Хвороба Кухуліна
з рубрики / циклу «Саги Ірландії»
Раз на рік збиралися всі улади разом на свято Самайн, і продовжувалось це зібрання три дні перед Самайн, на самий день Самайн і три дні після нього. І поки продовжувалося це свято, що справлялось раз на рік на рівнині Муртемне, не було там нічого іншого, як ігри та гуляння, блиск і краса, банкети та пригощання. Тому-то і славилось святкування Самайн по всій Ірландії.
Любимою ж справою воїнів, що там збиралися, було вихвалятися своїми перемогами і подвигами. Щоби підтвердити свої оповідки, вони приносили з собою в кишенях відрізані кінці язиків всіх убитих ними ворогів; багато ж хто, щоб збільшити число, ще прибавляли до них язики чотириногих тварин. І починалась похвальба, причому кожен говорив у свою чергу. Але при цьому бувало ось що. У кожного воїна на боці висів меч, і, коли воїн брехав, вістря його меча неодмінно зверталось проти нього. Так меч був порукою правдивості воїна.
Одного разу зібралися на таке свято, на рівнині Муртемне, всі улади; не вистачало тільки двох: Конана Переможного і Фергуса, сина Ройга.
- Почнемо святкування, - сказали улади.
- Неможна починати його, - заперечив Кухулін, - поки не прийшли Конан і Фергус. Бо Фергус був його прийомним батьком, а Конан – молочним братом. Тоді сказав Сенха.
- Будемо поки-що грати в шахи, слухати пісні і дивитися на змагання у спритності.
В той час коли вони всім цим розважалися, над озером, що було неподалік від них, зібралася зграя птахів. Більш прекрасних птахів ніхто ще не бачив у Ірландії. Жінок охопило бажання отримати їх, і вони засперечалися поміж собою, чий чоловік виявиться більш спритним у пійманні цих птахів.
- Я хотіла б отримати по одному птахові на кожне плече, - сказала Етне Айтенкайтрех, дружина Конхобара.
- І ми всі хотіли б таке ж саме, - вигукнули інші.
- Якщо тільки для кого-небудь будуть спіймані ці птахи, то, перш за все для мене, - сказала Етне Інгуба, кохана Кухуліна.
- Як же нам бути? – спитали жінки.
- Не важко сказати, - промовила Леборхам, дочка Ауе і Адарк, - я піду до Кухуліна і попрошу його виконати ваше бажання.
Вона підійшла до Кухуліна і сказала йому:
- Жінкам було би приємно, якби ти спіймав для них цих птахів.
Кухулін схопився за меча, погрожуючи вдарити її:
- Уладські блудниці не знайшли нічого кращого, як посилати мене сьогодні полювати на птахів для них!
- Ти неправий, - заперечила Леборхам, - гніваючись на них. Адже ти винуватець одного з трьох збитків, які спіткали уладських жінок, - винуватець їх кривизни. (Бо три збитки спіткали уланських жінок: горбатість, заїкання і кривизна. Саме всі ті із них, що були закоханими в Конана Переможного, горбились: ті, що були закоханими в Кускрайда Заїку з Махи, сина Конхобара, говорили заїкаючись; ті ж, що були закохані в Кухуліна, кривіли на одне око заради схожості з ним, з любові до нього, - бо, коли Кухулін впадав в бойову лють, одне око його так глибоко входило всередину голови, що і журавель не зміг би його дістати, а друге викочувалось назовні, величезне, як котел, в якому варять ціле теля). (1)
- Приготуй для нас колісницю, о Лойг! – вигукнув Кухулін.
Лойг запріг коней, і Кухулін помчав на колісниці. Він здійснив на птахів такий напад зі своїм мечем, що їхні лапи і крила попадали у воду. (2) Кухулін, за допомогою Лойга, захопив усіх птахів і поділив їх поміж жінками. Кожна отримала по два птаха, окрім однієї лише Етне Інгуби, якій нічого не дісталось. Підійшов Кухулін до своєї коханої.
- Ти сердишся на мене? – спитав він її.
- Зовсім ні, - відповідала вона, я охоче поступилася їм цими птахами. Адже ти знаєш, що серед них немає жодної, яка б не любила тебе і не належала б тобі хоча б частиною. Я ж жодною частинкою не належу нікому іншому: я вся твоя.
- Так не сердься ж, - сказав Кухулін. – Коли знову з’являться птахи на рівнині Муртемне або Бойне, (3) ти отримаєш двох найпрекрасніших із них.
Трохи згодом над озером з’явилося два птахи, з’єднані в пару ланцюжком з червоного золота. Вони співали так солодко, що всі хто їх слухав поринули у сон. Кухулін одразу ж рушив на них.
- Послухайся нас, не чіпай цих птахів, - сказали йому Лойг і Етне. – В них приховується таємна сила.
- Буде нагода, - додала Етне, - і ти дістанеш мені інших.
- Ви думаєте, я не дотримаюсь свого слова! – вигукнув Кухулін. – Не бувати цьому. Вклади камінь в пращу, о Лойг!
