Посмішка долі
- Отже, - похмуро дивлячись собі під ноги, сказав сутенер Грицько до дівчат. – Три дні будемо мати головний біль під назвою – Спонсори приїхали.
- Ох, ах, - заойкали дівчата, - така халепа, така напасть.
- Де ж ми їх приймати будемо? – замислено спитала дівчина з ім.!ям Весела Зося.
- Де, де, - огризнувся Грицько, - звісно, не в цій халабуді.
Хтось у кутку пирснув.
- Кому тут смішно? – Грицько грізно звів біляві бровки, майже не видні на його низькому лобі. – Комашко, ти? – знайшов він очами кремезну з пишними формами дівчину. - Ти свій процент завжди маєш, коли спонсорські надходження розтеренькуємо. Як і всі інші, між іншим.
Дівчата, погоджуючись, закивали головами.
- Так, Гриню, так. То що ж будемо робити? Треба ж щось і показати. Ні ремонту, ні нових меблів. Все таргани поїли… - хихикнула Весела Зося.
- От тому на три дні переїжджаємо на нові квартири, у центрі, біля будинку місцевої влади.
- Нарешті я центр побачу, – мрійливо присвиснула Темна Конячка. – А то вже який рік з цього сараю на околиці на світ дивлюся.
- А ніхто тобі і не обіцяв, що буде легко! – підняв голос Грицько. – Усім зараз важко… Треба розуміти сучасне світове становище. Хоч інколи новини політичні дивитись треба.
- Та коли? – обурено проговорила дівчина на і!я Конопля, потираючи носа, який давно вже став червоним. – Працюємо, мов каторжні, по 20 годин на добу. Ще й вимагають якусь політичну грамотність… Неподобство, де справедливість…Ми не раби.
- Так, так, - відмахнувся головний від її слів, як від мухи дурної. – Знаю, які ти новини дивишся весь час. Але до діла. Отже, переходимо на легальне становище… на три дні. Називатися будемо – Культурно-розважальний комплекс « Посмішка». Девіз цього елітного закладу буде – Ніхто без посмішки від нас не піде!
- Там буде і ванна, і парфуми елітн, і і шовкова постіль, і білі халати? – спитала знов мрійливо Темна Конячка.
- Так, я тільки приїхав з Еміратів, всього цього набрав з номеру готелю. Гадаю, на три дні хватить.
Дівчата почали перешіптуватися.
- Що, що там за секрети від начальника?
- Гм, - підняла руку, як на уроці в школі, Комашка. – То може і до перукарні нам заглянути? А то втомилося безплатно дівчатам зачіски робити, а без натхнення, кожен скаже, нема краси. А спонсори ж захочуть красу побачити… за свої гроші.
- Гаразд, буде вам салон-перукарня. Виділю на це гроші, – подивився підозріло на каблучки на пальцях Веселої Зосі.
- Нііііі!– закричала Весела Зося . - Це не золото, біжутерія! Це пам!ять, не віддам!
- Ну добре, хай поки так, але гадаю, ви хитрі, обманюєте начальника і щось таки ховаєте від мене в потаємних місцях, але пізніше повернемось до цього питання, шмон зроблю, коли спонсори поїдуть.
«»»»
Шмон великий не прийшлося сутенеру Грицьку робити, бо той барак згорів. Горів довго, наче не хотів, пручався, наче живе створіння, яке тут мало своє місце, і не хотіло його кидать, пихкало, геготіло, диміло, сварилося грізно.
Кажуть, бачили там, на попелищі, якусь постать худеньку, що танцювала на вуглях і радісно щось співала. То була Глуха Настуня. Вона приїхала з якогось глухого кутка країни, говорила на незрозумілому нікому діалекті. Мову борделю так і не вивчила. Глуха Настуня нічого не зрозуміла на тому засіданні і по своєму пояснила собі метушню серед дівчат, їх збори, переїзд. Тому з радістю підпалила своє минуле і більше її ніхто не бачив. А культурно-розважальний центр Посмішка так і залишився на новому місці, знайшовши нових спонсорів, більш вигідних. Ось така посмішка долі.
2025р.