Ніч осіннього танго
з рубрики / циклу «Мініатюри»
Як зазвичай, у призначений час, коли місто вже солодко спало в лагідних обіймах чарівниці ночі й дивилося романтичні сни, на темних вулицях тихо з`явилася Осінь. Але цього разу вона прийшла не у своєму звичайному бальному вбранні, витканому з остигаючих сонячних променів і розшитому прощальним золотавим багрянцем, - ні, сьогодні володарка меланхолійних мрій з`явилася в незвичайній, навіть дещо легковажній сукні кльош у жовтуватих плямах з якимись темними цятками, злегка просвіченій загадковим світлом нічних ліхтарів. А все було через ту приємну і хвилюючу мелодію палкого танго, яку наспівував для неї пустотливий Вітерець, грайливо кружляючи навколо Осені та жартівливо смикаючи поділ її сукні...
- Ох, іноді виникає таке нестерпне бажання відкинути умовності... забути всі зобов`язання... і хоч трішечки побути просто жінкою... - тихо промовила Осінь, зупинившись під одним із ліхтарів і мрійливо приплющивши очі.
- Ну, то стань нею, - вкрадливо прошепотів Вітерець.
Він обережно торкнувся долоні Осені та її талії, немов досвідчений танцювальний партнер, і вона несподівано відчула себе в його впевнених обіймах. Мелодія залунала голосніше, хоча навряд чи хто-небудь міг почути її, оскільки це романтичне танго призначалося лише для неї однієї - володарки золотої пори... Утім, нині вона справді почувалася просто жінкою і, немов кидаючись у вир головою, віддалася палкому ритму танцю. Вітерець закружляв її, наче по танцполу, змушуючи здійснювати короткі пробіжки з раптовим завмиранням наприкінці, то тягуче погойдуючись, ковзати межею майданчика, окресленого світловим колом від ліхтаря, або ж, велично підкинувши голову, йти в наступ і відступати, а потім знов ковзати, не помічаючи перебігу часу. Лише тільки мовчазні свідки-глядачі - темні вікна сплячих будинків насолоджувалися цим феєричним видовищем, та ще й зелене листя дерев, немов зачароване, тихо і неспішно змінювало своє забарвлення на золотаве...
Але якою б казковою не була ніч осіннього танго, на жаль, закінчилася і вона. Ніхто з мешканців міста так і не дізнався, яка щаслива нині була Осінь, танцюючи з Вітерцем, але про це мовчазно свідчила коштовна жовтизна, яка щедро прикрасила за одну лише ніч учора ще зелене листя...