Лойг взяв камінь і вклав у пращу. Кухулін метнув його у птахів, але не попав.
- Горе мені! – вигукнув Кухулін.
Він взяв другий камінь, знову метнув його і знову мимо.
- Прийшла напасть до мене! – вигукнув він. – З тих пір, як я володію зброєю, ніколи до цього дня я не робив промаху.
Він метнув у птахів свого списа. Він пронизав крило однієї з них, і зразу ж вони обидва зникли під водою.
Тоді Кухулін відійшов убік. Він притулився спиною до високого плаского каменя (4) Туга напала на нього, і невдовзі він поринув у сон. І уві сні з’явились до нього дві жінки, - одна в зеленому плащі, друга – в пурпуровому, п’ять разів обгорнутого навколо пліч. Та, що була в зеленому, підійшла до нього, засміялась і вдарила його нагайкою. Потім підійшла друга, засміялась теж і вдарила його таким же чином. І так тяглося довго: вони підходили до нього по-черзі і вдаряли його, поки він не став вже дуже близьким до смерті; тоді вони обидві зникли.
Улади, дивлячись, що з Кухуліном робиться щось незрозуміле, хотіли його розбудити.
- Не торкайтесь його, - сказав Фергус. – У нього зараз видіння.
Прокинувся Кухулін від сну.
- Що з тобою було? – спитали його улади.
Але він був ледве в силах сказати одне:
- Віднесіть мене до мого дому, в ліжко.
Його віднесли, як він сказав, і він пролежав у ліжку цілий рік, нікому не сказавши ні слова.
Рівно через рік, такого ж дня Самайн, Кухулін лежав у себе, а навколо нього сиділо декілька уладів: з одного боку – Фергус, з другого – Конан Переможний, біля узголів’я – Лугайд Кривавих Шрамів, а біля його ніг Етне Інгуба. Раптом до будинку зайшов якийсь чоловік і сів навпроти ложа Кухуліна.
- Для чого прийшов ти сюди? - спитав його Конан Переможний.
- Якби був здоровим той, хто лежить тут, - відповів прибулець, - він би був захистом для мене проти всіх уладів. Хворий же і слабкий, який він зараз, він для мене буде ще кращим захисником. Я прийшов, щоб з ним поговорити, і тому я нікого не боюся.
- Якщо так, ласкаво просимо! – відповідали улади. – Не бійся нічого.
Тоді піднявся прибулець і заспівав:
О Кухуліне, сумний у тебе вигляд!
Чи довго триматиме недуга твоя!
Тебе б зцілили, якби були тут.
Милі дочки Айда Абрата.
Сказала Лібан, царствена подруга
Лабрайда Швидкого на рівнині Круах
(Вона знала що Фанд, мила сестра її,
Бажає розділити ложе з Кухуліном).
«Світлим буде той день для моєї країни,
Коли Кухулін відвідає її!
Він отримає тут золото і срібло,
Скільки захоче вина для спраги своєї.
О, якби вже був тут тепер мій милий
Герой Кухулін, син Суалтама!
Те, що з’явилось тобі у сонному видінні,
Один звершиш ти, без допомоги війська».
В стороні півдня, на рівнині Муртемне,
У ніч під Самайн, о Кухуліне мій,
Не на зло собі, а для зцілення
Зустрінеш ти Лібан, яку я шлю до тебе. (5)
- Що ти за чоловік? – спитали його присутні.
- Я – Айнгус, (6) син Айда Абрайта, - відповідав він і зразу ж зник, і ніхто не знав, звідкіля він з’явився і куди він подівся. Кухулін же піднявся зі свого ліжка і заговорив.
- Довго ми чекали, коли ти встанеш! – вигукнули улади. – Розкажи нам тепер, що з тобою було?
- В минулий Самайн я поринув у сон, - сказав Кухулін, і він розповів їм про все, що йому привиділось.
- Що ж мені тепер робити, о Конхобар, пане мій? – спитав він, закінчивши свою розповідь.
- Що тобі робити? – відповів той. – Встань і піди зараз до того самого каменю, біля якого тобі з’явилося видіння.
Кухулін так і зробив, і біля цього каменю з’явилась перед ним жінка в зеленому плащі.
- В добрий час, Кухулін, - сказала вона йому.
- Для мене це не в добрий час, - відповідав він. - Що означала ваша поява рік тому назад?
- Ми приходили тоді зовсім не для того, щоб спричинити тобі зло, але щоб прохати тебе про дружбу і допомогу. Ось і тепер мене послала до тебе Фанд, дочка Айда Абрата, щоб переговорити з тобою. Мананнан, син Лера, (7) її чоловік, покинув її, і нині вона направила на тебе любов свою. Я ж – Лібан, сестра її. Лабрайд Швидкої-на-Меч-Руки, чоловік мій, готовий віддати тобі Фанд, якщо тільки ти згоден битися хоча б один день разом з ним проти Сенаха Привида, Еохайда Іула і Еогана Інбіра, (8) ворогів його.
- Зараз я не в змозі битися з воїнами, - сказав Кухулін.
