Як кіт та кріт рибалити ходили
Казка для дошкільнятОднієї гарної літньої днини зібралися Кріт та Кіт, тобто кіт ще малий кіт - Кошеня, порибалити на ставок. Погода була чудова, цвірінькали пташки, легкий вітерець не давав спеці зморити все навкруги. Кошеня взяло вудку, Кріт взяв наживку - старого сухого хробака, який залишився в коморі з минулих запасів на зиму. Кошеня було в піднесеному настрої:
-Кроте, а ми як рибу піймаємо, ти її сирою їстимеш чи засмажимо?
-Я не їм риби, малий, - засміявся Кріт, - я люблю гусениць, багатоніжок, павуків чи хробаків!
-Як можна не любити рибу? - щиро дивувалося Кошеня.
Кріт тільки посміхався, вони повільно чимчикували до озера, Кошеня теревенило без кінця про все на світі, а Кріт насолоджувався спокоєм та відпочинком. На ставку життя вирувало: качка з каченятами їли ряску, жаби в очереті щось активно обкумкували, десь пірнала рибка, вода в озері була рівна і спокійна. З криком:
-Карась, зараз я тебе спіймаю! - Кошеня побігло ближче до води
-Та тихше, непосидько, всю рибу налякаєш, - шикнув на нього Кріт. Десь він таке наче чув, що риба від галасу та різких рухів може злякатися і не впійматись. Кошеня прислухалося до поради, вже йшло крадькома берегом, тихесенько закинуло вудку і вони почали чекати. Чекали довгенько, вже Кріт трохи занудився, а Кошеня взагалі так довго без руху сидіти не могло. І ось, коли надію було майже втрачено, клюнуло!! Кошеня різко смикнуло вудку і почало тягти рибу до берега,
-Важка, -кричить Кротові, - ох, і важка!
Впіймали вони карася. Карась був чималий, золотавого кольору луска виблискувала на сонці, він важко дихав і Кошеня пожаліло його.
-Кроте, давай його випустимо? Я на вечерю краще молочка поп ю, а ти хробаком поласуєш.
-Згода, малий!
Вони випустили свою здобич і карась з вдячністю проплив кілька кіл поблизу берега, а потім різко чкурнув у темну глибочінь води.
-Рибалки з нас слабенькі, завтра по гриби краще підемо, - сказав Кріт і вони рушили додому.
Вечоріло. Волога від вечірньої роси трава приємно лоскотала їхні лапки, вони йшли на зустріч сонцю, яке зібралося спати і продовжувало радувати їх ніжними фарбами свого заходу.