Панлочка
Василю Степановичу не спалося. Сон не йшов до нього і він вирішив піти на кухню заварити ромашковий чай, який допомагав йому заспокоїтися. Випивши ромашки, повернувся до дивана на якому спав і проходячи мимо книжкової шафи взяв з полички м’яку іграшку – Пандочку, що належала внучку. Коли їхнє «сонечко» на вихідні приходить до них у гості з ночівлею, то лягає з нею спати і Василь Степанович чує, як він розмовляє на два голоси із Пандочкою – і за себе, що розповідає, як пройшов день, і за іграшку, що задає йому питання, та коментує його пригоди. Цього разу батьки дуже спішили забираючи його від бабусі і Пандочка залишилася забутою у ліжку
Лігши на диван, Василь Степанович притиснув до грудей м’яку Пандочку, готуючись до другої серії боротьби з безсонням, крутінням з боку на бік, та важкими роздумами, і враз провалився в сон з яскравим дитячим сновидінням.
Він біг з невисокого пагорбу по яскраво-зеленій траві до річки, що протікала внизу між кущами верболозу та старими крислатими вербами, які звісили свої віти до води. І раптом відірвався від землі та розкинувши руки – полетів. Йому було зовсім не страшно, було весело і цікаво ширяти у синьому бездонному небі над мальовничим пейзажем з рікою, полем, пагорбами і лісом, який темнів на горизонті.
Прокинувся Василь Степанович відпочилий, з ясною головою і відчуттям якогось дитячого щастя в душі. Цілий день у нього все вдавалося і чудовий настрій не покидав його.
Пізно ввечері влігшись на дивані, згадав учорашній сон. Цікавий сон, яскравий, спокійний і умиротворений. Давно Василю Степановичу не снилися такі сни… весь час снилися якісь не вирішені проблеми, якісь покійні давно померлі товариші, які щось виясняють з ним у давно забутих відносинах…
А тут все тихо і мирно, як у дитинстві. І політ… він літав лише у дитинстві, коли ще була жива бабуся… вона все знала, вона казала – ростеш.
Василь Степанович взяв смартфон на журнальному столику і поглянув на екран. Пішла друга година ночі, сон не йшов. Все, як завжди: перевертання з боку на бік, тяжкі думи… А вчора з Пандочкою він відразу заснув. Пандочка! Він крякнув підводячись з дивану і підійшов до книжкової шафи де на поличці сиділа Пандочка дивлячись на нього великими круглими очима і мило посміхалася.
- Пандочко, у тебе ще є сни нашого «зайчика»? – мовив Василь Степанович, беручи її в руки і притиснувши до грудей ліг на диван, укрився ковдрою і провалився в сон.
Синє море грає хвилями, безкрає синє небо із золотим диском сонця, іноді чайки прорізають його синь прямуючи кудись у своїх нагальних справах, легкий вітер шумить у вантах напинаючи парус та штовхаючи легку невелику яхту до острова, що виростає прямо по курсу…
Вранці Василь Степанович не хотів покидати дивана. Він давно прокинувся та продовжував лежати відчуваючи блаженство і розслабленість у своєму, начеб то, не старому, але вже стомленому важкою працею – тілу. Кожного ранку він відчував, як боліли суглоби в колінах, плечах, боліли руки, болів поперек… коли розходишся – тоді не болить. А зараз… невже це Пандочка і її сни. Не мели дурниць, Вася!
Він лежав горілиць, втупивши порожній погляд у стелю. Поруч, на подушці, лежала Пандочка, дивлячись на нього своїми великими очима.
Звичайно, вважати, що Пандочка навіює сни – дитяча ілюзія. І все таки швидке засинання і яскраві сновидіння не заперечиш, це мало місце. Але при чому тут Пандочка?… просто тримаючи в руках іграшку, Василь Степанович, переключав свої думки на добрий лад, думаючи про внучка.
Природа сну не розгадана до цього часу. Від єгипетських жерців – до давньогрецьких оракулів, від Фрейда і Юнга – до сучасних фізиків, які обплутали голову піддослідного датчиками і фіксують на моніторах сплески електричних імпульсів, які породжує мозок під час фази швидкого сну. Цей довгий шлях не привів до відповіді на головне запитання: «Де блукає наша душа, коли тіло лежить нерухоме у ліжку?»
Василь Степанович, не переймався своїми сновидіннями і тим паче їх тлумаченням. Сни, як сни… куди ніч – туди і сон. Сни снилися різні, а зараз, на старість, одні покійники, тобто померлі товариші, колеги по роботі… Іноді снилося рідне село, місця де він бував, які запали в душу – різні сни, навіть кошмари, а от сни з Пандочкою були найяскравіші.
Сьогодні п’ятниця і Василь Степанович після обіду пішов у дитячий садок куди водили батьки онучка, щоб забрати його на вихідні. На вихідні він з радістю біг до бабусі що балувала його, як могла.
Хлопчик вискочив з дверей дитсадка, як тільки вихователька їх відкрила.
- Як ти узнав, що це я прийшов, – запитав його Василь Степанович коли забирав першого разу.
- Я бачив тебе у вікно! – засміявся онучок.
Дідусь підхопив радісного хлопчика на руки і трохи проніс його, поки вони перейшли вулицю і зайшли у березову алею, яка вела до озера, і так понад озером пішли додому. Внучок крокував поряд, тримаючи дідуся за руку, і розповідав тому, що відбулося за цей тиждень.
Василь Степанович уважно слухав, слідкуючи за тим, як він будує речення і висловлює свою думку. Хлопчик лепетав мов заведений не стихаючи й на хвилину, а дідусь все думав коли сказати йому про Пандочку.
Застилаючи ліжко, бабуся побачила в ньому забуту Пандочку. Відразу подзвонили синові, на що той порадившись із хлопчиком, сказав, щоб не переймалися, внучок побуде без іграшки.
- Зайчику, а ти забувся у нас Пандочку, – нарешті сказав дідусь.
- Я знаю, – відповів онучок і забігши наперед, піднявши обличчя догори, посміхаючись сонячною посмішкою, заглядав дідусеві в очі. – Дідусю, а давай купимо тортик?
Тільки тепер Василь Степанович побачив, що вони дійшли до магазину біля його будинку.
- Купити можна, а що ми скажемо бабусі, яка подія у нас, чи свято?...
- Ми скажемо, що у Пандочки день народження! – весело підморгнув хлопчик.
З цього дня – день народження у Пандочки святкувався кожного місяця, а іноді і двічі на місяць. Пандочці це подобалося.
Василь Степанович більше не спав з Пандочкою і йому снилися звичайні дорослі сни з покійними друзями, колегами по роботі, сама робота, завод на якому він пропрацював все життя та різна нісенітниця, яку він не міг звести до купи…
Чисті, яскраві, лагідні, дитячі сни, які транслювала йому Пандочка – не приходили. Василь Степанович не переймався: «Нехай наш зайчик насолоджується снами Пандочки.
м. Суми.
м. Суми., 26.02.2025 р