- Невдовзі ти будеш зовсім здоровим, - відповідала Лібан, - і повернеться до тебе вся сила, якої тобі ще не вистачає. Ти повинен це зробити це для Лабрайда, бо він найвеличніший герой у світі.
- Де ж він живе? – спитав Кухулін.
- Він живе на Рівнині Блаженства, - відповідала вона.
- Мені було б легше піти в інші краї, - сказав Кухулін. – Нехай з тобою спочатку піде Лойг, щоб дізнатися, звідкіля ти прийшла.
- Нехай же він іде зі мною, - сказала Лібан.
Лойг відправився разом із нею, і вони досягли меж країни, де знаходилась Фанд.
Наблизилась Лібан до Лойга і, взявши його за плече, сказала:
- Тепер ти не підеш звідси живим ні за що, якщо жінка не допоможе тобі.
- Незвичним для нас було до цього часу, - сказав Лойг, - щоб жінки захищали нас.
- Жаль, дуже все-таки жаль, - сказала Лібан, - що не Кухулін зараз тут замість тебе.
- Та і я був би радий, якби він був тут замість мене, - промовив Лойг.
Вони рушили далі і прийшли на берег, навпроти якого лежав острів. Прямо перед собою на воді вони побачили бронзового човна. Вони сіли в нього, переправились на острів і пішли до дверей дому. Назустріч їм вийшов чоловік. Лібан звернулась до нього:
Скажи мені, де Лабрайд Швидкої-на-Меч-Руки,
Вождь – повелитель переможної раті,
Що обагряє кров’ю вістря списів,
Чию колісницю увінчує перемога!
Відповідав їй чоловік:
- Ти спитала, де Лабрайд Син Швидкості?
Він не бариться, він на подвиг швидкий.
Збирає він свою рать на бій,
Що заллє собою поле Фідгі (9) все.
Після цього вони увійшли в дім. Було в ньому тричі п’ятдесят лож, і тричі п’ятдесят жінок було там. Всі вони вітали Лойга.
- Привіт тобі Лойг, заради тієї з якою ти прийшов! І коли ти вже прийшов сюди, то привіт тобі заради тебе самого!
- Що ти зараз хочеш робити, о Лойг? – спитала Лібан. – Чи підеш ти до Фанд, щоби поговорити з нею?
- Я пішов би до неї зараз, якби знав, де її знайти, - відповідав той.
- Не важко сказати, - мовила Лібан. – Вона в кімнаті поряд.
Вони пройшли до Фанд, і вона привітала їх так само, як і інші жінки.
(Фанд була дочкою Айда Абрата, ім’я якого значить Полум’я Вії, а це означає зіниця. Ім’я ж Фанд, дочки його, значить Сльоза, бо сльоза є дочкою зіниці, з якої вона витікає Так назвали дівчину через її чистоту, а також з причини її краси, - бо не знайти було у світі іншої, схожої на неї красою). (10)
В цей час вони почули шум колісниці Лабрайда, що під’їздив до острова. (11)
- Не радісний нині Лабрайд, - сказала Лібан. – Пішли, поговоримо з ним.
Вони вийшли йому назустріч, і вона привітала його такою промовою:
Привіт тобі, Лабрайд Швидкої-до-Меча-Руки,
Спадкоємець предків - списоносців малих, (12)
Що дробиш щити, ламаєш списи,
Раниш воїнів, крушиш славних!
Ти рвешся у січу – і ти в ній прекрасний! –
Ти крушиш війська, кидаєш багатства,
О герой-вихор, привіт тобі, Лабрайд!
Привіт, о Лабрайд Швидкої-до-Меча-Руки!
Нічого не відповів Лабрайд. Знову заговорила дівчина:
Привіт тобі, Лабрайд, Меч-Швидкий-у-Січі,
Швидкий на милість, для всіх захисник,
Жадібний до бою, терплячий до ран,
З високою промовою, з міцною правдою.
З доброю владою, сміливою рукою,
Вражаючий у гніві, упокорював бійців,
Володар коней! Привіт тобі, Лабрайд!
Привіт тобі, Лабрайд, Меч-Швидкий-у-Січі!
Але Лабрайд продовжував мовчати. І знову заспівала дівчина:
Привіт тобі, Лабрайд Швидкої-до-Меча-Руки,
Найхоробріший із бійців, гордовитіший моря,
Крушитель зухвалих, зачинатель битв,
Решето бійців, захисник слабких,
Упокорювач гордих! Привіт, о Лабрайд!
Привіт тобі, Лабрайд Швидкої-до-Меча-Руки!
- Не мила мені твоя промова, о жінко, відповів Лабрайд і заспівав:
- Чужа мені гордість, чужа мені пиха,
Не каламутить мені розум обман гордині!
Трудна битва, тяжка, зла
Очікує нас у блиску мечів,
Проти потужно згуртованої раті
Ворогів – Еохайна Іула і племені.
- Порадій же, - сказала Лібан.- Лойг, візник Кухуліна, тут з нами. Це Кухулін прислав його сюди, і він, мабуть дасть нам військо на допомогу.
