Пробудження: 2036-й
Частина 32-33 32
Це була все та сама камера — з тим самим головним «елементом інтер’єру»: величезним металевим кубом. Але тепер, з огляду на особливі обставини й оголошену тривогу, їх супроводжував уже не один, а два офіцери.
Що одразу здивувало Дхар’Ні (і анітрохи Сергія) — це спосіб утримання в’язня. Уродженець Плеяд знав, що на Землю вже давно передали значно надійніші, екологічніші та зручніші в керуванні — словом, передові — системи контролю. Їхніх можливостей із лишком вистачило б д для ізоляції подібних злочинців із ворожого космічного табору.
І поки охорона, нервуючи в присутності представника ГФС, перевіряла працездатність обладнання камери — чистої води показуха, — Дхар’Ні тихо запитав, у чому причина.
— Ти, можливо, не повіриш, — почав Сергій здалеку, — однак із вашим приходом на Землю, на жаль, іще мало що змінилося. І це не докір на адресу ГФС, яка не має права здійснювати революційні перетворення на власний розсуд — без узгодження із земними урядами...
Він зробив коротку паузу й продовжив:
— У нас, на жаль, досі не викорінили горезвісну корупцію. І уяви собі — хоч це й звучить дико, — багато з того, що було передано на Землю, включно з вашими озонаторами та генераторами електромагнітного кокона для створення оздоровчого середовища в камерах різних розмірів, уже стоїть... у приватних одиночних камерах засуджених олігархів і хабарників державного масштабу: держчиновників різних рівнів, які прокралися, аж до колишніх президентів.
Очі Дхар’Ні розширилися — такими Сергій їх іще не бачив. Слів не було...
Супроводжуючий по черзі натиснув кілька кнопок на панелі, завершуючи підготовку до спілкування з ув’язненим і даючи «відвідувачам» знак готуватися до чергових за сьогодні непростих переговорів.
33
— Ви все-таки прийшли... — рептилоїд знову заговорив першим, як і під час першої зустрічі. — Чесно кажучи, у мене були великі сумніви, що ви зможете допомогти мені зі звільненням. Не вірю й зараз, що вам це вдалося.
— Буду відвертим, — відповів Сергій, — ситуація, в якій ми опинилися, вимагає від усіх нас максимальної щирості й довіри.
— Оце новина... — рептилоїд, схоже, усміхнувся. — Що ж мало статися, аби сторона переможців заговорила зі мною настільки відверто, та ще й зажадала того самого у відповідь?
— Ми ніколи не починали війни першими, — не витримав Дхар’Ні. — Саме ваша цивілізація, перебуваючи у військовому союзі з оріонцями, неодноразово атакувала сили Галактичної Федерації. Більше того, ви особисто керували операцією, яка загрожувала життю Сергія та його дружини.
— Я не заперечую, — спокійно відповів рептилоїд, — того факту, що ми були частиною цього Союзу й воювали за їхні так звані ідеали. Як не заперечую й того, що сам брав участь у виконанні наказу про усунення Сергія та його дружини, які чимось сильно насолили моїм тодішнім командирам. Але пропоную зараз не заглиблюватися в те, хто й на якому етапі протистояння що зробив і до чого це призвело. Ви, ГФС, теж не безгрішні.
Сутність злегка нахилила голову, ніби уважно вивчаючи їхню реакцію.
— Інакше ми знову не знайдемо спільної мови. А ви, наскільки я зрозумів, тут саме за цим.
— Ви вміло ухиляєтеся від тиску очевидних фактів... — знову вступив у розмову Сергій. — Але в одному я з вами згоден: ми тут не для того, щоб висувати звинувачення.
Спонтанний емоційний початок, на щастя, не завів у глухий кут. Шлях до конструктивного діалогу все ще залишався відкритим.
— Крім тієї надважливої інформації, з якою ми до вас прямували, — продовжив Сергій, — майже в момент посадки сталася тривожна й абсолютно неординарна подія. І це надало нашій місії ще більшої значущості.
— Судячи з усього, сталося справді щось виняткове, — озвався ув’язнений. — Я вас слухаю.
