Незвичайна дружба
з рубрики / циклу «Маленькі казки»
На південному краю глиняного пагорба, біля самого коріння молодого дерева жив собі мурашка на ім`я Кріпс. Ну, звичайно ж, він жив не сам по собі, а у великому мурашнику разом зі своїми братами і сестрами. Як відомо, в мурашиної сім`ї справ - безліч: про молоде потомство потрібно постійно піклуватися, запаси на зиму збирати, щоб було чим в холоди малят годувати, та ще і стежити, щоб вороги не напали зненацька. Отже, клопоту - повний рот. Тому і бігають мурашки туди-сюди цілими днями.
Одного разу, навесні, повертаючись в мурашник, Кріпс тягнув на собі висушену хлібну крихту, яку роздобув у хаті діда Пилипа. Він дуже втомився, тому що дорога була дуже довгою, та і ноша нелегка. Це для нас, людей, від будинку фермера до пагорба всього кілька хвилин ходу, а мурашці на це знадобилося декілька годин.
До входу в мурашник залишалося зовсім недалеко, і Кріпс вирішив останній раз перепочити. Він поклав крихту на землю, озирнувся на всі боки - чи не бачить його хто, і тихенько заспівав жартівливу пісеньку про жука, яку складав дорогою:
На пеньочку жук сидить
І тихенько буркотить:
Жученят малих навчає,
Їм казки розповідає.
Та малі лише регочуть,
Бо давно літати хочуть.
Молода зелена травичка вже вкрила схили пагорба. На шовковичному чагарнику волого виблискували соковиті листочки. Всюди розкривалися перші весняні квіти.
Кріпс помилувався на цю красу і вже взявся, було, за крихту, щоб тягнути її далі, коли його увагу привернув незвичайний гладенький камінчик. Вірніше, камінчик-то був найзвичайнісінький, якщо не брати до уваги того, що він... ворушився! Мурашка спершу навіть не повірив власним очам.
- Агов, скоріше всі сюди! - голосно закричав він.
З усіх боків почали збігатися стурбовані мурашки, намагаючись з`ясувати причину тривоги. Незабаром пришкандибав і старенький мураха - дідусь Грувс. Він сердито проскрипів:
- Чого це ви тут гвалт здійняли?
- Я тут живий камінчик знайшов... - почав збентежено виправдовуватися Кріпс, вказуючи на плаский камінчик. - Ну і... трохи того... розхвилювався.
У цю мить камінчик знову поворушився, наче намагаючись звестися, і знесилено знову осів на землю.
- Ех ви, нетями! - докірливо промовив дідусь Грувс. – Невже не зрозуміли?! Це, напевно, якась рослинка намагається до сонця пробитися, а камінь йому дорогу перекрив. Замість того щоб горлянку дерти, краще б допомогли!
Мурахи дружно кинулися до камінчика, оточили його з усіх боків і разом відтягнули вбік. На тому місці, де він тільки що лежав, з-під землі визирнув маленький блідо-зелений паросток В`юнка, який тягнувся до сонечка, розпрямляючи тендітні листочки.
- Ну, от і все добре, - підсумував дідусь Грувс, а потім скомандував: - Зробили добру справу, а тепер - марш до роботи, нема чого тут даремно байдики бити!
Роботящі мурашки тут же й розбіглися хто куди по своїх справах.
Проте Кріпс не забув про квітковий паросток. Він щодня знаходив хоч декілька хвилин для того, щоб відвідати його. Мурашка приносив в шкаралупі насіннячка крапельку води, і ретельно поливав рослинку, яка піднімалася вище і вище, обвиваючись довкола стовбура дерева.
Незабаром на її стеблинці розкрився перший тендітний блідо-рожевий грамофончик.
- Ой, яка краса! - захоплено прошепотів Кріпс.
Несподівано зверху пролунав тоненький голосок:
- Спасибі тобі, Кріпсе! Ти постійно піклувався про мене, як справжнісінький друг.
Квітка схилилася до самої землі і завмерла перед мурахою.
- Сміливо забирайся на мене, я покажу тобі всю округу з висоти, - сказала вона.
Кріпс швиденько видерся на квітку і та піднялася вгору. У мурашки від захвату навіть дух перехопило. Він ще ніколи в своєму житті не бачив весь луг цілком.
З тих пір Кріпс щодня навідувався до В`юнка і подовгу сидів на квітці, милуючись околицями рідного мурашника і мріючи.
Непомітно промайнула квітуча весна, день за днем - пролетіло спекотне літо, а за ним і жовто-багряна осінь настала. В`юнок став зовсім великим, а квітів на ньому тепер було видимо-невидимо. Проте Кріпс засумував, засмутився.
- Що ж тепер буде, В`юнок? - запитав він одного дня. - Скоро зима прийде, і ти... замерзнеш. Який жаль, що ти не можеш жити глибоко під землею в мурашнику. У нас там завжди тепло і затишно...
В`юнок засміявся, немов кришталевий дзвіночок задзвенів, а потім заспокоїв приятеля:
- Не хвилюйся, Кріпсе. Коли настануть холоди, і мої квіти всохнуть, візьми з них насіннячко і заховай у себе в мурашнику, а навесні закопай в землю - і я знову виросту.
- От здорово! - зрадів мурашка. - Виходить, наступного року ми з тобою знову зустрінемося і будемо товаришувати?!
- Ну звичайно ж! - запевнив його В`юнок.
Поступово дні ставали коротшими і коротшими. Зовсім пожовкла травиця, пов`янули квіти. Дружна мурашина сім`я закінчувала останні приготування до зимівлі.
У один з таких днів Кріпс, як завжди прибіг відвідати В`юнка.
- Привіт! - вигукнув він, але відповіді не почув.
Листя квітки померхнуло і зморщилося. Кріпс здогадався, що прийшов той час, про який казав приятель. Він почекав ще декілька днів, поки пелюстки зовсім висохли, а потім вибрав саме краще насіннячко і відніс його в мурашник. Там Кріпс дбайливо заховав насіннячко В`юнка в сухому і теплому куточку, а сам улігся поряд з ним в зимівлю.
Мурашник надійно запакували до весни.
Біла господиня зими - колюча завірюха намітала на лугу високі снігові замети. Весь глиняний пагорб занесло аж по саму верхівку. А Гримляча вода навіть замерзла і вкрилася товстим шаром візерункового льоду. Але Кріпс нічого цього не знав. Він солодко спав і бачив у добрих снах квітучий В`юнок.
Скільки б не панувала господиня зима, скільки б не кружляли округою заметілі, а і їм прийшов кінець.
Знову розтанула льодова шуба на струмку, і він весело задзюрчав. Набубнявіли на чагарнику молоді бруньки. Сонечко почало зігрівати землю теплими променями. Радісно заспівали птахи, вітаючи юну красуню весну. Прийшла пора відчиняти мурашник.
Дочекавшись, коли весняне сонечко повністю розтопило сніг і добре прогріло землю, Кріпс вибрався з мурашника і посадив насіннячко В`юнка неподалік від входу. Він дбайливо розпушував землю, поливав її, і незабаром з`явився молоденький паросток. Тепер вже залишилося чекати зовсім не довго.
Ледве розкрилася сама перша квітка, як мурашка нарешті почув знайомий голос:
- Привіт, Кріпсе!
- Привіт, В`юнок! Я такий радий тебе бачити! - вигукнув він.
Весело сяяло тепле сонечко, і друзі знову були разом.