Тоді Лабрайд сказав Лойгу:
- Привіт тобі, о Лойг, заради жінки, з якою ти прибув сюди, і ради того, хто прислав тебе! Зараз же повертайся до себе, о Лойг, Лібан проводить тебе.
Лойг повернувся назад і повідав Кухуліну і другим уладам все, що з ним сталося і що він бачив:
Бачив країну я добру і світлу,
Там немає обману, брехня невідома,
Бійців короля я ще бачив,
Лабрайда Швидкої-до-Меча-Руки-в-Січі.
Коли я проходив рівнину Луад,
Бачив на ній я Древо Перемоги.
На тій же рівнині, на пагорбі,
Бачив я пару зміюк двоголових.
Коли я досяг світлого місця
Де проживає Лібан, вона сказала мені:
«Милий ти, о Лойг, мені, але все ж миліше
Мені був би Кухулін замість тебе».
Краса – перемога без пролиття крові –
Доля дочок Айда Абрата.
Фанд так прекрасна – о, виблиск слави! –
Що королевам з нею не зрівнятись.
Там живуть – мені так сказали
Безгрішне плем’я батька -Адама. (13)
Але красою Фанд, як я бачив,
І всіх, хто там живе перевершує.
Ще я бачив бійців там світлих,
Що билися різною зброєю,
Також одяг, кольорові тканини,
Набагато красивіший за наш одяг.
На банкеті я бачив багато милих жінок,
Багато дівчат, прекрасних собою.
На полюванні, серед пагорбів лісистих,
Там змагалися красиві юнаки.
В домі - багато співаків і музикантів
Для розваг жінок і дівчат
Якби я не поспішав скоріше вернутись.
Я б там віддався солодкій знемозі.
Прекрасна Етне, коли перед нами
Стоїть вона на горбі високому.
Але та жінка, що я тобі назвав,
Красою незрівнянною відбирає розум.
Слухаючи його, Кухулін піднявся на ложі і сидів, закривши обличчя рукою. У міру того як Лойг розповідав, він відчував, як розум його проясняється і сили прибувають.
Трохи згодом, Кухулін сказав Лойгу:
- Тепер, о Лойг, піди розшукай мою дружину Емер і розкажи їй все, що зі мною було. Скажи їй також, що мені з кожним часом стає легше. Нехай вона прийде відвідати мене.
Пішов Лойг до Емер і розповів їй, в якому стані знаходиться Кухулін.
- Погано для твоєї честі, о Лойг, - сказала йому Емер, - що ти, маючи справу з сідами, ти не дістав від них ліків для зцілення твого хазяїна. Ганьба уладам за те, що вони не шукають можливості допомогти йому. Якби Конхобар був поранений, або Фергус занурився в сон, або Конан Переможний отримав каліцтво, - Кухулін швидко б їм допоміг!
І вона заспівала:
Горе! Тяжкий біль охопив мене
Через любимого мною Кухуліна,
Серце і шкіра болять у мене,
О, якби я змогла допомогти йому!
Горе! Серце моє закривавлене
Стражданням за бійця рівнин,
Що не може він вийти, як раніше,
На зібрання у свято Самайн.
Прибитий він до свого ложа
Через видіння, що стало перед ним.
Згасає мій голос, заслаб зовсім
Від страждання і мук його!
Місяць, зиму, літо, цілий рік уже,
У вічній дрімоті, без гарного сну,
В тяжкому мовчанні, слова ласки не чуючи.
Лежить, о Лойг, страждаючи, Кухулін мій!
Швидко зібралась Емер, прийшла до Емайн - Махи, увійшла в дім Кухуліна і сіла біля його ложа.
- Ганьба тобі, - сказала вона, - що лежиш ти хворий через любов жінки. Від довгого лежання збільшується недуга твоя.
Довго вона йому так говорила, а потім заспівала:
О, прокинься від сну, герой Уладу!
Підіймись скоріше, бадьорий і міцний!
Згадай великого короля Емайн –
Не мила йому дрімота твоя.
Згадай про його могутні плечі,
Роги в домі його, наповнені пивом!
Згадай колісниці, що мчать по рівнині,
Гра в шахи – їхній геройський біг!
Подивись на силу його воїнів,
На його дівчат, благородних і ніжних,
На його хоробрих царствених васалів,
На величних королів його!
Подивись: підступає вже час зимовий,
Кожен час наближає чарівність зими.
Подивись на все, що творить вона:
Який довгий холод! Як зів’яли всі фарби!
Впертий сон несе хворість з недугою,
Довге лежання віднімає силу,
Надмірний сон шкідливий, як ситому – їжа,
Він вісник смерті, її рідний брат.
Струси ж дрімоту, відпочинок п’яних,
Відкинь її силою могутньої волі!
Говорю це тобі з любові до тебе:
О, устань скоріше, герой Уладу!
Піднявся Кухулін, провів рукою по обличчю і струсив з себе слабість і заціпеніння. Він встав на весь зріст і пішов до каменя, біля якого йому було видіння. Там знову з’явилась йому Лібан і знову почала кликати його до своєї країни.
- Де ж знаходиться Лабрайд? – спитав Кухулін.