Сергій перевів погляд на Дхар’Ні, ніби поступаючись йому правом озвучити неприємну новину, що явно не викликало в того захвату. Але, розуміючи мотиви такої поступливості, Дхар’Ні все ж прийняв цю важку естафету.
— Якщо починати з другого... — повільно заговорив він, — перед самим прибуттям сюди багато хто спостерігав у небі палаючі уламки — залишки літальних апаратів. А за отриманою невдовзі інформацією, кораблі ГФС були атаковані «сірими», які тим самим порушили тимчасове перемир’я, укладене заради виведення залишків їхнього флоту з баз на Землі.
— Ви хочете сказати, що ці... «сірі» відкрили вогонь без попередження? Просто так, від нічого робити?
— Схоже на те, — відповів Дхар’Ні.
— «Схоже на те»! — обурено повторив рептилоїд і майже по-людськи примружився. — Ви знущаєтеся?
— Я розумію, до чого ви хилите, — продовжив Дхар’Ні. — Але, по-перше, на цей момент у мене є лише ця інформація. А по-друге, знаючи історію наших взаємин і те, хто вже не раз зривав подібним чином мирні переговори, у мене немає підстав ставити це під сумнів.
— Проте, — наполегливо заперечив рептилоїд, — це не привід стверджувати, що вина за цю атаку повністю лежить на іншій стороні. Історія, про яку ви звикли згадувати лише в контексті чужих порушень, але ніколи — з боку світлих сил, містить чимало прикладів протилежного. Однак я кажу це не для того, щоб знову розпалити вогонь нерозуміння між нами — у жодному разі. Я лише закликаю вас дивитися на подібні події так, як учили нас пращури, — з різних точок зору. А найкраще — як сторонній спостерігач. Це ж не так уже й складно, погодьтеся.
— Усе правильно, і ми повністю поділяємо такий підхід, — повернувся до розмови Сергій, підміняючи Дхар’Ні, який вийшов дізнатися, чи є нова інформація. — Однак ми з напарником, як ви, впевнений, уже зрозуміли, далеко не найвищі за рангом у військово-дипломатичних колах і всієї картини того, що сталося, не бачимо.. А отже, не можемо поглянути на проблему під іншим кутом... Але зараз значно важливіше не те, хто більше винен і які справжні причини цієї трагедії, а те, заради чого ми, власне, тут: зрозуміти, що насправді відбувається між військовими альянсами Галактики.
— Так, але до чого тут я? — не приховуючи здивування, запитала сутність п’ятого рівня свідомості.
У цей момент повернувся Дхар’Ні. І, судячи з виразу його обличчя, а точніше — з очей (емоції плеядеанців «зчитати» майже неможливо), Сергій зрозумів: усе далеко не так однозначно.
— У мене є нові дані, але ділитися ними в повному обсязі, як ви розумієте, я не маю права...
— Звісно, — коротко відповів рептилоїд.
— З того, що можу озвучити, — цій атаці передував черговий, вкрай жорсткий раунд переговорів, після якого «сірі» залишилися відверто незадоволені. Це, власне, один зі сценаріїв, які ми з Сергієм розглядали дорогою до вас. Схоже, на цій зустрічі щось пішло не так...
— Це вже дещо... — протягнув рептилоїд. — Принаймні тепер не можна беззастережно звинувачувати в тому, що сталося, лише одну сторону конфлікту. Але я знову, тепер уже вас, — він перевів погляд на Дхар’Ні, — запитую: навіщо ви розповідаєте про це мені? Який стосунок до всього цього маю я?
— Тепер ми підійшли до тієї проблеми, з якою йшли на цю зустріч.
— Хм... цікаво. А я думав, ви прийшли порадувати мене вирішенням питання про мій обмін.
«Зловтішний жарт... — промайнуло в голові Сергія. — Утім, його можна зрозуміти».
— Ви майже не помилилися, — спокійно відповів він, уловивши здивування опонента. — Те, з чим ми сюди поспішали, безпосередньо пов’язане з можливістю вашого обміну. А у світлі подій останньої години це може статися навіть раніше.
І Сергій, якого час від часу доповнював Дхар’Ні, розповів ув’язненому про невдалу спробу його звільнення дивною групою «одноплемінників».
