про нього різні безглузді комедії…- Сократ висміюється Арістофаном в комедії «Хмари»; тут він наділений усіма негативними рисами софістів.

21)… звабивши Діалог, що є нашим служителем…- див. Лукіан «Людині, що назвала мене «Прометеєм красномовства».

22)… Меніппа, мужа нам дружнього, умовив…- Меніпп виступає у Лукіана і таким чином «разом з ним розігрує комедію», дійсно, багато разів.

23)… я маю на увазі бороду, ходу і плащ…- борода, грубий, часто не дуже чистий плащ і поважна хода, вважалися зовнішніми ознаками «філософа».

24)… поки один чужинець, що не раз бачив і лева і осла, не викрив його і не прогнав, прибивши палицею…- приклад з ослом в шкурі лева із італійського міста Куми, взято із розповсюдженої байки Езопа.

25)… або витанцьовує священні танці…- див. Лукіан, «Про танці».

26)…що один єгипетський цар одного разу навчив воєнному танцю мавп…- за деякими варіантами – єгипетська цариця Клеопатра (пом. В 30 р. до н. е.).

27)…це за поговіркою «Геракл і мавпа»…- поговірка що має на увазі, жалюгідне наслідування прекрасному оригіналу.

28)… О, свята Перемого, високая Честь…- заключні слова хору в трагедіях Еврипіда «Орест», «Фінікіянки» і «Іфігенія в Тавриді».

29)… На кін поставлено два золотих повноцінних таланта…- див. «Іліада», пісня XVIII.

30)… «Гудуть, як бджоли, гронами рояться»…- порівняння взяті із «Іліади», пісня II, де ахейці, що залишають палатки і натовпами відправляться на збори, скликані Агамемноном, порівнюються з роями бджіл, що вилітають із вуликів.

31)… Тьми, наче листя у лісі і квіти на лузі весною…- див. «Іліада», пісня II.

32)…волосінь і гачок, які посвятив богині рибалка з Пірею…- звичай присвячувати богам знаряддя своєї праці був дуже поширеним у греків. Взагалі «посвяти» складали одну з найважливіших частин прибутків грецьких храмів, і значна частина храмового майна складалася із таких «посвят».

33)… золотобров…- морська риба, з золотистими плямами над кожним оком - Sparus aurata. Лукіан грає з іменем Хрізіппа, одного із вождів філософської школи стоїків. «Золотобров» на грецькій мові звучить як chrisophrys.

34)… Хрізіппа вибрав вірно, тому, що в його імені є відблиск золота…- ім’я Хрізіппа складається із двох слів χρυσός золото, і ἴππος - кінь. Буквально - «золотокінь».

35)… тим більш, що він – увесь в голках…- натяк на «рогатий» силогізм стоїків.


Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.



антична Греція, друге століття н.е.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!