- Не важко сказати, - відповіла Лібан.
І вона заспівала:
Проживає Лабрайд над водою світлою,
Там, де блукають жінок натовпи.
Без утруднень ти прибудеш туди,
Якщо відшукати хочеш Лабрайда Швидкого.
Його смілива рука вражає сотні.
Повинен бути майстром, хто його опише.
Чистий пурпур, самий прекрасний –
Ось колір обличчя Лабрайда.
Скалить вовчу пащеку лютая січа
Під його гострим, червоним мечем.
Він крушить списи диких полчищ,
Дробить щити – захист ворожий.
Все його тіло – зрячеє око,
Він не видасть в бою співтовариша,
Перший серед всього свого народу,
Він один вразив багато тисяч.
Цей дивний герой, нещадний до ворога,
Нині вторгся в країну Еохайда Іула.
Його волосся – золоте віття.
Його дихання – аромат вина.
Цей дивний герой, нещадний до ворога,
Спрямував свій набіг у далекі краї.
Човни змагаються у бігу з кіньми
Навколо острова, де проживає Лабрайд.
Вершитель багатьох подвигів на морі –
Лабрайд Швидкої-на-Меч-Руки.
Не схожий він зовсім на псів лінивих,
Захищає він багатьох, охороняючи їхній сон.
Вудила його – з червоного золота.
Все наповнене у нього коштовностями.
На кришталевих стовпах і на срібних
Стоїть той будинок, де живе Лабрайд.
Два короля проживають у ньому:
Лабрайд – один, другий Фальбе Світлий. (14)
Тричі п’ятдесят мужів навколо кожного,
Всіх їх вміщує один будинок.
Кожне ложе – на ніжках бронзових,
Стовпи всі позолочені.
Кожне ложе, наче свічею,
Осіяється самоцвітним яскравим каменем.
Ззовні, перед дверима, з боку заходу,
Там, де заходить сонце увечері,
Пасуться коні зі строкатою гривою,
Сірої або темно пурпурної масті.
Перед другими дверима, з боку сходу,
Стоять три дерева, пурпурово-скляні,
Птахи на гілках їх солодким співом
Ніжать слух дітей королівських.
Посеред двору стоїть дерево,
З гілок якого ллється солодка музика.
Все зі срібла воно, у сонячних променях
Сяє воно, наче золото.
Тричі двадцять дерев там, віття яких
То сплітається разом, то розходиться.
Кожне годує триста мужів
Плодами рясними без твердої шкірки.
Є чудесний тайник в благородному сиді,
Тричі п’ятдесят у ньому кольорових плащів,
До кожного із них з краю прикріплена
Яскраво блискуча золота пряжка.
Є там бочонок зі звеселяючим пивом
Для мешканців дому цього.
Скільки б не випили, воно там є,
Не зникає, - вічно він повний.
Кухулін відправився разом з нею до її країни; він взяв з собою і свою колісницю і Лойга - візника. Коли вони прибули на острів Лабрайда, всі жінки там вітали його. В особливості ж його вітала Фанд.
- Що ми тепер будемо робити? – спитав Кухулін.
- Не важко відповісти, - сказав Лабрайд. – Ми підемо подивитись на війська ворогів.
Вони наблизились до ворожого війська і окинули його поглядом: незчисленним воно здалося їм.
- Тепер відійди, - сказав Кухулін Лабрайду.
Той пішов, і Кухулін залишився один біля ворогів. Його присутність видали ворогам два чарівних ворона, яких вони створили в допомогу собі.
І все військо вишикувалось зімкнутим строєм, так щоб неможливо було увірватися всередину його: вся країна, здавалось, була зайнята ним.
Рано вранці пішов Еохайл Іул до струмка, щоби помити руки. Кухулін узнав його по плечу, що просвічувало під плащем. Він метнув у нього списа, і він пронизав Еохайла і ще тридцять трьох воїнів, що стояли позаду нього. Тоді кинувся на нього Сенах Привид, і довго бились вони, але врешті-решт Кухулін здолав і його.
Тим часом підоспів Лабрайд, і вороги кинулись тікати перед ними.
Лабрайд попросив Кухуліна припинити побоїще. Тоді Лойг сказав йому:
- Я боюсь, як би мій хазяїн не повернув свій бойовий запал проти нас, бо він ще не наситився битвою. Підіть і приготуйте три чана з холодною водою, щоби він остудив у них свій запал. Він стрибне у перший чан – і вода закипить у ньому; затим стрибне до другого – і вода стане в ньому нестерпно гарячою; і лиш коли він стрибне до третього чану, вода стане в міру гарячою.
Коли жінки побачили Кухуліна, який повертався з битви, Фанд заспівала йому:
Дивний герой на колісниці
Повертається до нас; він безбородий і юний,
Прекрасний і славний його переможний в’їзд
Цим вечором після бою у Фідге.
Не ніжну пісню вітрило (15) співає
На колісниці, кров’ю окрашеній;
Слух вражає грім колісниці,
Мірна пісня коліс дзвінких.
Могутні коні мчать колісницю
Не відірвати мені від них очей:
Я не бачила їм подібних,
Він швидше весіннього вітру.
