Київські стогони
з рубрики / циклу «оповідання - 3»
ЧАС невпинно кудись іде і тягне за собою на своїй вічній вуздечці ЗМІНИ, як якусь сліпу коняку на продаж… а щоб йому пусто було…от сам би він взяв та і пожив у тих змінах… неграмотний.
ЯК БУЛО.
Ночі солов’їнії, ночі весняні,
Доли подніпровські наснились мені.
Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б’є.
Молодість мила – ти щастя моє!
Так ось, прокидаєшся рано вранці після теплої літньої ночі, зупиняєш будильник, що весело і дзвінко радіє наступному дню, йдеш на кухню зробити пару ковтків чистої води із-під крану, потім відчиняєш двері на балкон, вдихаєш на повні груди чисте навколишнє повітря, потягуєшся з насолодою всім тілом, дивишся на чисте безхмарне небо, опускаєш очі донизу, а там від стіни і до стіни з довгих дерев’яних ящичків дивляться на тебе і вітають з добрим ранком висаджені квіти, що вже теж проснулися і тягнуться до тебе зеленим листячком і лагідними пелюстками. ГАРНО.
А яка тиша навколо!
Але світ вже починає готуватися до наступаючого дня: десь прошурхотить тролейбус, продзеленькає трамвай, промурмотить автобус, покидаючи зупинку. На вулицях і дорогах поки що тільки де-не-де проїздять вантажівки та «автополивалки», які змивають з міського асфальту його нічні сни.
Робочий день ще не починався, тому вантажівки відпочивають у своїх державних автопарках, а приватний транспорт, та скільки його там і було, досипав собі у саморобних цегляних гаражах і не поспішав нікуди виїздити. ТИХО.
Люд трохи-потроху починає рухатися в різні боки і місто, як і навколишній світ, оживає, щоб, як завжди прожити ще один день. ДОБРЕ.
І ОТ ХІБА ТОДІ ХТОСЬ ДУМАВ, ЩО БУДЕ ІНАКШЕ?
ЯК СТАЛО.
ІНАКШЕ прийшло, як і належить у свій час і зі своїми ЗМІНАМИ (от за що, Господи?!).
Так ось, прокидаєшся рано вранці після теплої літньої ночі, зупиняєш будильник, що весело і дзвінко радіє наступному дню, йдеш на кухню, щоб налити з купленого балону «очищеної» (тобто «мертвої», як у казках) води, бо треба ж продрати горло після сну в наглухо зачиненій квартирі, дивишся у вікно де простір затягнутий чи то природнім туманом, чи то смогом від «вихлопухи», обережно прочиняєш металопластикові двері на балкон, всього лише на вузеньку щілинку щоб висунути в неї свого носа і понюхати, чим там сьогодні пахне в тому навколишньому світі і вирішити: можна тим дихати чи ні? Про квіти і розмов немає, бо вони вже давно не живуть у цьому отруєному пеклі (ну це як для них, люди більш живучі).
Навколо стоїть рівномірний шум, з висоти поверху бачиш на вранішній дорозі / вулиці затор в декілька рядів з приватних легковиків, що везуть кудись дупи своїх власників і які, нагадуючи своїм зовнішнім виглядом вироби якоїсь взуттєвої фабрики, випускають зі своїх труб вихлопні гази, отруюючи повітря на цілий день. І це, ще коли навіть не виїхав на свою роботу державно-промисловий транспорт.
Сідаєш снідати і думаєш: «Та задовбало таке життя!».
Отож.
А чому? Та тому, що відкриваєш Інтернет і час від часу читаєш у ньому:
« У місті погіршилось повітря – столиця у десятці (інколи у світовій!) найбрудніших міст».
Для поліпшення ситуації зі станом повітря рекомендовано:
- зачинити вікна;
- обмежити перебування на вулиці;
- пити багато води;
- якщо є очищувач повітря, то увімкнути його на максимум.
ДОЖИЛИСЯ.
І це при тому, що колись (!) місто було найзеленішим і з найчистішим повітрям у всій Європі! Не пройшло й одного покоління людей, як на вулицю вже краще не виходити, невдовзі в пологових будинках новонародженим будуть зразу ж видавати протигази, щоб їх можна було хоча б додому донести живими.
А чому? Та тому що люди дурніші за мавп!
Пояснення.
Зараз у приватній власності містян десь більше ніж 1 200 000 легкових автомобілів (заможно живуть наші люди!) та ще й приїздить до міста кожного дня тисяч з п’ятдесят, а може й більше і це не рахуючи міського і промислового транспорту і що виходить?... Господи! Рятуй нас!!
Бо при кількості населення і гостей міста десь трохи більше за 3 000 000 чоловік, ми маємо по одній вихлопній трубі на дві живі (?) істоти! І ви будете розповідати про газові камери Освенціма?
Так у нас той «освенцім» кожного дня з самісінького ранку! От уже придурки, так придурки… Господи, якщо ще не все втрачено, то додай їм «правильну» звивину в мозок, може вони наблизяться до людей, чи вже «усьо»?…
Хоча українці, скоріш за все, і на Марсі виживуть, бо що їм ще і робити? Цибульку ж треба буде якось саджати…(це з анекдоту).
Отакі от справи і отаке от життя. Скоро буде як у моєму оповіданні за 2010 рік «Слива в бокалі», не приведи Господи!...
м. Київ, 28 березня 2025 року.
