Найновіші публікації в розділі «Мелодрама»

Пошук по сайту

  • Ірина Руденко
    5 | 5

    «Ледащо» — Оповідання

     © Ірина Руденко

    Невелике оповідання про складність вибору між покликанням та зручною кар`єрою, про складні сімейні стосунки, а найбільше - про розуміння, яке є основою усіх гармонійних стосунків.

  • 5 | 1

    Хочете жити, як в Гонконзі? «Хочете жити, як в Гонконзі?» (Ерік Сігал, 1977) — Рецензії 18+

     © Суворий

    Чи хочеться комусь жити, як в Гонконзі, питання риторичне. Звичайно хочеться отримати все і відразу, приїхати на все готове в Гонконг і не задумуватися звідки воно взялося. Але в Вашій країні, де Ви живете, життя можливо далеко не гонконгське. Тому хотілося б знати, що ж наслідувати і в якій послідовності? І, якими будуть оті перші ознаки надходження того гонконгського життя?

  • 5 | 1

    Щоденник останнього романтика «Щоденник останнього романтика» — Бувальщина

     © Вентана

    Тим осіннім днем я побачив її вперше. Вона раптово з’явилася й так само раптово зникла. Яскраво-червона сукенка робила її сліпучою плямою, виділяючи посеред інших. Дві брунатних косички, портфель за плечима й дзвінкий сміх. Яким же я був дурнем… Пройшов повз і не помітив. А коли повернув голову, було вже запізно – потік людей збив мене з ніг.

  • 5 | 1

    Отак і сидимо… «Отак і сидимо…» — Нарис

     © Вентана

    Мурчить клубок у горлі від невимовлених слів, марних обіцянок, до нудотних думок і телефонних дзвінків о першій годині ночі.

    Чомусь не спиться…

  • Ірина Затинейко-Михалевич
    5 | 5

    «Знахар сьогодення» — Бувальщина

     © Ірина Затинейко-Михалевич

    Правда завтрашня така невтішна інколи, що краще жити нині*! Живіть сьогодні так, щоб ваше «завтра» мене так не засмучувало. Тоді я Вам розкажу більше!» - хтось ображався, а хтось змінював своє життя дивовижним чином цієї ж миті.

  • Саня Малаш
    5 | 8

    «Редактор до Бога ридає» — Оповідання

     © Саня Малаш

    Із циклу "Злі історії з добрим фіналом".
    Життя Наталі минає в редагуванні художніх творів. Цього разу вона стикається з таким складним випадком, що доводиться просити про допомогу друзів. Але, здається, Наталка кричить посеред пустелі, бо ніхто її не чує...

  • Твоя Світла
    5 | 6

    «Привіт?» — Лист

     © Твоя Світла

    Ти завжди казав, що я приворожила тебе зеленими очима. Я завжди казала, що кохаю не тебе, а твою гітару. Неправда, я любила її лише тоді, коли вона була в твоїх руках.

  • Ге Орій
    5 | 5

    «За щастям» — Оповідання

     © Ге Орій

    Поїхати до благодатного Їзраїлю звичайний українець може з кількох причин: відпочинок в екзотичній країні (якщо грошей підкопить); за заробітком та за примарним щастям - адже надія помирає останньою - чи не так?

  • Босорканя Йовжівна
    5 | 6

    «Останній крок» — Оповідання

     © Босорканя Йовжівна

    Життя…смерть…останній крок у прірву. А ви коли-небудь задумувалися над тим, чому одні люди, під тягарем і негараздів, здаються, вирішуючи добровільно піти з життя? А інші? Інші борються до останнього. І, навіть, коли надії вже не лишається, продовжують боротися, виграючи в життя хвилину за хвилиною. Чому так? Для чого нам дані випробування у житті?

  • Луч Света
    5 | 2

    «Острівець» — Новела

     © Луч Света

    Усі люди самотні. Ти скажеш, що це не так, що у цьому бурхливому світі бути одиноким важко, що просто не дадуть побути наодинці із собою, навіть коли хочеш цього. А я відповім тобі: усі ми – робінзони серед людей. Мільярди загублених душ-острівців.

  • Луч Света

    «Останній засіб» — Есе

     © Луч Света

    Летіти в обійми непролазних хащів, у пазурі хижих звірів. І хай гілля хльоскає в обличчя, хай чагарі виколять очі, що посміли глянути на нього приязно, хай видеруть серце, що мліло й тонуло в ніжності.

  • Ірина Червінська-Мандич
    5 | 1

    «Ключик» (частина 2) — Оповідання 18+

     © Ірина Червінська-Мандич

    Так уже повелось в цьому містечку, що з настанням холодів найпершими на них реагують старі стальні трубопроводи в підвалах будівель. Реагують свищами і тріщинами різного калібру, прорваними прокладками на фланцевих з’єднаннях, бригадами сантехніків в засмальцьованих спецівках у сирих підвалах та балонами з карбідом біля під’їздів. А також багатогодинною відсутністю води.

  • Ірина Червінська-Мандич
    5 | 1

    «Ключик» (частина 1) — Оповідання 18+

     © Ірина Червінська-Мандич

    Корабельний дзвін вибив час обіду. Усі одночасно покидали зброю долі. Їй-бо, якісь диваки на цьому судні – у них на палубі точиться кривавища, а їм харчі в голові. Воістину голод не тітка! Але так було шкода випускати таку красу з рук.

  • Віра
    5 | 4

    «Прощання» — Лист

     © Віра

    ... Як же я хочу своїми змерзлими пальцями доторкнутись до твого обличчя, занурити руку в світлі пасма твого волосся...

  • Луч Света
    5 | 5

    «Світло – в тобі» — Есе

     © Луч Света

    Коли темрява поглинає Тебе, не заплющуй очі зі страху, бо тоді, коли настане ранок, Ти можеш не встигнути вхопити перший пастельно-рожевий світанковий спалах. Почуй мій голос, що шепотів на вушко: «Світло – в тобі».

  • Луч Света
    5 | 9

    «Я завжди дивлюся на тебе...» — Есе

     © Луч Света

    Тому що я не можу залишатися з тобою віч-на-віч. Мені стає тісною планета.
    Тому що мені важко говорити з тобою про серйозні речі, а про особисте тим паче. Голос зривається, руки тремтять, і світ смислів стає розмитим, і важко вимовити те, що справді хочу сказати.
    Тому що твої радості – моя втіха, твої тривоги – мої безсонні ночі, твій біль, прикритий маскою безтурботності, – мої відкриті рани.
    Тому що навіть якщо в театрі життя нам не знайдеться місць поруч, я сяду в проході – біля твоїх ніг.
    Тому що ніколи тебе не забуду.
    Тому що я дивлюся на тебе завжди…

  • Кміть-Балицька Юлія-Анна
    3 | 2

    «Гаргулія вечірнього міста» — Новела 18+

     © Кміть-Балицька Юлія-Анна

                    Ти серед ночі тихо плачеш, -
                    Я чую за вікном твій крик.
                    Та я не знаю, що це значить –
                    Розум мій до нього звик.
     
                    Під місяцем обличчя грієш,
                    І шкіра, ніби срібло, сяє.
                    Ти ще про спокій тихо мрієш,
                    Якого тут, на жаль, немає.
     
                    Ти знов згорнула свої крила,
                    Руками ніжно обійняла.
                    І світ цей ще не залишила,
                    Але у інший не попала...

Анотація до розділу «Мелодрама»