П’ятдесят золотих яблук у нього в руках.
Він їх кидає і ловить на льоту. (16)
Не знайти короля йому рівного
Ні за лагідністю, ні за люттю.
На кожній його щоці – дві цятки:
Одна цятка – як червона кров,
Друга – зелена, голуба – третя,
Четверта – ніжного кольору пурпуру.
Погляд його метає сім променів світла, (17)
Брешуть, що начебто в гніві він сліпне. (18)
Над прекрасними його очами –
Згини чорних, як жучки, брів.
А на голові бійця дивного –
Про це знає вся Ірландія –
Три шари волосся різного кольору.
Юний і прекрасний безбородий герой.
Меч в руці його, кривавий і разючий.
Рукоять у нього срібна.
Золоті на щиті його шишки,
А краї щита – з білої бронзи.
В лютій січі уражає він ворогів,
Розсікає поле палаючої битви.
Серед воїнів всіх не знайдете ви
Рівного Кухуліну юному!
Ось прийшов у наші краї Кухулін,
Юний герой з рівнини Муртемне!
Довго чекали його, і зустріли
Ми, дві дочки Айда Арбата.
Краплі крові червоної стікають
По древку спису, що в руці його.
Клич видає він могутній і грізний.
Горе його ворогам, що його почули!
Потім заспівала Лібан, вітаючи його:
Привіт тобі, вепр переможний!
О, повелитель рівнини Муртемне!
Твій задум дуже високий! Ти гордість бійців!
Цвіт воїнства! Випробувач моці!
Готовий до бою з ворогами уладів!
Серце перемоги! Червоний, як кров!
Миле погляду жінок твоє прекрасне обличчя!
Привіт тобі, Кухуліне, червоний як кров!
Після цього Кухулін розділив ложе Фанд і пробув цілий місяць біля неї. Коли ж минув місяць він попрощався з нею. Вона сказала йому:
- Куди б ти не покликав мене на побачення кохання, я прийду.
Невдовзі після повернення Кухуліна до Ірландії, він призвав Фанд на побачення кохання до Ібур-Кінд-Трахта. Узнала про це Емер, дружина Кухуліна. Вона взяла ножа і відправилась в призначене місце у супроводі п’ятдесяти жінок, щоб вбити дівчину.
Кухулін і Лойг в цей час сиділи і грали в шахи, не помічаючи наближення жінок. Але Фанд побачила їх і сказала Лойгу:
- Подивись, о Лойг, що я там бачу!
- Що там може бути? – мовив Лойг і подивився.
Сказала йому Фанд:
- Оглянься, о Лойг, назад. Тебе підслуховують прекрасні мудрі жінки. Їхні груди прикрашені золотом, і у кожної із них по гострому ножу голубої сталі в правій руці. Схожі на лютих воїнів, що йдуть у бій, ці прекрасні жінки. Бачу я, це – Емер, дочка Форгала. Змінила вона свою стать і вдачу.
Сказав Кухулін, звертаючись до Фанд:
Не бійся нічого. Вона не чіпатиме тебе.
Зійди на колісницю, сядь на подушку,
Залиту сонцем, під мій захист.
Я обороню тебе проти всіх жінок.
Скільки б їх не було, з чотирьох кінців Уладу.
Сміливе діло Емер замислила,
Дочка Форгала, зі своїми подругами.
Але вона не посягне на тебе, поки ти зі мною.
І, звертаючись до Емер, він продовжив:
Я відступаю перед тобою, о жінко,
Як відступають перед друзями.
Я не уражу списом жорстоким
Твою тремтячу, занесену руку.
Я не виб’ю з твоєї руки тонкого ножа.
Гнів твій слабкий проти нас і безпомічний,
Занадто велика сила моя,
Щоб схилитися перед волею жінки.
- Скажи мені, о Кухуліне, - сказала Емер, що примусило тебе зганьбити мене перед всіма жінками Уладу, перед всіма жінками Ірландії, перед усіма людьми честі? Таємно я прийшла сюди, але з твердою рішучістю. Бо, при всій своїй гордості, ти не можеш покинути дружину, як би сильно не бажав цього.
- Скажи мені, о Емер, - відповідав Кухулін, - для чого ти хочеш завадити мені трохи побути біля цієї жінки? Чиста, благородна, світла, гідна короля ця жінка, що прибула сюди великими, широкими хвилями із-за моря. Прекрасна вона собою і з високого роду, майстерна у вишиванні і різному рукоділлі, розумна, тверда в думках, розсудлива. Багата вона кіньми і різною худобою, і немає нічого під небом, чого б вона не зробила заради свого милого друга, як би тяжко їй це не було, якби він того побажав. А ти, Емер, не знайдеш іншого воїна, прекрасного, що не боїться ран, переможного в січі, який би був рівним мені.
- Жінка, до якої ти нині прив’язаний, - сказала Емер, - без сумніву, не краще, чим я. Але, воістину, адже все червоне – красиве, нове – біле, те що високо лежить – бажане, все звичне – гірке, все недостатнє – чудове, все відоме – презирливе: в цьому вся людська мудрість. О чоловік мій, колись я була в повазі у тебе, і це могло б знову бути так, якби ти захотів!
