Політ
Галинці.
Петько, дванадцятирічний хлопчик, теплого літнього дня сидів на старій здоровенній груші, яка росла за сараєм і замріяно дивися в синє небо, де пропливали білосніжні хмари, весь час змінюючи свій образ і конфігурацію. Над ним пливли різні звірі, птахи, кораблі, автомобілі…
Петько перевів погляд на ставок, що виблискував синню неба і відображенням хмар за їхнім городом. Ставок був від берега порослий верболозом і очеретом і тільки посередині, на глибині. був чистий. Очерет був порізаний проходами по яких плавали на човнах дядьки ставити ятері на карасів.
Протилежний берег був чомусь не порослий очеретом, трішки росла рогоза на мілководді, сам берег зеленів травою, де паслися гуси, або лежали відпочиваючі. Далі теж городи – хуторянські.
На другому березі була вулиця, яку називали – хутір. Погляд Петька був прикутий до будинку, який виглядав зеленим металевим дахом з вишняку. У ньому жила дівчинка з його класу. Вона страшенно подобалася йому. Він ніяк не міг зрозуміти, як від посмішки у неї на щічках з’являються ямочки, від чого у нього провалювалося серце… а ще він не міг дивитися на її колінця котрі виглядали із під коротенької спіднички. Коли довго на них тайком дивитися, починає пливти голова і настає відчуття польоту.
Петько знав це відчуття, бо він літав у сні. Він розказав про це бабусі, він усе їй розказував, бо дуже любив її, то вона сказала одним словом: « Ростеш!». Він не помічав цього, тільки кожну осінь перед школою, мама бідкалися, що потрібно купляти все нове: і черевики, і штани, і пальто. Все виявлялося мале. Штани були, як підстрелені, черевики – не налазили… Петько думав, що це від того, що він ціле літо гайсав босим. З рукавів пальта виглядали червоні потріскані руки, майже по лікті…
А дівчинка була така охайна, така чепурненька, і пахло від неї ромашкою.
Петько хотів з нею поговорити на перерві, та вона все про щось говорила з дівчатами, Петько був серед хлопців і йому було дуже соромно на виду у в сіх підійти до неї. Хлопці можуть дражнити – дівчачур. А от якби він полетів до неї на Той берег, куди вона виганяє гусей, то він би не побоявся до неї заговорити. Він би розповів їй, як він навчився літати, що бачив згори і може б і їй захотілося літати, і вони б літали удвох…
Хлопець знову подивився на небо. По небу пливли величезні океанські лайнери і каравели Колумба…
Між зеленим листям він побачив велику жовту грушу, що одиноко висіла на гілці. Як він її не бачив раніше. Всі груші на відстані витягненої руки були вже давно зірвані і з’їдені, а ця якось сховалася між листям.
Петько підвівся і тримаючись руками за стовбур потягнувся за грушою. Ще трішки… ще трішки… і він вхопить її рукою. Прийшлось встати навшпиньки і тільки він доторкнувся до неї пальцями, як вона відірвалася від гілки і полетіла вниз.
Петько інстинктивно відсахнувся відвернувшись і груша упала йому за комір. І відразу всю спину опекло пекельним вогнем. Немов відро кип’ятку вилили йому за комір. Він несамовито закричав і полетів униз. Під час польоту він хапався руками за гілки зменшуючи швидкість падіння і за хвилину гепнувся на зелену траву. Відразу ж підхопився і як нічого не трапилось побіг стежкою до ставка, на ходу зриваючи з себе сорочку. Добігши до води, він у штанях упав під берегом на мілководді і перевернувшись на спину лежав горілиць дивлячись у синю небо з білими купами хмар. Вогонь на спині трохи стих, але тільки він підіймався, як біль знову повертався і спина горіла вогнем. Скільки не лежи, а треба йти додому.
Петько піднявся з води, умився, зняв і викрутив штани із трусами – труси вдягнув, а штани поніс у руках. Дійшовши до дерева з якого він летів – побачив у траві розбиту жовту грушу, навкруги якої роїлися оси. Ці полосаті «тигри» виїли середину плоду і сиділи там смакуючи солодку зрілу м’якоть, а коли груша упала Петькові за комір, взялися гризти його.
Вдома, бабуся вгледівши свого любимчика, сплеснула руками і запричитала: « О, Божечки! Що з тобою, що трапилося, хто тебе побив!..»
- Оси… – ледве проговорив Петько стримуючи тремтяче схлипування.
Бабуся відвела його в хату, налила у миску теплої води, чистою полотняною ганчіркою обмила йому спину, від чого Петько йойкав і сичав крізь зуби.
Дала чисті труси і вижавши полотно, поклала його у скляну півлітрову баночку та наказала туди помочитися.. Петько помочився і ліг у ліжко на пузо. Бабуся трохи віджала ганчірочку від сечі і накрила йому спину, прикривши зверху старим шерстяним платком. Вогонь на спині стих і Петька обволокло приємним тихим теплом…
- Спи… – лагідно мовила бабуся і пішла з хати.
Як не дивно, але не зважаючи на пережите, Петько провалився у сон.
Йому снилося, що він летить над ставком на Той берег… По зеленій траві бігла дівчинка з двома кісками. Вона весело щось кричала йому махаючи рукам. Вона сміялася і ямочки на її щічках заставляли завмирати Петькове серце...
02. 09.2025 р.
