Quattro stagioni
Вереснева п’яцца раптом ожила їхнім сміхом. Повз мене проходила компанія дівчат — так, як ходять лише близькі: одна щось розповідає, друга вже сміється наперед, третя поправляє подрузі волосся на ходу, четверта обертається назад і щось вигукує тим, хто залишився позаду. Вони були зовсім різні: одна — швидка, майже вітряна; друга — тепла й сонячна; третя — тиха, з поглядом кудись усередину себе; четверта — трохи прохолодна, стримана, але з тією особливою красою, яку не відразу розгадуєш. Їхні сукні ловили вітер, кроки плуталися між собою, а сміх на мить перекрив навіть міський гамір. Я дивилася їм услід і раптом усміхнулася: знову мене минули чотири пори року, подумала я. Тільки тепер вони подорослішали — і, дивна річ, стали ще красивішими.