І вона поринула у велику скорботу.
- Клянусь тобі, - вигукнув Кухулін, - ти мені дорога, і будеш дорогою для мене, допоки живеш!
- Значить ти покидаєш мене? – спитала Фанд.
- Вірніше, мене покидає він, - сказав Емер.
- Ні! – вигукнула Фанд. – Це мене він покидає. Мені вже давно це загрожувало.
Вона поринула в скорботу і печаль. Соромно стало їй, що вона покинута і так швидко повинна повернутися до себе. Стражданням стала для неї її велика любов до Кухуліна, і свою жалобу вона вилила в пісні:
Тепер повинна я рушити в дорогу,
Миле місце повинна я покинути,
Не по волі своїй, - честь кличе мене,
Між тим як я б хотіла лишитись.
Не дивуйся ж ти, що мені було б миліше
Лишитись тут, поряд з тобою,
Під захистом твоїм, чим повертатись
У терем свій, до Айда Абрата.
О Емер, з тобою лишається чоловік твій,
Він покинув мене, дружино прекрасна!
Хоча рука моя не дістане його,
Душа моя буде прагнути до нього.
Багато героїв сватались до мене
І в домі моєму, і в гущині лісу, -
Я відкинула всі їх намагання,
Зберігаючи свою недоступність.
Горе приносить любов до людини,
Яка відвертає від тебе свій погляд!
Краще піти, чим лишатись,
Коли не бачиш до себе любові.
П’ятдесят подруг привела з собою
Ти сюди, Емер світловолоса,
Щоб напасти на Фанд – о злий вчинок! –
Щоб образить її, щоби вбити її.
Тричі п’ятдесят є подруг у мене,
Краси неймовірної, мужа не знаючих,
В домі моєму, і завжди вони
Відвернуть образу, мене захистять.
В цей час узнав Мананнан про те, що відбувається, - про те, що Фанд, дочка Айда Арбата, дружина його, витримує нерівну боротьбу проти жінок Уладу, і що Кухулін повинен покинути її. Він поспішив до неї зі сходу і розшукав її. Він наблизився до неї так, що ніхто, окрім неї одної, не побачив його. Збентеження і каяття охопили Фанд, коли вона побачила його, і вона заспівала:
Дивіться на Мананнана, сина Лєра,
Жителя рівнин Еогана Інбіра!
Мананнан, що високо стоїть у світі!
Був час, коли я його любила.
Але потім сталося – гучний крик серця! –
Я його розлюбила заради другого.
Крихке кохання, йде шляхом таємним,
Нам не зрозуміти його, якби і хотіли.
Коли я була разом із сином Лєра
В теремі своєму, в замку Інбіра,
Здавалось нам, що ніщо у світі
Ніколи не розлучить мене з ним.
Коли прекрасний, він став моїм мужем,
Я була йому вірною дружиною.
Золоте зап’ястя він подарував мені,
Як викуп честі, дар весільної ночі.
Коли я йшла до нього, привела з собою
П’ятдесят дівчат у строкатому одязі
І дала йому п’ятдесят мужів
Для служби йому, окрім дівчат.
Чотири рази по п’ятдесят – то не вигадка! –
Числа людей дому нашого:
Двічі п’ятдесят мужів, щасливих, здорових,
Двічі п’ятдесят дівчат, прекрасних, квітучих.
Бачу, по морю скаче сюди за мною,
Невидимий погляду нерозумних людей,
Вершник, покритий піною морською;
Немає йому потреби в човні дерев’яному.
Ось прискакав він, ось уже серед нас він.
Лиш той його бачить, хто з племені сідів:
Він своєю мудрістю бачить всіх, хто живе,
Навіть коли вони вдалині від нас.
Така моя доля – вже здійснилась вона.
Немає у нас, жінок, розуму в коханні;
Той муж, якого так сильно полюбила я,
Нині приніс мені гірке страждання.
Прощавай, Кухулін, мій Пес прекрасний!
Честь кличе мене геть від тебе.
Якщо не знайшла я того, що хотіла.
Моїм залишається право піти.
Ось настала хвилина розлуки.
Не з легким серцем я йду,
Важка образа, нанесена мені.
Прощавай, о Лойг, син Ріангабара!
Повертаюсь я до свого чоловіка,
Який нічим мене не образить.
Щоб не сказали, що зникла таємно,
Дивіться всі, як я відбуваю.
Закінчивши свою промову, дівчина підійшла до Мананнана. Той привітав її і сказав:
- Добро тобі, дівчино! Чи будеш ти тепер чекати Кухуліна, чи поїдеш зі мною?
- Ось моє слово, - відповідала вона. – Є серед вас двох один, якому б я віддала перевагу бути моїм чоловіком. Але я піду за тобою і не буду чекати Кухуліна, бо він покинув мене… І ще є тому причина, о мій милий: біля тебе немає гідної тебе королеви, в Кухуліна ж така є.
