Печерним людям набридло жити в доісторичні часи, і вони вирішили подбати про прогрес і зрушити вперед цивілізацію. У старійшини печерного поселення в приймальний день було клопоту вище голови: хтось з сусідів поїв грибів і чомусь не помер, значить, треба вирішити, які гриби отруйні, а які – ні. Хтось наївся трави, бажаючи взнати, людина травоїдна чи не травоїдна; а хтось скуштував м’яса: раптом людина і зовсім м’ясоїдна. Потім пішли мешканці печер, що придумали нові пристрої для чищення картоплі, натирання сиру, приготування квасолі, прасування сорочок. І кожного старійшина заохочував добрим словом, а декому навіть призи вручав.
Останнім до старійшини прийшов один печерний житель і притяг якусь круглу штуку з діркою посередині.
- Що це таке? – спитав старійшина.
- Це? Колесо.
- Для чого воно потрібне?
- Щоб робити візки та вози.
Старійшина призадумався. Він зібрав раду мудреців, які обдивилися і обмацали колесо з усіх боків, покрутили його, просунувши в дірку вісь, а потім дружно розсміялися.
Старійшина сміявся разом з усіма.
- Ні для чого ця штука не годиться, сказав він, нарешті, і прогнав геть винахідника колеса.
Ось, чому печерні люди ще добру тисячу літ не користувалися колесом, спричинивши тим самим величезні збитки прогресу і цивілізації.
