
«Без кохання» — Оповідання 18+
© Юлія Дмитренко-ДеспоташвіліІсторія однієї молодої пари. Чи було між ними кохання? Хай читач вирішує сам. А от у що вилилися пошуки його, про це в оповіданні.
Історія однієї молодої пари. Чи було між ними кохання? Хай читач вирішує сам. А от у що вилилися пошуки його, про це в оповіданні.
До чого може призвести вiдчай. На що здатні люди заради помсти. У що може перетворити життя одна юнацька помилка. І, звичайно, про силу кохання ...
Невелике оповідання про складність вибору між покликанням та зручною кар`єрою, про складні сімейні стосунки, а найбільше - про розуміння, яке є основою усіх гармонійних стосунків.
Чи хочеться комусь жити, як в Гонконзі, питання риторичне. Звичайно хочеться отримати все і відразу, приїхати на все готове в Гонконг і не задумуватися звідки воно взялося. Але в Вашій країні, де Ви живете, життя можливо далеко не гонконгське. Тому хотілося б знати, що ж наслідувати і в якій послідовності? І, якими будуть оті перші ознаки надходження того гонконгського життя?
Тим осіннім днем я побачив її вперше. Вона раптово з’явилася й так само раптово зникла. Яскраво-червона сукенка робила її сліпучою плямою, виділяючи посеред інших. Дві брунатних косички, портфель за плечима й дзвінкий сміх. Яким же я був дурнем… Пройшов повз і не помітив. А коли повернув голову, було вже запізно – потік людей збив мене з ніг.
Мурчить клубок у горлі від невимовлених слів, марних обіцянок, до нудотних думок і телефонних дзвінків о першій годині ночі.
Чомусь не спиться…
Правда завтрашня така невтішна інколи, що краще жити нині*! Живіть сьогодні так, щоб ваше «завтра» мене так не засмучувало. Тоді я Вам розкажу більше!» - хтось ображався, а хтось змінював своє життя дивовижним чином цієї ж миті.
Було таке, чи не було? Але ж, кажуть люди, що було-таки колись на Вкраїнi... Ось послухай, розповiм тобi зараз про те, як кoваль щастя шукав...
Було таке, чи не було? Але ж, кажуть люди, що було-таки колись на Вкраїнi... Ось послухай, розповiм тобi зараз про те, як кoваль щастя шукав...
Було таке, чи не було? Але ж, кажуть люди, що було-таки колись на Вкраїнi... Ось послухай, розповiм тобi зараз про те, як кoваль щастя шукав......
Було таке, чи не було? Але ж, кажуть люди, що було-таки колись на Вкраїнi... Ось послухай, розповiм тобi зараз про те, як кoваль щастя шукав...
Із циклу "Злі історії з добрим фіналом".
Життя Наталі минає в редагуванні художніх творів. Цього разу вона стикається з таким складним випадком, що доводиться просити про допомогу друзів. Але, здається, Наталка кричить посеред пустелі, бо ніхто її не чує...
Ти завжди казав, що я приворожила тебе зеленими очима. Я завжди казала, що кохаю не тебе, а твою гітару. Неправда, я любила її лише тоді, коли вона була в твоїх руках.
Поїхати до благодатного Їзраїлю звичайний українець може з кількох причин: відпочинок в екзотичній країні (якщо грошей підкопить); за заробітком та за примарним щастям - адже надія помирає останньою - чи не так?
"Щастя, здоров`я, удачі!" - не втомлюйся повторювати ці слова людям...
Ангел, упавший з Небес. Ангел обмінявший святість і вічне життя, задля спасіння однієї людини. Чи правильний його вибір? Як далі складатимться її життя? Який вибір вона зробить в наступнй раз? Хто знає?
Життя…смерть…останній крок у прірву. А ви коли-небудь задумувалися над тим, чому одні люди, під тягарем і негараздів, здаються, вирішуючи добровільно піти з життя? А інші? Інші борються до останнього. І, навіть, коли надії вже не лишається, продовжують боротися, виграючи в життя хвилину за хвилиною. Чому так? Для чого нам дані випробування у житті?
нас повінчали небеса, життя нас нас поєднало, із чаші випили вина гіркого і солодкого не мало...
Феникс – мифологическая птица, которая обладает способностью сжигать себя и затем возрождаться.
Я никогда не жду ответа. Я пишу в никуда и при этом не чувствую пустоты.
За деякий час з-за густих дерев на галявину викотились Ганна Петрівна і якась невідома тітка.
Усі люди самотні. Ти скажеш, що це не так, що у цьому бурхливому світі бути одиноким важко, що просто не дадуть побути наодинці із собою, навіть коли хочеш цього. А я відповім тобі: усі ми – робінзони серед людей. Мільярди загублених душ-острівців.
Летіти в обійми непролазних хащів, у пазурі хижих звірів. І хай гілля хльоскає в обличчя, хай чагарі виколять очі, що посміли глянути на нього приязно, хай видеруть серце, що мліло й тонуло в ніжності.
Так уже повелось в цьому містечку, що з настанням холодів найпершими на них реагують старі стальні трубопроводи в підвалах будівель. Реагують свищами і тріщинами різного калібру, прорваними прокладками на фланцевих з’єднаннях, бригадами сантехніків в засмальцьованих спецівках у сирих підвалах та балонами з карбідом біля під’їздів. А також багатогодинною відсутністю води.
Корабельний дзвін вибив час обіду. Усі одночасно покидали зброю долі. Їй-бо, якісь диваки на цьому судні – у них на палубі точиться кривавища, а їм харчі в голові. Воістину голод не тітка! Але так було шкода випускати таку красу з рук.
... Як же я хочу своїми змерзлими пальцями доторкнутись до твого обличчя, занурити руку в світлі пасма твого волосся...
Колись у передвівторок ти напишеш зірками на опівнічному небі слова поета: «Прив’язаність – рабство. Любов – свобода». То буде наша остання ніч.
Побачити Париж та померти. Помирати в Костеві плани зовсім не входило, а от відрядження на атлантичне узбережжя Франції з вихідними в Парижі було попереду.
Коли темрява поглинає Тебе, не заплющуй очі зі страху, бо тоді, коли настане ранок, Ти можеш не встигнути вхопити перший пастельно-рожевий світанковий спалах. Почуй мій голос, що шепотів на вушко: «Світло – в тобі».
Тому що я не можу залишатися з тобою віч-на-віч. Мені стає тісною планета.
Тому що мені важко говорити з тобою про серйозні речі, а про особисте тим паче. Голос зривається, руки тремтять, і світ смислів стає розмитим, і важко вимовити те, що справді хочу сказати.
Тому що твої радості – моя втіха, твої тривоги – мої безсонні ночі, твій біль, прикритий маскою безтурботності, – мої відкриті рани.
Тому що навіть якщо в театрі життя нам не знайдеться місць поруч, я сяду в проході – біля твоїх ніг.
Тому що ніколи тебе не забуду.
Тому що я дивлюся на тебе завжди…