— Якщо підсумувати сказане вами, — заговорив рептилоїд після короткої паузи, — виходить, група моїх так званих однодумців, погано продумавши операцію й порушивши низку законів, намагалася за допомогою шантажу вирішити питання мого звільнення або обміну. І навіть зазнавши фіаско, продовжує домагатися цього, вважаючи тривале ув’язнення несправедливим?
— Загалом так, — відповів Дхар’Ні. — Якщо не брати до уваги ті «дрібниці», на які ви, можливо, не звернули уваги: погроза розправи над родиною Сергія та ним самим, введення варварської «капсули управління» співробітнику його департаменту, примушування відомої журналістки до співучасті й, нарешті, підготовка вибуху під час найважливішої пресконференції ГФС...
— Так, розумію. І якщо це — справа рук представників мого народу, то, попри те, що вони діяли заради мого звільнення, я засуджую їх. І готовий сказати їм про це в обличчя.
Дешифратор часом спотворював слова, вимовлені рептилоїдом, як зараз щодо слова «обличчя»: навряд чи він мав на увазі саме це. Яке там у них обличчя?.. Але загалом, з погляду Сергія, переклад залишався цілком гармонійним.
— Думаю, ми можемо це організувати... Не в буквальному сенсі, звісно — в цьому немає необхідності, зважаючи на ваші телепатичні здібності та необхідність заощадити час. І якщо Дхар’Ні допоможе з необхідним обладнанням... — Сергій поглянув на колегу.
— Ну що ж, я тільки «за», — пожвавішав рептилоїд.
— Але попереджаю, — сказав тепер Дхар’Ні, — ми будемо змушені прослуховувати всю розмову. І це не обговорюється.
— Так, я розумію. Нехай буде так.
Організація діалогу багато часу не зайняла. Усе необхідне для створення такої «комунікаційної труби» (або, словами фахівців, «мосту зв’язку») без особливих труднощів забезпечувала апаратура, розміщена на одній із підземних баз ГФС в Олешківських пісках під Херсоном — місці, яке давно приваблювало людей, обізнаних із тонкими енергіями. Дхар’Ні залишалося лише вийти з ними на зв’язок. Повноважень на все інше в нього було більш ніж достатньо.
На час сеансу зв’язку, щоб повернути ув’язненому повну сприйнятливість до тонких енергій, у його куб припинили подачу транквілізуючого газу, який — на думку вчених, що вивчали потенціал заарештованого, — блокував його екстраординарні здібності.
Підготовка сутності-координатора, яка перебувала по той бік «мосту» й усе ще говорила через тіло водія, виявилася значно простішою: її лише попередили, що така можливість незабаром з’явиться. І вона сприйняла це як справжній подарунок долі.
...Вони спілкувалися вже з пів години і, судячи з усього, не збиралися зупинятися. Сергій із Дхар’Ні, попри жорсткий цейтнот, усе ж дозволяли їм виговоритися.
Йшлося про урядове завдання зі звільнення, про неприпустимі помилки під час розробки плану операції, про неправомірне використання при вході в атмосферу Землі секретних — відомих лише їхньому народові — «кротових нір» і про неминучість провалу через прорахунки та неузгоджені дії.
Значну частину розмови Бріїдон-Хорг (саме так звали ув’язненого) засуджував подібні методи протиборства — «ті, що несуть загрозу життям і порушують закони цієї планети та всієї світобудови».
Коли ж розмова торкнулася родини ув’язненого, з якою, судячи з усього, все було гаразд і яка давно чекала на його повернення, Сергій уже збирався перервати бесіду... Але тієї самої миті, ймовірно, вловивши його намір, а може, просто зрозумівши несвоєчасність особистої теми, Бріїдон-Хорг сам завершив розмову.
— На цьому я наш діалог завершую... Не хочу зловживати подарованою мені можливістю, — промовив він.
— Цілковито приймаю ваше рішення й чекаю на вказівки, — з елементом раболіпства відповів голос із протилежного боку.
— Отже, Бріїдон-Хорг, — Сергій вирішив перехопити ініціативу, — ви змогли переконатися в правдивості наших слів щодо групи, яка намагалася вас звільнити. І отримали навіть певну додаткову інформацію...