Але, коли Кухулін побачив, що дівчина віддаляється з Мананнаном, він вигукнув:
- Що ж тепер буде, о Лойг?
- Що буде? – відповідав той. – Фанд йде з Мананнаном, сином Лєра, тому що вона тобі не полюбилась.
Тоді Кухулін зробив три великих стрибка (19) уверх і стільки ж на схід, в бік Луахайру. І довгий час після цього він жив, не приймаючи їжі і питва, в горах.
Ночував він на дорозі, що вела до Мід-Луахайру. (20)
Емер пішла до Конхобара в Емайн-Маху і розповіла йому, що сталося з Кухуліном. Тоді Конхобар послав співаків, віщунів і друїдів, щоби вони взяли його і привели до Емайн-Махи. Кухулін спочатку хотів їх убити. Але вони заспівали перед ним свої чарівні пісні, міцно тримаючи його за руки і за ноги, допоки не почав прояснятися його розум. Після цього він попросив пити. Вони дали йому напій забуття. І, випивши його, він забув про Фанд і про все, що з ним було. Потім вони дали такий самий напій Емер, бо і вона була в такому ж стані. Мананнан же потряс своїм плащем між Фанд і Кухуліном, щоби вони після цього ніколи більше не зустрічалися.
ПРИМІТКИ:
1)… весь абзац, укладений в дужки, - пояснювальна вставка переписувача. Розуміти це потрібно, мабуть-що, так, що вказані тілесні вади з’являлися у жінок лише тоді, коли вони дивились на героїв або з любов’ю думали про них. (Можливо, що ми маємо тут слід «уподібнювальної магії»). Про чудове «спотворення» Кухуліна див. прим. 24 до «Сват до Емер».
2)… очевидно, Кухулін, щоби вразити птахів, що літали над озером, застосував один зі своїх чудесних «бойових прийомів», саме «прийом пташиного полювання», що складався в широкому та довгому круговому стрибку у повітрі.
3)… одна з головних рік Ірландії, що протікала в описуваній місцевості.
4)… мабуть-що, один із менгірів – культових стоячих каменів, багато яких зустрічаються на Кавказі, на берегах Середземного моря і в особливості на Британських островах, де вони відносяться до епохи, що передувала приходу кельтів. Останні поєднали з ними різні релігійні і магічні повір’я і назвали їх «каменями друїдів».
5)…в оригіналі не зовсім ясно, які рядки містять промови Фанд і Лібан, і які самого вісника. Зроблене розділення – приблизне. Про Лібан в іншій повісті говориться, що їй прийшлося прожити ( в одному з її перетворень) 300 років в образі лосося в озері Lough Neagh (у північно-східному краю Ірландії, на південь від графства Antrim). Лабрайд, Айд Абрат і Фанд, здається, ніде більше не згадується; можливо, що імена двох останніх вигадані, щоб виправдати красиву гру слів. Рівнина Круах лежить в казковій країні.
6)…очевидно, персонаж, тотожний з Айнгусом, «Сином юного» (натяк на вічну молодість богів), - інакше – сином Дагди («Доброго бога»), вождя «племені богині Данан». Цей Айнгус, один з видатних богів, мав також земне потомство, до якого належав Фахтна Фатах, верховний король Ірландії, що жив у ІІ ст. до н.е. і який був, згідно з однією з версій, батьком Конхобара. Житлом Айнгуса був знаменитий Бруг (тобто «Великий дім») Айнгуса, на північному березі ріки Бойни (нині – містечко Newgrange, на південь від міста Slane). Там розташоване величезне древнє кладовище Ірландії, що тягнеться вздовж Бойни на 3 милі, з 20 величезними курганами, всередині яких були зроблені штучні печери; ще й зараз збереглися там чисельні стовпи і багато прикрашені могильні пам’ятники. Коли Айнгус розділив участь інших богів, що перетворились на сидів – мешканців пагорбів, один із цих курганів був оголошений його житлом.
7)…і перший і другий – боги моря.
8)…міфічні персонажі, що належали до племені злих духів.
9)…область у потойбічному світі.
10)…весь абзац укладений в дужки, - додаток-коментар редактора або переписувача книги.
11)…Лабрайд їде на колісниці по морю, як по суші, зовсім так само, як Мананнан в «Плаванні Брана».
12)…сіди відрізнялися красою і малим зростом.
13)… пізніша вставка переписувача-християнина.
14)…міфічний персонаж, з інших джерел невідомий.
15)…метафора: навіс над колісницею.
16)…Кухулін славився майстерністю в жонглюванні предметами.
17)…в кожному оці Кухуліна було по декілька зіниць.
18)…натяк на «спотворення» Кухуліна, про яке говориться у «Сватанні до Емер».
19)…про незвичайні стрибки Кухуліна див. у «Сватанні до Емер».
20)…гірський хребет Мід – Луахайр, де жив збожеволівший від кохання Кухулін, знаходиться на півдні Ірландії, на кордоні графства Limerik і Kerri, дуже далеко від західного узбережжя, де відбулася зустріч Кухуліна і Фанд.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
Ірландія, VIII ст. н. е.