Японське ЗСУ - 8
з рубрики / циклу «Японське ЗСУ»
Я лежу і слухаю свою голову —
В ній щось гуде,
Мені здається, що то океан,
На який я мрію ще колись поїхати.
[Ісі жібій] каже що то кров,
Каже, то тиск в перенапружених судинах.
Я не вірю йому,
Я сам знаю, що перетиснуло мої кровопроводи —
Нестача повітря, коли лежиш в землю мордою,
Нестача життя, страх бути роздертим міною,
Коли грудки землі мілким дощем дріботять по легкоброньованим спинам чи рюкзакам.
Бажання жити — підвищує тиск в судинах,
І бажання людини вбивати іншу людину,
Адреналін зашкалює повсякчасно, а потім — наче в тумані,
Ми відходимо, ми наче знову нормальні,
Хоча вже здогадуємося, що всі ми тут адреналінові наркомани.
І ми йдемо через страх, переступаємо не землею:
Кожен крок — це крок через себе,
Черговий обстріл, чиясь смерть поруч, поранення —
А ми далі крокуємо, діємо, робимо щось,
І тиск тут нормальний.
І ніщо не перетискає аорти та вени —
Війна відкриває їх, п`є з них, не ставить крани, не ставить питання —
Тут тиск завжди як треба...
Я хотів би це сказати своєму лікарю,
Але мовчу — шум в голові нагадує шум океана,
Я вірю, що встигну ще почути океан вживу,
Якщо, звісно, війна не вичавить це тіло і мозок десь в українським степу,
А доти — я витримаю, почекаю, переживу.
Тиск? Так, трохи є, але можна жити,
Якщо в тебе є океан,
якщо в тебе ще є де їхати...