— Так. І я вдячний вам за можливість такого спілкування. Виявляється, ми не такі вже й різні й можемо — за обопільного бажання — знаходити важливі компроміси. Я також вельми вдячний за можливість отримати звістку від своєї родини... — він схилив голову з ірокезом. — Дякую й за те, що ви вперше назвали мене на ім’я. До речі, якщо вам завгодно, можна просто — Хорг.
Схоже, з подяками на цьому було покінчено. «Але гріх скаржитися, — міркував Сергій, — розтопити такий крижаний айсберг — уже саме по собі великий успіх».
— Але я все ще не можу зрозуміти, — продовжив Хорг, — як моє звільнення й загострення відносин між ворогуючими цивілізаціями Галактики можуть бути пов’язані? Ви майже завершили ваше розслідування — причому без відчутної шкоди для обох сторін, що трапляється вкрай рідко, — то навіщо ж вам ламати голову над моїм звільненням? Якщо тільки тому, що минулого разу пообіцяли мені «щось зробити найближчим часом», то, вибачте, в це якось не віриться...
— Представники вашої цивілізації, — перейшов він до найважливішої частини зустрічі, як і раніше, діючи інтуїтивно, — задумавши ваше звільнення, як у нас кажуть, наламали чимало дров. І вашому уряду найближчим часом доведеться за це відповісти — не лише перед землянами, а й перед ГФС і навіть перед Галактичним Союзом, як ви розумієте...
Він зробив паузу, дозволяючи Дхар’Ні продовжити цю важливу частину розмови. Але, вловивши його характерний знак, продовжив:
— І ви маєте рацію: питання про ваш обмін зараз, здавалося б, узагалі не мало б порушуватися...
Хорг хотів щось сказати, але Сергій йому не дав:
Ми починали нашу розмову зі звістки про сумну подію — атаку кораблів ГФС, унаслідок якої було збито кілька космольотів з екіпажами на борту. Нікого не вдалося врятувати, — він карбував слова. — Подібного в нашій Сонячній системі не траплялося вже давно. І, як ми з Дхар’Ні вважаємо, необхідний терміновий, більш нестандартний підхід до вирішення спірних ситуацій.
Увесь цей час він нервово міряв кроками камеру. Тепер зупинився і, дивлячись Хоргу просто в очі, сказав:
— І тут ми подумали про вас...
Ув’язнений дивився, не відводячи погляду, і, здавалося, не розумів. Пауза затягнулася: він явно вагався. Потім зітхнув і заговорив:
— Я зрозумів, про яку допомогу з мого боку йтиметься, ще в ту мить, коли ви розповіли про несподівану атаку флоту ГФС, — за тональністю його голосу, що звучав крізь переклад, можна було подумати, ніби він повертається із занурення в якийсь свій внутрішній світ. — І щоб зрозуміти це, не були потрібні ті видатні здібності, які приписують мені ваші вчені, що таємно мене вивчають. До чого, як я гадав, причетні й ви.
Хорг помітив, що приголомшив «гостей», і дав їм кілька секунд переварити почуте.
— Так-так, не дивуйтеся. Я давно знаю, що мене тримають тут не лише як міжпланетного злочинця, а й як об’єкт дослідження — піддослідну сутність, чий мозок викликав у когось особливий інтерес. Так от... Будь-яка більш-менш значуща зустріч починається з того, що найбільше тривожить її ініціаторів. Це чудово зчитується з психоемоційного фону, попри ваш седативний газ для пригнічення мого розуму й ключових енергоцентрів.
Він знову зробив невелику паузу, щось обмірковуючи; потім продовжив. Сергій і Дхар’Ні з побоюванням чекали, що він скаже далі.
— І відтоді я весь час думав: чи не помилилися ви? Намагався уявити себе в незвичній для мене ролі — усвідомити свою гіпотетичну причетність до пошуку консенсусу й утримання балансу у відносинах між двома настільки різними, протиборчими сторонами Галактики. Для однієї в пріоритеті «силові прийоми» й неприйняття вихолощеної політики та нудної дипломатії; для іншої — толерантність до проблем менш розвинених цивілізацій, відданість «Закону Свободи Волі», але водночас віра лише у власну правоту й непогрішність. Мене не полишало питання: хто довірить мені — «злочинцеві зі стажем» — миротворчу місію? Адже це, по суті, нонсенс.
