Анекдот про Брест - Литовський мир
з рубрики / циклу «рассказы - 3»
Житіє… історія … пам`ять…
Отак дивишся на цей світ і дивуєшся: який же він одноманітно – різноманітний. ))) Це я про людей.
Час іде, а за ним і події, і згадується, що, дещо схоже вже десь, колись, було. Так от я не про «високе», а про побутово-житейські анекдоти і простою мовою.
Так от історичний Брест-Литовський мир.
Приїздить, значить до Бресту на перемовини перша делегація більшовиків (ще не «ленінців»), ну, сіли вони за столи і почали про щось там говорити (про це можна почитати в книжках), говорили, говорили, ні до чого не домовилися і зібралися їхати додому для консультацій з (в майбутньому «безсмертним») онуком Сруля Бланка, тобто Леніним.
І тут до них підходить куратор цих перемовин генерал Гофман і, дипломатично так висловлює своє побажання:
- Хлопці! – каже він, - ми все розуміємо, але ж «ви» це не «вони», бо я ж вас сам туди і відправляв для перевороту, (він мав на увазі «пломбований вагон»), то якщо зберетесь приїхати сюди ще раз, візьміть з собою, для порядку, хоча б одного представника того народу, який ви вже майже осідлали для свого експерименту, бо воно якось не зовсім так як треба сприймається нормальним навколишнім світом, так що не забудьте і привезіть хоча б одну «їхню» людину. Ферштейн?
- Яволь! – відповідають борці за правду і справедливість, ну, й поїхали.
Примітка: - перемовини проходили на території Брестського гарнізону, огородженого навколо колючим дротом (так треба), і на цій території, як і належить, був тільки один магазин з товарами для військових, і з якого прибула делегація більшовиків вигребла всі товари які там тільки були і ними, цими товарами, були заповнені не тільки всі полиці у виділених вагонах, а навіть і тамбури, залишаючи тільки прохід в середину до вагону. А що робити, коли вдома вже немає нічого, а своїм жінкам треба ж було хоча б щось привезти? )))
Коли це побачила приймаюча сторона, тобто німці, то вони були ошелешені таким незвичним явищем, але «орднунг» їх ніколи не полишає і тому вони, вигукнувши «Аларм!» взялися знову швиденько наповнювати магазин. Бо яке ж то життя без піпіфаксу?)))
Д-а-а… Так от, зібралися вони їхати вдруге, мир же їм був потрібен і згадали що треба ж виконувати побажання колишнього їхнього куратора і когось та привезти до Бресту. З робітником і матросом проблем не було, вони тоді вже були присутніми і у їхній партії і навколо неї (здебільш нероби і дезертири), а от селянина вже надивилися і якось умовили на вокзалі при самому від’їзді, що вони йому вже там наговорили, невідомо, але він згодився і поїхав.
Так і поїхали: «більшовики», робітник, матрос і селянин.
Дас іст гут! І, навіть, – зеер гут!!
Приїхали… І знову сіли за столи перемовин. Що вони вже там говорили і чим все це закінчилось знає весь світ, а ми не про те… ми про звичайне життя, яким воно майже завжди і буває…
Отже, наш делегат - селянин.
Якщо пошукати, то можна знайти чи в книгах, чи в інтернеті фотографію де наш селянин сидить за одним обіднім столом з чинними дипломатами у своїй косоворотці, бороді і вже веселенький.
Безтурботний, він звеселяв офіціантів своєю постійною відповіддю, коли його питали, яке вино йому подати до сьогоднішнього столу, то він завжди відповідав:
«Подавайте яке міцніше!» - офіціанти веселіли і все було добре.
Дипломати творили історичний мир, а наш селянин думав про своє життя і, коли настав час від’їжджати додому він уперся, напився, оголосив, що нікуди звідси не поїде, матюкався і чинив круговий опір. Але за настійливим проханням «товаришів» до відмовника підійшло пару кремезних медбратів, скрутили його, уклали на санітарні ноші, та ще й добре прив’язали і от в такому вигляді і занесли всередину до вагону.
Побачивши інший світ людина не хотіла повертатися в майбутню країну обіцяного щастя і соціалізму.
Селянський розум трохи ближчий до природи, тому і здоровіший.
Таке от….
І якою була розплата за той «мир» теж всім відомо.
Як воно там: «Історія повторюється двічі: спершу як трагедія, потім – як фарс».
Д-а-а… Історія хоча і настирлива тітка, але у людей і голови часто міцніші за голови дятлів. )))
На цьому - амінь…)))
м. Київ, 5 березня 2024 року.