Казка. Про Зайця на Горісі
Мудрий Заєць жив у лісі
На високому Горісі,
Дивувались: - Як забрався?
Як високо так дістався?
- Як забравсь – і сам не знаю,
Сам дивуюсь і питаю,
Стрибав, йщов, не йшов – так спав,
Казочки оповідав.
Дивлюсь – вже серед гілля,
А в Горіха ж – висота!
Видно добре з висоти
Куди стрибать, куди йти!
Пташки ж з Зайця не глумили,
Своїм пір’ячком накрили,
Зміг, забрався – то й живи
Серед Неба висоти.
«»»
Лисиця ж у Зайця спитала –
- От я тебе наздоганяла,
А ти, хоч старий, не спіймався,
В горісі від мене сховався.
- Я лиш те робив, бо по долі
Що мав, те робив, без сваволі –
Тікать, то тікав, сидіть – так сидів,
Прийшлось полетіть - полетів…
Свого, знаєш, я не цурався,
В ігру «Хто мерщій» я теж грався,
Ти добрий гравець – теж по долі!
Та я вже награвся доволі.
- Чому ж я не мудра, як ти?
Чому не дивлюсь з висоти?
- Для тебе горіх – висота,
Для мене ж – домівка моя.
Хто мудрий з нас вдвох – й не вгадаю,
Я рішень важких не шукаю,
Ось бачу – капкан за кущами,
Ти краще порухай вусами -
Щоб з Зайцем про щось торохтіти,
Придумай, що будеш робити,
Як пастку тобі обминути,
Щоб хвостиком тільки лизнути.
Лисиця мерщій схаменулась,
Від марних бесід відвернулась,
І пастку тихцем обійшла…
А Заєць? Сидів, де гілля.
«»»
Лисиця ж до Вовка біжить,
Йому про дива торохтить,
Про Мудрого Зайця з горіху,
Про те, що життя таке – втіху!
- Там будемо жить-поживати,
На здобич з верхів чатувати,
З верхів гарний є краєвид,
Чудовий, ох-ох, апетит!
Каміння вони поскладали,
По ньому до гілля дістали,
Рішучі, все можуть вони.
Літать – базікання дурні.
Так з Вовком вони й збудували
Хатину, де сплять чорні гави,
На гілках не дуже високо,
От ж буде їм там морока!
На здобич вони виглядали,
На здобич вони чатували,
Та поки злізали – та здобич тікала,
Голодні були, дуже злі –
Вовк дав штурхана тій Кумі.
- Якби не твої теревені,
Я мав би чогось до вечері!
Хатину на гілці зламав,
В свій схов земний помандрував.
Така-то була дивина,
Ходила Лисиця сумна –
Не кожний в верхах приживеться,
Не кожному хліб там знайдеться.
2010р.