— Тільки на перший погляд... — швидко відреагував Дхар’Ні.
Сергій на мить замислився, як краще сформулювати думку.
— Було б добре, якби ви офіційно визнали злочинними свої дії в тому 2023-му, за які вас було засуджено, а також висловили жаль із приводу нинішньої операції з вашого звільнення, назвавши її, скажімо, «агресивною й неприпустимою». Усе це разом допомогло б знизити градус напруги під час розгляду вашої кандидатури...
Перш ніж Хорг відповів, минула, здавалося, вічність.
— Мені не подобається, коли підказують, що і як краще робити, — несподівано холодно відреагував він.
Своє невдоволення він, окрім цих слів, виражав, надуваючи бульбашки за вушними раковинами, які, лопаючись, виділяли каламутну рідину. Усе це супроводжувалося неперекладним горловим клекотінням.
Офіцер-охоронець насторожився й щось швидко передав по рації.
І без того неприємний вигляд рептилоїда (навіть тієї невеликої частини, яку було видно у вікні куба) став майже нестерпним.
«Невже ці сутності відчувають до нас щось подібне — майже неконтрольовану — огиду? — раптом подумав Сергій. — Наскільки ж важко приймати окремі Божі творіння — і тим більше виявляти любов до всього сущого...»
— Я розумію, — продовжував Хорг, — що я був особисто винен перед вами й ГФС. Але якщо ви всерйоз розраховуєте на мою допомогу, почніть ставитися до мене... — він підбирав слова, — з більшою повагою.
— Так, ви маєте рацію. Але ми всі під враженням від атаки «сірих», а крім того, майже не спимо вже дві доби. Тому прошу вибачити за, можливо, необдумані слова... Але візьміть до уваги, що частина сказаного з обох сторін, як ви, ймовірно, вже помітили, спотворюється в процесі недосконалого перекладу. Запевняю, я точно не мав наміру буквально вказувати вам, що робити.
— Дякую, — відповів Хорг уже помітно спокійніше. — І, здається, я вас перебив... Продовжуйте, будь ласка.
— Залишився ще один важливий момент, — сказав Сергій. — Буде розумно, якщо за підсумками цієї зустрічі, звісно, за умови нашої згоди, ми з Дхар’Ні направимо офіційне звернення до Департаменту інопланетних зв’язків ГФС. У ньому ми відзначимо всі ті позитивні якості, які приписують вам учені, що досліджували ваш потенціал. Це стане вагомим аргументом на користь нашої з вами попередньої домовленості. До речі, — додав він, — ці вчені досі впевнені, що ви нічого не знаєте про їхні дослідження. Щоразу перед початком вони занурювали вас у так званий «глибокий медитативний сон», з якого, як їм здавалося, ви не могли вийти без їхньої додаткової ін’єкції.
Відповіді не було. Але зі зміненої постави й міміки Хорга Сергій зрозумів: той сприйняв сказане як ще одне підтвердження своїх здібностей.
«М-да, — подумав Сергій. — Схоже, усвідомлення власної винятковості навіть у таких високорозвинених сутностей — цілком нормальна річ...»
— Наскільки я зрозумів, — промовив Хорг, — ви з Дхар’Ні справді вірите в мій особливий потенціал. І хочете використати його для зниження напруженості між ГФС та об’єднаними «сірими», а потім пробачите мені й моїм побратимам те зло, якого ми вам завдали. Усе правильно?
— Так, Хорг, саме так. Ми готові піти на це заради миру...
Від бульбашок на голові прибульця не залишилося й сліду. Старший офіцер помітно заспокоївся, знову щось коротко передавши по рації.
— Тоді скажу чесно: я був про вас — землян і представників ГФС — дещо гіршої думки...
Схоже, це була усмішка.
— І ще... Давно хотів сказати вам, Сергію, — раптом додав Хорг. — У ту страшну для вас ніч двадцять третього року, коли я зазирнув вам в очі й побачив частину вашого внутрішнього світу, я й не думав віддавати наказ про ваше знищення...
Київ, липень 2025