Вася і Дощ
з рубрики / циклу «оповідання - 3»
Ніч була тихою і лагідною.
Ближче до ранку Васі приснився коротенький сон: він, ще першокласник, спускається розкішними сходами біля Оперного театру, навколо літо, а зліва, внизу, вже зранку продають свіженьке морозиво. Він підійшов до тітки - продавчині, дістав з кишеньки двадцять копійок і купив порцію справжнього пломбіру, відійшов убік і почав його їсти. В ті часи смартфонів ще не було, тому він, смакуючи морозиво, спокійно розглядав усе навколо себе. Дивився на зелений газончик біля Оперного, на той бік вулиці, де ще стояли двоповерхові будиночки і так йому було добре, що навіть і на думку не спадало, що він колись виросте.
А зараз він підвівся з ліжка, почухав потилицю, порухав плечима і, хляпаючи капцями по підлозі, підійшов до вікна. Порухом руки відсунув убік штору, подивився на світ за вікном і зітхнув:
«От, холера, знову був дощ, і коли вже він перестане йти, так хочеться справжнього літа!».
І тут, невідомо звідкіля, йому почувся голос:
«Вася! А як ти сьогодні уночі спав?»
«Та наче добре, слава богу. Під ранок, так і дитинство приснилось, а що?»
- Та, отож… - голос уже звучав десь поряд, але звідкіля було незрозуміло. - Та не крути головою, ти мене не побачиш.
- А хто ти?
- Хто, хто… Дощ. – пролунало знову.
- Дощ?
- Угу. – угукнуло поряд. – Всю ніч рятував вас від прильотів.*
- Яких прильотів?
- Вася, ну ти як вчора народився, у вас позавчорашньої ночі прильоти були? Були. А дощу не було. Сьогодні я всю ніч лив, як із відра, і прильотів не було, зрозумів?
- Ні, не зрозумів. – Вася був інженером. – Вони що, в дощ не літають?
- Ні, для них ще не придумали парасольки.)))
«Ахрєнєть!» - подумав Вася. – «Що це зі мною? Старію я, чи що? Треба було в дитинстві більше казок читати, а не захоплюватися Піфагором, воно з усіма інженерами так, чи тільки зі мною? Як вже дістали ці безсонні ночі. Х-у-у-ух!» - Вася видихнув із себе повітря і розправив плечі, треба триматися твердо, вирішив він, а то не приведи господи… і він пішов на кухню заварювати собі чай «Граф Грей», хоч щось реальне.
***
- Ну як чайок, Вася? Та не крути ти головою я – скрізь і ніде, зрозумів?
- Не знаю, я не чаклун, а – інженер, зрозумів? До речі: питання чисто фізичне – ти, як Дощ, давно існуєш у цьому світі?
- З першої краплі, яка тільки впала на землю, а що?
- Та хотів би спитати, коли вже ти тут так давно - що твориться з цим життям на цій планеті?
- Що твориться з життям? Та все як і завжди, а що?
- Тобто воно і раніше всіх задовбувало?
- Та ні, окрім «розумак», звичайно, а так наче і нічого, життя як життя, раз за разом відновлюється, що б там з ним не відбувалося.
- А що – воно може і зникало?
- Та не зовсім. Скажу тобі коротенько, щоб вчені потім не створили з цього науку. Ось дивись: є планета, на ній вирує життя, яке тільки можна собі уявити, ну все Господь передбачив, окрім – марксистів. Так от, через деякий час (можливо два-три мільярди років, чи й більше) на ній з’являються марксисти і організовують колгоспи і колгоспники через два-три століття з’їдають всіх динозаврів і невдовзі зникають самі від голодної смерті, бо колгоспники. Через мільйонів двадцять – тридцять Земля оклигала від вселенської біди і на ній почали з’являтися вже тільки мамонти, звичайно ж їжі було менше, але і до цих пір невідомо, хто повідомив марксистам, що на Землі знову з’явилася їжа. І вони не забарилися, і все повторилося: колгоспи, трудодні, праця від світанку і до заходу, і знову голодомор, і вони зникають з останнім мамонтом, і це було (за моїм сприйняттям часу) зовсім недавно. Але земля знову одужала і, як тільки це сталося, зразу ж з’явилися марксисти, але враховуючи колишній досвід вони задумали (та вже і почали виробляти) замінити живих людей на залізних шітманів. От тільки якщо вони почнуть заправляти це залізяччя водою, так знову все зникне, і я в тому числі, Земля перетвориться на пустелю, ну, як це вже сталося на Марсі, там теж вони попрацювали. Єдина крихітна користь з усього цього в тому, що Ілону Маску не треба бути летіти на Марс, хай вже будує свою дачу на Землі, адже людей не буде.
До тебе прохання – нікому про це не розказуй, в лікарню ти, можливо, і не попадеш, а от наука точно виникне, бо у них, вчених, та як і у письменників теж, споконвічна нестача сюжетів про це життя.
- Слухай, ну я зовсім охренів. Та не буду я нікому нічого розказувати, я ж – інженер, а тут таке, таке… я не знаю, може до церкви сходити?
- То вже сам дивись, як тобі краще буде, а мені вже потрібно відлітати, бо з Сахари по Інтернету надійшов запит на дощ, так що треба поспішати…
- На хвилиночку, будь ласка! Слухай, ти ж бачиш, що у нас тут твориться, як би ми не жили, а жити хочеться, так ти, того, по можливості прикрий нас своїм ливнем: і природі на радість і нас врятуєш, га?
- Та добре, добре буду читати прогнози в Інтернеті, а за ними і діяти. І якщо ВАШІ вгадають правильно, то я вам і допоможу своїм ливнем. Бувай…
- Бувай, братику, бувай! – А вже до себе сказав - Та прогнозам можуть вірити тільки люди, такі вони вже вродилися. Ну і життя, ну і життя…
Прильоти* - це коли на районі з третьої години ночі і до самого ранку чути вибухи ракет і те. як наші хлопці з кулеметів збивають ворожі «щахеди».
3 червня 2026 року.
м. Київ, 3 червня 2026 року.